Рішення № 22235571, 26.03.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" березня 2012 р.Справа № 5017/374/2012 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

при секретарі Стачук Т.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 довір. від 28.12.11;

від відповідача: не з'явився

розглянув справу

за позовом: Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" ( м. Білгород-Дністровський )

до відповідача: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 ( м. Білгород-Дністровський)

про стягнення 21182,46грн.

07.02.12. Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення на його користь з відповідача 21182,46грн., із яких 20014,56грн - основний борг, інфляційні в сумі 36,18грн., 3% в сумі 183,52грн. та пеню в сумі 948,19грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.02.2012р. порушено провадження у справі №5017/374/2012 за позовом Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення 21182,46 грн.

05.03.2012р. позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 23764,11 грн., в тому числі 22516,84 грн. основного боргу, 1010,23 грн. пені, 41,52 грн. інфляційних, 195,53 грн. 3% річних.

Враховуючи приписи ст. 22 ГПК України, суд прийняв до розгляду зазначене уточнення позовних вимог ухвалою суду від 05.03.12. (а.с.42).

У судовому засіданні представник позивач позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та уточненнях до неї.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення.

Справа розглядається за наявними матеріалами в справі на підставі ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення одноповерхової будівлі бару-магазину площею 73,1кв.м., що розміщений за адресою: АДРЕСА_1, Одеської області, що перебувають на балансі Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт”

12.07.11.між Державним підприємством „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (позивач, балансоутримувач) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендаря №257-ХД від 12.07.11., згідно якого позивач забезпечує обслуговування та утримання одноповерхової будівлі бару-магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Одеська обл., а також утримання прибудинкової території, а орендар зобов'язувався здійснювати оплату за надані послуги.

Відповідно до п.2.2.3. договору відповідач не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем вносить плату на рахунок позивача за надані послуги.

Позивач належно виконував умови договору, надавав відповідачу послуги.

Так, за період із липня 2011року по 09.02.12. позивач надав відповідачу послуг на суму 22516,84грн., що підтверджується рахунками та актом звірки взаємних розрахунків станом на 09.02.12.

Проте, відповідач виставлені позивачем рахунки не оплатив.

Отже, у відповідача перед позивачем існує заборгованість за надані послуги в сумі 22516,84грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання ( ст. 901 ЦК України ).

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 22516,84грн. є обґрунтованими, підтвердженими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем оплата наданих за договорами послуг своєчасно проведена не була, що є порушенням зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 ГК України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Позивачем надано розрахунок пені в сумі 1010,23грн.

За п.2.2.3. договору, при несвоєчасному внесенні плати, відповідач сплачує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені, що приходить до висновку, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства та договору. Тому, суд задовольняє позов в частині стягнення пені в сумі 1010,23грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення оплати наданих послуг нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 195,53грн. та індекс інфляції в розмірі 41,52грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахованих 3% річних та індексу інфляції, суд встановив, що розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, суд задовольняє позов в частині стягнення 3% річних в сумі 195,53грн. та індексу інфляції в сумі 41,52грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач позовні вимоги не спростував, докази сплати заборгованості не надав, основний борг в акті звірки взаємних розрахунків визнав.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі, оскільки позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки він спонукав відповідача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49,75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (67700, АДРЕСА_2, ідентифікаційний №НОМЕР_1) на користь Державного підприжмства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (67700, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, р\р 2600500526001 в Чорноморському філіалі АБ „Київська Русь” м. Іллічівськ, МФО 388562, код ЄДРПОУ 01125689)

- 22516,84грн. основного боргу,

- 1010,23грн. пені,

- 195,53грн. 3% річних,

- 42,52грн. індекс інфляції,

- 1609,50грн. - витрат, повязаних зі сплатою судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Брагіна Я.В.

Повний текст рішення підписано: 30 березня 2012 року.

Копію рішення надіслати:

1.Державному підприємству "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (67700, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, Одеська обл.)

2. ОСОБА_2 (67700, АДРЕСА_2)