Ухвала суду № 22359623, 07.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2012 р. м. КиївК/9991/69421/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Шипуліна Т.М.,

при секретарі Титенко М.П.

за участю представників: позивача:не зявився, відповідача:Галяна В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Володимиро-Волинської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2010р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2011р.

у справі № 2а-319/10/0370

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Володимирцукор»

до Володимиро-Волинської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість,

В С Т А Н О В И В :

Відкрите акціонерне товариство «Володимирцукор»(надалі позивач, ВАТ «Володимирцукор») звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Володимиро-Волинської обєднаної державної податкової інспекції (надалі відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2010р. (суддя А.Я.Ксензюк), залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Р.М.Шавеля, судді: А.М.Ліщинський, С.П.Нос) позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2009р. №0006521504/1/11277 та від 15.01.2010р. №0006521504/2/301.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведено невиїзну документальну перевірку декларації з податку на додану вартість, за результатами якої 18.08.2009р. складено акт № 758/15-00372664 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), що виразилося у завищенні суми податкового кредиту, відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року на суму 3451734,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009р. № 0006521504/07626, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 3624321,00 грн., у т.ч. 3451734,00 грн. основного платежу та 172587,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження згадане рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

В обґрунтування правомірності донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість відповідач посилається на незаконність включення позивачем до складу податкового кредиту у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року податку на додану вартість згідно податкових накладних за вересень 2008 року.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статті 15 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

За таких підстав, необхідно враховувати, що період виникнення права на податковий кредит та дата виписування податкової накладної можуть не збігатися, що в свою чергу спростовує позицію відповідача у даній справі про неправомірність формування податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, правомірність формування податкового кредиту позивачем підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, отриманими від постачальників (продавців). Суми податку за даними накладними включені товариством до складу податкового кредиту у межах строку, передбаченого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні суми податкового кредиту, відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року на суму 3451734,00 грн. не знайшли свого документального підтвердження. А відтак, податкові повідомлення-рішення від 31.08.2009р. №0006521504/1/11277 та від 15.01.2010р. №0006521504/2/301 обґрунтовано визнано судами протиправними та скасовані.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Володимиро-Волинської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2010р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2011р. у справі №2а-319/10/0370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М. Суддя А.М. Лосєв