Рішення № 22237626, 22.03.2012, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.03.12 Справа № 5021/2603/2011. Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Котельницької В.Л., судді Левченка П.І., судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Мелащенко І.М. розглянув матеріали справи № 5021/2603/2011

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту» в особі Сумської філії

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомаш», м. Суми

про визнання договору недійсним та витребування майна

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 713 від 15.07.2011 р.

від відповідача Гученко В.В. (директор)

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати договір купівлі-продажу № 03/2 від 26.02.2003 р. між ТОВ «Енергомаш» та ЗАТ «Сумимеблі» та доповнення від 03.11.2003 р. до договору купівлі-продажу № 03/2 від 26.02.2003 р. між ТОВ «Енергомаш» та ЗАТ «Сумимеблі» недійсними в частині продажу залізничного полотна (залізничної колії); витребувати від відповідача залізничне полотно (залізничну колію) довжиною 250 метрів, яке починається на земельній ділянці ТОВ «Енергомаш» в м. Суми по вул. Воровського, 24 та границею якої являється залізничний переїзд перед воротами ТОВ «Енергомаш» по вул. Воровського в м. Суми та зобовязати відповідача передати позивачеві в особі Сумської філії залізничне полотно (залізничну колію) довжиною 250 метрів, яке починається на земельній ділянці ТОВ «Енергомаш» в м. Суми по вул. Воровського, 24 та границею якої являється залізничний переїзд перед воротами ТОВ «Енергомаш» по вул. Воровського в м. Суми.

Свої позовні вимоги позивач у позовній заяві обґрунтовує тим, що йому на праві власності належить підїзна залізнична колія в м. Суми по вул. Воровського,24 довжиною 550 погонних метрів, яку за договором купівлі-продажу від 07.06.2001 р. придбало Сумське підприємство промислового залізничного транспорту у ЗАТ «Сумимеблі», а придбане відповідачем у цього ж ЗАТ «Сумимеблі» за договором купівлі-продажу № 03/2 від 26.02.2003 р. з доповненнями від 03.11.2003 р. до цього договору залізничне полотно є частиною тієї підїзної залізничної колії, яку придбало Сумське підприємство промислового залізничного транспорту за договором купівлі-продажу від 07.06.2001 р. і на даний час належить позивачеві на праві власності як правонаступнику Сумського підприємства промислового залізничного транспорту.

Тому позивач вважає, що оспорюваний ним договір в частині продажу залізничного полотна (залізничної колії) порушує його майнове право, а саме: право власності на частину підїзної залізничної колії у м. Суми по вул. Воровського, 24.

Формуючи свої позовні вимоги позивач керувався ст.ст. 48, 225 ЦК УРСР та ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Згідно ст. 225 ЦК УРСР, яка діяла на час укладання оспорюваного договору, право продажу майна, крім випадку примусового продажу, належить власникові.

Позивач вважає, що відчуження залізничного полотна відповідачеві у 2003 році було здійснено ЗАТ «Сумимеблі», коли воно вже не було власником того залізничного полотна, оскільки ще у 2001 році це залізничне полотно (залізнична колія) було продане Сумському підприємству промислового залізничного транспорту.

Виходячи з викладеного, оспорюваний договір (на думку позивача) є недійсним, оскільки згідно ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону (у даному випадку вимогам ст. 225 ЦК УРСР).

Позовні вимоги про витребування від відповідача та зобовязання відповідача передати позивачеві залізничне полотно (залізничну колію) довжиною 250 метрів ґрунтуються на ст. 48 ЦК УРСР та ст. 216 ЦК України, якими передбачені наслідки недійсності угоди (кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала за угодою).

Крім того, позивач посилається на ст. 145 ЦК України, на ст.ст. 330, 387, 388, 1212, 1213 ЦК України. Позивач вважає, що спірне майно (залізничне полотно довжиною 250 метрів) вибуло з володіння власника (позивача в особі Сумської філії, який є правонаступником Сумського підприємства промислового залізничного транспорту) не з його волі, а тому позивач має право витребувати спірне майно від відповідача.

05.03.2012 р. позивач подав суду клопотання № 183 від 05.03.2012 р. про призначення експертизи з метою вирішення питань: скільки залізничних колій знаходиться на земельній ділянці відповідача в м. Суми по вул. Воровського, 24; чи є залізничне полотно, що було продано відповідачеві за спірним договором, частиною залізничної колії, проданої Сумському підприємству промислового транспорту згідно договору від 07.06.2001 р., тобто одним і тим самим майном?

У своїх письмових поясненнях господарському суду по справі від 19.03.2012 р. б/н (вх. № 3844 від 19.03.2012 р.) позивач, посилаючись на ст.ст. 128, 153, 224 ЦК УРСР та на ст.ст. 180, 181 ГК України, доводить суду, що спірний договір купівлі-продажу № 03/2 від 26.02.2003 р. та доповнення від 03.11.2003 р. до нього в частині продажу залізничного полотна є неукладеними, і фактичного виконання спірних документів щодо передачі спірного майна (залізничного полотна) ТОВ «Енергомаш» (відповідача) не було, і кошти він сплатив лише за механічну майстерню. Позивач вважає, що залізничне полотно, яке знаходиться на земельній ділянці ТОВ «Енергомаш» не вибуло з володіння Сумської філії Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту», оскільки ТОВ «Енергомаш» не придбав її згідно договору купівлі-продажу № 03/2 від 26.02.2003 р. та доповнення до нього і вона не перебуває у власності ТОВ «Енергомаш» а тому позовна вимога про витребування залізничного полотна не може бути задоволена, оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, так як він повинен був звернутись до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном залізничною колією № 3 інв. № 327 (Сумимеблі), яка частково знаходиться на території відповідача.

У тих же письмових поясненнях від 19.03.2012 р. б/н у даній справі позивач зазначає, що не має сенсу проводити експертизу згідно заявленого ним клопотання № 183 від 05.03.2012 р., оскільки позивачеві буде відмовлено в позові у звязку з неправильним способом захисту і вартість проведеної експертизи буде покладатись на позивача.

Позивач посилається у своїх поясненнях, обґрунтовуючи свою змінену позицію у даній справі, на п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» і, керуючись ст. 22 ГПК України, просить суд врахувати вказані пояснення та надати оцінку факту при прийнятті рішення, що спірний договір та доповнення до нього в частині продажу залізничного полотна є неукладеними, фактичного їх виконання не було, а тому позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права і повинен був звертатись з позовом про усунення перешкод у користуванні майном.

Відповідач заперечує проти позову, вважає себе власником залізничного полотна, придбаного ним у ЗАТ «Сумимеблі» за договором № 03/2 від 26.02.2003р. з доповненнями від 03.11.2003 р. до нього у складі цілісного майнового комплексу: нежитлове приміщення механічна майстерня з усіма інженерно-технічними комунікаціями (в тому числі залізничним полотном), спорудами та майном, що знаходиться на земельній ділянці площею 4421,3 кв.м.

З лютого 2003 року до жовтня 2011 року, коли позивач звернувся до господарського суду з позовом, що розглядається у даній справі, ніхто ніяких претензій з приводу володіння та користування відповідачем залізничним полотном, яке знаходиться на орендованій ним земельній ділянці, не предявляв.

Відповідач визнає, що позивач в березні 2010 року звертався до відповідача з проханням забезпечити допуск на територію підприємства відповідача його комісії для проведення огляду залізничних колій, але відповідач не допустив комісію позивача на територію свого підприємства, оскільки вважав і на даний час вважає себе власником залізничного полотна, яке знаходиться на орендованій ним з 2003 року земельній ділянці на території його підприємства. Будь-яких інших звернень чи вимог щодо цього залізничного полотна не надходило.

Відповідач стверджує, що на території ЗАТ «Сумимеблі» було дві залізничні колії, а тому твердження позивача стосовно того, що придбана ним у 2001 році у ЗАТ «Сумимеблі» залізнична колія та придбане відповідачем у 2003 році залізничне полотно є одним і тим же майном необґрунтоване та безпідставне.

Відповідач зазначає, з лютого 2003 року по листопад 2008 року, коли позивач отримав у постійне користування суміжну ділянку з орендованою відповідачем земельною ділянкою, у позивача не було в користуванні суміжної з орендованою відповідачем земельної ділянки, на якій знаходиться спірне залізничне полотно, а відтак позивач не міг володіти на території відповідача ніяким майном чи його частиною (залізничним полотном чи частиною залізничного полотна).

У своїх доповненнях до заперечень проти позову від 05.03.2012 р. № 155 відповідач просить суд застосувати позовну давність і відмовити позивачеві в позові в звязку зі спливом позовної давності, а також просить визнати право власності на залізничне полотно довжиною 205 метрів, яке знаходиться на його земельній ділянці, згідно ст. 344 ЦК України.

Позивач вважає, що він не пропустив строк позовної давності, оскільки дізнався про спірний договір та про порушене право користування спірним майном у квітні 2010 року.

У своєму клопотанні від 20.03.2012 р. № 159 відповідач наполягає на тому, що за договором № 03/2 від 26.02.2003 р. та доповненнями до нього від 03.11.2003 р. придбав у ЗАТ «Сумимеблі» майно, у складі якого було залізничне полотно, добросовісно заволодів залізничним полотном, що знаходиться на орендованій ним земельній ділянці і продовжував відкрито, безперервно володіти залізничним полотном, яке є рухомим майном ( оскільки воно ніколи не реєструвалось як нерухоме майно), протягом 2003-2011 років. Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно, відкрито, безперервно володіє рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальне право).

Відповідач зазначає, що оскільки позивач, який вважає себе власником залізничної колії (залізничного полотна), звернувся до господарського суду з позовом у даній справі після того, як відповідач добросовісно, відкритого, безперервно більш як вісім років володів і володіє цим рухомим майном (залізничною колією), то йому має бути відмовлено в задоволенні позову у звязку з тим, що у відповідача у будь-якому разі виникло право власності на це майно за набувальною давністю.

При цьому, відповідач наголошує на тому, що право власності за набувальною давністю на рухоме майно не підлягає державній реєстрації і не потребує рішення суду з цього приводу достатньо встановлення цього факту під час розгляду справи в мотивувальній частині рішення. Набуття права власності на рухоме майно за набувальною давністю не може бути предметом спору в суді, оскільки набуття права власності на рухоме майно за набувальною давністю не потребує рішення суду з цього питання (ч. 4 ст. 344 ЦК України).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

26 лютого 2003 року ЗАТ «Сумимеблі» та ТОВ «Енергомаш» (відповідач) уклали договір № 03/2, за умовами якого продавець (ЗАТ «Сумимеблі») продає, а покупець (відповідач) купує нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення механічну майстерню, розташовану в м. Суми по вул. Воровського, 24 на земельній ділянці площею 4421,3 кв.м, користування якою здійснюється у відповідності з рішенням від 29.12.1999 р. Сумської міської ради. План земельної ділянки, що передається покупцю, доданий до матеріалів справи.

Пунктом 2.1 договору визначена ціна за придбане майно, зазначене в пункті 1 цього договору, яка склала 50000,00 грн., у тому числі ПДВ 8333,33 грн. Вказана ціна є остаточною і не підлягає зміні.

Згідно п. 3.2 договору право власності на майно, що є предметом цього договору, переходить до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі.

31 березня 2003 року сторони договору підписали акт приймання-передачі нежитлового приміщення (механічної майстерні), згідно якого продавець передав, а покупець прийняв: будівлю механічної майстерні загальною площею 1238,8 кв.м, розташовану в м. Суми по вул. Воровського, 24 з відповідними інженерно-технічними комунікаціями, спорудами та майном, що знаходиться на земельній ділянці площею 4421,3 кв.м.

03 листопада 2003 року сторони договору № 03/2 від 26.02.2003 р. підписали доповнення до цього договору, в якому вирішили викласти пункт 1.1 договору № 03/2 від 26.02.2003 р. в наступній редакції:

«1.1. Продавець продає, а покупець купує нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення механічну майстерню, далі по тексті договору «обєкт», розташований за адресою: м. суми, вул. Воровського, 24 з відповідними інженерно-технічними комунікаціями (у тому числі залізничним полотном), спорудами та майном, що знаходиться на земельній ділянці площею 4421,3 кв.м, користування якою здійснюється у відповідності з рішенням від 29.12.1999 р. Сумської міської ради. План земельної ділянки, що передається покупцю, додається.»

Згідно п.2 доповнення від 03.11.2003 року до договору № 03/2 від 26.02.2003 року, це доповнення є невідємною частиною договору № 03/2 від 26.02.2003.

У відповідності зі ст. 128 ЦК УРСР, діючого на час укладання оспорюваного договору та доповнення до нього, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Оскільки сторони у договорі передбачили, що право власності на майно, що є предметом цього договору, переходе до покупця з моменту підписання акту приймання передачі, то право власності на придбане за договором майно перейшло до відповідача 31 березня 2003 року.

Згідно ст. 153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Умови договору №03/2 від 26.02.2003 року, зокрема, його пункту 1.1, остаточна редакція якого викладена в доповненні від 03.11.2003 року до цього договору, відповідає вимогам закону (глави 20 ЦК УРСР) до таких договорів (договорів купівлі-продажу).

Очевидно, що сторони досягли згоди з усіх умов договору і не вважали потрібною більшу деталізацію переліку майна, що продавалось та передавалось відповідачеві (покупцеві), оскільки мова йшла про все майно, що знаходиться в межах земельної ділянки площею 4421,3 кв. м, яка була в користування продавця і передавалась в користування покупця разом з усім майном, що знаходилось на тій земельній ділянці.

Таким чином, зміст договору № 03/2 від 26.02.2003 року з доповненням від 03.11.2003 року відповідає вимогам закону та волевиявленню сторін, є укладеним у належній формі, згідно вимогам чинного на час укладання договору та доповнення законодавства України.

Згідно ст. 204 ЦК України, що діє з 01.01.2004 року, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, з 26.02.2003 року і до цього часу договір № 03/2 від 26.02.2003 року є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

Рішенням Сумської міської ради від 24 вересня 2003 року № 561-МР «Про припинення та перехід права користування земельними ділянками» було припинено право користування ЗАТ «Сумимеблі» земельною ділянкою площею 0,4797 га по вул. Воровського, 24 в м. Суми (додаток №1 до рішення) та надано цю земельну ділянку 0,4797 га по вул. Воровського, 24 в м. Суми в оренду на 10 років ТОВ «Енергомаш» (відповідачеві) на підставі договору №03/2 від 26.02.2003 року з ЗАТ «Сумимеблі» (додаток №2 до рішення).

30 червня 2004 року Сумською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,4797 га по вул. Воровського, 24 в м. Суми з відповідачем на строк до 24 вересня 2013 року.

План земельної ділянки, що надається в оренду ТОВ «Енергомаш» (відповідачеві) по вул. Воровського, 24 в м. Суми свідчить про те, що на час надання відповідачеві в оренду вищезгаданої земельної ділянки серед суміжних землекористувачів позивача чи його представника ВАТ «Сумське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» не було.

Загальна ділянка площею 0,4797 га по вул. Воровського, 24 в м. Суми, яка надавалася Сумською міською радою в оренду відповідачеві, і на якій знаходилось і знаходиться спірне залізничне полотно, межувала з земельними ділянками приватного підприємства Бойко, ЗАТ «Акціонерна компанія «Свіжий вітер», ЗАТ «Сумимеблі», ПВКП «Ламах» та землями загального користування міської ради (т. 2, а. с. 22).

Вище викладені обставини свідчать про те, що після підписання сторонами договору № 03/2 від 26.02.2003 року акту приймання передачі від 31 березня 2003року, тобто з 31 березня 2003 року і до цього часу відповідач, який добросовісно заволодів майном, зокрема, спірним майном залізничним полотном, відкрито, безперервно володіє ним протягом 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 та 2011 років (майже девять років).

У той же час, протягом 2003-2011 років позивач був позбавлений можливості володіти спірним майном залізничним полотном, яке знаходиться на території підприємства відповідача, на яку він не має і ніколи не мав доступу, на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні відповідача, оскільки набути право користування чужою земельною ділянкою (земельною ділянкою, яка знаходиться в користування відповідача) для отримання можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку тощо, позивач міг лише встановленням сервітуту, поняття, зміст та підстави встановлення якого визначені главою 32 ЦК України (статті 401 -406), главою16 Земельного кодексу України (статті 98-102).

Позивач не вимагав більше восьми років і не вимагає у даний час від відповідача надання земельного сервітуту для отримання можливості володіти, користуватися та розпоряджатися залізничним полотном, що знаходиться на земельній ділянці, якою користується відповідач.

Таким чином, вважаючи себе власником спірного залізничного полотна, позивач більше восьми років був позбавлений права володіння, користування та розпорядження ним, тобто був позбавлений права власності, і не міг не знати про це, оскільки згідно ч.4 ст. 319 ЦК України, власність зобовязує, зокрема, згідно ст. 322 ЦК України, власник зобовязаний утримувати майно, що йому належить. Будучи зобовязаний утримувати майно, що йому належить, позивач не міг здійснювати цього, передбаченого законом обовязку, а також не міг володіти, користуватися та розпоряджатися тим майном, яке він вважав своєю власністю, але на протязі більше восьми років не звертався до володіння земельної ділянки, на якій знаходиться те майно (до відповідача), за наданням сервітуту і не звертався до суду за захистом свого порушеного права власності (права володіння, користування та розпорядження), про порушення якого він зобовязаний був знати як власник (п.4 ст. 319 ЦК України).

Позивач звернувся до суду з позовом, що є предметом розгляду у даній справі, вважаючи себе власником спірного залізничного полотна довжиною 250 метрів, що знаходиться на земельній ділянці, якою володіє відповідач, тобто, позивач звернувся до суду як власник за захистом свого права власності на залізничну колію.

Вищевикладені обставини справи свідчать про те, що позивач не є власником спірного майна на даний час, з огляду на наступне:

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на рухоме майно не потребує рішення суду. Достатньо того, що особа (відповідач) заявила про давність володіння в обґрунтування своєї позиції у даній справі і суд, оцінивши докази та всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що відповідач у будь-якому разі безумовно добросовісно заволодів спірним рухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом майже девяти років, а тому набув право власності на це майно за набувальною давністю.

За таких обставин, після того як відповідач відкрито, безперервно володів протягом пяти років вищезазначеним залізничним полотном, яке з 2003 року знаходиться на території його підприємства, на земельній ділянці, що знаходиться у його володінні, він набув право власності на згадане залізничне полотно за набувальною давністю, а відтак позивач не є власником цього залізничного полотна, а тому безпідставно звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним договору № 03/2 від 26.02.2003 р. з доповненням від 03.11.2003 р., укладеного між ЗАТ «Сумимеблі» та ТОВ «Енергомаш», а також про витребування у відповідача залізничного полотна довжиною 250 метрів, яке починається на земельній ділянці відповідача та про зобовязання відповідача передати позивачеві згадане залізничне полотно.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень», обєкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Переміщення залізничного полотна без його знецінення та зміни його призначення є можливим, що підтверджується, зокрема, змістом позовних вимог позивача, який просить суд витребувати у відповідача залізничне полотно довжиною 250 метрів, яке починається на земельній ділянці відповідача, і зобовязати передати залізничне полотно позивачеві. Передача позивачеві залізничного полотна з земельної ділянки відповідача можлива лише шляхом його переміщення з земельної ділянки відповідача на іншу земельну ділянку, і позивач, який є підприємством залізничного транспорту, змістом заявлених позовних вимог підтверджує, що таке переміщення залізничного полотна без його знецінення та зміни його призначення є можливим, а отже залізничне полотно є рухомим майном.

Той факт, що залізничне полотно не є нерухомим майном і не підлягає технічній інвентаризації та державній реєстрації як нерухоме майно підтверджується також відсутністю залізничного полотна в переліку обєктів, що підлягають технічній інвентаризації (п. 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. за № 582/5773) та пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445,, яким визначено, що реєстрації підлягають права власності тільки на обєкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці обєкти. Не підлягають державній реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не повязані фундаментом із землею.

Державна реєстрація права власності на спірне залізничне полотно, як на обєкт нерухомості не здійснювалась, технічна інвентаризація його, як обєкта нерухомості у встановленому для обєктів нерухомості порядку не здійснювалось, оскільки спірне залізничне полотно довжиною 250 метрів не є нерухомим майном.

Крім того, слід зазначити, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами, що спірне залізничне полотно довжиною 250 метрів є частиною саме тієї підїзної залізничної колії довжиною 550 метрів, яку придбало у власність за договором купівлі-продажу б/н від 07.06.2001 року Сумське підприємство промислового залізничного транспорту у ЗАТ «Сумимеблі», оскільки від заявленого клопотання №183 від 05.03.2012 року про призначення експертизи з метою встановлення тотожності залізничного полотна (залізничних колій) позивач у своїх останніх письмових поясненнях від 19.03.2012 року б/н відмовився.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у даній справі є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 16, 203, 204, 215, 216, 316-322, 328, 344, 386-388, 401-406 Цивільного кодексу України, ст. ст. 48, 86, 128, 145, 153, 154, 224, Цивільного кодексу УРСР, ст. ст. 98-102 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. ст. 33, 34, 43, 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ КОТЕЛЬНИЦЬКА В.Л.

СУДДІ ЛЕВЧЕНКО П.І.

ЗАЄЦЬ С.В.