Постанова № 22338934, 16.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 березня 2012 р. 12:58 Справа №2а-15327/11/0170/21 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засіданні Івановій Ю.В. розглянувши за участю представника позивача ОСОБА_2 дов. № 21-12 від 21.12.2011р., у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовомПублічного акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство «Сімферопольська макаронна фабрика» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006242301 від 10.06.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуване податкове повідомлення рішення було прийнятне за результатом проведеної відповідачем перевірки, в ході якої було встановлено порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач вказує, що у період, який був охоплений перевіркою, ним не було допущено порушень вказаного акту податкового законодавства, в звязку з чим вважає висновки перевірки щодо нікчемності угод безпідставними та такими, що суперечать нормам законодавства, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню.

Заявою від 08.02.2012р. позивач збільшив позовні вимоги та просить визнати протиправним та скасувати ще податкове повідомлення-рішення № 0009422301 від 06.09.2011р., яке прийнято за результатами розгляду скарги.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не зявився, про час, дату та місце його проведення повідомлений, про причини неявки суду не повідомив. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.70-71), в яких він проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у «штучному» формуванні податкового кредиту з ПДВ, оскільки укладені позивачем з контрагентами правочини є нікчемними.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

З 18.05.2011р. по 31.05.2011р. відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань достовірності даних наведених в декларації за грудень 2010р.

За результатами проведення вказаної перевірки 31.05.2011р. складений Акт № 7032/23-4/00382349 (а.с.14-23), в якому зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження позивачем податку на додану вартість у грудні 2010р. на суму 84322,00 грн., який покладений у підставу прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0006242301 від 10.06.2011р., яким збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на загальну суму 105402,50 грн., у тому числі 84322,00 грн. за основним платежем та 21080,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомлення-рішення позивач оскаржував його до ДПА в АР Крим, ДПС України у порядку, передбаченому ст. 56 ПК України. Рішенням від 25.08.2011р. (а.с.32-36) ДПА в АР Крим задовольнила скаргу позивача частково, скасувала податкове повідомлення-рішення № 0006242301 від 10.06.2011р. в частині визначення грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 32333,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8083,25 грн. Рішенням ДПС України від 04.11.2011р. (а.с.40-42), яким податкове повідомлення-рішенні від 10.06.2011р. № 0006242301 залишено без змін з урахування Рішення ДПА в АР Крим від 25.08.2011р.

За результатами оскарження відповідачем 06.09.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009422301, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 64986,25 грн., у тому числі 51989,00 грн. за основним платежем та 12997,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у періоді, що був охоплений перевіркою.

Законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України «Про податок на додану вартість» (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Матеріали справи свідчать про те, що до складу податкового кредиту у грудні 2010 року позивачем, зокрема включені суми ПДВ за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Кримська продовольча компанія», загальна сума ПДВ 51988,72 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, певна продукція (мука) придбана позивачем відповідно до Договору № 7 від 04.01.2010р., укладеного із ТОВ «Кримська продовольча компанія» (а.с.44), що підтверджується залученими до матеріали справи документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: витратними накладними; посвідченнями; податковими накладними, актами звірки взаємних розрахунків; договорами на взаєморозрахунок (а.с.45-57,75,78-87,100-103).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Матеріали справи свідчать про те, що контрагент позивача ТОВ «Кримська продовольча компанія» є платником податку на додану вартість (а.с. 73), що повністю відповідає приписам Закону № 168.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Оглянувши у судовому засіданні оригінали податкових накладних (копії залучені до матеріалів справи) на підставі яких позивач отримав продукцію (муку) від ТОВ «Кримська продовольча компанія», суд вбачає, що вони видані у відповідності до норм законодавства.

Як зазначалось вище, оригінали всіх документів, що підтверджують операції купівлі-продажу продукції (муки) між позивачем та контрагентом - ТОВ «Кримська продовольча компанія» були досліджені судом під час розгляду справи (копії залучені до матеріалів справи).

Як вже зазначалось вище відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Таким чином, позивач у грудні 2010р. правомірно включив суми ПДВ в розмірі 51989,00 грн. по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ «Кримська продовольча компанія» до складу податкового кредиту.

Але, суть спору полягає в тому, що на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту за грудень 2010р. податкові накладні від ТОВ «Кримська продовольча компанія», оскільки операція із останнім не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемною.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих субєктів не покладається обовязок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Окрім того, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки № 7032/23-4/00382349 від 31.05.2011р., ні рішення податкового органу за результатами розгляду скарг позивача не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на час формування податкового кредиту по операції з ТОВ «Кримська продовольча компанія» у грудні 2010р., позивачем отриманий товар, а саме мука.

Таким чином, зміст правочину з постачальником ТОВ «Кримська продовольча компанія» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір поставки муки укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ «Кримська продовольча компанія» свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товару, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 7 Закону № 168, який діяв на час проведення операцій, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у грудні 2010 року суми ПДВ, сплачені ТОВ «Кримська продовольча компанія» в ціні товару.

У звязку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 51989,00 грн., то й відсутні правові підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12997,25 грн., які застосовані на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011р., відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Але суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки Рішенням від 25.08.2011р. ДПА в АР Крим задовольнила скаргу позивача частково, скасувала податкове повідомлення-рішення № 0006242301 від 10.06.2011р. в частині визначення грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 32333,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8083,25 грн. Рішенням ДПС України від 04.11.2011р., податкове повідомлення-рішенні від 10.06.2011р. № 0006242301 залишено без змін з урахування Рішення ДПА в АР Крим від 25.08.2011р.., суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006242301 від 10.06.2011р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 64986,25 грн., у тому числі 51989,00 грн. за основним платежем та 12997,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № 0006242301 від 10.06.2011р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 64986,25 грн., у тому числі 51989,00 грн. за основним платежем та 12997,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0009422301 від 06.09.2011р. не можуть бути визнані такими, що прийняти на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 12,20 грн. судового збору.

В судовому засіданні 16.03.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено та підписано 21.03.2012 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0006242301 від 10.06.2011р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 64986,25 грн., у тому числі 51989,00 грн. за основним платежем та 12997,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0009422301 від 06.09.2011р.

В інший частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на користь Публічного акціонерного товариства «Сімферопольська макаронна фабрика» судовий збір в розмірі 12,20 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.