Постанова № 22291590, 21.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2012 року № 2а-854/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповільністю "УкрПак плюс"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

провизнання протиправним та скасування подвткового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрПак плюс» - звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0008212310.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «УкрПак Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промоптторг-1»за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 від 01.09.2011 №1215/23-10/32046334 не відповідають чинному законодавству, не мають належного обґрунтування на підставі чого податкове повідомлення-рішення 16.09.2011 №0008212310 є неправомірним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечував та зазначив, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

05.03.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження. Представники сторін проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували, тому з урахуванням ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «УкрПак плюс»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промоптторг-1»за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт 01.09.2011 №1215/23-10/32046334 (далі акт перевірки).

В ході перевірки Відповідачем встановлено порушення позивачем:

- пп. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 №283/97-ВР, в результаті чого Позивачем занижено податок на прибуток в сумі 1115111, 00 грн.,

- п.п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого Позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 89208,93 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0008212310, яким Позивачу збільшено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 111509 грн. (за основним платежем 89209,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями 22302,00 грн.),

- податкове повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0008222310, яким позивачу збільшено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств.

За результатом адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Станом на час виникнення спірні правовідносини регулювалися Законом України “Про податок на додану вартість”(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Податковим кодексом України (станом на час проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення).

Судом встановлено, що старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Печерському районі м. Києва, інспектором податкової служби ІІ рангу ОСОБА_2, згідно пп. 75.1.2 ст. 75, пп. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України , згідно наказу №1712 від 18.08.2011 , виданого начальником ДПІ у Печерському районі м. Києва у звязку з ненаданням ТОВ «УкрПак плюс»у десятиденний строк пояснень та їх документального підтвердження на запит ДПІ у Печерському районі м. Києва від 11.07.2011 №25807/10/23-1011 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «УкрПак плюс»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Промоптторг-1»за період з 01.01.2010 по 30.06.2011.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

При цьому, пп. 78.1.1. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Так, судом встановлено, що до складу податкового кредиту позивачем у перевіряємому періоді включено суму ПДВ по постачальнику ТОВ «Промоптторг-1».

Як вбачається зі матеріалів справи, Відповідачем 11.07.2011 за вих. №25808/10/23-1011 направлено запит про надання пояснень та їх документального підтвердження по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Промоптторг-1», який було направлено поштовим повідомленням (т. 1 а.с. 56-62).

Як вбачається з листа від 08.08.2011 №8/8 (т. 1 а.с 45) позивачем відповідно до зазначеного запиту пояснення та матеріали по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Промоптторг-1»до ДПІ у Печерському у встановлений строк надано не було.

Як вбачається з акту перевірки (т. 1 а.с. 16-30) 18.08.2011 з метою ознайомлення з направленням на проведення перевірки та вручення копії наказу старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Печерському районі м. Києва, інспектором податкової служби ІІ рангу ОСОБА_2 здійснено вихід на податкову адресу ТОВ «Укрпак плюс»та встановлена відсутність посадових осіб даного товариства за податковою адресою, про що складено акт про відсутність посадових осіб ТОВ «Укрпакплюс»за юридичною та фактичною адресами та направлено запит від 20.08.2011 №1502/9/23-10 про встановлення фактичного місцезнаходження посадових осіб підприємства.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем було встановлено відсутність посадових осіб позивача за податковою адресою, враховуючи, що на запит Відповідача позивач пояснень та витребовуваних документів відповідачу не надав, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно проведено перевірку за наявними документами в приміщенні ДПІ У Печерському районі м. Києва.

Як вбачається з акту перевірки Відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено п.п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого Позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 89208,93 грн. оскільки відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені на користь ТОВ ТОВ «Промоптторг-1», який, на думку Відповідача, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи (т. 1 а.с. 43-44), між ТОВ «Промоптторг-1»в особі директора ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпак плюс»в особі директора ОСОБА_1 укладено договір поставки від 04.01.2010 №10/1

Судом встановлено, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2011 (т. 1 а.с. 63-68) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за вчинення злочинів передбачених ст. 205 ч. 1, ст. 358 ч. 2 КК України. Вирок суду набрав законної сили.

Як вбачається зі змісту зазначеного вироку суду, ОСОБА_3 свою вину визнав та підтвердив, що він дійсно підписав протокол №1 загальних зборів учасників ТОВ «Промоптторг-1», статут підприємства, акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу підприємства, але документи податкової та бухгалтерської звітності ТОВ «Промоптторг-1»не підписував та не подавав. Так як при створенні ТОВ «Промоптторг-1»була відсутня дійсна воля і волевиявлення на створення цього підприємства, то статут про створення і діяльність ТОВ «Промоптторг-1»є фіктивним, а саме укладеним без наміру створення правових наслідків та здійснення фінансово-господарських відносин згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Оскільки, вироком суду встановлено, що ОСОБА_3, який від імені ТОВ «Промоптторг-1»було укладено спірний договір, винним у чиненні злочинів, передбачених ст. 205 ч. 1, ст. 358 ч. 2 КК України визнав повністю, документи податкової та бухгалтерської звітності ТОВ «Промоптторг-1»не підписував та не подавав, висновок Відповідача, що спірний договір укладено без мети настання реальних наслідків суд вважає обґрунтованим.

Позивачем на підтвердження реальності спірного договору надано суду: податкові та видаткові накладні виписані ТОВ «Промоптторг-1»(додаток №1).

Суд звертає увагу, що твердження позивача, що директором ТОВ «Промоптторг-1»у перевіряємий період була ОСОБА_4, суд вважає необґрунтованим, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження повноважень зазначеної особи як директора ТОВ «Промоптторг-1».

За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ (далі Закон України № 996-ХІУ), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону України № 996-ХІУ, із змінами і доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Вищевказані накладні, оформлені відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ та “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704,

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичної передачі Товару та подальшого використання його у господарській діяльності, а саме: довіреності на отримання Товару, акти прийому-передачі, договори зберігання, товарно-транспортні накладні.

Як вбачається з п. 8.2 спірного договору, оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника вказаний у реквізитах в цьому договорі.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження оплати товару відповідно до умов договору.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

На підтвердження використання товару отриманого відповідно до умов спірного договору, а саме продажу товарів, які були отримані у ТОВ «Промоптторг-1»надано податкові та видаткові накладні, яків були виписані Позивачем (додатки №2, №3).

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду жодних доказів продажу товару отриманого саме відповідно до умов спірного договору. Враховуючи викладене, суд критично ставиться до первинних бухгалтерських документів виданих самим позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобовязань, у власному капіталі підприємства.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірних договорів, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, оскільки певна частина первинних документів наданих Позивачем на підтвердження реального виконання спірних договорів, надана філіями самого Позивача, враховуючи відсутність атів прийому-передачі Товару, довіреностей на передачу Товару та сертифікатів якості, наявність яких є обовязковою умовою виконання спірних договорів, суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, зазначені спірний договір є нікчемними, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість та бюджетне відшкодування податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності спірного договору, а відтак висновки відповідача щодо порушення Позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого Позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 89208,93 грн. є обґрунтованим, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та розрахунку фінансових санкцій (т. 1 а.с. 31-32), Позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість та штрафні санкції штрафні санкцій нараховані згідно з п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та згідно з абзацом 1 п. 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених п.п. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, неправомірності заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку що, податкове повідомлення рішення від 16.09.2011 №0008212310 відповідає вимогам законодавства України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 56.4 ст. 56 Податкового кодексу України обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином відповідач, як субєкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятого ним рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрПак плюс»не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрПак плюс».

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда