Ухвала суду № 22376346, 21.02.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2012 р.справа № 2а-0870/3694/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Панченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року у справі №2а-0870/3694/11 за позовом Приватного підприємства «Техно-Люкс»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В:

Приватне підприємство «Техно-Люкс»звернулося з позовом до суду, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0002272302 від 18.04.2011р., яким визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 31250,00грн. та №0002282302 від 18.04.2011 року, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 25000, 00 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договору, який не визнаються ДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне зясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність правочину, який був укладений між позивачем та ТОВ «Младлен груп-ЛТД», що стало підставою для визначення спірних податкових зобовязань.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 18.03.2011р. по 23.03.2012 р. Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Техно-Люкс»з питань правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Младен Групп, ЛТД»за період з 01.01.2010 по 3ё.03.2010 р., за результатами якої складено акт від 28.03.2011 року №84/23-2/31914711.

В акті перевірки вказано на порушення ПП «Техно-Люкс»:

- п.5.1, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2010 р. у розмірі 31250, 00 грн.;

- п.п.7.4.1 п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за січень 2010 р. на загальну суму 25000, 00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

В акті перевірки вказано, що у перевіряємому періоді, а саме, 04.01.2010 р., між позивачем та ТОВ «Младен Групп, ЛТД»було укладено договір купівлі-продажу №04/01-5, який на думку податкового органу є нікчемним, у звязку з тим, що з боку контрагента позивача був підписаний не уповноваженою особою. Вказаний факт підтверджується висновками почеркознавчої експертизи. Крім цього, не встановленою особою від імені ТОВ «Младлен групп, ЛТД»підписано первинні бухгалтерські документи за цим договором.

З цих підстав, ДПІ дійшла висновку, що угоду укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У звязку з цим ДПІ вказує на те, що угода поставки є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення форми від 18.04.2011р. №000227302, яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на прибуток на суму 39062, 50 грн., з яких за основним платежем 31250 грн. та штрафні санкції 7812,50 грн.; №0002282302, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 321250, 00 грн., у т.ч. за основним платежем 25000, 00 грн. та за штрафними санкціями 6250 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у звязку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у звязку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 04.01.2010р. між позивачем та ТОВ «Младлен Груп-ЛТД»укладено договір купівлі-продажу з відстроченням платежу №04/01-5. На виконання цього договору 04.01.2010р. ТОВ «Младлен Груп-ЛТД»поставило позивачу побутову техніку в кількості 43 одиниць на загальну суму 150000,0грн, у т.ч. ПДВ 25000,0грн., а позивачем 11.01.2010р. оплатив вартість поставленого товару у повному обсязі. Перевезення товару від ТОВ «Младлен Груп-ЛТД»до позивача здійснювало ТОВ «ТТП-94», про що свідчить товарно-транспортна накладна від 04.01.2010р. №Т040110.

Суд першої інстанції вірно вказав на те, що позивачем надано докази, які підтверджуються реальність господарської операції. Про реальність господарських операцій свідчать первинні документи, які надавалися до перевірки (накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна). Оплата за поставлений товар здійснено позивачем у безготівковій формі, що також відображено в Акті перевірки.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, ДПІ фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, а підставою для визначення податкових зобовязань стали висновки ДПІ про нікчемність укладеного договору, які зроблені з огляду на пояснення гр.. ОСОБА_2 директора та засновника ТОВ «Младлен груп-ЛТД»та висновки почеркознавчої експертизи.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено обєктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Наявність підписів на договору та первинних документах, які виконанні не від імені директора та засновника ТОВ «Младлен груп-ЛТД»ОСОБА_2, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, які укладено між позивачем та ТОВ «Младлен груп-ЛТД», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ Младлен груп-ЛТД»укладено договір купівлі-продажу. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на час здійснення господарських операцій ТОВ «Младлен груп-ЛТД»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-підприємців, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.55-61). Тобто, на час здійснення господарських операцій з позивачем, ТОВ «Младлен груп-ЛТД»було зареєстровано як платник податку на додану вартість, а відтак могло видавати податкову накладну, на підставі якої, сплачені суми ПДВ, було віднесено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до пп..7.2.6 Закону про ПДВ, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ «Младлен груп-ЛТД» податкову накладну позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Щодо посилань відповідача на висновок експерта, яким встановлено, що підписи на первинних документах від імені ТОВ «Младен груп-ЛТД»ОСОБА_2, виконано не ОСОБА_2, а не встановленою особою, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Вказані обставини ДПІ повязує з безпідставністю віднесення позивачем до складу валових витрат витрати за договором та сум ПДВ, які сплачено у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»відповідальність за недостовірність відображених у первинних документах даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Отже, відповідальність за достовірність особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності від імені ТОВ «Младлен груп-ЛТД», покладається виключно на посадових осіб ТОВ «Младлен груп-ЛТД», якими складено та підписано первинні документи.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (ПП «Техно Люкс») діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які можливо допускалися його контрагентом (ТОВ «Младлен груп-ЛТД»).

Таким чином, вказані доводи відповідача не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 р. у справі №2а-0870/3694/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк