Постанова № 22240125, 13.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.12 Справа № 5027/1350/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого –судді Гнатюк Г.М.,

суддів Кравчук Н.М.,

Мирутенка О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Боянівка”, м. Чернівці від 16.01.2012р. № 49

на рішення господарського суду Чернівецької області від 03.01.2012р.

у справі № 5027/1350/2011

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Боянівка”, м. Чернівці

про стягнення 19763653,25 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Баран Я.В. –представник (Новік В.М. –представник, був присутній в судовому засіданні від 14.02.2012р.);

від відповідача: Перебиковський В.І. – представник.

Позивачу та відповідачу роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні 14.02.2012р. оголошувалась перерва до 13.03.2012р.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.01.2012 р. у справі № 5027/1350/2011 (суддя Гурин М.О.) позов задоволено повністю. Стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю “Боянівка” на користь публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” заборгованість за договором відновлюваної кредитної лінії № 34 від 30.10.2007р., яка станом на 02.12.2011 р. складає 19 763 653 (дев’ятнадцять мільйонів сімсот шістдесят три тисячі шістсот п’ятдесят три) гривні 25 коп., з них: заборгованість за простроченими процентами - 11 070 615,09 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів (подвійна облікова ставка НБУ) - 1 013 671,25 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту (подвійна облікова ставка НБУ) - 4 839 397,26 грн.; відшкодування 3 % річних (згідно ст. 625 ЦК України) - 1 132 609,07 грн.; втрати від інфляції (згідно ст. 625 ЦК України) - 1 707 360,58 грн.; стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю “Боянівка” на користь публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” судовий збір в розмірі 56 460,00 (п’ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят) грн.

Рішення суду мотивоване тим, що зі сторони відповідача мало місце невиконання договірних зобов’язань, які випливали із п. 1.1. додаткового договору №1/28 від 02.12.2011 р. до договору відновлюваної кредитної лінії №34 від 30.10.2007 р. У вказаному додатковому договорі зазначено, що сторони домовились визнати заборгованість за кредитом у розмірах, визначених Додатком №1 до додаткового договору №1/28. Вказаний додаток містить погоджений розрахунок існуючої заборгованості, підписи уповноважених представників сторін та скріплений їхніми печатками. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ТзОВ “Боянівка” оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю з наступних підстав.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірив правомірність розрахунку суми позову, зокрема розмірів пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних, які, на думку відповідача, обчислені невірно. Вважає, що судом безпідставно за власною ініціативою не визнано недійсним повністю чи частково додатковий договір №1/28 від 02.12.2011 р. Для правильного визначення розміру заборгованості необхідні спеціальні знання, проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи. Заважаючи на вказане, на думку апелянта, суд першої інстанції неповно встановив обставини, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу від 13.02.2012 р. вих. № 19/2-02/880 (вх. №1039 від 14.02.2012р.) ПАТ “Державний ощадний банк України” та його представник в судовому засіданні доводи скаржника спростовує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

14.02.2012 р. до Львівського апеляційного господарського суду відповідачем подано клопотання від 13.02.2012 р. вих. № 161 про зупинення провадження у справі № 5027/1350/2011 до вирішення пов’язаної із нею справи господарського суду Чернівецької області № 5027/12/2012 про визнання недійсними кредитних договорів.

Колегія суддів вважає дане клопотання таким, що не підлягає задоволенню через відсутність передбачених ст. 79 ГПК України підстав для зупинення провадження, оскільки наявність в провадженні місцевого господарського суду справи № 5027/12/2012 не створює для апеляційного господарського суду наслідку у вигляді неможливості розгляду ним справи № 5027/1350/2011.

При цьому, у разі визнання недійсними кредитних договорів у межах справи № 5027/12/2012, в т. ч. додаткового договору №1/28 від 02.12.2011 р., сторони не позбавлені можливості звернутись до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень по справі № 5027/1350/2011.

14.02.2012 р. до Львівського апеляційного господарського суду позивачем подано заяву від 13.02.2012 р. вих. № 19/2-02/828 про забезпечення позову, а саме накласти арешт на грошові кошти в межах суми позову в розмірі 19 763 653 (дев’ятнадцять мільйонів сімсот шістдесят три тисячі шістсот п’ятдесят три) гривні 25 коп., що знаходяться на рахунках ТзОВ “Боянівка”, перелічених заявником, а також на рахунках відповідача в інших банках, виявлених державним виконавцем у порядку, визначеному Законом України „Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 66 ГПК України, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як випливає із матеріалів справи, для забезпечення виконання зобов’язань з кредитних договорів № 34 від 30.10.2007 р. та № 46 від 13.05.2008 р. (з наступними змінами і доповненнями), між позивачем та відповідач укладено договори іпотеки, за якими передано в іпотеку ряд нерухомого майна, зокрема: установку (міні-завод) бетонних сумішей та естакаду для розгрузки сипучих матеріалів; торговельний зал №1; нежилі будівлі, що знаходяться в завершальній стадії реконструкції по вул. Хотинська, 43 в м. Чернівці; торговельний зал №2; торговельний зал №3; торговельний зал №4 та розважальний зал.

Із звітів про незалежну оцінку частини об’єктів нерухомого майна, яке знаходиться в іпотеці, проведеної ТзОВ “Оцінка-інформ”, вбачається, що загальна вартість торговельних залів № 1, № 2, № 3, № 4 станом на 12.12.2012 р. становить 907992020,00грн.

Таким чином, позивач не довів та документально не обгрунтував тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в розмірі 19763653,25грн. в усіх установах банків (відомих та виявлених)може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Зважаючи на наведене, суд відмовляє позивачу в задоволенні заяви від 13.02.2012 р. вих. № 19/2-02/828 про забезпечення позову.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського Чернівецької області від 03.01.2012 р. у справі №5027/1350/2011 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ “Боянівка” –без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ “Державний ощадний банк України” (Банк) та ТзОВ “Боянівка” (Позичальник) було укладено:

1) договір відновлюваної кредитної лінії від 30.10.2007 р. № 34 зі змінами та доповненнями (надалі –Договір кредиту) (т.1, а.с. 5-92);

2) генеральний кредитний договір від 13.05.2008 р. № 45 зі змінами та доповненнями (надалі –Генеральний кредитний договір) (т.1, а.с. 93-145).

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору (в останній редакції), Банк зобов’язується надати на умовах договору, а Позичальник зобов’язується отримати, належним чином використати та повернути в передбачені договором строки Кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування Кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.2.-2.3. Договору кредиту, кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення “29” жовтня 2010 року. Максимальний ліміт кредитування визначений сторонами в розмірі 44000000,00 (сорок чотири мільйони) гривень.

Генеральним кредитним договором визначаються загальні умови кредитування, зокрема, види цільового призначення кредиту, строк користування кредитом, максимальний ліміт кредитування та кредитні договори, укладені в межах цього ліміту, права та обов’язки сторін та інші умови.

На виконання умов вказаних договорів, позивачем передано відповідачу грошові кошти в сумі 44000000,00 (сорок чотири мільйони) гривень, що підтверджується банківським виписками за період з 07.06.2010 по 15.11.2011 р. (т1., а.с. 151-197) та визнається самим відповідачем, зокрема, в апеляційній скарзі.

02.12.2011 р. сторонами укладено додатковий договір №1/28 до Договору кредиту. Відповідно до п.1.1. додаткового договору, сторони домовились визнати заборгованість за кредитом у розмірах, визначених Додатком №1. У вказаному додатку сторонами здійснено розрахунок та погоджено розмір заборгованості по кредиту, за процентами по кредиту, пені за несвоєчасне погашення кредиту, пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, відшкодування 3 % річних та втрат від інфляції за Договором кредиту. Додатковий договір №1/28 від 02.12.2011 р. та додаток №1 до нього містять підписи уповноважених представників сторін та скріплені їхніми печатками.

Додатковими договорами від 02.12.2011 р. до Договору кредиту та Генерального кредитного договору (т.2, а.с. 5-16) змінено найменування Банку у текстах вказаних договорів з ВАТ “Державний ощадний банк України” на ПАТ “Державний ощадний банк України” у зв’язку із реєстрацією відповідних змін до установчих документів (т.1, а.с. 223-231).

Поданим клопотанням від 12.12.2011 р. вих. № 19/2-02/6531 про збільшення позовних вимог позивач визначив суму позову в розмірі 19763653,25грн., пославшись на додатковий договір №1/28 від 02.12.2011 р. Вказаний додатковий договір виступає основною підставою заявлених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до статей 526, 527 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що додатковий договір №1/28 від 02.12.2011 р. до договору відновлюваної кредитної лінії №34 від 30.10.2007 р. є дійсним на момент розгляду спору по суті.

Таким чином, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірив правомірності розрахунку суми позову, зокрема розмірів пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних та неповно встановив обставини, що мають значення для справи, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно покликання апелянта на безпідставне невизнання судом за власною ініціативою недійсним повністю чи частково додаткового договору №1/28 від 02.12.2011 р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду відповідачем не надано жодних доказів у підтвердження недійсності додаткового договору №1/28 від 02.12.2011 р. Крім того, відповідно ст. 83 ГПК України, визнання договору недійсним є правом, а не обов’язком суду і, як вірно зазначив суд першої інстанції, клопотання відповідача щодо визнання додаткового договору недійсним на думку суду є необґрунтованим, оскільки дане питання має розглядатись в окремому позовному провадженні з дотриманням всіх процесуальних норм що стосуються подання позовної заяви (зустрічного позову). Таким чином, підстави для визнання недійсним додаткового договору №1/28 від 02.12.2011 р. –відсутні.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Боянівка” залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 03.01.2012 р. у справі №5027/1350/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ “Боянівка” залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Чернівецької області.

Головуючий-суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 20.03.2012 р.