Ухвала суду № 22359666, 14.03.2012, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
14.03.2012
Номер справи
к/9991/89522/11-с
Номер документу
22359666
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2012 р. м. КиївК/9991/89522/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Шипуліна Т.М.,

при секретарі Титенко М.П.

за участю представників: позивача:Кіхтенка О.С. відповідача:Сиротіної О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р.

у справі № 2а-5097/11/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тхайсімекс»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тхайсімекс»(надалі позивач, ТОВ «Тхайсімекс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (надалі відповідач, ДПІ у Оболонському районі міста Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 р. (суддя Ю.Т.Шрамко), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Л.В.Бєлова, судді: Н.В.Безименна, А.Ю.Кучма) позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 27.12.2010р. № 0001152304/0 та № 0001162304/0; судові витрати у розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ТОВ «Тхайсімекс»за рахунок Державного бюджету України.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Тхайсімекс»з питань достовірності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «АВ Скайт»за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010р., за результатами якої 20.12.2010р. складено акт №774/2304/35676624 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість») та підпункту 17.1.3, пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), яке полягало у заниженні податку на додану вартість на суму 969139,00 грн., у тому числі за квітень 2010 р. у розмірі 488519,00 грн., за травень 2010 р. у розмірі 480620,00 грн., а також підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3, 7.7.7, 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1493073,00 грн., у тому числі за квітень 2010 року 808385,00 грн., за травень 2010 року 684688,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 27.12.2010р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001152304/0, яким визначено позивачу суму податково зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1 453 708,50 грн., у тому числі 969139,00 грн. основного платежу та 484569,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення №0001162304/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 808385,00 грн. за квітень 2010 року 684688,00 грн. за травень 2010 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2010р. між ТОВ «АВ Скайт»в особі директора Чорної Інни Володимирівни та ТОВ «Тхайсімекс»в особі директора Фам Чунг Зунга укладено договір купівлі-продажу товару № 48, відповідно до умов якого ТОВ «АВ Скайт»- продавець зобовязується передати ТОВ «Тхайсімекс»- покупцю товар: рибу та морепродукти, у кількості та асортименті, відповідно до Додатку № 1, а покупець зобовязується прийняти та оплатити за товар.

На виконання умов вищевказаного договору продавець ТОВ «АВ Скайт»відвантажив позивачу товар, що підтверджується виписаними податковими та видатковими накладними, а останній здійснив оплату за нього, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ «Тхайсімекс»у ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір купівлі-продажу товару від 15 березня 2010 року № 48 укладено директором Чорною І.В., що в свою чергу спростовує висновки відповідача про недійсність правочину.

Відповідно до положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Разом з тим, у матеріалах справи є належним чином складені ТОВ «АВ Скайт» податкові накладні за квітень, травень 2010 року на загальну суму 14 731 279,70 грн., у тому числі з визначенням суми податку на додану вартість у сумі 2 725 212,59 грн.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди квітень, травень 2010 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних ТОВ «АВ Скайт», у звязку з реальним придбанням товарів за договором купівлі-продажу товару від 15.03.2010р. № 48.

Отже, підстав вважати, що включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року у звязку з придбанням товару, не підтверджені податковими накладними не має.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У відповідності до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, покупець товару (робіт, послуг) не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей контрагента, зазначених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на день укладення вищевказаного договору та виписки податкових та видаткових накладних ТОВ «АВ Скайт»було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що незнаходження контрагента за місцем державної реєстрації, чи порушення таким контрагентом вимог податкового законодавства не може призвести до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність, як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля іншими продуктами харчування.

На підтвердження використання придбаних за спірним договором товарів у межах своєї господарської діяльності позивач надав копії відповідних документів: договір оренди холодильних камер від 01.01.2010 р. № 7/5-82х, договір про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2010 р. № 38, а також видаткові накладні, які підтверджують подальшу реалізацію позивачем товару, отриманого від ТОВ «АВ Скайт»іншим субєктам господарювання.

Таким чином, господарські операції позивача з ТОВ «АВ Скайт»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари придбавалися з метою використання у власній господарській діяльності.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1 453 708,50 грн., та зменшене бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 808385,00 грн. за квітень 2010 року, 684688,00 грн. за травень 2010 року.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обовязку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва у справі № 2а-5097/11/2670 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М. Суддя А.М. Лосєв

Попередній документ : 22359655
Наступний документ : 22359678