Постанова № 22289905, 29.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 лютого 2012 року 15:10 № 2а-19636/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача Смиковського С.Л.,

від відповідача Пасульки С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень № 0002322301/33777, № 0002312301/33778 від 11 серпня 2011 року, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс»(далі - позивач, ТОВ «Імест-Плюс») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002322301/33777, № 0002312301/33778 від 11 серпня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 січня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-19636/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та заниження валових витрат за наслідками операцій з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», оскільки податковий кредит було сформовано на підставі оригіналів податкових накладних, виданих контрагентом, який на момент складання податкових був зареєстрований платником ПДВ, а витрати, понесені позивачем в рамках договору з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», підтверджуються відповідними первинними документами.

Позивач вказував на необґрунтованість доводів відповідача про нікчемність правочинів, укладених між ним та ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»з огляду на порушення кримінальної справи відносно керівництва ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), оскільки постанова про порушення кримінальної справи була скасована постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції.

На переконання позивача, укладання договорів з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»було спрямоване на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактичне надання послуг, які придбавались з метою подальшого використання в господарській діяльності позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем було неправомірно задекларовано податковий кредит у розмірі 23879,37 грн. та сформовано валові витрати у розмірі 29849,21 грн. за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», оскільки відповідно до матеріалів кримінальної справи, порушеної СВ ПМ ДПА у м. Києві за фактом скоєння фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», директор підприємства ОСОБА_3 не мала жодного відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства, підписала статутні документи на прохання знайомого.

Відповідач зазначив, що оскільки первинні документи від імені ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»були підписані неуповноваженою особою (не директором ОСОБА_3), вказані документи є такими, що складені з порушенням п. 2.4 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. Відтак, формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі вказаних документів суперечить пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «Імест-Плюс»зареєстроване як юридична особа 05.09.2007 року Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією та включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 35390910, що підтверджується довідкою АБ № 331855 від 13.12.2011 року з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 14).

У період з 25.06.2011 р. по 25.07.2011 р. ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Імест-Плюс»з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за вересень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 4263/2301/35390910 від 25.07.2011 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт) - а.с. 15-22.

На підставі вказаного Акту перевірки 11 серпня 2011 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0002322301/33777, яким позивачу за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР було нараховано податкове зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 29849,21 грн., з яких 23879,37 грн. основного платежу та 5969,84 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 23);

- № 0002312301/33778, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР нараховано податкове зобовязання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 37311,51 грн., з яких 29849,21 грн. основного платежу та 7462,30 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 24).

Вказані рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарг позивача остаточним рішенням ДПС України № 6170/6/10-21155-114 від 24.11.2011 скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін (а.с. 71-73).

Перевіркою встановлено, що згідно постанови СВПМ ДПА у м. Києві від 24.01.2011 року порушено кримінальну справу за фактом скоєння фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», за ознаками злочину передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України. Згідно протоколу допиту свідка від 18.01.2011 р. ОСОБА_3 пояснила, що вона зареєструвала підприємство ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», підписала статутні документи та відкрила рахунок у банку на прохання свого знайомого, не маючи на меті ведення фінансово-господарської діяльності. Так, використовуючи ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»як прикриття, діючи від імені ОСОБА_3, протягом 2010 року невстановленими особами було укладено фіктивні господарські угоди, первинні документи господарської діяльності підприємства, документи податкової звітності.

Враховуючи те, що ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»є підприємством, що займалося підприємницькою діяльністю з порушенням вимог чинного законодавства України, не уповноважені особи здійснювали діяльність від його імені з метою надання іншим субєктам підприємницької діяльності необхідних умов для ухилення від сплати податків, договір укладений з ТОВ «Імест-Плюс»від імені ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», за висновком перевіряючих, є таким, що не відповідає загальним умовам щодо чинності правочину, а саме ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 23879,37 грн. у вересні 2010 року та порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 29849,21 грн. у ІІІ кварталі 2010 року.

Правомірність вказаних висновків податкового органу є предметом даного спору.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як встановлено під час розгляду справи, у вересні 2010 року ТОВ «Імест-Плюс»мало взаємовідносини з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал».

З акту перевірки вбачається, що у вересні 2010 року ТОВ «Імест-Плюс»віднесло до складу валових витрат у 3 кварталі 2010 року суми витрат у розмірі 29849,21 грн. , понесених у звязку з орендуванням обладнання у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал».

Суми ПДВ за господарськими операціями з вказаним контрагентом віднесені позивачем до складу податкового кредиту до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року у розмірі 23879,37 грн.

Як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»було досягнуто домовленості про надання останнім обладнання у оренду, яке було необхідне для здійснення позивачем господарської діяльності.

На виконання вказаного договору ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» було передано позивачу в оренду монтажне обладнання у кількості 17 одиниць, перелік якого наведено в акті прийняття-передачі від 14 вересня 2010 року (а.с. 27).

Фактичне надання послуг з оренди підтверджується підписаним між сторонами актом надання послуг № 140901 від 28 вересня 2010 року, яким встановлено вартість оренди обладнання у розмірі 143276, 20 грн. (з них суму ПДВ 23879,37 грн.) - а.с. 26.

Відповідно до умов досягнутої між субєктами підприємницької діяльності домовленості ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»було виставлено ТОВ «Імест-Плюс»рахунок на оплату № 140901 від 14 вересня 2010 року (а.с. 29).

За наслідками надання послуг з оренди обладнання ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»була виписана на користь ТОВ «Імест-Плюс»податкова накладна № 140901 від 28 вересня 2010 року на суму 143276,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 23879,37 грн. (а.с. 25).

Зазначена податкова накладна відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «Імест-Плюс»за вересень 2010 року під пунктом «21»(а.с. 36-39), а суми ПДВ у загальному розмірі 23879,37 грн. були включені до складу податкового кредиту у відповідному періоді та відображені у розшифровці податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року у пункті №13 (а.с. 30-35).

Витрати по взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»протягом вересня 2010 року були віднесені до складу валових витрат на загальну суму 29849,21 грн.

З пояснень позивача наданих суду, вбачається що на момент розгляду справи оплата наданих позивачу ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»послуг не здійснена. На даний час за позивачем обліковується заборгованість перед ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»по оплаті зазначених послуг (а.с. 70).

З приводу правомірності формування позивачем валових витрат за наслідками взаємовіносин з «Бізнес Стандарт Універсал»суд зазначає наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР (чинного на момент здійснення спірних правовідносин), валові витрати виробництва - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з нормами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон № 334/94-ВР) платник податків відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Разом з тим у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Таким чином, з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що обов'язковими умовами віднесення вартості придбаних товарів, робіт, послуг на валові витрати є:

1) повязаність витрат з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (тобто подальше використання придбаних товарів, робіт послуг у власній господарській діяльності);

2) підтвердженість таких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

При цьому пункт 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяє установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» підтверджується первинними документами.

Так, відповідно до Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-ХІУ від 16.07.99 р. зі змінами і доповненнями (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ в розумінні ст. 1 Закону це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному разі, як було встановлено судом, факт надання ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» обладнання у оренду позивачу підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, які були складені в залежності від виду даної господарської операції, а саме актом надання послуг № 140901 від 28 вересня 2010 року, актом прийняття-передачі обладнання від 14 вересня 2010 року, податковою накладною № 140901 від 28 вересня 2010 року, рахунком на оплату № 140901 від 14 вересня 2010 року; тощо, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарської операції, яка була опосередкована складенням цих документів.

Такі витрати є валовими витратами позивача, оскільки останній придбавав вказані послуги для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01 лютого 2012 року № 35390910 до основних видів діяльності ТОВ «Імест-Плюс»належать: “Оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва ”(51.82.0), “Інші роботи з завершення будівництва” (45.45.0), “Оптова торгівля будівельними матеріалами ”(51.53.1), “Монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря”(45.33.1), “Інші монтажні роботи” (45.34.0), “Водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи ”(45.33.2) ( а.с. 74-75).

Як встановлено судом, обладнання орендувалось позивачем у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»з метою виконання сантехнічно-монтажних робіт за зобовязанням перед своїм замовником ТОВ «Фіттіх АГ Україна». Так, згідно договору підряду № 01/07 від 01 липня 2010 року Замовник (ТОВ«Фіттіх АГ Україна») доручив Підряднику (ТОВ «Імест-плюс») виконати сантехнічно-монтажні роботи за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1/А, а Замовник зобовязується оплатити виконані Підрядником роботи (а.с. 170-171).

Як пояснив суду представник позивача, орендоване у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»обладнання, так звані «монтажні штани», були необхідні для виконання сантехнічно-монтажних робіт, однак у звязку з виникненням складнощів із монтажем орендованого у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»обладнання на обєкті замовника, воно було повернуто орендодавцю, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийняття-передачі (повернення) від 28 вересня 2010 року (а.с. 28).

Суд зазначає, що з аналізу норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»випливає, що економічна доцільність витрат, зокрема на послуги, визначається не тільки за фактично отриманим прибутком в конкретному податковому періоді, а тим, чи направлені такі витрати на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

Враховуючи, що основними видами діяльності позивача є, зокрема, водопровідні та каналізаційні роботи, і понесені витрати безпосередньо повязані зі здійсненням вказаного виду діяльності, спрямованого на отримання прибутку, тому мають пряме відношення до здійснення позивачем господарської діяльності і підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, суд вважає правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат відповідного звітного періоду витрат за вказані вище орендні послуги.

Оскільки судом встановлено фактичне здійснення позивачем господарських операцій, підтвердженість валових витрат відповідними документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відповідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд дійшов висновку про безпідставність тверджень ДПІ у Дарницькому районі м. Києва щодо неправомірності формування валових витрат за наслідками здійснення операцій з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал».

Стосовно посилань податкового органу на порушення кримінальної справи за фактом скоєння фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», за ознаками злочину передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, постановою СВПМ ДПА у м. Києві від 24.01.2011 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського районного суду м. Києва № 4 ск-215/11 від 15 червня 2011 року було задоволено скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та скасовано постанову слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві від 24.01.2011 року про порушення кримінальної справи за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал». Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2011 року, якою постанову Шевченківського районного суду м. Києва № 4 ск-215/11 від 15 червня 2011 року залишено без змін (а.с. 114-123).

В матеріалах справи відсутні докази оскарження та скасування вказаної ухвали суду апеляційної інстанції у встановленому порядку.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року встановлено, що з наданих матеріалів, які стали підставою для порушення кримінальної справи, не вбачається будь-яких даних, що свідчать про незаконну діяльність ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», або яким чином діяльність підприємства порушує встановлений законом порядок.

Суд також звертає увагу, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 12925468 від 01.02.2012 року підтверджує, що ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» станом на вересень 2010 року було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 78-81).

Згідно вказаної довідки контрагент позивача ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на віднесення до валових витрат, витрат понесених при здійсненні господарської діяльності та сформований на основі здійснених господарських операцій податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит та віднесення сплачених сум до валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідачем не було надано під час розгляду справи доказів обізнаності позивача про можливі факти недобросовісного характеру діяльності контрагента.

Отже, виходячи з вищенаведеного, станом на час розгляду справи в судовому засіданні не було встановлено наявність умислу у позивача на укладення угод з контрагентом ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»спрямованих на ухилення від сплати податків.

З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку про те, що нарахування податкових зобовязань за наслідками операцій з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»у розмірі 29849,21 грн. згідно податкового повідомлення рішення № 0002312301/33778 від 11 серпня 2011 року є безпідставним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то застосування штрафних санкцій у розмірі 7462,3 грн. є також протиправним.

З приводу правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (чинний на момент здійснення позивачем господарських операцій).

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Імест-Плюс»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Приймаючи до уваги висновки суду про те, що витрати, здійснені позивачем у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «Імест-Плюс»є валовими витратами позивача, які повязані зі здійсненням останнім господарської діяльності, суми ПДВ, фактично сплачені у складі вартості придбаних товарів, відносяться до податкового кредиту у відповідності до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, 19 січня 2010 року ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку № 100263666, отже на момент складання податкових накладних контрагент позивача - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується наданою на запит суду інформацією у листі від ДПІ у Дарницькому районі м. Києва (а.с. 88).

Вказане свідоцтво було анульоване 25 січня 2011 року. Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних (вересень 2010 року) ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»було зареєстровано платником ПДВ та мало право видавати податкові накладні на кожну поставку робіт (послуг); в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», суд дійшов висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваних рішень ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочин між вказаними особами є таким, що порушує публічний порядок та були спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірною операцією, або про невідповідність господарської операції цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій , незвичності цієї операції для цих осіб, збитковості здійсненої операції, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчиненої операції , відсутність факту поставки послуги, а також того, що вчинення зазначеної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товару (електротехнічного обладнання) для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Імест-Плюс»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за вересень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 26065,00 грн. є протиправним.

З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку про те, що нарахування податкових зобовязань за наслідками операцій з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»у розмірі 23879,37 грн. згідно податкового повідомлення рішення № 0002322301/33777 від 11 серпня 2011 року є безпідставним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то застосування штрафних санкцій у розмірі 5969,84 грн. є також протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлення факту здійснення господарських операцій, наявність правосубєктності учасників господарських операцій, встановлення звязку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника податку, не підтвердження належними доказами нікчемності правочинів, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

З урахуванням вищевикладеного, визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями, в тому числі застосування штрафних (фінансових) санкцій підставі підпункту п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, є протиправними.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Імест-Плюс»підлягає задоволенню.

На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2 Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 11 серпня 2011 року № 0002322301/33777, № 0002312301/33778.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний тест постанови складено та підписано: 05 березня 2012 року.