Постанова № 22290533, 12.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2012 року № 2а-19544/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Патратій О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Еко»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15 грудня 2011 року № 0011252306, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко»(далі позивач, ТОВ «Еко») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15 грудня 2011 року № 0011252306 щодо нарахування податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 січня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року у розмірі 237400,00 грн., оскільки податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Компанія «Дефанс», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Позивач зазначав, що висновок відповідача про заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються. Також позивач вказував на те, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому позивач не може нести відповідальність за можливе невиконання ТОВ «Компанія «Дефанс»своїх податкових зобовязань.

Крім того, ТОВ «Еко»звертало увагу суду на те, що висновки відповідача про фіктивність правочинів, укладених між ТОВ «Компанія «Дефанс»та його контрагентами ніяким чином не відноситься до нього, оскільки з даними субєктами господарської діяльності позивач жодних відносин не мав.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що угоди, укладені позивачем з ТОВ «Компанія «Дефанс», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, товар по вказаних угодах не був переданий в порушення ст. 662, 665 та 656 ЦК України. Таким чином, ТОВ «Еко»безпідставно включено до податкового кредиту податок на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 138000,00 грн., за квітень 2011 року у розмірі 99400,00 грн. за рахунок ТОВ «Компанія «Дефанс», чим порушено вимоги п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 204 Податкового кодексу України.

У судове засідання 28 лютого 2012 року уповноважений представник відповідача не зявився, про дату, час та місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 22.11.2011 р. по 28.11.2011 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Еко»з питань перевірки формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Дефанс»за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 1530/2306/21559243 від 28.11.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) том І, а.с. 11-27.

15 грудня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0011252306, яким позивачу, за порушення п.198.1, п.198.6, ст.198, п.201.4, ст.201 Податкового кодексу України, було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 237401,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 237400,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн. (том І, а.с. 10).

Доказів оскарження зазначеного рішення в адміністративному порядку позивачем суду не надано.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Еко» було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ за березень 2011 року у розмірі 138000,00 грн., за квітень 2011 року у розмірі 99400,00 грн., сплаченого у складі вартості товарів (робіт, послуг) на користь ТОВ «Компанія «Дефанс», яке в свою чергу уклало з ТОВ «Віртус ЛТД», ТОВ «Вестлайн імпульс ЛТД», ТОВ «Центрінвестсервіс»та ТОВ «Київ-інвест-сервіс»фіктивні правочини для надання податкової вигоди третім особам.

Відповідно до Акту перевірки підписи на декларації з ПДВ за березень 2011 року та додатку 5 до декларації ТОВ «Торгівельна компанія «Вестлайн імпульс ЛТД», з яким мав взаємовідносини постачальник позивача (ТОВ «Компанія «Дефанс»), виконані не гр.ОСОБА_2, а іншою особою. Також встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

В Акті перевірки ТОВ «Центрінвестсервіс», з яким мав взаємовідносини постачальник позивача (ТОВ «Компанія «Дефанс») встановлено, що загальна чисельність працюючих на ТОВ «Центрінвестсервіс»згідно даних податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за квітень 2011 року становить - 1 особа. Також зазначено, що договори поставок між ТОВ «Центрінвестсервіс»та ПП «Біржа музичних інструментів»є нікчемними, оскільки підписи на деклараціях з ПДВ виконані не директором ОСОБА_3, а іншою особою.

Внаслідок вищеописаного позивачем, на думку податкового органу, неправомірно сформовано податковий кредиту з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року у сумі 237400,00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Еко»п.198.1, п.198.6, ст.198, п.201.4, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 237401,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 01 березня 2011 року між ТОВ «Еко»(Замовник) та ТОВ «Компанія «Дефанс»(Виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 04/11, згідно якого Виконавець зобовязувався виконувати роботи з надання екологічних послуг підприємствам та організаціям, розробки інформаційного забезпечення для оперативного отримання відомостей про екологічний стан окремих обєктів міста; проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу, розробки дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферу, розділів ОВНС для підприємств; розробки дозволів на спеціальне водокористування, атестаційних паспортів робочих місць, лімітів та дозволів на утворення та розміщення відходів виробництва, паспортів МВВ, реєстрових карт місць утворення відходів, паспортів ПГОУ для підприємств, а Замовник зобовязувався прийняти та оплатити їх на умовах даного Договору (том І, а.с. 28-29).

Згідно умов Договору Виконавець після повного завершення робіт по виконанню та оформленню науково-технічної продукції передає Замовнику Акт здачі-приймання науково-технічної продукції.

У відповідності до умов вказаного Договору ТОВ «Компанія «Дефанс»виконало на користь позивача послуги, визначені у Акті № 1 здавання-приймання науково-технічної продукції на суму 670 800,00 грн. та в Акті № 2 на суму 157200,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін (том І, а.с. 31-32).

Розрахунки за отримані послуги ТОВ «Еко»провело шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Компанія «Дефанс»грошових коштів у сумі 828000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 557 від 18.03.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 558 від 21.03.2011 р. на суму 72 000,00 грн., № 564 від 22.03.2011 р. на суму 68 400,00 грн., № 571 від 23.03.2011 р. на суму 60000,00 грн., № 573 від 25.03.2011 р. на суму 60000,00 грн., № 578 від 28.03.2011 р. на суму 66000,00 грн., № 582 від 29.03.2011 р. на суму 68400 грн., № 584 від 30.03.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 586 від 31.03.2011 р. на суму 60000,00 грн., № 587 від 31.03.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 596 від 05.04.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 597 від 06.04.2011 р. на суму 36000 грн., № 598 від 06.04.2011 р. на суму 49200,00 грн. (том ІІ, а.с. 41-53).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Компанія «Дефанс»виписало позивачу податкові накладні: № 61 від 18.03.2011 року на суму 72000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 12000,00 грн.); № 65 від 21.03.2011 року на суму 72 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12000,00 грн.); № 71 від 22.03.2011 року на суму 68400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 11400,00 грн.); № 83 від 23.03.2011 року на суму 60000,00грн. (в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), № 104 від 25.03.2011 року на суму 60000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.); № 112 від 28.03.2011 року на суму 66000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 11000,00 грн.); № 121 від 29.03.2011 року на суму 68 400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 11400,00 грн.); № 150 від 30.03.2011 року на суму 72000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12000,00 грн.); № 183 від 31.03.2011 року на суму 157200,00грн. (в т.ч. ПДВ 26200,00 грн.); № 174 від 31.03.2011 року на суму 132000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22000,00 грн.), які були складені у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Компанія «Дефанс» (тобто в момент оплати товарів) том І, а.с. 59-68.

Також, 01 квітня 2011 року між ТОВ «Еко»(Замовник) та ТОВ «Компанія «Дефанс»(Виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 05/11, згідно якого Виконавець зобовязувався виконувати роботи з надання екологічних послуг підприємствам та організаціям, розробки інформаційного забезпечення для оперативного отримання відомостей про екологічний стан окремих обєктів міста; проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу, розробки дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферу, розділів ОВНС для підприємств; розробки дозволів на спеціальне водокористування, атестаційних паспортів робочих місць, лімітів та дозволів на утворення та розміщення відходів виробництва, паспортів МВВ, реєстрових карт місць утворення відходів, паспортів ПГОУ для підприємств, а Замовник зобовязувався прийняти та оплатити їх на умовах даного Договору (том І, а.с. 54-55).

Згідно умов Договору Виконавець після повного завершення робіт по виконанню та оформленню науково-технічної продукції передає Замовнику Акт здачі-приймання науково-технічної продукції.

У відповідності до умов вказаного Договору ТОВ «Компанія «Дефанс»виконало на користь позивача послуги, визначені у Акті № 1 здавання-приймання науково-технічної продукції на суму 464 400,00 грн. та Акті № 2 на суму 132200,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін (том І, а.с. 57-58).

Розрахунки за отримані послуги ТОВ «Еко»провело шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Компанія «Дефанс»грошових коштів у сумі 596400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 603 від 08.04.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 618 від 18.04.2011 р. на суму 68 400,00 грн., № 623 від 19.04.2011 р. на суму 60 000,00 грн., № 637 від 26.04.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 638 від 27.04.2011 р. на суму 60000,00 грн., № 643 від 28.04.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 644 від 29.04.2011 р. на суму 60000 грн., № 655 від 11.05.2011 р. на суму 72000,00 грн., № 658 від 12.05.2011 р. на суму 60000,00 грн. (том ІІ, а.с. 69-77).

Разом з тим, ТОВ «Компанія «Дефанс»виписало позивачу податкові накладні: № 31 від 08.04.2011 року на суму 72000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 12000,00 грн.); № 66 від 18.04.2011 року на суму 68 400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 11400,00 грн.); № 74 від 19.04.2011 року на суму 60000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.); № 127 від 28.04.2011 року на суму 72000,00грн. (в т.ч. ПДВ 12000,00 грн.), № 113 від 27.04.2011 року на суму 60000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.); № 99 від 26.04.2011 року на суму 72000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 12000,00 грн.); № 138 від 29.04.2011 року на суму 60 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.); № 139 від 29.04.2011 року на суму 132000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22000,00 грн.), які були складені у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Компанія «Дефанс» (тобто в момент оплати товарів) том І, а.с. 33-40.

Суми ПДВ за вищевказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту за березень 2011 року в сумі 138000,00 грн. та за квітень 2011 року в сумі 99400,00 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Еко»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання позивачем товарів (послуг); використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Із системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Компанія «Дефанс», та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням послуг.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до вимог пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Компанія «Дефанс» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100290843 від 01.07.2010 року, що підтверджується листом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 24.02.2012 р. № 3041/9/10-209 (том ІІ, а.с. 38).

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Суд зазначає, що згідно Рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 02.12.2011 року № 549/12-2, свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «Компанія «Дефанс», було анульоване з 02 грудня 2011 року (том ІІ, а.с. 114-115), в той час як податкові накладні на користь позивача були виписані у березні-квітні 2011 року, тобто на момент видачі податкових накладних таке свідоцтво було чинним.

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «Компанія «Дефанс» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники товарів (робіт, послуг) були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявна в матеріалах справи довідка № 527110 від 01.02.2012 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджує, що ТОВ «Компанія «Дефанс»станом на момент здійснення господарських операцій (та складання податкових накладних) було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Вказане підприємство продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також станом на момент розгляду даної справи (том ІІ, а.с. 118-119).

Як вбачається з запису № 3, зазначеного у Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01.02.2012 року № 527110 (Том ІІ, а.с.118), станом на момент укладення правочину між ТОВ «Компанія «Дефанс»та позивачем відомості були достовірними та підтвердженими.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Компанія «Дефанс»здійснює наступні види діяльності: рекламна діяльність оптова торгівля компютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням, консультування з питань комерційної діяльності та управління, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі (том І, а.с. 107).

Згідно даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.01.2012 року № 746867 ТОВ «Еко»здійснює наступні види діяльності: дослідження і розробка в галузі технічних наук, дослідження і розробка в галузі природничих наук, інші спеціалізовані будівельні роботи, діяльність повязана з базами даних, діяльність у сфері інжинірингу, розроблення стандартного програмного забезпечення (том І, а.с.109).

Зі змісту Актів здавання-приймання науково-технічної продукції, оформлених між позивачем та ТОВ «Компанія «Дефанс»(том І, а.с. 31-32, 57-58), вбачається, що предметом виконання останнім на користь позивача були різного виду послуги, а саме: проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу, розробка атестаційних паспортів робочих місць, розділів ОВНС, дозволів і лімітів на розміщення відходів виробництва, надання екологічних послуг підприємствам та організаціям.

Матеріали справи свідчать, що послуги, виконані ТОВ «Компанія «Дефанс»на користь позивача, фактично замовлялися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності. Так, отримані за договорами результати послуг були передані замовникам ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен», ТОВ «Продпак ЛТД», ПАТ «Імперіал Тобакко Продакшн Україна», ТОВ «ОЛГА», ФГ «Чудова марка», ТОВ «ЮНІКОМ ЛТД», АЗС ТОВ «ВОСТОК», ТОВ «ФМ С Є Десна», ТОВ «Сітістейтсервіс», ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», ТОВ «Пантера ЛТД», АЗС ТОВ «Юкон», АЗС ТОВ «АРС-М», АЗС ТОВ «Л.Б.П.», АЗС ТОВ «ТФК «ЄВРОПА ЛТД», АЗС ТОВ «Концерн Європа», ЗАТ «Екостандарт», ПАТ «Київенерго», Київський національний університет імені Т.Шевченка, ТОВ «Стейкагро», ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед», що підтверджується відповідними договорами, актами здавання-приймання робіт, протоколами експертиз, генеральними планами розташування обєктів, актами перевірки, дозволами на розміщення відходів, протоколами погодження договірної ціни на технічну продукцію, які наявні в матеріалах справи (том ІІІ, ІV а.с.1-192).

Як вбачається з протоколів погодження договірної ціни на технічну продукцію, складених між позивачем та вищенаведеними контрагентами, загальна вартість послуг, переданих позивачем на користь своїх замовників включала в себе також суму податку на додану вартість.

Таким чином, дослідивши первинні документи ТОВ «Еко», судом встановлено фактичне отримання позивачем виконаних ТОВ «Компанія «Дефанс»послуг та подальше їх використання у власній господарській діяльності, направленій на отримання прибутку.

З вищенаведеного вбачається, що договори, укладені з ТОВ «Компанія «Дефанс»були укладені позивачем в межах здійснення звичайної для нього діяльності та з метою виконання своїх зобовязань перед замовниками.

Разом з тим, в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТОВ «Компанія «Дефанс»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності вказаного підприємства.

Відповідні доводи відповідачем під час розгляду справи також не наводились.

Як вбачається з матеріалів перевірки, єдиною підставою для донарахування позивачу спірних сум податкових зобовязань було те, що контрагентом позивача - ТОВ «Компанія «Дефанс»було укладено ряд договорів з ТОВ «Віртус ЛТД», ТОВ «Вестлайн імпульс ЛТД», ТОВ «Центрінвестсервіс»та ТОВ «Київ-інвест-сервіс», щодо яких відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, та чисельність працюючих, зокрема у ТОВ «Центрінвестсервіс», згідно даних податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за квітень 2011 року становить - 1 особа.

По-перше, досліджуючи ланцюги постачання послуг від контрагентів до ТОВ «Еко»та зазначаючи про їх нікчемність, ДПІ у Печерському районі м. Києва не наведено даних про те, що ТОВ «Еко»придбало саме ті послуги, які були отримані його контрагентом - ТОВ «Компанія «Дефанс»за нікчемними правочинами зі своїми безпосередніми контрагентами.

По-друге, суд вважає за необхідне підкреслити, що порушення контрагентом позивача чи його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному субєкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Посилання відповідача на відсутність матеріально-технічних умов та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності у контрагентів, з якими мало взаємовідносини ТОВ «Компанія «Дефанс», не може свідчити про відсутність ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності безпосередньо у ТОВ «Компанія «Дефанс», а відтак про ненадання останнім послуг на користь позивача.

Суд зазначає, що Акт перевірки не міститься посилання на відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Компанія «Дефанс»необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

З приводу доводів відповідача про відсутність у ТОВ «Компанія «Дефанс»обєктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року, суд зазначає, що згідно наданих на запит суду податкових декларацій ТОВ «Компанія «Дефанс»січень червень 2011 року, останнє здійснювало оподатковувані операції та декларувало як податковий кредит, так і податкові зобовязання з податку на додану вартість (том ІІ, а.с. 39-112).

Зокрема, ТОВ «Компанія «Дефанс»було подано до ДПІ у Печерському районі м. Києва податкову декларацію по податку на додану вартість за березень 2011 року, разом із Додатком № 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», де у рядку № 21 було визначено податкові зобовязання за наслідками господарських операцій з ТОВ «Еко»у розмірі 138000,00 грн. (том ІІ, а.с. 65-68), та податкову декларацію по податку на додану вартість за квітень 2011 року, разом із Додатком № 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», де у рядку № 22 було визначено податкові зобовязання за наслідками господарських операцій з ТОВ «Еко»у розмірі 99400,00 грн. (том ІІ, а.с. 65-68), що повністю відповідає задеклованим позивачем сумам податкового кредиту за вказані періоди.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Компанія «Дефанс»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що замовлялися ТОВ «Компанія «Дефанс»були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року».

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд зазначає, що під час проведення перевірки відповідачем не було здобуто жодного доказу на підтвердження того, що виконання вищевказаних робіт (послуг) не мало наслідком досягнення певного економічного результату або не було обумовлено розумними економічними причинами тощо.

На підтвердження необґрунтованості заявленого позивачем податкового кредиту, відповідачем жодних доказів суду не надано.

Доводи податкового органу щодо нікчемності угоди, укладеної між ТОВ «Еко»та ТОВ «Компанія «Дефанс»та фіктивності господарських операцій ґрунтуються лише на припущеннях, оскільки відповідачем не доведено, що виконання послуг на користь позивача перебуває у прямому причинно-наслідковому звязку з господарськими відносинами між ТОВ «Віртус ЛТД», ТОВ «Вестлайн імпульс ЛТД», ТОВ «Центрінвестсервіс»та ТОВ «Київ-інвест-сервіс»та ТОВ «Компанія «Дефанс».

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Отже, вищевказані припущення відповідача не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Компанія «Дефанс», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди послуг, які в подальшому були використані при здійсненні господарської статутної діяльності позивача, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Компанія «Дефанс»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умисного порушення позивачем податкового законодавства.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали постачальники його контрагента, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Еко» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем п.198.1, п.198.6, ст.198, п.201.4, ст.201 Податкового кодексу України є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 237400,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0011252306 від 15.12.2011 р. є протиправним.

Відповідно до пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 1,00 грн. є також протиправним.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0011252306 від 15 грудня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Еко»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання рішення недійсним, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 15 грудня 2011 року № 0011252306.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко»судові витрати у розмірі 30,12 грн. (тридцять гривень 12 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.