Постанова № 22359298, 26.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.12 Справа № 14/50/5022-1308/2011

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржників (позивачів) з'явилися,

відповідача-1 з'явився,

відповідача-2 не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення господарського суду Тернопільської області від 21.12.2011 року, суддя Руденко О.В., у справі №14/50/5022-1308/2011

за позовом: ОСОБА_2, м.Тернопіль

ОСОБА_3, м.Тернопіль

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільський автоцентр «КАМАЗ», м.Тернопіль

до відповідача-2: відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації, м.Тернопіль

про визнання недійсними рішень загальних зборів та державної реєстрації статуту товариства,

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.12.2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільський автоцентр «КАМАЗ»та відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації в частині визнання недійсними п.4 рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 08.06.2006р., п.1 рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 20.12.2006р. та скасування державної реєстрації змін до статуту товариства, проведених реєструючим органом 15.08.2003р., 26.01.2007р. та 07.08.2006 р.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачами не доведено, а судом не встановлено порушення їх суб'єктивного матеріального права оскаржуваними рішеннями, оскільки на час звернення до суду за захистом порушених прав у позивачів були відсутні правомочності на участь в управлінні господарським товариством. При цьому, судом зазначено, що саме по собі судове рішення про поновлення учасників в товаристві не змінює статус учасників товариства за відсутності внесених змін про таке поновлення до установчих документів товариства у визначений законом спосіб та порядок. Судом також зазначено про відповідність оскаржуваних рішень вимогам діючого законодавства.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсними державної реєстрації змін до статуту товариства, проведених реєструючим органом 15.08.2003р., 26.01.2007р. та 07.08.2006р., то підставою для їх відмови судом зазначено неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки позивачами не подано ні доказів визнання недійсними рішень загальних зборів товариства про внесення змін до установчих документів юридичної особи, ні доказів визнання недійсними змін до установчих документів юридичної особи, на підставі яких внесено оскаржувані зміни, що суперечить встановленому ст. 145 ч. 4, ст. 159 ч. 2 ЦК України, ст. 41 ч.ч. 5, 6, ст. ст. 59, 65 Закону України "Про господарські товариства", ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" порядку скасування державної реєстрації таких змін.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ", оформлених протоколом від 08.06.2006р. щодо питань порядку денного № 1, 2 та 3 та

оформлених протоколом від 20.12.2006р. щодо питань порядку денного № 2, 3 та 4, провадження в справі припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відмовою позивачів від позовних вимог в цій частині згідно заяви про уточнення позовних вимог від 21.12.2011 року.

В апеляційній скарзі скаржники (позивачі) просять рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року визнано недійсним рішення загальних зборів товариства від 20.06.2002 року про виключення позивачів зі складу товариства, а тому прийняті в подальшому рішення зборів, які стосуються перерозподілу часток та внесення змін до статуту щодо цих часток підлягають визнанню недійсними, як застосування наслідків недійсності правочину згідно ст.216 ЦК України.

Скаржники покликаються на порушення оскаржуваними рішеннями переважного права позивачів на придбання перерозподіленої частки та відповідно відсутність згоди позивачів на перерозподіл часток, що передбачено ст.147 ЦК України та ст.53 Закону України «Про господарські товариства».

Скаржники не погоджуються з висновком місцевого суду про відсутність у позивачів статусу учасника товариства на момент звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки факт наявності у позивачів на момент виключення їх з товариства часток у статутному фонді та неоспорення позивачами своїх часток на момент виключення є доказом існування цих часток у власності позивачів та на момент розгляду заявлених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що на момент прийняття загальними зборами оскаржуваних в справі рішень позивачі не були учасниками товариства, а тому їх право не порушено. Оскільки ними дотримано порядок скликання оскаржуваних загальних зборів товариства та відповідність прийнятих на них рішень вимогам діючого законодавства, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Відповідач-1 не погоджується з твердженням апелянтів про наявність в них статусу учасників товариства на момент звернення до суду з даним позовом з огляду на існуючі невиплачені частки вартості майна товариства, ооскільки вартість частки ОСОБА_3 виплачена на його банківську картку 01.02.2008 року.

В судове засідання представники відповідача-2 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, письмовим клопотанням від 15.02.2012 року за №193 відповідач-2 просить розгялд справи провести без участі уповноваженого представника, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести без його участі за наявних в справі документів про права і обов'язки сторін.

08.02.2012 року від позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поступила заява від 07.02.2012 року про відвід колегії суддів в складі: головуючого-судді Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б. та Марко Р.І., проте, ухвалою суду від 14.03.2012 року відмовлено в задоволенні вказаної заяви про відвід колегії суддів в зв'язку з відсутністю в спірному випадку перебачених ст.20 ГПК України підстав для відводу даної колегії суддів. В останньому судовому засіданні 26.03.2012 року заявлено клопотання представником позивачів про витребування додаткових доказів, а саме протоколів засідання загальних зборів учасників товариства від 06.06.2006 року та від 08.06.2006 року, проте, суд відмовив в їх задоволенні, оскільки доводи апелянтів про існування рішення загальних зборів учасників товариства від 06.06.2006 року спростовуються поясненнями представника відповідача-1 про допущену арифметичну помилку щодо дати рішення загальних зборів та матеріалами справи про наявність лише одного прийнятого загальними зборами товариства рішення від 08.06.2006 року, яке є предметом оскарження в даній справі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явилися, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги позивачів задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням чергових загальних зборів учасників ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ", що оформлені протоколом від 20.06.2002р., вирішено виключити з числа членів товариства ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які згідно статуту товариства, що затверджений загальними зборами товариства 14.05.2002р., володіли частками у статутному фонді 3.5%, 4.82% та 3.6 % (а.с.116-118, т.1).

На підставі вказаного рішення до статуту ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ" внесено відповідні зміни від 15.08.2003 року, реєстраційний номер 04058284Ю0010488(а.с.114-115, т.1).

Вказане рішення від 20.06.2002р. було оскаржено в судовому порядку, за результатами якого постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2009р. у справі №2-972/04 рішення про виключення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з числа учасників товариства, визнане незаконним (а.с.16-17).

Внесені на підставі рішення від 20.06.2002р. зміни до статуту ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ" від 15.08.2003 року, реєстраційний номер 04058284Ю0010488, позивачами не оскаржувалися, доказів визнання їх недійсними в судовому порядку скаржниками не подано.

Разом з тим, в даному провадженні позивачі звернулися з позовом про скасування державної реєстрації змін до статуту товариства в частині виключення позивачів з числа учасників товариства, зареєстрованих 15.08.2003р., реєстраційний номер 04058284Ю0010488 і дані вимоги пред»явлені до відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації, які в межах своєї компетенції здійснює реєстраційні дії в порядку визаченому спеціальним законодавством.

Крім цього, позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними п.4 рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 08.06.2006р. та п.1 рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 20.12.2006р., тобто рішень, які прийняті до визнання недійсним рішення про виключення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з числа учасників товариства, а також про скасування державної реєстрації змін до статуту товариства, проведених реєструючим органом 26.01.2007р. та 07.08.2006р. на підставі вищевказаних рішень.

Зокрема, рішенням чергових загальних зборів учасників (питання 4 порядку денного), що оформлено протоколом від 08.06.2006р., вирішено внести зміни до статуту товариства, а саме: оформити належним чином нову його редакцію та доповнити розділ ІV, пункту 6.3 даного локального акта таким реченням: частка учасника, що виходить з товариства може бути придбана виключно учасником товариства (а.с.45-47, т.1).

Рішенням чергових зборів учасників (питання 1 порядку денного), що оформлено протоколом від 20.12.2006р. вирішено, у звязку з поданням заяви ОСОБА_5 про вихід із засновників товариства та передачу прав засновника ОСОБА_6 провести перерозподіл часток і внести відповідні зміни в статут, а саме: п. 1.2, 4.2 статуту товариства викласти в новій редакції(а.с.48-50, 108-110, т.1).

Участі від власного імені у згаданих вище зборах позивачі не брали.

Із інформації наданої Тернопільською РДА (лист №01-1757/14 від 31.12.2009р.) та відділом з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації (лист №2006 від 02.12.2011р.) вбачається, що з часу виключення позивачів зі складу учасників товариства було вчинено ряд реєстраційних дій, зокрема: реєстрація змін до статуту та угоди 15.08.2003р., реєстраційний номер 04058284Ю0010488, протокол зборів від 20.06.2002р.; реєстрація змін до статуту та угоди 22.09.2003р., реєстраційний номер 04058284Ю0010488, протокол зборів від 09.09.2003р.; реєстрація статуту в новій редакції від 07.08.2006р., реєстраційний номер 1651105000100575, протокол зборів від 08.06.2006р.; реєстрація змін до статуту від 26.01.2007р., реєстраційний номер 16511051008000575, протокол зборів від 20.12.2006р; реєстрація змін до статуту від 16.03.2011р.

Підставою для визнання оскаржуваних рішень недійсними позивачі зазначають порушення їх прав шляхом позбавлення можливості взяти участь в загальних зборах товариства 08.06.2006 року та 20.12.2006 року, голосувати щодо питань, включених до їх порядку денного, а також на придбання часток у статутному фонді господарюючого суб'єкта, які вивільнились.

Крім цього, згідно заяви від 21.12.2011 року (а.с.53, т.2) позивачі також просять перевести на них права та обов'язки покупця часток у статутному фонді товариства пропорційно розміру їх часток у статутному фонді, проте, зважаючи на заявлене позивачами у судовому засіданні 21.12.2011 року клопотання (зафіксовано технічною фіксацією) про розгляд даних вимог не у позовному провадженні, а в порядку ст.83 ГПК України шляхом виходу суду за межі позовних вимог, вказані вимоги судом розглядаються саме в такому порядку за правилами статті 83 ГПК України.

Згідно ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п.4 ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Поняття корпоративних прав визначено частиною першою статті 167 ГК України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Аналіз пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, ст.167 ГК України, правових позицій, які викладені ВГСУ у п.1.3 Рекомендацій від 28.12.2007 р. № 04-5/14 дає суду підстави для висновку, що стороною корпоративного спору може бути учасник, який вибув з товариства лише у спорах про визнання недійсними рішень про виключення учасника з товариства та спорах, пов'язаних із визначенням та стягненням вартості частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов. З наведеним кореспондуються і положення п.5.6 Рекомендацій, у якому зазначено що учасниками судового процесу у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів господарських товариств з підстав недотримання вимог закону є учасник або акціонер, права яких на участь у загальних зборах було порушено та господарське товариство.

Згідно приписів ст.98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ч.1). Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду (ч.5). Таким чином, вказана норма права передбачає, що рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Як встановлено судом вище, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2009р. у справі №2-972/04 рішення від 20.06.2002р. про виключення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з числа учасників товариства визнане недійсним (а.с.16-17), проте, доказів внесення змін до установчих документів відповідача-1 про поновлення позивачів в статусі учасників товариства з моменту набрання законної сили вказаним судовим рішенням та до часу звернення з даним позовом позивачами не подано, а судом не встановлено.

В судовому порядку позивачі не заявляли вимог про визнання недійсними чи скасування внесених змін до статутних документів, а тому відповідно рішення суду лише в частині визнання недійсним рішення загальних зборів товариства про виключення їх з числа учасників не могло бути направлене судом на виконання для вчинення реєстраційних дій щодо внесення змін до статутних документів товариства.

Разом з тим, законодавство яке регламентує спірні правовідносини (ст.82 ГК України, ст.4, ст.51 Закону України "Про господарські товариства" ) визначає, що склад учасників господарського товариства та відомості про розмір їхніх часток визначається саме за даними установчих документів.

Відповідно до приписів ст.143 ЦК України "Статут товариства з обмеженою відповідальністю", статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення (ч.2). Таким чином, статут є основним доказом участі учасника в господарському товаристві.

В свою чергу, механізм відновлення правового становища позивачів, яке існувало до прийняття загальними зборами рішення про їх виключення, врегульовано статтею 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", згідно якої у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій (ч.1). Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису (ч.2).

Таким чином положеннями ст.98 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість оскарження рішення загальних зборів учасником товариства до суду, ст.143 цього кодексу, яка визначає, що статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення (ч.2), та приписами ст.31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", визначено спосіб захисту порушених прав, а за встановлених судами обставин справи і спосіб відновлення правового становища позивачів, що існувало до прийняття рішень загальними зборами відповідача, на підставі яких і були внесені в статут оспорені позивачем положення. Тобто, належним способом захисту прав особи на поновлення її в складі учасників є виконання судового рішення в іншій справі, при цьому необхідною умовою виконання рішення суду державним реєстратором є наявність вирішеної вимоги суду про визнання недійсними чи скасування внесених змін до статутних документів, що позивачами зроблено не було.

За вказаних обставин звернення позивачів до суду з наявним позовом не призведе до поновлення їх прав, оскільки ними не вірно обрано спосіб їх захисту чи відновлення.

Крім цього, згідно п.16 постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року №13 суди не вправі вносити зміни до статуту товариства у зв'язку з тим, що це належить до виключної компетенції загальних зборів товариства (статті 41, 42, 59 Закону про господарські товариства). Підвідомчими судам є спори щодо недійсності внесених змін до установчих документів товариства або визнання недійсними рішень загальних зборів стосовно внесення змін до установчих документів.

Оскільки позивачами у встановленому законом порядку не доведено, що на час звернення із даним позовом до суду про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ від 08.06.2006 р. та 20.12.2006 р. вони поновлені в статусі учасників господарського товариства, місцевим судом правомірно зазначено про відсутність підстав для висновку про порушення оспорюваними рішеннями їх корпоративних прав за відсутності правомочностей на участь в управлінні господарським товариством.

Місцевим судом також зроблено правильний висновок щодо відсутності підстав для визнання оскаржуваних рішень і по суті, тобто відповідність даних рішень вимогам законодавства, що регламентує спірні правовідносини.

Зокрема, прийнявши 08.06.2006 року рішення про викладення статуту товариства у новій редакції, зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю реалізовано повноваження, які їм делеговані ст.ст.41,59 Закону України «Про господарські товариства», а доповнення установчого документа положенням про те, що частка учасника, який виходить з товариства може бути придбана виключно учасником товариства, ґрунтується на нормах ст.53 Закону України "Про господарські товариства".

Щодо рішення загальних зборів від 20.12.2006 року, то слід зазначити, що право власності на частку у статутному капіталі ТОВ вибулого учасника ОСОБА_5 у засновника ОСОБА_6 виникло не на підставі даного рішення, а відповідно до правочину, який між вказаними особами укладений. Таким чином, провівши перерозподіл часток у статутному капіталі господарського товариства з урахуванням нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 та прийнявши рішення внести відповідні зміни до статуту, загальні збори жодних порушень законодавства не вчинили.

Законодавчі акти, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, передбачають можливість переходу права на частку в статутному капіталі товариства, яка належить його учаснику, до інших осіб. Зокрема, згідно ч.1 ст.53 Закону України «Про господарські товариства»учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Зважаючи на п.1 ст.147 ЦК України та інші загальні норми цивільного законодавства, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може відчужуватись на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни та інших правочинів, наслідком яких є перехід права на відчужувану частку (її частину) від однієї особи до іншої (інших).

Такий перехід може відбутись як за волевиявленням учасника (продаж, дарування, міна частки тощо), так і з інших, незалежних від волевиявлення учасника підстав (звернення стягнення на частку, перехід права на частку до спадкоємців тощо). Вказаними нормами регулюються окремі практичні аспекти оформлення переходу права на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, який відбувається за волевиявленням власника (учасника, якому належить частка).

У чинному Цивільному кодексі України (ст. 116, 147) для позначення таких правочинів використовуються поняття „відчуження” та „відступлення” частки, які у даному контексті можна вважати тотожними. Учасник, який у повному обсязі відступив належну йому частку статутного капіталу на користь іншої особи (осіб), припиняє свою участь у товаристві. Оскільки в законодавчих актах відсутні правові норми, що обумовлюють обов'язкове прийняття рішення загальними зборами про припинення участі в товаристві учасника, який здійснив відчуження частки у повному обсязі, тому додаткового підтвердження волевиявлення ОСОБА_5 рішенням зборів, що оформлене протоколом від 20.12.2006 року не вимагалося, проте це рішення і не суперечить діючому законодавству.

Крім цього, згідно пункту 31 постанови Пленуму ВСУ продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників, може бути підставою для їхнього звернення до суду з позовом про переведення на них прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК.

Разом з тим, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні клопотання позивачів про переведення прав та обовязків покупців вивільненої частки у статутному фонді товариства в порядку передбаченому ст.83 ГПК( вихід суду за межі позовних вимог) за відсутності процесуальних підстав, мотивуючи тим, що вирішення питання безпосередньо впливає на права та обов'язки осіб, які ці частки відчужували та придбавали раніше, а відтак може вирішуватись виключно за їхньої участі. Натомість ні покупець спірної частки, ні її продавець, сторонами у даній справі не являються. З другого боку, це є самостійна позовна вимога, яка заявляється стороною у встановленому законом порядку.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ", проведених реєструючим органом 15.08.2003р., 26.01.2007р. та 07.08.2006р., то місцевим судом також правомірно зазначено про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" державна реєстрація внесення змін до установчих документів є саме засвідченням відповідного факту, в той час, коли набуття та припинення корпоративних прав відбувається в порядку та на підставах, визначених чинним законодавством. Зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Зокрема, ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати реєстратору, зокрема, рішення про внесення змін до установчих документів, а згідно ст.31 вказаного закону у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Тобто вказаними нормами передбачено чіткий порядок та підстави внесення державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Проте, апелянтами не подано, а судом не встановлено наявність в спірному випадку вищевказаних підстав для скасування державним реєстратором оскаржуваних змін, оскільки з наявних в матеріалах справи не вбачається ні факту направлення відповідачем-1 державному реєстратору рішення про внесення змін до установчих документів, ні доказів скасування в судовому порядку рішення товариства про внесення змін до установчих документів юридичної особи, ні доказів визнання в судовому порядку недійсними змін до установчих документів юридичної особи.

Щодо поданого позивачами судового рішення від 12.10.2009р. у справі №2-972/04 про визнання недійсним рішення від 20.06.2002р. про виключення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з числа учасників товариства, то воно не може бути підставою для скасування внесених на підставі нього змін до статуту, оскільки скаржниками не подано доказів визнання недійсними в судовому порядку внесених на підставі цього рішення змін до статуту ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ" від 15.08.2003 року, реєстраційний номер 04058284Ю0010488, що є обов'язковою передумовою для скасування державної реєстрації цих змін згідно вищевказаних норм. Як вбачається зі змісту постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2009р. у справі №2-972/04 рішення від 20.06.2002р. визнано недійсним лише в частині виключення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з числа учасників товариства, тобто жодних даних про визнання недійсним цього рішення і в частині внесення змін до статуту не вбачається.

Таким чином, відповідно до положень ст. 145 ч. 4, ст. 159 ч. 2 ЦК України, ст. 41 ч.ч. 5, 6, ст. ст. 59, 65 Закону України "Про господарські товариства", ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" скасування державної реєстрації змін до статуту є наслідком визнаної судом недійсності рішення загальних зборів учасників товариства про внесення змін до статуту або визнання недійсним статуту чи змін до нього. Виконання такого рішення суду має здійснюватись у порядку, визначеному ст.31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який позивачами в спірному випаду не дотримано.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист особистого немайнового або майнового права та інтересу у передбачений законодавством спосіб. Оскільки скасування державної реєстрації змін до статутних документів є наслідком визнання судом недійсності рішення загальних зборів учасників товариства про внесення змін до установчих документів юридичної особи і має здійснюватись в порядку ст.31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", звернення з окремими позовом про скасування такої державної реєстрації не відповідає вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що така ж правова позиція щодо аналогічних правовідносин, міститься в постановах ВГСУ від 14.01.09 року у справі № 14/621-07, від 16.03.2011р. №18/114-2193, від 01.12.2010 р. №9/242-07, від 07.02.2012 р. №9/101/2011/5003, від 25.01.11 року № 2-1/56660.1-2010, від № К39/75-09, від 29.03.2010 року №48/87 від 19.10.2011 року, тощо.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації про скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ", проведених реєструючим органом 15.08.2003р., 26.01.2007р. та 07.08.2006р.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Тернопільський автоцентр "КАМАЗ", оформлених протоколом від 08.06.2006р. щодо питань порядку денного № 1, 2 та 3 та

оформлених протоколом від 20.12.2006р. щодо питань порядку денного № 2, 3 та 4, то місцевим судом також правомірно припинено провадження в справі в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки позивачі відмовилися від позовних вимог в цій частині згідно заяви про уточнення позовних вимог від 21.12.2011 року та їх відмова від позову не зачіпає будь-чиїх прав чи інтересів, а тому правомірно прийнята місцевим судом.

З вищенаведеного доводи скаржників про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Зважаючи на ту обставину, що скаржниками сплачено на 470 грн. більше визначеного розміру, вказана сума підлягає поверненню з державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Тернопільської області від 21.12.2011 року в справі за номером 14/50/5022-1308/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без задоволення.

Повернути з спеціального фонду державного бюджету на користь ОСОБА_2 (46011, АДРЕСА_1) 470 грн. зайво сплаченого судового збору.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 02.04.2012р.