Рішення № 22355919, 27.03.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

27.03.2012Справа №5002-16/158-2012 за позовом Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрянофлотський проспект, 6)

до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Формат» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 41)

Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (98603, м. Ялта, вул. Свердлова, 32)

За участю в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Формат-ІТ» (04116, м. Київ, вул.. Шолуденко, 3, корпус 2, поверх 2).

про визнання договору недійсним

Суддя ГС АР Крим М.О.Білоус

Представники:

Від позивача не зявився

Від відповідачів не зявились

Від третьої особи ОСОБА_1, д/п від 08.08.11 р.

Прокурор Година Д.А., посвідчення № 363 від 08.12.2010 р.

Обставини справи: Заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Формат» та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський», в якій просив суд визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3923 від 13.12.2005 р. про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та ТОВ «Формат» - недійсним; зобовязати кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту та заборонити ТОВ «Формат» та іншим особам здійснювати дії по відчуженню зазначеного майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на невідповідність спірного правочину вимогам діючого законодавства. Зокрема, прокурор вказує, що предмет спірного договору є військовим майном, відчуження якого можливо лише в порядку визначеному Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та Постановою Кабінету міністрів України №1919 від 28.12.2000р. Недодержання сторонами договору відповідного порядку відчуження свідчить про наявність ознак недійсності правочину. Крім того, прокурор вказує, що відповідно до Постанови кабінету міністрів України №316 від 05.05.1995р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території Автономної Республіки Крим» військове майно «Центрального військового санаторія «Ялтинський», засноване на загальнодержавній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідною заявою у судовому засіданні 14.02.2012р. прокурор просив суд залишити без розгляду п. 3 позовної заяви щодо зобовязання повернення в натурі всього отриманого за договором, у звязку з тим, що ТОВ «Формат» ліквідовано та неможливо повернути в натурі отримане за договором № 3923 від 13.12.2005 р. Вказане клопотання залучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду АРК від 14.02.2012р. до участі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Формат-ІТ» (а.с. 53-55).

Крім того, у судовому засіданні 24.02.2012р. представником третьої особи також подано заяву про застосування позовної давності. У відповідній заяві відповідач стверджує, що прокурору про відчуження відповідного майна стало відомо ще у січні 2006р. (а.с. 73-75).

Також, представник третьої особи у судовому засіданні 27.02.2012р. надав клопотання про залучення до участі в справі громадянина ОСОБА_2 та припинення провадження по справі відносно вимог до ТОВ «Формат». Своє клопотання третя особа мотивує, тим, що ТОВ «Формат-ІТ» придбало у громадянина ОСОБА_2 на свою корить нерухоме майна : літ. «Н», площею 2127,3 кв.м. та літ. «О», площею 107,8 кв.м. за договором купівлі-продажу № 6642 від 03.11.2008 р. Проте, у разі прийняття рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3923 від 13.12.2005 р. про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та ТОВ «Формат» та зобовязання кожної із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту, власник майна - ТОВ «Формат-ІТ» може звернутись з регресними вимогами до особи, що здійснила відчуження, про повернення коштів, отриманих за угодою купівлю-продажу та відшкодуванню завданих збитків, тобто до ОСОБА_2.Вказане клопотання залучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.02.2012р. в порядку ст.. 38 ГПК України від приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу Висоцької І.Я. було витребувано посвідчену копію дозволу міністерства оборони країни № 225/4/3469 від 22.11.05 р. ( а.с. 134-136 т.1).

Процесі розгляду справи від 3-ї особи надійшли клопотання в порядку ст. 38 ГПК України про витребування у відповідача ДП Міністерство оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» інформації про спрямування та використання коштів, одержаних від продажу майнових об'єктів за договором купівлі-продажу № 3923 від 13.12.2005р. та у Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії наказу Міністра оборони України від 20.03.2004 року № 100 «Про організацію представництва Міністерства оборони України» зі змінами внесеними наказом Міністра оборони України від 31.08.2004 року № 377 та положення про діловодство в Міністерстві оборони України. Друге клопотання стосується витребування доказів у Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» та Державного підприємства Міністерство оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» відомостей щодо найменування обєктів та від Державного підприємства Міністерство оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та військового прокурора Севастопольського гарнізону копії інвентарних справ, вилучених при обшуку у Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» відносно спірних обєктів, від Ялтинської міської ради копії генерального плану Державного підприємства Міністерство оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» щодо розбіжностей у найменуванні обєктів за спірним договором.

Вказані клопотання були розглянуті судом, витребувані документи, обовязок щодо надання затребуваних документів був покладений на заявника ТОВ «Формат ІТ» ( а.с.

26.03.2012 р. від приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу Висоцької І.Я. надійшла копія дозволу Міністерства оборони № 220/297 від 15.07.05 р.

Проте, в судовому засіданні встановлено, що вказаний Дозвіл не має відношення до справи, оскільки спірний договір купівлі продажу був укладений на підставі Дозволу № 225/4/3469 від 22.11.05 р.

В судовому засіданні 27.03.12 р. прокурор підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник 3-ї особи надав додаткові письмові пояснення та просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись в тому числі на те, що Міністерством оборони України був наданий дозвіл № 225/4/3469 від 22.11.2005р. на відчуження споруд на підставі договору купівлі-продажу від Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Формат». При цьому просив суд застосувати строки позовної давності.

Позивач не забезпечив явку свого представника до судового засідання 27.03.2012 р., про день, час та місце судового засідання повідомлений рекомендованою кореспонденцією, про причини неявки суд не повідомив, документи, витребувані судом, не надав.

Відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Формат») не забезпечив явку свого представника до судового засідання 22.03.2012 р., ухвала суду, спрямована за адресою державної реєстрації відповідача, повернута поштовим відділенням з позначкою «за зазначеною адресою не значиться».

Судом встановлено, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців статус відомостей про юридичну особу ТОВ «Формат» не підтверджено та припинено юридичну особу. (а.с. 45-47).

Відповідач (Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський») жодного разу не забезпечив явку свого представника до судових засідань, не надав відзиву на позов з обґрунтуванням своїх заперечень, незважаючи на те, що про день розгляду справи повідомлявся належним чином рекомендованою поштою.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 №01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасникові судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.

Крім цього, явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України це право, а не обовязок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що строк вирішення спору продовжувався в порядку ст. 69 ГПК України та спливає 27.03.12 р., підстави для відкладення справи відсутні, а відтак згідно зі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними у справі матеріалами та доказами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ :

11.07.2000 року Наказом № 209 Міністерства оборони України “Про створення державного підприємства Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”та затвердження його Статуту” на фондах Військового санаторію (Ялтинський на 750 ліжок), що розформовується (ліквідується) за юридичною адресою: 98630, Україна, АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 32, створено державне підприємство Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” ( а.с. 13-14 т.1)

13 грудня 2005 року між державним підприємством Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Формат” укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №3923, а саме: літер “Н ” лікувальний корпус загальною площею 2127,3 кв.м., літер “О зал ЛФК загальною площею 107,8 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 9-10 т.1).

Відповідно до розділу 1 договору, обєкт продажу належить державі в особі Верховної ради України та знаходиться в господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”, орган управління майном - Міністерство оборони України на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 04.10.2005 р. Виконавчим комітетом Ялтинської міської Ради на підставі рішення від 22.09.2005 р. № 1414, зареєстрованого комунальним підприємством Ялтинське бюро технічної інвентаризації, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8529137, 04.10.2005 р., номер запису 1099 в книзі 20ж стор. 338, реєстраційний № 12278650.

Об'єкт продажу розташований на земельних ділянках, які знаходяться у користуванні продавця: площею 18,024 га на підставі Акту на право постійного користування землею ІІ-КМ № 001277, виданого 28.12.2001 р. Ялтинською міською радою на підставі рішення 41-і сесії 23-го скликання Ялтинської міської ради від 29.11.2001 р. № 34, зареєстрованого в Книзі записів актів за № 172. Землю надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування санаторія (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору, згідно висновку про ринкову вартість нерухомого майна, проведеного станом на 01.09.2005р. оцінювачем підприємства «Експертне бюро» ОСОБА_3, ринкова вартість Обєкту продажу становить 3625071,00 грн. (з ПДВ).

Вказаний договір нотаріально посвідчений 13.12.2005р. приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_4

13.05.2005р. вказане майно було передано Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» відповідно до акту прийому-передачі на підставі п. 3.1.1. Договору Товариству з обмеженою відповідальністю “Формат”. (а.с.11 т.1).

Вважаючи вказаний договір таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що зазначений договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, у звязку з наступним.

Правовідносини між сторонами виникли з приводу відчуження майна, що має статус військового, та регулюються спеціальними нормами законодавства, а саме Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.99 р. № 1075-ХІУ та Положенням «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 р. № 1919.

Пунктом 4.2. Статуту Державного підприємства міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» ( в редакції 2000 р.) встановлено, що майно підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту ( а.с. 18 т.1)

Відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України відчуження майнових об'єктів, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

При укладенні спірних контрактів порушено порядок відчуження військового майна, яким є майно ДП МО України “ЦВС “Ялтинський”.

Такий порядок встановлений Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”(далі Закон) та Положенням про порядок відчуження військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28 грудня 2000 року (далі Положення).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних силах України” вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України ( 147/98-ВР ) "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних силах України”, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Частиною першою п. 1 Положення "Про порядок відчуження військового майна ЗС" (постанова КМУ № 1919 від 28.12.00) установлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Відповідно до п. 2 вказаного вище Положення та ст. 1 ЗУ "Про правовий режим майна у ЗСУ" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, культурно-просвітницьке, медичне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до п. 3 Постанови, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно з п. 6. Постанови, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Таким чином, реалізацію спірного майна, на момент укладення договору можливо було здійснювати лише за процедурою торгів (тендерів).

Відповідно до вказаних нормативно-правових актів у Міністерства оборони України були відсутні повноваження щодо самовільного відчуження майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

Із тексту договору №3923 від 13.12.2005 слідує, що предметом купівлі-продажу є лікувальний корпус загальною площею 2127,3 кв.м., літер “О зал ЛФК загальною площею 107,8 кв.м., які розташовані у домоволодінні АДРЕСА_1 ДП МОУ "Центральний військовий санаторій "Ялтинський".

Від імені ДП МО України "Ялтинський" вказаний договір підписано генеральним директором Шапталою О.С. з зазначенням, що вказана особа діє на підставі статуту та дозволу Міністра оборони України від 15.07.2005р. №220/297.

Відповідний дозвіл № 225/4/3469 від 22.11.2005р. на відчуження виданий Міністерством оборони України в особі начальника відділу майна та корпоратизації Департаменту економічної та господарської діяльності МОУ Шуляка І.О. (а.с.87 т.1).

Такі повноваження відсутні і у особи, що укладала договір, оскільки, відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Проте, суду не представлене рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження вищезазначеного майна, переданого за спірним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при відчуженні спірного майна, сторонами договору порушено порядок відчуження військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил”.

З урахуванням приведених вище правових норм, посадові особи Міністерства оборони України в особі начальника відділу майна та корпортизації Департаменту економічної та господарської діяльності не мали повноважень надавати дозволи на відчуження майна вказаного санаторію, оскільки це віднесено до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а відтак цей дозвіл № 225/4/3469 від 22.11.05 р. є нікчемним.

Вказана позиція стосовно статусу та порядку відчуження спірного майна підтверджується рішенням Верховного суду України по справі № 2-8/17305.1-2007 за позовом ТОВ “Євроойл” про визнання дійсними оспорюваних контрактів, яка викладена в постанові від 23 жовтня 2007 року, а також позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 12 червня 2008 року по цій же справі.

Так, зокрема, Верховний суд України в постанові від 23 жовтня 2007 року зазначає, що спірне майно ДП МО України “Центральний військовий санаторій Ялтинський”(яке відчужувалося за контрактами №№ 2210/7 і 2210/08) є військовим майном і його відчуження може здійснюватися лише в порядку, визначеному Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”та Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 року.

Згідно з п.6. Положення “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил” рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.

Проте, суду не представлене рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження вищезазначеного майна, переданого за спірним договором.

Відповідно до вказаних нормативно-правових актів у Міністерства оборони України відсутні повноваження щодо самовільного відчуження майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

Такі повноваження відсутні і у особи, що укладала договір, оскільки, відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути вповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при відчуженні спірного майна, сторонами договору порушено порядок відчуження військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил”.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору були порушені вимоги пунктів 1, 2 ст. 203 ЦК України, та ст. 207 ГК України, що є підставою для визнання недійсними договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” № 9 від 06.11.2009 року № 9, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

При цьому, судом також враховані положення частини першої статті 241 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання .

Однак, протягом вирішення даного спору встановлено, що ані Міністерство оборони України, ані Кабінет Міністрів України не вчиняли будь-яких дій щодо схвалення спірного правочину, а навпаки Міністерство оборони України є позивачем у справі про визнання цього правочину недійсним.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №3923 від 13.12.2005 року укладений між ТОВ “Формат” та ДП Міністерства оборони України Центральний військовий санаторій “Ялтинський” недійсним, підлягають задоволенню.

Що стосується вимог прокурора, викладених у п. 3 позовної заяви, згідно з яких прокурор також просить суд зобовязати кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту, слід зазначити наступне.

В судовому засіданні 27.03.12 р. прокурор підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Раніш заявлене клопотання прокурора про залишення без розгляду вимог щодо зобовязання сторін повернути все в натурі судом не задовольняється з огляду на процесуальну неможливість, оскільки ст. 81 ГПК України, чітко визначені підстави залишення позову без розгляду, а відтак судом розглядаються вимоги, викладені в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, з огляду на положення цієї правової норми, правовими наслідками недійсності оспорюваного у даній справі правочину є повернення сторонами за ним всього, що вони одержали на його виконання, а саме майна та коштів.

Тобто застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину. В цивілістичний науці та судовій практиці застосування таких наслідків іменується двосторонньою реституцією.

Двостороння реституція застосовується незалежно від наявності чи відсутності вини у діях учасників правочину щодо його недійсності.

Зі змісту наведеної норми, суд робить висновок, що застосування двосторонньої реституції можливо лише при одночасній наявності (існуванні) сторін правочину.

Проте, суд встановив, що станом на 14.02.12 р. припинено таку юридичну особу як Товариство з обмеженою відповідальністю “Формат”, про що свідчать матеріали справи, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 45-47 т.1 ).

Таким чином, припинення однієї із сторін правочину, обумовлює неможливість застосування двосторонньої реституції. При цьому, суд враховує, що норми Цивільного кодексу України не передбачають застосування односторонньої реституції.

Проте, слід враховувати, що відповідно до п. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд зауважує, що при вирішенні питання про повернення майна належному власникові, слід звернути увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у листі “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 24.11.2008р., якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до п. 6 статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

Як зазначено у п. 6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України”№ 02-5/612 від 23.08.1994 р. (із змінами та доповненнями), за наявності відомостей про ліквідацію підприємства чи організації, які є сторонами у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини п'ятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, а згідно з частиною сьомою статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 статті 80 ГПК господарський суд повинен витребувати докази виключення підприємства з державного реєстру. У справах про визнання недійсним акту, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання таких актів.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 (п. 31 листа) визначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Отже, у зв'язку з встановленим фактом припинення відповідача-ТОВ «Формат», суд вважає, що провадження по справі, в частині позовних вимог до ТОВ “Формат”підлягає припиненню в порядку п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що юридична особа покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2005р., який вище визнаний судом недійсним, припинено, у суду відсутня можливість застосування двосторонньої реституції, у звязку із чим суд відмовляє у позові у частині позовних вимог про зобовязання кожної із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту.

У чинність ст. 32, 33 ГПК України відповідач - ДП Міністерство оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» не використав свого права та не представив суду належних доказів, які спростовують доводи прокурора щодо недійсності договору купівлі-продажу № 3923 від 13.12.2005р., укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” та ТОВ “Формат”.

Крім того, у 4 пункті прохальної частини позовної заяви військовий прокурор в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України просить з метою забезпечення позову заборонити ТОВ “Формат” та іншим особам здійснювати дії по відчуженню зазначеного майна.

Суд, розглянувши вимоги в цій частині, відмовляє в їх задоволенні, у звязку із тим, що юридична особа ТОВ “Формат” припинена, що вказано у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Щодо забезпечення позову шляхом заборони іншим особам здійснювати дії по відчуженню зазначеного майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до Розяснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”№02-5/611 від 23.08.1994 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Тобто, вирішення питання щодо доцільності вжиття заходів по забезпеченню позову можливе саме у випадку існування припущень щодо того, що у майбутньому можуть виникнути обставини, які значно ускладнять, або навіть унеможливлять його виконання, а також припущення щодо того, що відповідач або інші особи можуть своїми діями привести до таких незворотних наслідків.

При цьому, також враховані висновки Вищого Господарського суду України, викладені в Інформаційному листі №01-8/2776 від 12.12.2006 р. “Про деякі питання практики забезпечення позову”.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Проте, військовий прокурор ані в своїй позовній заяві, ані в інших окремих заявах взагалі не обґрунтував необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання військового прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.

Суд не погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Формат-ІТ» щодо застосування строків позовної давності, на підставі наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позов подано військовим прокурором за результатами перевірки після вилучення інвентарних справ ДП МОУ “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” з комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації». (а.с. 48 т.1). Підставою перевірки стало звернення Генеральної прокуратури України 13.01.2009р. за вих.№10/4-30701-09, спрямоване на адресу Військового прокурора матеріалів за зверненням Народного депутата України Шемчука В.В. для вирішення та вжиття заходів. Отже, в даному випадку, прокурору стало відомо про існування спірного договору після проведення перевірки, а відтак строки позовної давності не є порушеними.

Крим того, суд також враховує, що відповідно до положень ст. 267 Цивільного кодексу України клопотання про застосування строків позовної давності може бути заявлено лише стороною у справі, тоді як ТОВ «Формат ІТ» залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Отже, оцінивши докази у даній справі відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, суд вважає, що підстави для задоволення клопотання представника третьої особи відсутні.

За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши обставини справи, а також наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону підлягають задоволенню частково, а саме слід визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №3923, укладений 13 грудня 2005 року між Державним підприємством Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Формат”.

В частині позовних вимог до ТОВ «Формат» провадження у справі слід припинити у звязку з ліквідацією товариства. На ці обставини також звертав і представник 3-ї особи в своєму клопотанні.

В задоволенні інших вимог зобовязати кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту та забезпечення позову в порядку ст. 66,67 ГК України слід відмовити.

Суд також вважає, недоцільним задоволення клопотання представника третьої особи про залучення у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - громадянина ОСОБА_2 у звязку з наступним.

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін; їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Спірний договір купівлі продажу був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Формат» та Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський». На даний час власником спірних споруд є ТОВ «Формат- ІТ», який виступає в процесі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а відтак підстави для залучення в якості 3-ї особи ОСОБА_2 відсутні.

При цьому, посилання на те, що у майбутньому можуть бути порушені майнові права вказаної особи, не може бути прийнято до уваги, оскільки це не є предметом дослідження у даній справі і вказана особа не позбавлена права звернутись у встановленому порядку з відповідним позовом.

З огляду на вищенаведене, судом також не приймаються заперечення 3-ї особи, викладені у відзиві на позов та додаткових поясненнях, оскільки спірний правочин був укладений з порушенням законодавства, а Міністерство оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» не мав повноважень відчужувати спірне майно, а тому 13.12.05 р. укладаючи договір купівлі продажу зазначена особа перевищила надані їй повноваження.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача - Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 27.03.12 р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, п. 6 ст. 80, ст..ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №3923, укладений 13 грудня 2005 року між Державним підприємством Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” (98603, м. Ялта, вул. Свердлова, 32) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Формат” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 41).

3.В частині вимог до ТОВ «Формат» провадження у справі припинити.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (98603, м. Ялта, вул.. Свердлова, 32, код ЄДРПОУ 08334083) в дохід державного бюджету України (р\р 31211206783002 в банку одержувача ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Державний бюджет м. Сімферополя, 22030001, код за ЄДРПОУ одержувача 38040558) код платежу судовий збір у розмірі 536,50грн.

6.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

7.Відмовити в задоволенні клопотання ТОВ «Формат-ІТ» про залучення до участі у справі ОСОБА_2

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБілоус М.О.

Повний текст складено та підписано 30.03.2012 р.