Рішення № 22358794, 02.04.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" квітня 2012 р.Справа № 5017/195/2012 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 03.01.2012р. № Д/ЮВ-01

Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 11.01.2012р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” до товариства з обмеженою відповідальністю „МСіТ” про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Українське Дунайське пароплавство” (далі по тексту ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „МСіТ” (далі по тексту ТОВ „МСіТ”) про зобовязання повернути належне позивачу на праві власності майно, яке перебуває у володінні та користуванні відповідача без достатніх на те правових підстав, а саме девять контейнерів (3 сорокафутових та 6 двадцятифутових) з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560. Позовні вимоги обґрунтовані ліквідацією товариства з обмеженою відповідальністю „Лінійне судноплавне агентство” (далі по тексту ТОВ „ЛСА”) як поклажодавця, що передав спірне майно на зберігання відповідачу та, відповідно, припиненням зобовязань ТОВ „МСіТ” щодо забезпечення схоронності вищезазначених контейнерів.

Відповідач повністю заперечує проти заявлених ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” позовних вимог, наголошуючи на тому, що спірні контейнери були притримані ТОВ „МСіТ” до моменту повного погашення заборгованості із плати за їх зберігання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

30.09.2005р. між відкритим акціонерним товариством „Українське Дунайське пароплавство” (Судновласник), найменування якого було змінено на ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” на виконання вимог Закону України „Про акціонерні товариства”, та ТОВ „ЛСА” (Агент) було укладено агентську угоду № 766 СЛП пунктами 1.1, 1.2, 2.1, 2.3 якої врегульовані відносини сторін, повязані з питаннями морського обслуговування суден Судновласника, як власних, так і зафрахтованих. У відповідності до даної угоди Судновласник призначає ТОВ „ЛСА” своїм агентом у портах Одеса, Іллічівськ, Южний, а також судноремонтних заводах міст Одеса та Іллічівськ. До обовязків Агента віднесено зокрема: здійснення захисту та підтримки інтересів Судновласника в усіх відношеннях, здійснення представницьких послуг від імені Судновласника перед офіційною портовою та іншою адміністрацією, установами та комерційними підприємствами, підтримання необхідних контрактів з ними; здійснення будь-якого обслуговування та формальностей, що відносяться до суден Судновласника, їх вантажу, команді, до та після прибуття суден, протягом терміну їх перебування у портах, а також під час відходу та після нього. Вказаний договір укладено строком на один рік. Договір може бути припинений в будь-який час при наявності трьохмісячного нотіса, наданого будь-якою стороною. У випадку якщо жодною із сторін не видано нотіса про канцелювання за три місяці до початку наступного строку його дії, то договір вважається автоматично пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах.

З метою конкретизації правовідносин, що виникають з агентської угоди № 766 СЛП від 30.09.2005р., між ТОВ „ЛСА” та ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” було підписано низку адендумів до названої агентської угоди. Так, згідно з п.п 1.1, 1.2, 2.12, 2.16 адендуму № 2 від 30.09.2005р. Судновласник призначає Агента своїм лінійним агентом в портах Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Маріуполь. Даний адендум відноситься до лінійних суден, що належать Судновласнику, що працюють на контейнерних лініях. Агент приймає на себе зобовязання здійснювати контроль за використанням контейнерного обладнання, наданого Судновласником та доповідає про його місцезнаходження у відповідності до погодженої сторонами процедури звітності. Агент повинен організовувати зберігання порожнього обладнання, а також транспортування та сухопутну доставку з/на термінали, склади, депо, ремонтні майстерні тощо.

Відповідно до ст. 116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Плата за послуги агентських організацій всіх форм власності встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона його на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

В силу положень ст. 117 Кодексу торговельного мореплавства України морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.Морський агент зобов'язаний: здійснювати добросовісно свою діяльність відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики морського агентування; діяти в межах своїх повноважень; не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб'єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм довірителем.

Як стверджує ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство”, на виконання агентської угоди № 766 СЛП від 30.09.2005р. ТОВ „ЛСА” здійснювало операції із вантажами, що перевозились позивачем, зокрема доручало зберігання належних останньому порожніх контейнерів, які використовувались при перевезенні, третім особам. Так, 01.01.2006р. між ТОВ „ЛСА” (Поклажодавець) та ТОВ „МСіТ” (Зберігач) було укладено договір на зберігання та перевалку № 10/01, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого предметом даного договору є зберігання на контейнерному майданчику Зберігача матеріальних цінностей (20 та 40 футових контейнерів), отриманих від Поклажодавця. Зберігання контейнерів здійснюється на охоронюваному відкритому майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29.

За твердженнями позивача, девять контейнерів з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560, в процесі здійснення ТОВ „ЛСА” повноважень Агента були передані на зберігання ТОВ „МСіТ” згідно з умовами агентської угоди № 766 СЛП від 30.09.2005р. На підтвердження викладених обставин ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” було надано лист ТОВ „ЛСА” від 12.08.2008р. за вих. № 1208-324, відповідно до якого вищезазначені контейнери як такі, що належать позивачу, перебувають на контейнерному терміналі ТОВ „МСіТ”.

В подальшому, ТОВ „ЛСА” згідно із листом від 15.10.2008р. за вих. № 1510/368 повідомило відповідача про вжиття заходу щодо забезпечення зобовязання боржника перед ТОВ „ЛСА” у вигляді притримання спірних контейнерів до моменту виконання забезпеченого зобовязання та просило ТОВ „МСіТ” з 15.10.2008р. заблокувати притримане майно до окремого розпорядження Поклажодавця.

Згідно із листом від 15.03.2011р. за вих. № 1501, ТОВ „МСіТ” просило позивача погасити заборгованість із плати за зберігання належних останньому спірних контейнерів у звязку із ліквідацією ТОВ „ЛСА” або передати назване майно відповідачу в рахунок погашення існуючої заборгованості.

В свою чергу, позивач стверджує, що обовязок щодо внесення плати за зберігання спірних контейнерів згідно з умовами договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р. було покладено саме на поклажодавця ТОВ „ЛСА”, а тому у ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” не виникло відповідних грошових зобовязань перед ТОВ „МСіТ”. При цьому, позивач наголошує, що у звязку із ліквідацією агента ТОВ „ЛСА”, зобовязання відповідача щодо забезпечення збереження спірних контейнерів є припиненими згідно зі ст. 609 ЦК України, що свідчить про перебування спірного майна у володінні ТОВ „МСіТ” без достатніх на те правових підстав.

Викладені обставини, а також відмова відповідача у добровільному порядку повернути позивачу девять контейнерів з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560, і зумовили звернення ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” до суду із даними позовними вимогами з метою захисту порушеного права власності.

В силу положень ст. 387 ЦК України, яка регулює один із способів реалізації захисту прав власника, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З урахуванням правовідносин між сторонами по справі та заявленої позивачем позовної вимоги про витребування майна від особи, яка, за його переконанням, без достатньої правової підстави володіє ним, з метою встановлення правомірності та обґрунтованості даної вимоги слід, перш за все, встановити наявність у позивача на момент звернення до суду із даним віндикаційним позовом права власності на спірне майно, а отже, відповідно, правомочностей на захист цього речового права.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, в матеріалах справи відсутні докази набуття позивачем права власності на спірні контейнери у спосіб, визначений приписами чинного законодавства. Однак, із змісту агентської угоди № 766 СЛП від 30.09.2005р. та додатків-адендумів до неї вбачається, що ТОВ „ЛСА” як агент наділено повноваженням на передання порожніх контейнерів, належних позивачу, на зберігання третім особам, що цілком кореспондується з приписами ст.ст. 116, 117 Кодексу торговельного мореплавства України в частині повноважень морського агента. При цьому, ТОВ „ЛСА” згідно з умовами п. 2.12 адендуму № 2 до агентської угоди № 766 СЛП від 30.09.2005р. було зобовязане звітувати перед позивачем щодо місцезнаходження належних останньому контейнерів.

Згідно із листом від 12.08.2008р. за вих. № 1208-324, ТОВ „ЛСА” повідомило ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” про перебування належних останньому девяті контейнерів з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560, на контейнерному майданчику ТОВ „МСіТ”. На зберігання відповідача вказані контейнери, за поясненнями сторін, були передані ТОВ „ЛСА” як поклажодавцем згідно з умовами договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р.

Крім того, відповідачем як володільцем вищезазначених контейнерів на момент вирішення цього спору визнавався факт належності названого майна саме ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство”, що вбачається із змісту листа ТОВ „МСіТ” від 15.03.2011р. за вих. № 1501 та акту інвентаризації контейнерів від 28.03.2011р., складеного за участю представників сторін по справі.

Згідно з довідкою ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” від 15.03.2012р. за вих. № ЮВ-604, спірні контейнери перебувають на балансі останнього станом на 29.02.2012р. та є його власністю. Крім того, згідно з Official register of internationally protected ISO alpha codes for identification of container owners, контейнери, належні ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство”, містять у складі ідентифікаційних номерів абревіатуру „UDSU”.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Таким чином, приймаючи до уваги зміст наявних у матеріалах справи документів, а саме листа ТОВ „ЛСА” від 12.08.2008р. за вих. № 1208-324, листа ТОВ „МСіТ” від 15.03.2011р. за вих. № 1501, акту інвентаризації контейнерів від 28.03.2011р., з яких вбачається належність спірних контейнерів саме ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство”, які в подальшому були передані на зберігання відповідачу морським агентом ТОВ „ЛСА”, а також враховуючи перебування цього майна на балансі позивача та відсутність доказів належності цих контейнерів іншим особам, суд дійшов висновку, що девять контейнерів з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560, є власністю ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство”. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач наділений правомочностями на захист права власності зокрема у спосіб, визначений ст. 387 ЦК України.

В свою чергу, твердження відповідача про недоведеність позивачем факту належності йому спірного майна судом оцінюються критично з огляду на вищенаведені висновки, здійснені за наслідком дослідження наданих сторонами документів. Більш того, факт належності спірних контейнерів ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” визнається з боку ТОВ „МСіТ”, що знайшло своє відображення у вищевикладених листах останнього.

Досліджуючи правомірність перебування у володінні ТОВ „МСіТ” належного позивачу спірного майна, суд виходить з наступного.

Як зазначено вище по тексту рішення, між 01.01.2006р. ТОВ „ЛСА” (Поклажодавець) та ТОВ „МСіТ” (Зберігач) було укладено договір на зберігання та перевалку № 10/01, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2, 8.1, 8.4 якого предметом даного договору є зберігання на контейнерному майданчику Зберігача матеріальних цінностей (20 та 40 футових контейнерів), отриманих від Поклажодавця. Зберігання контейнерів здійснюється на охоронюваному відкритому майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29. Строк чинності даного договору було встановлено з дати його підписання обома сторонами до 31.12.2006р. Договір може бути продовжений на наступний рік, якщо жодна із сторін не виявить намір припинити строк його дії.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Виходячи з положень ст.ст. 936 938 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно з п. 4.1 договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р. приймання контейнерів Поклажодавцем від Зберігача та видача Зберігачем Поклажодавцю здійснюється уповноваженим працівником. При прийманні контейнерів на зберігання складається навантажувальний ордер.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній навантажувальний ордер або інший документ, яким би посвідчувався факт передання спірних контейнерів на зберігання відповідачу. Однак, з акту інвентаризації контейнерів, складеного 28.03.2011р. за участю представників сторін по справі, вбачається, що спірне майно, яке належить позивачу, перебуває на зберіганні у ТОВ „МСіТ”. Вказані обставини також підтверджуються листом ТОВ „ЛСА” від 12.08.2008р. за вих. № 1208-324 та листом відповідача від 15.03.2011р. за вих. № 1501, зміст яких було наведено вище по тексту рішення.

Приймаючи до уваги, що оперування спірними контейнерами здійснювалось морським агентом ТОВ „ЛСА”, виникнення між останнім та ТОВ „МСіТ” правовідносин зберігання згідно з умовами договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р., перебування спірного майна на зберіганні ТОВ „МСіТ” на момент вирішення цього спору, а також враховуючи відсутність інших доказів, підтверджуючих правомірність володіння відповідачем цим майном, господарський суд дійшов висновку, що девять контейнерів з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560, перейшли у володіння ТОВ „МСіТ” на підставі названого договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р. Викладені обставини сторонами по справі не спростовуються та визнаються.

При цьому, за відсутності заперечень ТОВ „МСіТ” та ТОВ „ЛСА” щодо продовження строку дії даного договору, договір на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р. неодноразово підлягав автоматичній пролонгації.

Втім, як вбачається з інформації, яка міститься у базі даних „Діловодство спеціалізованого суду”, в провадженні господарського суду Одеської області перебувала справа № 2 / 142 09 6127 про визнання ТОВ „ЛСА” банкрутом. Ухвалою від 31.01.2012р. провадження у даній справі було припинено на підставі п. 6 ст. 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” шляхом затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ „ЛСА”, ліквідовано юридичну особу ТОВ „ЛСА”, з виключенням останньої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”) передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону,

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Згідно зі ст. 59 Господарського кодексу припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання ліквідується зокрема у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

В силу положень ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (бланк серії АЖ № 388624), станом на 22.03.2012р. юридична особа ТОВ „ЛСА” є припиненою.

З огляду на внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців інформації про ліквідацію ТОВ „ЛСА” на підставі ухвали господарського суду Одеської області від 31.01.2012р. по справі № 2 / 142 09 6127, керуючись ст. 59 Господарського кодексу України, ст. 104 ЦК України господарський суд дійшов висновку, що юридичну особу ТОВ „ЛСА” було припинено шляхом її ліквідації через процедуру банкрутства.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Положеннями ч. 4 ст. 205 Господарського кодексу України передбачено, що у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.

Ліквідація субєкта господарювання банкрута тягне за собою припинення всіх прав та обовязків даної юридичної особи, що, в тому числі, свідчить про припинення будь-яких зобовязань за її участю.

Таким чином, з огляду на положення ст.ст. 598, 609 ЦК України, ст. 205 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що всі без виключення зобовязання за участю ТОВ „ЛСА”, зокрема зобовязання за договором на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р. є припиненими. При цьому, в даному випадку, названий договір зберігання є також припиненим через відповідне припинення зобовязань сторін за ним у звязку із ліквідацією поклажодавця.

Положеннями ст.ст. 938, 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Чинним законодавством передбачено, що зберігач наділений правом на володіння майном, переданим на зберігання, виключно протягом строку чинності відповідного договору зберігання. У випадку припинення відповідного договору зберігання втрачаються відповідні правові підстави для перебування переданого на зберігання майна у володінні зберігача.

Враховуючи вищевикладені обставини, які свідчать про припинення договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р., господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для перебування у володінні ТОВ „МСіТ” переданих ТОВ „ЛСА” на виконання даної угоди девяти контейнерів з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560.

Аналогічну позицію щодо відсутності правових підстав для перебування у володінні зберігача переданого на зберігання майна після припинення відповідного договору зберігання висловлено у постанови Вищого господарського суду України від 05.07.2007р. 10/276пн.

При цьому, судом відхиляється позиція ТОВ „МСіТ” щодо виникнення у нього права на притримання спірних контейнерів до погашення позивачем заборгованості з оплати вартості зберігання цього майна з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Так, як вбачається з умов договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р., обовязок внесення плати за зберігання було покладено на Поклажодавця ТОВ „ЛСА”, яке при укладенні даної угоди діяло від власного імені, що відображено у преамбулі договору. Положеннями ст. 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Таким чином, за умовами названої угоди, зобовязання щодо внесення плати за зберігання майна були покладені саме на ТОВ „ЛСА”.

Отже, ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” не є зобовязаною стороною по відношенню до ТОВ „МСіТ” щодо внесення плати за зберігання спірних контейнерів, тобто позивач не має правового статусу боржника у даних правовідносинах, що, в свою чергу, виключає право ТОВ „МСіТ” на притримання належного ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” майна в порядку ст. 594 ЦК України.

Крім того, як вже було зазначено вище по тексту рішення, ТОВ „ЛСА” було ліквідовано із застосуванням процедури банкрутства. Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Як вже наголошувалось вище по тексту рішення, згідно з положеннями ст.ст. 598, 609 ЦК України, ст. 205 Господарського кодексу України будь-які зобовязання за участю ТОВ „ЛСА” є припиненими.

Таким чином, вищевикладені обставини свідчать про припинення грошових зобовязань ТОВ „ЛСА” перед відповідачем з внесення плати за зберігання, передбачені умовами договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р.

За змістом положень ст.ст. 4, 21, 22 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 року N 1255-IV(з наступними змінами та доповненнями) забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. До забезпечувальних обтяжень належить зокрема право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу України. Обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням.

З огляду на наведені положення закону суд зауважує, що притримання як спосіб забезпечення виконання зобовязань є чинним щодо дійсної існуючої вимоги кредитора до боржника або вимоги, що може виникнути в майбутньому. За умови припинення зобовязання, яке підлягало забезпеченню, кредитор втрачає право на притримання належного боржнику майна.

Підсумовуючи викладені обставини, які свідчать про припинення зобовязання ТОВ „ЛСА” перед відповідачем з внесення плати за зберігання, передбаченого умовами договору на зберігання та перевалку № 10/01 від 01.01.2006р., а також враховуючи наведені положення закону, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах ТОВ „МСіТ” не набуває право на притримання належного позивачу майна.

Таким чином, посилання ТОВ „МСіТ” на перебування спірних контейнерів у його володінні на праві притримання є необґрунтованими.

Як встановлено судом в процесі вирішення даного спору, спірні контейнери з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560, належать на праві власності ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” та перебувають у володінні ТОВ „МСіТ” без достатніх на те правових підстав.

Згідно зі ст.ст. 316, 321, 386, 387 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, враховуючи перебування належного позивачу спірного майна у володінні відповідача без достатніх на те правових підстав, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобовязання ТОВ „МСіТ” повернути ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” девять контейнерів (3 сорокафутових та 6 двадцятифутових) з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560.

Підсумовуючи всі вищевикладені обставини, позов ПрАТ „Українське Дунайське пароплавство” про зобовязання ТОВ „МСіТ” повернути вищезазначене майно підлягає задоволенню у відповідності до ст.ст. 116, 117 Кодексу торговельного мореплавства України, ст.ст. 11, 104, 316, 321, 328, 386, 387, 509, 525, 526, 594, 598, 609, 629, 936 938, 946, 949, ст.ст. 59, 205 Господарського кодексу України, ст.ст. 31, 32, 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 4, 21, 22 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 року N 1255-IV(з наступними змінами та доповненнями).

Судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у повному обсязі згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 116, 117 Кодексу торговельного мореплавства України, ст.ст. 11, 104, 316, 321, 328, 386, 387, 509, 525, 526, 594, 598, 609, 629, 936 938, 946, 949, ст.ст. 59, 205 Господарського кодексу України, ст.ст. 31, 32, 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 4, 21, 22 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 року N 1255-IV(з наступними змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Зобовязати товариство з обмеженою відповідальністю „МСіТ” /65045, м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29, офіс 16, код ЄДРПОУ 33658671/ повернути приватному акціонерному товариству „Українське Дунайське пароплавство” /68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Краснофлотська, 28, код ЄДРПОУ 01125821/ девять контейнерів (3 сорокафутових та 6 двадцятифутових) з наступними номерами: UDSU4004166, UDSU2413843, UDSU2415907, UDSU2417880, UDSU2200350, UDSU2410187, UDSU2417387, UDSU4002733, UDSU4003560. Наказ видати.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „МСіТ” /65045, м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29, офіс 16, код ЄДРПОУ 33658671/ на користь приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” /68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Краснофлотська, 28, код ЄДРПОУ 01125821/ судовий збір в сумі 1609 грн. 50 коп. /одна тисяча шістсот девять грн. 50 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 02.04.2012р.

Суддя Желєзна С.П.