Ухвала суду № 22298821, 29.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Стойка В.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2012 року справа №2а/0570/16046/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Бишова М.В., секретарі судового засідання Ванжа Н.Г., за участю представника позивача: Ігнатьєвої Г.В., представників відповідача: Бондар Ю.М., Чиркіної Н.В., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експометал" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 р. у справі № 2а/0570/16046/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експометал" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 14.09.2011 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування акта перевірки № 1325/23-2/32645745 від 20.04.2011 роки, скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2011 року № 9528/10/23-2 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8815196 грн. та податкового повідомлення-рішення від 05.05.2011 року № 9529/10 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 204216 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Позивач вважає постанову суду першої інстанції прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та такою, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на договори з ПТФ «Георгій Победоносець» від 21.10.10 р. № 15/10/10 та ТОВ «АВТО-ГАЗ-СЕРВІС 2007» від 15.11.10 р. № 15/11/10 та вказує на доведеність факту поставки товарів та факт отримання позивачем обладнання від вказаних фірм, що підтверджується видатковими накладними. За дане обладнання не був здійснений повний розрахунок в звязку з тим, що на момент отримання обладнання ДВС Київського району наклало арешт на всі рахунки позивача. Апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норм матеріального права, зазначаючи, що раз обладнання не почало використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, то він не має право на податковий кредит. Крім того, позивач вказує, що поставка обладнання на облік та присвоєння йому інвентарного номерів було зроблено комісією позивача, що відображено в актах вводу в експлуатацію. В подальшому дане обладнання було передано в оренду іншій юридичній особі, про що був укладений договір, акт приймання передачі майна. Апелянт вказує, що судом були зроблені абсолютно незрозумілі висновки за цими документами і, як наслідок, прийняте необґрунтоване рішення при вирішенні спору. Вказує, що розглядаючи питання поставки зазначеного обладнання позивачем на власний бухгалтерський облік, судом невірно були застосовані норми матеріального права.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька в період з 31.03.2011 року по 13.04.2011 року було проведено документальну виїзну перевірку ТОВ «ЕКСПОМЕТАЛ» щодо взаємовідносин з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р., за наслідками якої був складений акт № 1325/23-2/32645745 від 20.04.2011 року. Перевіркою встановлені в тому числі наступні порушення:

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 та п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 та п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 р. за № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до :

* заниження податку на додану вартість в суму 7052157грн., в т.ч. за листопад 2010 р. в сумі 1815784 грн., за грудень 2010 р. у сумі 5236373 грн.;

* завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 204216грн., в тому рахунку за листопад 2010 р. в сумі 204216грн.

- укладання ТОВ «Експометал» нікчемних правочинів з ТОВ «Авто Газ - Сервіс 2007», ПП ПТФ «Георгій Победоносець», які не спричинили реального настання правових наслідків, не відповідають вимогам закону, їх вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч, 2 ст. 215 України є нікчемними, і визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається;

05 травня 2011 року Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Донецька згідно з п. 54.3.2 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України та згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки 1325/23-2/32645745 від 20.04.2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 9528/10/23-2 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8815196 грн. та податкове повідомлення рішення № 9529/10 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 204216 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з нормами п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Водночас у п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тому суд за допомогою належних та допустимих доказів має перевірити відповідність змісту господарської операції, що відображена у первинних документах, фактичним обставинам справи. При цьому суд має враховувати можливості конкретної особи до вчинення тих дій, які становлять фактичний зміст такої господарської операції. Наявність при цьому належним чином оформлених первинних документів не є беззаперечним доказом такої можливості.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011р.

Судом встановлено, що згідно договорів №15/11/10 від 15.11.10р. ТОВ «АВТО-ГАЗ-СЕРВІС 2007» та №15/10/10 ПП ПТФ «Георгій Победоносець» здійснили продаж, а ТОВ «ЕКСПОМЕТАЛ» купівлю технологічного обладнання в кількості та на умовах вказаних в специфікаціях до договорів. Відповідно п. 3.3 даних договорів зазначається, що дане обладнання повинно було - поставлятися на умовах СРТ, склад Покупця (згідно Інкотермс в редакції 2010 р.).

На підтвердження виконання даних договорів позивачем були надані наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, що підтверджують фактичне отримання товару.

Підставою для прийняття відповідачем зазначених податкових повідомлень рішень стало, в тому числі, не підтвердження первинними документами фактів приймання, поставки та розрахунків за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року за обладнання, а саме відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, актів-прийому передачі обладнання, технічних паспортів та сертифікатів на обладнання, платіжних розрахунків.

Однією з найбільш суттєвих ознак фактичного вчинення господарської операції щодо купівлі-продажу товарів є наявність доказів їх перевезення. Таке обумовлене складністю у фальсифікуванні відповідних документів.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що перевезення товару відбулося за допомогою автомобільного транспорту продавця. При цьому, товарно-транспортні накладні на підтвердження такого перевезення надані не було.

Представником позивача на підтвердження факту перевезення товару за спірними договорами до суду надані видаткові, податкові накладні та рахунки -фактури.

За твердженням позивача вони поряд з товарно-транспортною накладною можуть бути підставою для оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, а отже і їх перевезення.

Суд не приймає посилання позивача на видаткові накладні, як на підтвердження перевезення товару з наступних підстав.

Пунктом 3.6 Наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007 р. № 2 встановлено, що приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальника, оформляються товарно-транспортною накладною або прибутковим ордером.

Як вбачається з приписів цієї норми як на підставі товарно-транспортної накладної, так і на підставі прибуткового ордеру може здійснюватися саме оприбуткування запасів.

Тобто на підставі прибуткового ордеру у бухгалтерському обліку може відбуватися відображення надходження запасів.

Як вже зазначалось,позивачем не було надано ні товарно-транспортних накладних, ні прибуткових ордерів.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалі справи в ході перевірки позивачем не надавалось розрахункових документів, які підтверджують сплату за поставлення обладнання від контрагентів.

Суд не приймає наданого в якості доказу розрахування з ТОВ «АВТО- ГАЗ СЕРВІС 2007» за поставлене обладнання, акту приймання-передачі від 12.01.2011 рокупятьох простих векселів на загальну суму 3200000 грн., оскільки доказів їх погашення суду надано не було.

Отже, вексельний розрахунок без доказів реального погашення не дає підстав на отримання податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у позивача відсутні акти приймання-передачі на отримання обладнання, довіреності, сертифікати, технічні паспорти, інша технічна документація.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня : звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Для підтвердження використання отриманого від ПП ПТФ «Георгій Побєдоносець» та ТОВ «Авто ГАЗ СЕРВІС 2007» обладнання у власній господарській діяльності судом першої інстанції було запропоновано позивачу надати докази постановки зазначеного обладнання на власний бухгалтерський облік.

Надані позивачем картки рахунку, а також акти приймання передачі основних засобів суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки всупереч Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року N 69 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 р. за N 202/412 (далі - Інструкція) з наданих документів не вбачається факт постановки на бухгалтерський облік технологічного обладнання, отриманого згідно договорів поставки від ТОВ «АВТО-ГАЗ-СЕРВІС 2007» та ПП ПТФ «Георгій Победоносець».

Так, з наданих карт - рахунків вбачається, що підписи членів інвентаризаційної комісії та інвентарні номери обладнання в них відсутні.

З актів приймання-передачі основних засобів від 10.01.2011 року вбачається, що фактично вони являються актами ввода в експлуатацію обладнання, яке вже передано в оренду. Будь - яких інших документів щодо оприбуткування технологічного обладнання позивачем надано не було.

Отже, позивачем не було надано суду документів, що підтверджують оприбуткування та знаходження технологічного обладнання придбаного за договорами № 15/11/10 від 15.11.10 р. ТОВ «АВТО-ГАЗ-СЕРВІС 2007» та № 15/10/10 ПП ПТФ «Георгій Победоносець» на бухгалтерському обліку у позивача.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вищезазначені акти приймання в експлуатацію обладнання, як доказ його використання у господарській діяльності позивачем, оскільки відсутність первинного бухгалтерського обліку не дає можливості суду обєктивно їх оцінити.

Таким чином, позивачем не було надано суду доказів придбання, транспортування, прийняття, оприбуткування технологічного обладнання, розрахування за нього та використання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджує такий висновок суду першої інстанції, так як він грунтується на вимогах законодавства і витікає з матеріалів справи.

Суд зазначає, що акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязків характер для субєктів цих відносин. У спірних відносинах саме податкове повідомлення-рішення є офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки для платника податків. Акт перевірки, в якому зафіксовані факти наявності певних порушень, виявлених відповідачем, не мають обовязкового характеру в сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи, що акт перевірки не порушує права та інтереси позивача, колегія суддів згодна з відмовою у задоволенні позовних вимог в частині визнання акта перевірки протиправним та його скасуванні.

Таким чином, в межах заявленого предмету спору, суд повинен встановити чи є порушення прав та інтересів позивача відповідачем як субєктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ (в редакції, чинній на час проведення перевірки та складення акту) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, здійснювати документальні виїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про те, що, складаючи акт виїзної документальної позапланової перевірки за наслідками перевірки податкової звітності позивача, відповідач діяв в межах повноважень, у спосіб та порядок, встановлений діючим законодавством.

Як передбачено п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд першої інстанції оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Предметом доказування в даному випадку було встановлення обставин реальності здійснення господарських операцій платником податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Наведене обумовлює висновок про правомірність збільшення податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експометал" у справі № 2а/0570/16046/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 р. у справі № 2а/0570/16046/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експометал" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 7 березня 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Бишов М.В.