Постанова № 22376414, 21.02.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2012 р.справа № 2а-5118/10/0470 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Панченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Дніпрогаз»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у справі №2а-5118/10/0470 за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпрогаз»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Відкрите акціонерне товариство «Дніпрогаз»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними повідомлення-рішення від 20.04.2006р. №0000118823/0/10291, від 23.06.2006р. №0000118823/1/15933, від 21.08.2006р. №0000118823/2/19974, від 10.11.2006р. №0000118823/3/27871, згідно з якими позивачу визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4423375, 10грн. та від 20.04.2006 р. 0000108823/0/10292, від 23.06.2006р. №0000108823/1/15932, від 21.08.2006р. №0000108823/2/19975, від 10.11.2006 р. №0000108823/3/27872, згідно з якими підприємству визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 321718, 74 грн.. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки перевіряючих осіб щодо порушення підприємством вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави та порядок віднесення витрат до складу валових витрат підприємства та формування платником податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Відкрите акціонерне товариство «Дніпрогаз»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне зясування судом обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга, зокрема, обґрунтована тим, що укладені договори повязані з господарською діяльністю позивача, а наданні первинні документи у повній мірі відображають суть господарських операцій та свідчать про реальність укладених угод.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську проведена перевірка ВАТ «Дніпрогаз». За результатами вказаної перевірки складено акт 120-08-03/3-20262860/ДСК від 10.04.2006 р.

В акті перевірки, зокрема, зроблено висновки про порушення ВАТ «Дніпрогаз»:

п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 та п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у тому, що позивач у грудні 2003 року включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 2801000 грн., сплачений у грудні 2003 року квітні 2004 року за придбання права вимоги боргу згідно із договором про проведення факторингової операції (уступка права вимоги) від 18.12.2003 № 18/12-ФГ, укладеним між ТОВ "Станко-трейд"(кредитор), ТОВ "Р.Т.В. Ченал Енерджі"(боржник) та ВАТ "Дніпрогаз" (новий кредитор), тобто за факторинговою операцією, що не є обєктом оподаткування.

п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягало у тому, що позивач включив до складу валових витрат вартість послуг зі стягнення боргів у сумі 491666,66 грн. за актами виконаних робіт, наданих ТОВ "Марса" згідно із договором доручення від 02.01.2003 р. № 8587, та вартість інформаційно-консультаційних послуг у сумі 267916,66 грн., отриманих від ТОВ "Аудиторська фірма "Аспект Плюс"за договором на здійснення аудиторських послуг від 03.01.2003 № 2/03-01-03, від ТОВ "Правова фірма "СПАС" за договором на абонентське юридичне обслуговування від 01.04.2003 № 7/03-6158/01/24935 та від ТОВ "Юридичний центр "Легіум" за договором на абонентське юридичне обслуговування від 01.03.2004 № 2 та договором на надання юридичних послуг від 01.04.2003 р. № 0101/04/2003 за відсутності первинних документів. При цьому, податковий орган виходив з того, що первинні документи, які б підтверджували факт участі ТОВ "Марс"у проведенні роботи щодо стягнення боргів з підприємств боржників (укладання угод, забезпечення юридичних гарантій, захист підприємств у суді, претензійна робота тощо) відсутні; ВАТ "Дніпрогаз" має юридичний відділ, штатною чисельністю у 17 чоловік, до функціональних обовязків якого входить виконання тих робіт, що передбачені умовами договору з ТОВ "Марса"; установчі документи ТОВ "Марса"та свідоцтво платника податку на додану вартість рішенням районного суду від 01.04.2004 визнано недійсними з часу реєстрації та видачі свідоцтва;

п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у тому, що позивач відніс до складу податкового кредиту податок на додану вартість у загальній сумі 147916,73 грн., сплачений за послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат.

На підставі акту та за результатами адміністративного оскарження СДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.04.2006р. №0000118823/0/10291, від 23.06.2006р. №0000118823/1/15933, від 21.08.2006р. №0000118823/2/19974, від 10.11.2006р. №0000118823/3/27871, згідно з якими позивачу визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4423375, 10 грн., з яких 2948916,73грн. основний платіж та 1474458,37грн. штрафна (фінансова) санкція; та від 20.04.2006р. 0000108823/0/10292, від 23.06.2006р. №0000108823/1/15932, від 21.08.2006р. №0000108823/2/19975, від 10.11.2006 р. №0000108823/3/27872, згідно з якими підприємству визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 321718, 74 грн., з яких 214479,16грн. основний платіж та 107239,58грн. штрафні (фінансові) санкції.

Правомірність та обґрунтованість зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення СДПІ прийняті на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції в повній мірі не може погодитись з наступних підстав.

Щодо включення до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 2801000,0грн. за факторинговою операцією.

Позиція СДПІ, з якою погодився суд першої інстанції полягає у тому, що уступка права вимоги боргу не являється продажем товарів в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», тому уступка права вимоги боргу, без передачі права власності на товар за компенсацію, не відноситься до обєкту оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, ВАТ «Дніпрогаз»безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 2801000,0грн., яка повинна бути відображена у складі валових витрат підприємства.

З такою позицією СДПІ суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту за операцією з придбання права вимоги боргу) не є обєктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Отже, з наведеної норми права вбачається, що операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями визначені цією нормою як такі, що не є обєктом оподаткування.

В той же час, факторингові операції не визначені цією нормою закону такими, що не є обєктом оподаткування.

В свою чергу, винятком із факторингових операцій, що не визначені цією нормою закону такими, що не є обєктом оподаткування, становлять, в тому числі факторингові операції з обєктом боргу валютні цінності.

Таким чином, факторингові операції з обєктом боргу валютні цінності підпадають під операції, які, в силу вимог п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", не є обєктом оподаткування.

Законом України "Про податок на додану вартість", який є спеціальним щодо визначення операцій, які є обєктами оподаткування податком на додану вартість та які не є такими обєктами, не визначено термін "обєкт боргу - валютні цінності", який би розкривав його зміст у цілях застосування п.п. 3.2.5 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", у звязку з чим відсутні підстави вважати, що факторингові операції, у яких право вимоги стосується заборгованості за поставлені товари, є операціями з обєктом боргу валютні цінності.

Підпункт 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту за операцією з придбання права вимоги боргу) обєктом оподаткування є, зокрема, операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Пункт 1.4 ст. 1 вказаного Закону під терміном "продаж товарів" визначає, зокрема, будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Право вимоги боргу не підпадає під визначення "товари", яке міститься у п.1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, оскільки не належить до основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів або деривативів (п. 1.2, п. 1.4, п. 1.5 ст. 1 та п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону).

Пункт 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту за операцією з придбання права вимоги боргу) під терміном "продаж послуг (робіт)" розуміє, зокрема, будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію.

Відповідно до п. 1.10. ст. 1 вказаного Закону факторинг операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Оскільки операція з переуступки першим кредитором права вимоги грошового боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору передбачає передачу прав власності на таке право, то з метою застосування податкового законодавства, така операція є операцією з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності (у даному випадку обєктом власності є право вимоги боргу) за компенсацію, а відтак, є операцією з продажу послуг.

Відповідно кредитор, який уступив право вимоги боргу новому кредитору, повинен збільшити валовий дохід на суму доходу, одержаного від операції з уступки права вимоги боргу, а новий кредитор, який придбав право вимоги боргу, - збільшує свої валові витрати на суму, сплачену за придбання такого права, а також збільшує свій валовий дохід на суму, одержану від погашення заборгованості.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту за операцією з придбання права вимоги боргу) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

При цьому, за правилом п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними. Підпунктом 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Таким чином, обовязковими умовами віднесення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) сум податку є віднесення до складу валових витрат вартості таких придбаних товарів (робіт, послуг), підтвердження податкового кредиту податковими накладними, складеними особами, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Враховуючи, що витрати на придбання права вимоги боргу відносяться до валових витрат, то позивач мав право на податковий кредит з податку на додану вартість, сплаченого при придбанні права вимоги такого боргу.

З огляду на розрахунок податкових зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій по ПДВ, який надано СДПІ на вимогу суду, по вказаній операції податковим органом самостійно донараховано податкове зобовязання у сумі 2801000,04грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1400500,02грн.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення, в частині визначення податкового зобовязання з ПДВ у сумі 2801000,04грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1400500,02грн., прийняті СДПІ не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Щодо визначення СДПІ податкових зобовязань з податку на прибуток та податок на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Марса», ТОВ Аудиторська фірма «Аспект Плюс», ТОВ «Правова фірма «СПАС», ТОВ «Юридичний центр «Легіум», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Позиція СДПІ, з якою погодився суд першої інстанції, полягає у тому, що отримані від вказаних осіб послуги інформаційно-консультаційні, юридичні) не використанні позивачем у власній господарській діяльності та факт їх отримання не підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами СДПІ про те, що факт отримання позивачем послуг від ТОВ «Марса», ТОВ Аудиторська фірма «Аспект Плюс», ТОВ «Правова фірма «СПАС»не підтверджено первинними документами, у звязку з чим позивач не мав право відображати такі витрати у складі валових витрат.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ч.2 ст.9 названого Закону, первинні документи повинні мати обовязкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Марса», ТОВ Аудиторська фірма «Аспект Плюс», ТОВ «Правова фірма «СПАС»позивачем надавались Акти виконаних робіт, а саме по взаємовідносинам з ТОВ «Аудиторська фірма «Аспект Плюс»від 30.01.2004р., від 27.02.2004р., від 31.03.2004р., від 30.04.2004р., від 28.05.2004р. від 30.06.2004р., від 30.08.2004р. (т.2 а.с.40, 41, 43-50); по взаємовідносинам з ТОВ «Правова фірма «СПАС»від 31.01.2004р., від 29.02.2004р. (т.2 а.с.70, 71); по взаємовідносинам з ТОВ «Марса»від 10.04.2003р., від 11.07.2003р., від 30.10.2003р. (том справи 4).

В актах виконаних робіт не зазначено перелік послуг, які надавалися позивачу його контрагентами, тобто не зазначено зміст та обсяг господарських операцій, відсутня інформація щодо формування вартості наданих послуг, а саме: одиниця виміру господарської операції (наданої) послуги для розрахунку вартості всього обсягу наданих послуг.

Таким чином, вказані акти виконаних робіт не можливо визнати первинними документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає правомірними спірні рішення СДПІ в частині визначення податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Марса», ТОВ Аудиторська фірма «Аспект Плюс», ТОВ «Правова фірма «СПАС».

В той же час, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками СДПІ про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість» по взаємовідносинам з ТОВ «Юридичний центр «Легіум».

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час укладення та виконання договору, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у звязку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у звязку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 01.03.2004р. між ВАТ «Дніпрогаз»(Замовник) та ТОВ «Юридичний центр «Легіум»(Виконавець) укладено договір №2 про абонентське юридичне обслуговування. Предметом договору є надання Замовнику послуг, які визначені п. 1.2 Договору та які полягають у юридичному обслуговуванні господарської діяльності підприємства.

Про факт надання позивачу послуг, які обумовлені Договором, свідчать Акти виконаних робіт від 31.05.2004р., від 30.06.2004р., 30.04.2004р., від 29.04.2004р., від 22.03.2004р. (т.2 а.с.83-84). Вказані Акти виконаних робіт відповідають вимогам, які предявляються до первинних документів та які визначено ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять у собі необхідні реквізити, на підставі яких можливо визначити зміст та обсяг господарських операцій та сторін цих операцій, а саме у них відображено перелік послуг, які надано Виконавцем у звітному періоді, визначено вартість цих послуг та відомості про прийняття цих послуг Замовником.

Юридичні послуги, які становлять предмет Договору №2 від 01.03.2004р. та які були надані Виконавцем у повному обсязі, призначалися для використання їх у господарській діяльності позивача, оскільки стосуються організації та ведення господарської діяльності позивача, яка безумовно потребує юридичних знань. Іншого податковим органом, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено.

Не приймає суд апеляційної інстанції до уваги доводи СДПІ про доцільність укладення угоди щодо надання юридичних послуг, з огляду на наявність у позивача власного юридичного відділу. По-перше, такі доводи не свідчать про відсутність у позивача законодавчо визначених підстав для віднесення витрат до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту, а по-друге, такі доводи СДПІ є припущенням щодо необхідності чи доцільності укладення тих чи інших угод під час здійснення позивачем підприємницької діяльності, однією із ознак якої є самостійність здійснення такої діяльності.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач мав право на віднесення витрат по Договору до складу валових витрат, а сплачені суми ПДВ, у вартості таких послуг, до складу податкового кредиту (т.2 а.с.87-91).

З огляду на розрахунок податкових зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій по ПДВ, який надано СДПІ на вимогу суду, по вказаній операції податковим органом донараховано податкове зобовязання з ПДВ у сумі 21666,66грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10833,33грн. Згідно розрахунку податкових зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій по прибутку по вказаній операції податковим органом донараховано податкове зобовязання у сумі 27083,34грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13541,67грн.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень, в частині визначення податкових зобовязань з ПДВ у сумі 2822666,70грн. (2801000,04грн. факторингова операція + 21666,66грн. операції з отримання юридичних послуг = 2822666,70грн.) та застосування штрафних (фінансових) у розмірі 1411333,35грн (1400500,02грн. факторингова операція + 10833,33грн.-операції з отримання юридичних послуг = 1411333,35грн.). Обґрунтованими є і вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень за платежем податок на прибуток у частині визначення основного платежу 27083,34грн. та штрафних (фінансових санкцій) у розмірі 13541,67грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпрогаз»- задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у справі № 2а-5118/10/0470 скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Податкові повідомлення-рішення від 20.04.2006р. №0000118823/0/10291, від 23.06.2006р. №0000118823/1/15933, від 21.08.2006р. №0000118823/2/19974, від 10.11.2006р. №0000118823/3/27871, в частині визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 2822 666,70грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1411333,35грн.- визнати протиправним та скасувати.

Податкові повідомлення-рішення від 20.04.2006 р. 0000108823/0/10292, від 23.06.2006р. №0000108823/1/15932, від 21.08.2006р. №0000108823/2/19975, від 10.11.2006 р. №0000108823/3/27872, в частині визначення податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 27083,34грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13541,67грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк