Постанова № 22359329, 27.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.12 Справа № 5015/40/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Желік М. Б.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача –Писарчук В. В. –представник

від відповідача (апелянта) –не з’явився

розглянув апеляційну скаргу ТОВ українсько-російського спільного підприємства «Технобуд», м. Львів № 24 від 27.02.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 01.02.2012 р. (суддя Сухович Ю. О.)

у справі № 5015/40/12

за позовом ТОВ «Сіка Україна», м. Київ

до відповідача ТОВ українсько-російського спільного підприємства «Технобуд», м. Львів

про стягнення 117 815, 46 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 01.02.2012 р. у справі № 5015/40/11 частково задоволено позов ТОВ «Сіка Україна», м. Київ, з ТОВ українсько-російського спільного підприємства «Технобуд», м. Львів на користь позивача стягнуто 94 015, 96 грн. основного боргу, 282, 04 грн. інфляційних втрат, 347, 73 грн. 3 % річних та 1 892, 91 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши товар від позивача, оплатив його частково, в результаті чого в нього виникла заборгованість, на суму якої нараховані пеня, інфляційні втрати та 3 % річних.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати в частині стягнення 1 864, 04 грн. основного боргу та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в позові про стягнення 1 864 грн. основного боргу, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на те, що на момент здійснення поставки товару за накладною № 21020-1055 від 28.10.2010 р. на суму 110 880 грн. сальдо з розрахунків між сторонами за раніше поставлений товар складало 3 728, 08 грн. на користь відповідача, а не 1 864, 04 грн., як зазначено позивачем.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду Львівської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що загальна сума перерахованих коштів за поставлений товар становить 566 150 грн., а товару поставлено на 564 285, 96 грн., таким чином, сума позитивного сальдо на момент здійснення поставки за видатковою накладною від 28.10.2010 р. становила 1 864, 04 грн.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.08.2010 р. позивач –ТОВ «Сіка Україна», на умовах 100 % попередньої оплати –до 05.09.2010 р., виставив відповідачу –ТОВ СП «Технобуд», рахунок № 11020-0594 на суму 868 971, 73 грн. і поставив йому товар на загальну суму 675 165, 96 грн., про що свідчать видаткові накладні № 21020-0919 від 06.10.2010 р. на суму 151 200 грн., № 21020-0956 від 12.10.2010 р. на суму 100 800 грн., № 21020-1000 від 20.10.2010 р. на суму 105 645, 96 грн., № 21020-1012 від 22.10.2010 р., № 21020-1049 від 28.10.2010 р. на суму 105 840 грн., № 21020-1055 від 28.10.2010 р. на суму 110 880 грн.

Товар, поставлений по накладній від 28.10.2010 р. № 21020-1055 на суму 110 880 грн. відповідач оплатив частково, в сумі 16 864, 04 грн., а саме: 1 864, 04 грн. сплачено 28.10.2010 р. та 15 000 грн. –29.04.2011 р., решта боргу в сумі 94 015, 96 грн. залишилось неоплаченим.

Таким чином, станом на 20.12.2011 р. ТОВ СП «Технобуд» не виконало свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару за видатковою накладною від 28.10.2010 р. № 21020-1055 на суму 94 015, 96 грн.

У своєму листі від 21.06.2011 р. № 111 ТОВ СП «Технобуд» також визнало факт існування заборгованості перед ТОВ «Сіка Україна» в сумі 94 015, 96 грн. і зобов’язалось погасити заборгованість до 22.07.2011 р. Між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого борг відповідача станом на 31.07.2011 р. становить 94 015, 96 грн. Відтак, матеріалами справи підтверджується, що основа заборгованість ТОВ СП «Технобуд» перед ТОВ «Сіка Україна» за поставлений товар становить 94 015, 96 грн.

26.10.2011 р. ТОВ «Сіка Україна» надіслало на адресу ТОВ СП «Технобуд» вимогу про оплату поставленого товару на суму 94 015, 96 грн., яка залишена останнім без належного реагування та відповіді.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може бути вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, щодо якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми ЦК України та ГК України, апеляційна інстанція вважає такими, що правомірно та підставно задоволені судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 94 015, 96 грн.

При цьому, апеляційний суд не бере до уваги твердження апелянта, що сума основного боргу становить 92 151, 92 грн., оскільки такі дані не підтверджені жодними доказами, а враховуючи вищенаведені обставини справи, зокрема загальну суму поставленого позивачем товару –564 285, 96 грн. та суму проплати –566 150 грн., сума позитивного сальдо на момент здійснення постави за видатковою накладною від 28.10.2010 р. становила 1 864, 04 грн., а не 3 728, 08 грн., як зазначив апелянт. Доказів протилежного апелянтом також суду не надано.

Щодо вимог про стягнення 8 420, 46 грн. штрафної санкції за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

При нарахуванні штрафної санкції за користування чужими грошовими коштами в сумі 8 420, 46 грн. позивач посилається на ч. 6 ст. 231 ГК України, якою встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБ України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, нарахована позивачем штрафна санкція за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є пенею.

Згідно ст. 546 ЦК України, пеня є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобов'язання не може бути забезпечене пенею, оскільки між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобов'язання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 8 420, 46 грн. місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, суд першої інстанції підставно дійшов висновку щодо стягнення 282, 04 грн. інфляційних втрат та 347, 73 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 01.02.2012 р. у справі № 5015/40/12 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ українсько-російського спільного підприємства «Технобуд», м. Львів –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Желік М. Б.

Повний текст постанови виготовлений 30.03.2012 р.