Постанова № 22289398, 27.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2012 року письмове провадження № 2а-659/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Променаде"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012р. №0000022305 та №0000012305

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 № 0000022305 про визначення грошового зобовязання зі сплати позивачем податку на прибуток підприємств у розмірі 668083 грн., штрафних санкцій за ним у розмірі 167021 грн., від 03.01.2012 № 0000012305 про визначення грошового зобовязання зі слати позивачем податку на додану вартість у розмірі 865934 грн. та штрафних санкцій за ним у розмірі 216484 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень є необґрунтований висновок відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на висновки, викладені в Акті перевірки щодо нікчемності укладених позивачем правочинів з його контрагентами, та укладання таких правочинів без мети настання реальних наслідків, передбачених такими правочинами.

Відповідач просив суд у позові відмовити.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

19.12.2011 відповідач провів позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 08.10.2009 по 31.12.2010.

Результати перевірки оформлені актом від 19.12.2011 № 8845/23-522-36688321.

Відповідно до Акта перевірки відповідачем виявлено завищення позивачем валових витрат за період з 08.10.2009 по 31.12.2010 в розмірі 2672 330 грн. Так, на думку відповідача, позивач порушив вимоги п.5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п.5.2, п. п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та безпідставно відніс до складу валових витрат вартість отриманих інформаційно-консультаційних послуг в розмірі 2672330 грн. на підставі актів виконаних робіт, отриманих від ТОВ «ВКП «Трейд-центр»(код 36351757) та ТОВ «БДМ-Консалт Груп»(код 36948846).

Висновок відповідача ґрунтується на наступному.

1. по ТОВ «ВКП «Трейд-центр»(код 36351757) відповідач отримав постанову старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України про призначення позапланової перевірки, до якого додані протоколи допиту свідка ОСОБА_1 від 16.06.2011 та підозрюваного - ОСОБА_2 від 03.02.2011, особи пояснили, що не мали відношення до заснування та діяльності зазначених підприємств.

2. по ТОВ «БДМ-Консалт груп»(код 36948846) відповідач отримав матеріали з ВПМ ДПІ у м. Чернівцях, а саме пояснення, відібрані від ОСОБА_3, відповідно до яких останній у звязку з складним матеріальним становищем погодився за винагороду зареєструвати підприємство та надав копії паспорту та ідентифікаційного коду.

Зазначені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «ВКП «Трейд-центр»(код 36351757) та ТОВ «БДМ-Консалт Груп»(код 36948846), а саме:

Договори про надання інформаційно-консультаційних послуг №№ 0302-0308 від 16.11.2009, від 01.12.2009, 04.01.2010, 01.02.2010, 01.03.2010, 01.04.2010,04.05.2010 - з ТОВ «ВКП «Трейд-центр»(код 36351757); договори про надання послуг №№ 13,14 від 06.09.2010, від 01.10.2010.

Крім того, в акті перевірки відповідач зазначив про заниження позивачем суми податкових зобовязань з ПДВ на суму 279746 грн. внаслідок не відображення у бухгалтерському обліку взаємовідносин з ТОВ «Нетворк 21 Україна»за листопад 2010 року.

Також в акті перевірки відповідач зазначив про те, що позивач завищив суму податкового кредиту на 592946 грн. внаслідок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ від вартості отриманих послуг від ТОВ «ВКП «Трейд-центр»(код 36351757), ТОВ «БДМ-Консалт Груп»(код 36948846), ТОВ «БКК «Інтермарр»(33887638). Відповідно до акта перевірки ТОВ «БКК «Інтермарр»не відображало взаємовідносин з позивачем за жовтень, грудень 2010 року, що також свідчить про нікчемність укладених з позивачем правочинів.

Відповідно до зазначених вище обставин відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 03.01.2012 № 0000022305, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток та штрафні санкції на загальну суму 835104 грн. та № 0000012305 про нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій на загальну суму 1082418 грн.

Проаналізувавши викладені в акті перевірки обставини та надані сторонами пояснення і докази по справі, суд зазначає наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Суд звертає увагу, що оцінюючи укладені позивачем правочини, відповідач зробив висновок про їх нікчемність з огляду те, що вони не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Тому відповідач невірно кваліфікував укладені позивачем з його контрагентами правочини.

Згідно з ч.2 ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

На підтвердження своїх висновків, які зводяться до фіктивності укладених позивачем право чинів, відповідних судових рішень відповідач суду не надав.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобовязання повязують з наступним:

1)невідповідністю вимогам закону;

2)вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3)укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

4)відсутність наміру створення правових насідків

Жодна з цих обставин відповідачем не доведена.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагентів наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не надано.

Згідно з абз. 9-13 Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи відповідачем, який є субєктом владних повноважень у податкових правовідносинах, не було надано суду доказів, які б свідчили про відсутність реального вчинення господарських операцій позивачем та його контрагентами.

Відповідно до наданих відповідачем у встановлений судом строк додаткових доказів по справі інформація про зазначені підприємства міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»свідчить про її достовірність і можливість бути використаною в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З огляду на це, висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат, заниження податкового зобовязання з ПДВ та завищення податкового кредиту є безпідставними. Суд звертає увагу, що під час перевірки відповідач встановив належне оформлення укладених позивачем з його контрагентами правочинів, що заперечує висновки відповідача про порушення вимог ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки належних та допустимих доказів відсутності реального понесення позивачем витрат та недійсності отриманих від його контрагентів податкових накладених (п.5 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30 травня 1997 р. N 165) відповідач не надав.

Крім того, суд звертає увагу, що порушення контрагентом платника податків вимог законодавства бухгалтерський облік та податкового законодавства не є обставиною, що свідчить про фіктивність чи нікчемність укладених правочинів, а може бути умовою для притягнення таких осіб до юридичної відповідальності.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на отримані слідчим пояснення від громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про непричетність до ТОВ «ВКП «Трейд-центр»(код 36351757), ТОВ «БДМ-Консалт Груп»(код 36948846) та про відсутність наміру здійснювати господарську діяльність, оскільки вони не відповідають вимогам ст. ст. 69, 70, 79 Кодексу адміністративного судочинства тобто не є доказами.

З огляду на викладене вище суд доходить висновку, що рішення відповідача про збільшення позивачу суми податку на прибуток, нарахування штрафних санкцій, та збільшення податку на додану вартість, застосування штрафних санкцій відшкодування не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому є протиправними.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Це означає, що у будь-яких спорах з субєктом владних повноважень ( у тому числі і у спорах, що виникають з податкових правовідносин) зазначене завдання судочинства не повинно нівелюватися, а суд повинен ретельно перевіряти доводи податкового органу. Крім того, зазначене вище завдання адміністративного судочинства реалізується через призму ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд під час розгляду справи витребовував у відповідача докази, які б могли підтвердити нікчемність чи фіктивність укладених позивачем правочинів та наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як вже зазначалося вище, таких доказів позивач не надав.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та обєктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача по справі, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Променаде" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 03.01.2012 № 0000022305 на загальну суму 835104 грн. та № 0000012305 на загальну суму 1082418 грн.

Судові витрати в сумі 2146 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Променаде" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Дніпровському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій