Рішення № 2231160, 06.10.2008, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.10.08 р. Справа № 24/44

Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі головуючого Мартюхіна Н.О., суддів Кододова О.В., Приходько І.В.

при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” м. Макіївка

до відповідача 1: Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка

до відповідача 2: Структурна одиниця Макіївські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Макіївка

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Відкрите акціонерне товариство “Макіївський коксохімічний завод” м. Макіївка

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Національна комісія регулювання електроенергетики України в особі Донецького територіального представництва НКРЕ України

про стягнення в сумі 265808,60 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: Білоусов Ю.М. – за довір.

від відповідача 1: Мануйленко О.В. – за довір., Кіктєва Я.А. – за довір.

від відповідача 2: Мануйленко О.В. – за довір., Кіктєва Я.А. – за довір.

від третьої особи з самостійними вимогами : Білоусов Ю.М. – за довір.

від третьої особи без самостійних вимог: Піскунов А.В. – за довір.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство “Макіївкокс” м. Макіївка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка (далі в тексті – відповідач 1), Структурної одиниці Макіївські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Макіївка (далі в тексті – відповідач 2) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 93168,58грн.

Під час розгляду справи, позивачем неодноразово змінювались та уточнювались позовні вимоги.

Заявою від 26 вересня 2005р. позивачем, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, збільшені позовні вимоги, за якими останній просить стягнути з належного відповідача безпідставно набуті грошові кошти в сумі 265808,60 грн.

Остаточно, під час нового розгляду справи, в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення грошових коштів в сумі 265808,60 грн. позивач посилається на те, що вказана сума є вартістю витрат позивача за період з 01.09.03 р. по серпень 2004 р. на утримання його електричних мереж, якими відповідачі безпідставно користуються шляхом передачі електричної енергії не позивачеві, а іншим споживачам (населенню). Відповідачі зобов’язані компенсувати позивачеві ці витрати, оскільки несплата відповідачами цієї суми є безпідставним збереженням майна (грошових коштів) та в силу ст. 41 Конституції України, ст. 48 Закону України “Про власність”, ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. 469 Цивільного кодексу УРСР підлягає витребуванню від відповідачів. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що несе витрати по передачі електричної енергії споживачам відповідача, на підтвердження чого посилається на висновки судово-економічної та технічної експертизи, Постанову НКРЕ від 01.10.03р. № 972, листи НКРЕ, договір № 131 від на користування електричними мережами, договір оренди від 01.09.03р. № 13, акти передачі електричної енергії, податкові накладні, рахунки-фактури за період з вересня 2003 року до серпня 2004 року, податкові звітні документи з податку на додану вартість та податку на прибуток за спірний період (книги продажу товарів, акти перевірки податковим органом спірного періоду), на затверджені розрахунки вартості фактично понесених витрат на утримання спірних електричних мереж з розшифровкою цих витрат.

Ухвалою від 13.02.04р. господарським судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці позивача Відкрите акціонерне товариство “Макіївський коксохімічний завод”, м. Макіївка.

В подальшому, 24.05.04р. третя особа Відкрите акціонерне товариство “Макіївський коксохімічний завод” звернулась до відповідачів з самостійними позовними вимогами про стягнення коштів в сумі 93168,58 грн. за користування власними електричними мережами. У зв’язку з чим, ухвалою суду від 27.05.04р. зазначена третя особа залучена в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору в порядку статті 26 ГПК України.

Заявою від 07.10.05р. № 071538 третя особа із самостійними вимогами на предмет спору в порядку ст. 22 ГПК України збільшила позовні вимоги та просить стягнути компенсаційні витрати в розмірі 265808,60 грн.

Третя особа з самостійними вимогами, ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” в обґрунтування посилається на те, що 01.01.2003 р. між ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” та ВАТ “Донецькобленерго” в особі структурної одиниці – Макіївські електричні мережі укладено договір №131 на користування електричними мережами для отримання електричної енергії. Зазначені мережі передані в оренду позивачеві за договором № 13 від 01.09.2003р.; посилаючись на постанову НКРЕ України від 01.10.2003р. № 972 стверджував, що відповідачеві виділено кошти для компенсації витрат на використання його електричних мереж. В зв’язку з цим, ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” просив суд стягнути з відповідача компенсацію витрат на використання електричних мереж, посилаючись на ст. ст. 20, 147, 174 ГК України, ст. ст. 526, 527 ЦК України та постанову НКРЕ України №972 від 01.10.2003 р.

У судових засіданнях позивач та третя особа з самостійними вимогами заявлені вимоги підтримували у повному обсязі.

Відповідачі проти заявлених вимог заперечували, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, з огляду на ті обставини, що відповідно до Правил користування електроенергією (Затверджених Постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996р.), а саме, п.п. 7.18., 7.19. Постачальник електроенергії відшкодовує обґрунтовані витрати Основного споживача з утримання технологічних мереж, якщо у тарифах Постачальника передбачені необхідні статті витрат відносно послуг конкретного Основного споживача (тобто цільове призначення), що є додатком до постанови НКРЕ України. Доказів, що такі статті витрат передбачені у постанові НКРЕ України щодо вказаних питань, позивач суду не надав, тому що такої постанови не було прийнято НКРЕ України. Таким чином у позивача відсутні правові підстави для вимог щодо відшкодування витрат за передавання електроенергії.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що позивачем не доведено право на отримання грошових коштів, а отже, й підстав вважати відповідача недобросовісним набувачем не має. Крім того, просить припинити провадження у справі стосовно Структурної одиниці “Макіївські електричні мережі”, оскільки останній не є юридичною особою.

Також, відповідач 1 проти позову заперечує з тих підстав, що з моменту укладання між третьою особою та позивачем договору про оренду майна, у тому числі й електричних мереж третя особа фактично втратила можливість виконувати свої зобов’язання перед ВАТ “Донецькобленерго” та в однобічному порядку по суті відмовилася від виконання умов договору, тому вважає позовні вимоги спробою безпідставно збагатитися за рахунок ВАТ “Донецькобленерго”, оскільки послуги фактично не здійснювалися.

Відповідач 2 проти позову заперечує вказує, що третя особа не повідомивши відповідача передала в тимчасове платне користування власні електричні мережі третій особі. Можливості зміни сторони в договорі, у зв’язку з переданням майна не передбачена, а отже, третя особа будь-яких витрат не понесло й тому підстав для компенсування не існує.

Ухвалою від 06.03.2008р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено Національну комісію регулювання електроенергетики України в особі Донецького територіального представництва м. Донецьк.

Третя особа надала відзив на позов, де зазначає, що згідно повноважень, враховуючи вимоги постанови НКРЕ від 01ю.08.2001р. № 801 “Про затвердження Процедури встановлення або перегляду тарифів для ліцензіатів із передачі електричної енергії місцевим (локальними) електромережами та з постачання електричної енергії за регульованим тарифом”, а також на підставі договору про користування електричними мережами від 01.01.2003р. № 131 укладеного Макіївськими електромережами ВАТ “Донецькобленерго” із ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” та “Розрахунку витрат на користування електричними мережами ВАТ “Макіївський КХЗ” для субабонентів” (додаток № 1 до вказаного договору), постановою Комісії від 01.10.2003р. № 972 були затверджені тарифи на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та тарифи на постачання електричної енергії за регульованим тарифом для ВАТ “Донецькобленерго”. Водночас, про затвердженні даних тарифів, компенсація витрат ВАТ “Донецькобленерго” на передачу електричної енергії мережами ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” була передбачена у розмірі 600 тис. грн. При цьому, згідно пункту 1.4. вищезазначеної процедури, заявник зобов’язаний використовувати кошти, отримані внаслідок здійснення ліцензованої діяльності, виключно на витрати, передбачені затвердженою структурою тарифу. А отже, сума компенсації може бути перерахована виключно на рахунок Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод”.

Ухвалою від 23.11.2005р. господарським судом при первісному розгляду справи було призначено комплексну судово-бухгалтерську та інженерно-технічну експертизу, результати якої долучені до матеріалів справи.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.08.2007р. у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” та Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” відмовлено, провадження у справі відносно структурної одиниці ВАТ “Донецькоблеренго” - припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2007р. зазначене рішення скасовано, справу передано на новий розгляд.

Розгляд справи здійснювався колегіально, згідно розпоряджень голови господарського суду Донецької області у складі суду: головуючий – Мартюхіна Н.О., судді Кододова О.В., Приходько І.В.

За клопотанням сторін строк розгляду справи було продовжено.

Сторонами та учасниками судового процесу під час розгляду справи багаторазово надавались письмові та усні пояснення суду, які долучені до матеріалів справи, позивачем уточнювались підстави позову, а відповідачами - заперечення.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, вислухавши пояснення представників сторін та учасників судового процесу, судова колегія

ВСТАНОВИЛА:

01.01.2003р. між Відкритим акціонерним товариством “Макіївський коксохімічний завод” (Основний споживач) та Відкритим акціонерним товариством “Донецькобленерго” в особі Структурної одиниці макіївські електричні мережі (Субспоживач) укладено договір № 131/16 на користування електричними мережами для отримання електричної енергії.

За умовами вказаного договору “Основний споживач” зобов’язався забезпечити технічну можливість користування своїми електромережами для отримання “Субспоживачем” електричної енергії та потужності (п.1.1 Договору № 131/16).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що “Субспоживач” зобов’язаний компенсувати “Основному споживачеві” фактичні витрати за транзит, втрати, перетворення електричної енергії, а також обслуговування електричних мереж пропорційно споживанню електричної енергії та оформляти документально у двосторонньому порядку.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 Договору № 131/16, розрахунки за користування електричними мережами “Основного споживача” здійснюються за фактичний місячний обсяг електричної енергії, переданої “Субспоживачеві”. Оплата за транзит електричної енергії нараховується з урахуванням фактичних витрат “Основного споживача” згідно з кошторисом витрат, що узгоджується сторонами та переглядається ними щорічно до 15 лютого.

Відповідно до додатку № 1 до цього договору, сторони узгодили та затвердили між собою розрахунок витрат на користування електричними мережами ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” для субабонентів вартість витрат на 1 кВт.ч. отриманої електроенергії в розмірі 0,006 грн.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи процесуальних судових актів, 12.06.02р. відносно третьої особи з самостійними вимогами - Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” м. Макіївка було порушено справу про банкрутство за номером 3/105Б.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.05.03р. було введено процедуру санації боржника на 12 місяців, а ухвалою від 25.07.03р. було затверджено план санації ВАТ “Макіївський коксохімічний завод”, який був схвалений комітетом кредиторів та узгоджений з інвестором.

Відповідно до умов, що складали план санації, затвердженого ухвалою суду від 25.07.03р. по справі № 3/108Б, та на виконання цього плану санації, було створено 13.08.03р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Макіївкокс” на базі основних засобах боржника з передачею їх до статутного фонду новоствореного підприємства.

Згідно свідоцтва про державну перереєстрацію, 27.10.03р. було створено шляхом перетворення ТОВ “Макіївкокс” – Закрите акціонерне товариство “Макіївкокс”, яке згідно статуту, є повним правонаступником прав і обов’язків Товариства з обмеженою відповідальністю “Макіївкокс”, що також передбачалось планом санації.

01.09.2003р. між Відкритим акціонерним товариством “Макіївський коксохімічним заводом” (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Макіївкокс”, правонаступником якого є позивач, (Орендар) укладено договір оренди № 13.

За цим договором Орендодавець передає, а Орендар приймає в оплатне строкове користування майно, що знаходиться на території ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” за адресою м. Макіївка-6, вул. Горького, 1, відповідно до Переліку № 1 (п.1.1 Договору № 13).

Згідно із п.п.2.1, 2.2 Договору № 13, орендоване майно передається Орендодавцем та приймається Орендарем протягом 3-х днів із моменту укладання договору за актом прийому-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу майна.

Зазначений акт підписано сторонами Договору № 13 01.09.03 р. Відповідно до акту, Орендар прийняв в оренду, у тому числі й все майно електроцеху та електрообладнання (підстанції, кабелі, кабельні траси, електричні мережі тощо).

Відповідно до п.3.1 Договору № 13, строк користування орендованим майном складає 1 рік з моменту передання майна.

Згідно із п.3.2 Договору № 13, якщо жодна з сторін у строк до 20 днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір розірвати його, договір автоматично продовжується на наступний період, зазначений у п.3.1 Договору № 13.

13.04.2004р. між Відкритим акціонерним товариством “Макіївський коксохімічний завод” (Продавець) та Закритим акціонерним товариством “Макіївкокс” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 40/291.

За умовами цього договору Продавець зобов’язався передати у власність Покупця майно, а Покупець зобов’язався прийняти майно та сплатити за нього обумовлену сторонами ціну (п.1.1 Договору № 40/291).

Згідно із Додатком № 1 до Договору № 40/291, до переліку майна, що відчужується за договором, увійшло все електротехнічне господарство продавця, й у тому числі, майно електроцехів, електрообладнання, елктроустаткування (підстанції, трансформатори, щитові, вимикачу, випрямувачи, розподільні пристрої, кабелі, кабельні траси, мережі тощо), які входили до єдиного майнового комплексу ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” та знаходились на його території.

Судом встановлено, що право власності на зазначені Об’єкти фактично перейшло та позивач набув таке право власності з моментом нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації (пунктом 3.4. договору), тобто, з 13.04.04р.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 29.08.03р. між відповідачем 1 - Відкритим акціонерним товариством “Донецькобленерго” (Постачальник електричної енергії) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Макіївкокс” (Споживач), правонаступником якого є позивач, був укладений договір про постачання електричної енергії № 7389/11.

За цим договором, відповідач 1 постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами.

Зокрема, за умовами пункту 3.2.4. вказаного договору сторонами обумовлено, що Споживач має право одержувати від Постачальника електричної енергії плату за використання мереж Споживача.

Одночасно, пунктом 12 додатку № 5 до цього договору про постачання електричної енергії від 29.08.2003р. передбачено, що вартість послуг з передачі електричної енергії мережами основного споживача оплачуються відповідно договору про передачу і враховує фактичні витрати Споживача на передачу електричної енергії.

З актів приймання передачі кількості переданої електроенергії за період з вересня 2003 року до серпня 2004 року, судом встановлено, що відповідачем 1 фактично поставлялась електрична енергія позивачу та через мережі позивача у певних об’ємах, визначених актами.

Зокрема, з наданих позивачем документів на підтвердження понесення витрат, судом встановлено, що відповідачем 1 було передано електричними міськими приєднаннями (МЕС) з підстанцій ЗАТ “Макіївкокс” електричної енергії у наступних об’ємах:

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за вересень 2003р. – 2163360 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за жовтень 2003р. - 3096480 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за листопад 2003р. – 3736560 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за грудень 2003р. – 3943680 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за січень 2004р. - 4118592 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за лютий 2004р. – 4206048 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за березень 2004р. - 3771840 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за квітень 2004р. - 3220320 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за травень 2004р. – 2404320 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за червень 2004р. – 2100960 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за липень 2004р. – 2042400 кВат/год.;

- за актом приймання передачі кількості переданої електроенергії за серпень 2004р. – 2087520 кВат/год.

Вказані акти приймання передачі електричної енергії підписані уповноваженими особами з боку обох сторін та скріплені печатками з обох сторін без зауважень, кількість переданої електроенергії підтверджена представниками сторін у судовому засіданні. Факт передачі електричної енергії та її об’єми, що обумовлені зазначеними актами, сторонами не оспорюється.

На підставі здійсненого розрахунку вартості витрат на утримання електричних мереж ТОВ “Макіївкокс”, який затверджений першим заступником керівника ТОВ “Макіївкокс” І.В. Елісеєвою, позивачем обчислювалась плата за користування його електричними мережами, виходячи із 0,006 грн. за 1 кВат/годину та відповідно виставлялись відповідачу 1 відповідні рахунки.

З урахуванням кількості отриманої електричної енергії, згідно з актами приймання передачі та вартості витрат, позивачем за спірний період були виставлені рахунки та виписані податкові накладні, а саме:

- рахунок № 34 від 30.09.2003р. на суму 15576,19 грн., податкова накладна № 324 від 30.09.2003р.;

- рахунок № 130 від 31.10.2003р. на суму 22294,66грн., податкова накладна № 692 від 31.10.2003р.;

- рахунок № 284 від 31.12.2003р. на суму 28394,50грн., податкова накладна № 696 від 31.12.2003р.;

- рахунок № 285 від 31.12.2003р. на суму 26903,23грн., податкова накладна № 285 від 31.12.2003р.;

- рахунок № 60 від 31.01.2004р. на суму 29653,86грн., податкова накладна № 315 від 31.01.2004р.;

- рахунок № 142 від 29.02.2004р. на суму 30283,55грн., податкова накладна № 752 від 29.02.2004р.;

- рахунок № 202 від 31.03.3004р. на суму 27319,60грн., податкова накладна № 1168 від 31.03.2004р.;

- рахунок № 308 від 30.04.2004р. на суму 23186,30грн., податкова накладна № 1588 від 30.04.2004р.;

- рахунок № 384 від 31.05.2004р. на суму 17311,10грн., податкова накладна № 2118 від 31.05.2004р.;

- рахунок № 463 від 30.06.2004р. на суму 15150,19грн., податкова накладна № 2623 від 30.06.2004р.;

- рахунок № 551 від 31.07.2004р. на суму 14705,28грн., податкова накладна № 3116 від 31.07.2004р.;

- рахунок № 656 від 31.08.2004р. на суму 15030,14грн., податкова накладна № 3747 від 31.08.2004р., а всього на загальну суму 265808,60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, об’єктом спору є майно, а саме ті грошові кошти (плата), які позивач у спірному періоді витратив на утримання, ремонт та іншу експлуатацію електроустановок, через які відповідач 1 постачає електричну енергію своїм споживачам.

Виходячи із матеріалів справи, будь-яких доказів оплати у розумінні ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, позивачу з боку відповідачів за користування електричними мережами та обладнанням позивача, судом не встановлено, відповідачами не надано.

04.02.04р. та 01.09.05р. позивачем були направлені на адресу відповідача 1 письмові вимоги № 032-266 та № 07-2373, відповідно до яких просить перерахувати грошові кошти в сумі 265808,60 грн., які складаються із безпідставно несплачених витрат на утримання мереж через які відповідач 1 постачає електричну енергію своїм споживачам та фактично користується мережами та обладнанням позивача.

У зв’язку з цим, спірна сума позовних вимог становить 265808,60 грн., які позивач просить стягнути з належного відповідача, як утримуються останніми внаслідок безоплатного користування електромережами, підстанціями, обладнанням та територією позивача без належних правових підстав згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При винесенні Постанови від 05.12.07р. по справі № 24/44 Вищий господарський суд України виходив з того, що „між учасниками спору виникли цивільні правовідносини, пов’язані з передачею електричної енергії, які хоча й не були оформлені письмовим договором, угодою, але фактично мали місце”.

Передаючи справу на новий розгляд касаційна судова інстанція вказала на ті обставини щодо неналежної правової оцінки зазначеним правовідносинам, правовим наслідкам, що породжують дані правовідносини, відсутності належної оцінки актам приймання передачі електроенергії, підписаних сторонами, неналежного дослідження висновку судово-економічної експертизи № 11174/11173, передачність висновків стосовно неузгодженості предмету позову та підстав, непідтвердженості висновком вимог позивача та третьої особи, відсутність аналізу дійсних відносин сторін з огляду на норми правових актів, що регулюють питання постачання електроенергії.

Виконавши вищевказані вказівки касаційної інстанції, дослідивши під час нового розгляду матеріали справи, докази та пояснення надані сторонами та учасниками судового процесу, оцінивши та проаналізувавши висновки судової економічної експертизи, що міститься в матеріалах справи, з урахуванням всебічної та повної перевірки всіх фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Одним із загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, є принцип забезпечення та гарантованості судового захисту у всіх випадках порушення цивільних прав. Тобто, будь-яке цивільне право у разі його порушення може бути предметом судового захисту та має бути забезпечено судовим захистом.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно до ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового праву та інтересу. При цьому, пунктом 2 ст. 16 ЦК України, встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, перелік яких не є вичерпним, оскільки цією ж нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України також гарантується кожному суб’єкту господарювання та споживачу право на захист своїх прав і законних інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, позивач самостійно обирає спосіб захисту свого права, шляхом звернення до суду у резолютивній частині позову з проханням про застосування такого способу, самостійно визначає підстави для захисту свого порушеного права та надає докази в обґрунтування нього. Між тим, невірне або некоректне обрання способу захисту порушеного права не є підставою для відмови у позові за умови обґрунтованості вимог та встановлення факту порушення відповідного права.

З поданої позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач вказує на той факт, що між Закритим акціонерним товариством “Макіївкокс” та Відкритим акціонерним товариством “Донецькобленерго” відсутні договірні відношення щодо сумісного використання електричних мереж, але Відкрите акціонерне товариство “Донецькобленерго” на протязі періоду з 01.09.03 р. по серпень 2004 р. здійснювало використання електричних мереж Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс”, а саме здійснювалася передача електроенергії через електричні мережі, що належать позивачу для своїх споживачів, у зв’язку з чим позивач вважає, що відповідач повинен компенсувати позивачу витрати на транзит, втрати, перетворення електричної енергії, а також обслуговування електричних мереж. На зазначені обставини посилається позивач, обґрунтовуючи підстави позову.

Отже, позивач вказує на порушення його суб’єктивного матеріального права, а саме, права на своєчасне та повне отримання плати за використання його електричного обладнання та мереж.

При цьому позивач просить захистити його порушене майнове право примушенням відповідача виконати свій обов’язок шляхом стягнення заборгованості (плати) за надану послугу.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зазначена стаття 1212 Цивільного кодексу України визначає підстави виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна за відсутністю будь-якої правової підстави. Майно вважається набутим без достатньої правової підстави у тому разі, якщо набувач збільшив своє майно за рахунок потерпілого поза підставою, що передбачена законом, іншими нормативно-правовими актами чи правочином.

Приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню до відносин, які виникають між їх суб’єктами та не врегульовані спеціальними інститутами та нормами цивільного права.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з’ясування чи набула особа відповідного зобов’язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є правовою підставою для виникнення такого зобов’язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюються господарським судом на підставі доказів – фактичних даних, що встановлюються певними засобами доказування.

Суд вважає, що факт користування електричними мережами у вказаній кількості та параметрах доведений позивачем належними та допустимими доказами. До того ж, такі факти підтверджуються та не заперечуються відповідачем.

Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, які зазначені у статі 11 ЦК України.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно положень ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти та інші правочини.

Загальні умови виконання зобов’язань визначені нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, у період з 01.09.03 р. по серпень 2004 р. між позивачем та відповідачами склалися та фактично існували цивільно-правові відносини з сумісного користування електричними мережами, які регулюються відповідними нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Дослідивши надані сторонами первинні документи, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов’язання з утримання електричних мереж виконав у спірному періоді належним чином, тобто, забезпечив технічну можливість користування своїми електромережами для отримання споживачами відповідача 1 електричної енергії та пропустив через свої мережі всього 36917862 Квт/г електроенергії міським приєднанням від Макіївських електричних мереж через електричні мережі Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс”, тобто надав послуги з утримання електричних мереж на загальну суму 265808,60 грн., які відповідно отримувалися відповідачем у визначених об’ємах.

Зазначені обставини виконання позивачем зобов’язань щодо утримання електричних мереж підтверджуються належними доказами, а саме, вищевказаними актами приймання-передачі кількості електричної енергії, податковими накладними, рахунками. Такі документи за своїм змістом та формою є первинними обліковими документами, які фіксують факти здійснення господарської операції позивача на користь відповідача з надання певно визначених послуг. Зокрема, зазначені документи, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, мають усі обов’язкові реквізити первинних документів, підписані уповноваженими посадовими особами обох сторін та є підставою для здійснення господарських операцій та бухгалтерського, податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем також виписувались податкові накладні, відповідно до яких, у останнього виникли податкові зобов’язання з податку на додану вартість, а у відповідача 1 – податковий кредит з ПДВ у відповідних податкових періодах з 2003 року до 2004 року.

У п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про ПДВ” закріплено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається в продавця товарів (робіт, послуг). При цьому, податкова накладна виступає як звітний податковий документ і одночасно розрахунковий документ.

При цьому, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону “Про ПДВ” забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Крім того, судом досліджені оригінали книг обліку продажу товарів (робіт, послуг) за період з вересня 2003 року й до серпня 2004 року, належним чином засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи (арк. справи 45-141 том 7), в яких відображені суми податкових зобов’язань позивача за господарськими операціями з відповідачем 1, а саме, за послуги пов’язані з передачею електричної енергії через мережі ЗАТ “Макіївкокс” від Макіївських електричних мереж до його абонентів (використання мереж) за використання. Отже, зазначені зведені податкові регістри, а також, податкові декларації з податку на додану вартість підтверджують облікування у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій між сторонами, які у сукупності складають спірну суму позовних вимог.

Вказані обставини також підтверджуються й висновками актів комплексних документальних перевірок контролюючого податкового органу – державної податкової інспекції в місті Макіївки від 22.07.2004р. та від 07.10.05р. (арк. справи 27-46 том 8), за результатами складання яких порушень у своєчасності, повноті нарахування і сплаті податків та обов’язкових платежів позивача у спірному періоді з податку на додану вартість та податку на прибуток не встановлено, у тому числі й з питань взаємовідносин з Макіївськими електричними мережами ВАТ “Донецькобленерго”, з яким була проведена зустрічна податкова перевірка.

Разом з цим, із витребуваних судом від відповідача 1 первинних документів, що підтверджують операції з позивачем, звітних податкових документів та письмових пояснень посадових осіб, які уповноважені здійснювати та контролювати правильність та порядок ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві відповідача 1, судом встановлено, що оригінали таких документів були знищені у зв’язку із закінченням строку їх зберігання, та будь-яких пояснень не має можливості повідомити.

Згідно пункту 7.2.6. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Тобто, отримання податкових накладних від позивача та нарахування відповідачем 1 податкового кредиту, є правом відповідача 1 та включення чи не включення спірних сум до податкового кредиту з ПДВ відповідачем 1 фактично не впливає на обставини наявності та здійснення господарських операцій з отримання від позивача спірних послуг.

З огляду на вказані вимоги законодавства та наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, оригінали яких були виписані позивачем для включення податку на додану вартість до податкового зобов’язання та кредиту, суд вважає доведеними факти здійснення господарських операцій позивачем з надання послуг та відповідачем 1 з одержання цих послуг, оскільки вони у повному обсязі відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліках у відповідних податкових періодах на протязі всього періоду їх виконання.

Крім того, як було вище вказано, господарським судом при первісному розгляду справи ухвалою від 23.11.2005р. було призначено комплексну судово-бухгалтерську та інженерно-технічну експертизу. На вирішення експертів були поставлені наступні питання:

- Які електричні мережі Позивача використовуються включно для передачі електроенергії споживачам Відповідача –1?

- Які витрати на передачу 1 кВт/год та за весь період несе Позивач при передачі електроенергії споживачам Відповідача?

- Які додаткові витрати на передачу 1кВт/год несе Позивач при передачі електроенергії споживачам Відповідача 1 за виключенням втрат електроенергії в мережах? Чи впливає на обсяг витрат Позивача, якщо вони є, кількість переданої електроенергії споживачам Відповідача –1?

- Яка сума безпідставно збереженого майна (грошових коштів) знаходиться у відповідача у спірний період за спірними відносинами?

Згідно до висновку судово-економічної експертизи № 11174/11173, встановлено наступне:

- по першому питанню, що по ділянкам електричних мереж від ГПП МКХЗ 110/6/6 кВ до шин 6кВ РУ-6 Кв підстанцій №1 електроенергія передається сумісно власним споживачам Позивача, субабонентам та міським приєднанням.

По міським приєднанням від комірки 16 підстанції № 1 електроенергії передається виключно споживачам Відповідача;

- по другому питанню, в обсязі наданих на дослідження матеріалів справи № 24/44 експерт підтверджує вартість витрат на передачу 2 Квт/г отриманої електроенергії в розмірі 0,006 грн.;

- по третьому питанню, при передачі електроенергії споживачам ВАТ “Донецькобленерго” за виключенням витрат електроенергії в межах ВАТ “Макіївський КХЗ” несе додаткові витрати на передачу 1 кВт/г у вигляді оплати праці персоналу електроцеху, обслуговуючого персоналу електропідстанції та кабельних мереж, витрати на придбання матеріалів та запасних частин до електропідстанцій, їхній ремонт та користування електроенергією в своїй господарській діяльності.

При визначені впливу кількості переданої електроенергії на обсяг витрат ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” можна зазначити, що він майже не позначається, так як впливає тільки на собівартість витрат 1 Квт/г отриманої електроенергії, яка визначена в розмірі 0,006грн.

Що стосується відповіді судового експерту за другим питання з посиланням на 2 Кват/г, судом встановлено із письмових пояснень експертів що проводили експертизу, наданих суду та які містяться в матеріалах справи (арк. 130 том 5), що витрати на 2 кВат/г складають відповідно 0,0012 грн., а відповідно на 1 кВат/г – 0,006 грн.

Таким чином, вказання у висновках судової експертизи на 2 Кват/г є технічною помилкою, та суд вважає заперечення відповідача 1 з цього приводу неправомірними.

З урахуванням приписів ст. 32, 42-43 ГПК України, судом приймається в якості належного та допустимого доказу по справі висновок експертизи на підтвердження фактичного використання відповідачем 1 електричних мереж та обладнання позивача та вартості витрат позивача на передачу 1 Квт/г отриманої електроенергії саме в розмірі 0,006 грн.

Суттєве значення для підтвердження фактів здійснення сторонами господарських зобов’язань з надання послуг з утримання електричних мереж та фактичного їх отримання відповідачем 1, мають ті обставини, що при затвердженні тарифів на постачання електричної енергії для ВАТ “Донецькобленерго” було враховано компенсацію витрати ВАТ “Донецькобленерго” на передачу електричної енергії мережами ВАТ “Макіївський коксохімічний завод” у розмірі 600 тис. грн.

Зокрема, колегія суддів виходить з вимог ст. 17 Закону України “Про електроенергетику”, відповідно до якої, роздрібна ціна на електричну енергію формується енергопостачальниками згідно з умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.

Тарифи на передачу і постачання електричної енергії місцевими (локальними) електромережами регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Підприємства, які постачають електричну енергію мережами, які не є їх власністю, повинні купувати електроенергію на оптовому ринку електричної енергії України та вносити плату за користування місцевими (локальними) електричними мережами. Як було вище встановлено судом, електричні мережі та електричне господарство в період вересня 2003 року до 13.04.04р. знаходилось у фактичному користуванні та володінні позивача на праві оренди, а з 13.04.04р. й до 30.08.04р. у власності позивача.

Таким чином, в силу пункту 4 статті 319 та статті 322 Цивільного кодексу України, тягар та обов’язок утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом або договором, покладений на власника.

Виходячи з умов договору оренди від 01.09.2003р. № 13, укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Макіївський коксохімічним заводом” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Макіївкокс”, правонаступником якого є позивач, обов’язок утримання вказаного електрогосподарства, який входив до переліку № 1 до договору, прийняв на себе позивач та фактично здійснював. Тобто, саме позивач є особою, якій відповідач 1 повинен був вносити плату за користування місцевими (локальними) електричними мережами, проте, такий обов’язок не виконував ані на користь позивача, ані на користь Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” .

Постачання електричної енергії споживачам, зазначеними підприємствами здійснюється за тарифами, які обумовлюються в договорах на постачання електричної енергії.

Розділом 1 Умов та правил передбачено, що роздрібний тариф – це ціна, відповідно до якої споживачі сплачують кошти за спожиту електроенергію.

Згідно з п. 3.7.4. Умов та правил роздрібний тариф на спожиту споживачем електроенергію розраховується за певною формулою. Складовою цієї формули є розрахунок тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами.

Зазначені обставини підтверджуються письмовими документами, які додані до матеріалів справи.

Тобто, такі витрати відповідача на сумісне використання електричних мереж включені до планової та фактичної виробничої собівартості виробництва та транспортування електричної енергії споживачам.

Як вище зазначалось, виходячи із змісту пункту 12 додатку № 5 до договору про постачання електричної енергії від 29.08.2003р., якій укладено між позивачем та відповідачем 1, судом встановлено, що вартість послуг з передачі електричної енергії мережами основного споживача оплачуються відповідно договору про передачу і враховує фактичні витрати Споживача на передачу електричної енергії.

Відповідно до п. 1.5. Правил користування електричною енергії, у разі постачання споживачу електричної енергії в точці продажу на межі балансової належності цього споживача та власника електричних мереж, який не є постачальником електричної енергії, між споживачем та цим власником електричних мереж на основі типового договору (додаток 1) укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача, а між електропередавальною організацією та цим власником електричних мереж укладається договір про спільне використання технологічних електричних мереж споживача на основі типового договору (додаток 2).

Пунктом 1.10. Правил користування електричною енергією встановлено, що у разі передачі електричної енергії для населення мережами основного споживача електропостачальна організація за регульованим тарифом повинна укласти з основним споживачем договір про послуги з передачі електричної енергії та відшкодовувати основному споживачу його обґрунтовані витрати.

Згідно до матеріалів справи рішенням господарського суду Донецької області від 20.09.04 р. по справі № 20/250пд, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.12.04 р., у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс”, м. Макіївка, про спонукання Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго”, м. Горлівка, укласти договір № 125 від 16.09.03 р. на спільне використання мереж основного споживача –відмовлено, провадження у справі стосовно структурної одиниці Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” Макіївські електричні мережі –припинено.

З огляду на вказане, судова колегія дійшла висновку, що позивач вжив усіх необхідних заходів, щодо укладання договору для сумісного використання електричних мереж.

Позивачем надано розрахунок витрат на утримання електричних мереж ТОВ “Макіївкокс”, в якому визначено, що вартість витрат на 1/кВт/г електроенергії складає 0,006грн.

Відповідач 1 зазначені витрати позивача належними та допустимими доказами не спростував, обґрунтованого розрахунку таких витрат не надав. Наданий відповідачем 1 розрахунок витрат на сумісне використання мереж та відшкодування витрат по експлуатації електрообладнання на суму 2775 грн. судом до уваги не приймається, оскільки зазначений розмір витрат позивача відповідачем 1 будь-яким чином та будь-якими фактичними витратами не доведений.

Крім того колегія суддів приймає до уваги, що вказаний розмірі витрат на утримання електричних мереж був передбачений й договором № 131/16 від 01.01.2003р. про користування електричними мережами для отримання електричної енергії, що був укладений між Відкритим акціонерним товариством “Макіївський коксохімічний завод” та Макіївськими електричними мережами ВАТ “Донецькобленерго” та при укладанні вказаного договору відповідач погодився та прийняв розмірі вказаних витрати.

Судова колегія зазначає, що позивач в даному випадку утримує самі ті мережі які й утримувалися Відкритим акціонерним товариством “Макіївський коксохімічний завод” та розмір витрат Закритим акціонерним товариством “Макіївкокс” не змінений.

Проаналізувавши наведені норми законів та вище викладене, колегією суддів дійшла висновку, що витрати, які несе позивач входять до складу тарифу на постачання електричною енергією та повинні відшкодовуватися за умов обґрунтованості витрат відповідачами.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем фактично за рахунок власних коштів на протязі спірного періоду здійснювалось утримання, обслуговування мереж та обладнання, якими фактично користувався та користується й до теперішнього часу відповідач 1 поза межами договірних відносин, тобто, на отримання яких останній не мав законних підстав, та не зазнавав будь-яких витрат та не сплачував за користування електричним господарством (майном), яке належить на праві власності позивачу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” на користь позивача суми 265808,60 грн. - безпідставно збереженого майна (коштів), оскільки зазначена сума є справедливим та повним відновленням порушеного майнового права позивача.

Відносно заперечень відповідача стосовно того, що він має право сплачувати лише фактичні витрати сторони договору та лише на підставі договору колегією суддів до уваги не приймається, у зв’язку з тим, що до матеріалів справи надані докази на підтвердження того, що позивачем були вжиті всі необхідні заходи щодо врегулювання відносин з сумісного користування електричними мережами, але відповідач ухилився від укладання договору, у зв’язку з чим позивач звертався до суду з позовом про зобов’язання укласти договір у задоволення якого останньому було відмовлено.

Щодо позовних вимог до відповідача 2, яким є Макіївські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, суд виходить з наступних обставин.

Згідно до Положення про Макіївські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства, структурна одиниця Макіївські електричні мережі не є юридичною особою та діє в межах повноважень, визначених цим положенням.

Отже, в силу приписів ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України Макіївські електричні мережі Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” не можуть бути стороною в господарському процесі, у зв’язку з чим провадження у справі щодо даної структурної одиниці слід припинити на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

Вимоги позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, фактично стосуються Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” підлягають розгляду судом стосовно юридичної особи – відповідача 1.

Щодо позовних вимог третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” то колегія суддів відмовляє у їх задоволенні з наступних підстав.

Як встановлено судовою колегію вище, технологічні мережі, якими Закрите акціонерне товариство “Макіївкокс” передавалася електрична енергія його споживачам, починаючи з вересня 2003р. та по теперішній час не знаходяться у його володінні, у зв’язку з тим, що за договором оренди від 01.09.2003р. № 13 останні перейшли до користування позивача, а з 13.04.2004р. за договором купівлі-продажу № 40/291 взагалі вибуло з власності Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод”.

З огляду на вказані обставини та згідно до матеріалів справи третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору взагалі не доведене належними та допустимими доказами в порядку ст. 33 ГПК України факту утримання технологічних мереж у вказаний період.

Судом враховані ті встановлені обставини, що у спірному періоді технологічні мережі вибули з володіння Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод”, отже, останній не мав фактичних та правових підстав для їх утримання та тим більше не користувався та не мав можливості користуватися вказаними мережами та обладнаннями.

Судові витрати за позовом Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” підлягають віднесенню на відповідача 1, судові витрати за позовом Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” підлягають віднесенню на останнього в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 6.10.2008р. у відповідності до ст. 85 ГПК України за згодою сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Правилами користування електричною енергію, Законом України “Про електроенергетику”, ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82 – 85, 111-12 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИЛА:

Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” м. Макіївка до Відкритого акціонерного товариства “Доненцькобленерго” м. Горлівка за участю третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” м. Маківка, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Національної комісії регулювання електроенергетики України в особі Донецького територіального представництва м. Донецьк про стягнення 265808,60 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (м. Горлівка, пр-т. Леніна, 11, р/р 26007301550283 в Центрально-міському відділенні Промінвестбанку м. Горлівка, МФО 334464, ЄДРПОУ 00131268) на користь Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” (86106, м. Макіївка, вул.. Горького, 1, р/р 26004198061891 в Донецькому філіалі ВАТ “Кредитпромбанк”, МФО 335593, ЄДРПОУ 32598706) витрати на сумісне використання електричних мереж в розмірі 265808,60 грн., судові витрати: державне мито в розмірі 2658,08грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (м. Горлівка, пр-т. Леніна, 11, р/р 26007301550283 в Центрально-міському відділенні Промінвестбанку м. Горлівка, МФО 334464, ЄДРПОУ 00131268) на користь Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8-а; ЄДРПОУ 02883133) витрати за проведену судову експертизу в розмірі 3400,80 грн.

Провадження у справі стосовно структурної одиниці Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” Макіївські електричні мережі, м. Макіївка, - припинити.

У задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Відкритого акціонерного товариства “Макіївський коксохімічний завод” м. Макіївка до Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка, Структурної одиниці Макіївські електричні мережі м. Макіївка за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Національної комісії регулювання електроенергетики України в особі Донецького територіального представництва м. Донецьк про стягнення 265808,60 грн. відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 13.10.2008р.

Суддя