Ухвала суду № 22359620, 07.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2012 р. м. КиївК/9991/69002/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Шипуліна Т.М.,

при секретарі Титенко М.П.

за участю представників: позивача:не зявився, відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 р.

у справі № 2а-7277/10/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаутар»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва (надалі позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаутар»(надалі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес»(надалі відповідач-2) про зобовязання ТОВ «Лаутар»повернути TOB «Євроекспрес»вартість послуг у розмірі 10 140,00 грн., отриманих за договором транспортного експедирування № 6 від 01.01.2006 р., та стягнути з ТОВ «Євроекспрес»в доход Державного бюджету вказану суму коштів, що становить вартість послуг, наданих за умовами зазначеного договору.

Постановою Господарського суду міста Києва від 27.11.2006 р. по справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 р., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.04.2010 р. скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 27.11.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.11 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.11 р. і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надали.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Голосіївському районі міста Києва провела планову виїзну перевірку ТОВ «Євроекспрес»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.08.2003 р. по 31.03.2006 р., за результатами якої було складено акт від 14.07.2006 р. № 435/1-23-02-32552771.

В Акті перевірки було встановлено, що між ТОВ «Євроекспрес»(клієнт) та ТОВ «Лаутар» (експедитор) 01.01.2006 р. укладено угоду № 6, відповідно до якої ТОВ «Лаутар»виконує транспортно-експедиційні послуги. Розрахунки за виконані послуги проведено в готівковій формі на підставі актів виконаних робіт на загальну суму 10 140,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 690,00 грн. Суму податку на додану вартість ТОВ «Євроекспрес»включено до складу податкового кредиту згідно податкової накладної від 31.01.2006 р. № 12 та відображено в декларації з податку на додану вартість за січень 2006 року.

Перевіркою також встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02.03.2006 р. у справі № 2-1540/06 визнано недійсними статут ТОВ «Лаутар», свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. ДПІ у Голосіївському районі міста Києва складено акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 4543/29-203 від 15.06.2006 р.

Керуючись наведеним, позивач зробив висновок про порушення відповідачем-2 підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

14.07.2006 р. ДПІ у Голосіївському районі міста Києва прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000992302/0, яким визначила ТОВ «Євроекспрес»суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 14625,00 грн.

На підставі інформації, отриманої від ТОВ «Євроекспрес»в ході планової виїзної перевірки, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Лаутар»з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Євроекспрес»за І квартал 2006 року, за результатами якої було складено акт від 17.08.2006 р. № 498/1-23-02-32245203.

За результатами перевірки, позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.08.2006 р. № 0001202302/0 про визначення ТОВ «Лаутар»суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 2 535,00 грн.

ДПІ у Голосіївському районі міста Києва вважало, що господарське зобовязання у формі договору від 01.01.2006 р. № 6, укладеного між ТОВ «Євроекспрес»та ТОВ «Лаутар», вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру у однієї сторони ТОВ «Лаутар».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, та суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходили з того, що позивачем не доведено наявність у відповідачів умислу при укладенні ними договору транспортного експедирування від 01.01.2006 р. № 6 як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором транспортного експедирування від 01.01.2006 р. № 6, укладеного між ТОВ «Євроекспрес»(клієнт за договором) та ТОВ «Лаутар»(експедитор за договором), експедитор приймає на себе зобовязання за плату та за рахунок клієнта здійснювати визначені договором послуги, повязані з перевезенням вантажів, на основі письмових чи усних транспортних замовлень.

За фактом надання транспортно-експедиційних послуг сторонами складено відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт.

На виконання зазначеного договору відповідач-1 виписав відповідачу-2 податкову накладну від 31.01.2006 р. № 12 на суму 10 140,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 690,00 грн.

ТОВ «Євроекспрес»розрахувалося з ТОВ «Лаутар»за надані послуги у повному розмірі, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 30.12.2006 р. на суму 5140,00 грн. та від 31.12.2006 р. на суму 5 000,00 грн.

Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідачами у формі договору транспортного експедирування від 01.01.2006 р. № 6, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено наявність у відповідачів умислу при укладенні ними вищезазначеного договору транспортного експедирування, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладений відповідачами саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобовязання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки не було встановлено нікчемність договору транспортного експедирування від 01.01.2006 р. № 6, укладеного між TOB «Євроекспрес»та TOB «Лаутар», то відповідно не можна застосовувати наслідки нікчемного правочину.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва у справі № 2а-7277/10/2670 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М. Суддя А.М. Лосєв