Постанова № 22234198, 04.10.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2011 р. Справа №2а-7048/11/0170/16 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Александрова О.Ю., при секретарі судового засідання Сидельової М.В.,

за участю представників:

від позивача Климачова Л.С., паспорт НОМЕР_1; Бойкова О.В., паспорт НОМЕР_2;

від відповідача - Соломко Н.А., посвідчення № НОМЕР_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Керченський морський торговельний порт"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач Державне підприємство "Керченський морський торговельний порт" звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення від 01.06.2011 року за №0000902301 про нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.06.11р. відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, надали пояснення по суті спору. Вимоги мотивовані тим, що під час проведення відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Керченський морський торговельний порт», відповідач дійшов до висновку про нікчемність укладеної угоди та порушення ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідкив, що обумовлені ними по правочину, здійсненому ДП "КМТП" з ТОВ "Алдігор", внаслідок чого порушені пп. 7.2.3, п. 7.2, ст. 7, пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI, та завищена сума податкового кредиту на загальну суму 249384,70 гривень, в тому числі: у грудні 2010 року на суму 58915,20 гривень та у січні 2011 року на суму 190469,50 гривень.

Але, як зазначає позивач, дійсність угоди, а також правомірність віднесення до складу податкового кредиту та зобовязань за грудень 2010 року та січень 2011 року певних сум підтверджується усіма необхідними документами бухгалтерського обліку, сторони, зокрема, ТОВ «Алдігор» на момент укладання угоди мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, були платниками ПДВ, дійшли згоди по усім істотних умовам угоди, податкові накладні, видані позивачу та на підставі яких певні суми віднесені до складу податкового кредиту, повністю відповідають вимогам діючого законодавства.

Представником відповідача надано заперечення на позов, в яких відповідач з позовними вимогами не погодився, з підстав, наведених у письмових запереченнях, та вказав, що висновки, яки викладені в акті перевірки ДП "КМТП" від 16.05.11 року № 382/23-1/01125554 за грудень 2010 і січень 2011 року, обґрунтовані, і податкове повідомлення рішення, яке є предметом спору на суму 278843,30 гривень прийнято правомірно, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим проведено документальну позапланову виїзної перевірки ДП «Керченський морський торговельний порт» щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, яки мали правові відносини з ТОВ "Алдігор" за грудень 2011 року, січень 2011 року з ПП "Севелітстрой" за грудень 2010 року, січень 2011 року, з ТОВ "Крим-Донбас" за червень-серпень 2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 382/23-1/01125554 від 16.05.11 року. У висновках зазначеного акту зафіксовано, порушення позивачем ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП "КМТП" з ТОВ "Алдігор" та ПП "Севелітстрой". порушення вимог пп. 7.2.3, п. 7.2, ст. 7, пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI, внаслідок чого завищена сума податкового кредиту на загальну суму 249384,70 гривень, в тому числі: у грудні 2010 року на суму 59581,87 гривень та у січні 2011 року на суму 190469,50 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Керчі АР Крим прийнято податкове повідомлення рішення від 01.06.2011 року №0000902301 яким Державному підприємству "Керченський морський торговельний порт" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 278843,30 гривень з яких 249384,70 гривень за основним платежем та 29458,60 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство "Керченський морський торговельний порт" зареєстровано 13.12.1991р. Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим в якості юридичної особи, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №444579 та Статутом ДП "Керченський морський торговельний порт".

Таким чином, судом встановлено, що ДП "Керченський морський торговельний порт" є субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязано виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно із частинами 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007р. №778 Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, одним з завдань якої відповідно до абз.1 п. 3 цього Положення є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів)

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, Державна податкова інспекція в м. Керчі АРКрим є територіальним органом виконавчої влади, яка реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.

Позивач - Державне підприємство "Керченський морський торговельний порт" у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 01125554, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію АОО№ 444579, зареєстрований у якості платника податку на додану вартість (свідоцтво НБ № 155396, видане 22.03.1999р.), перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Керчі АР Крим.

Отже, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що посадовими особами податкового органу з 04.05.2011 року по 11.05.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з ТОВ "Алдігор" за грудень 2010 року, січень 2011 року, з ПП "Севелітстрой" за грудень 2010 року, січень 2011 року, з ТОВ "Крим-Донбас" за червень - серпень 2010 року, за результатами перевірки складено акт від 16.05.2011 року №382/23-1/01125554. Згідно із висновками даного акту позивачем встановлено нікчемність укладених угод та порушення ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП "КМТП" з ТОВ "Алдігор" та ПП "Севелітстрой". Пп. 7.2.3, п. 7.2, ст. 7, пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI, внаслідок чого завищена сума податкового кредиту на загальну суму 249384,70 гривень, в тому числі: у грудні 2010 року на суму 59581,87 гривень та у січні 2011 року на суму 190469,50 гривень, в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ "Алдігор" у грудні 2010р. на суму 58915,20 грн., а у січні 2011 року на суму 190469,50 гривень, всього - на 249384,70 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 01 червня 2011 року №0000902301 про збільшення суми грошового зобов'язання ДП "Керченський морський торговельний порт" з податку на додану вартість на 249384,70 гривень за основним платежем 29458,60 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (тобто за наслідками правовідносин з ТОВ "Алдігор"). Прийняте рішення отримане позивачем.

В ході перевірки встановлено, що постачальники, з якими ТОВ «Алдігор» (які є постачальниками вказаного підприємства для ДП «КМТП») перебувало у господарських відносинах, не сплатили відповідну суму ПДВ до Державного бюджету України, тобто згідно даних відпрацювання розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлений факт не надходження податку на додану вартість до бюджету. У ході перевірки відповідачем встановлено, що не вбачається можливим підтвердити фактичне здійснення отримання приймання передачу, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей від контрагента-постачальника ПП "Айконмедіа" до ТОВ «Новагруп» та постачання, приймання-передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та реалізацію палива по ланцюгу від ПП "Айконмедіа" до ТОВ «Новагруп», від нього до ТОВ «Алдігор» та до контрагенту-покупція (ДП «КМТП» м. Керч). Відповідач дійшов висновку, що операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що податковий кредит ДП "КМТП" за грудень 2010 року, січень 2011 року від постачальника ТОВ «Алдігор», сформований на підставі нікчемного правочину.

Таким чином відповідач дійшов висновку, що при формуванні податкового кредиту з ПДВ ДП "КМТП" з ТОВ "Алдігор" за грудень 2010 року, січень 2011 року встановлено завищення податкового кредиту по факту взаємовідносин з вказаним підприємством у сумі 249384,70 грн.

Надаючи оцінку вказаним висновкам відповідача судом встановлено:

Позивачем із ТОВ "Алдігор" (індивідуальний податковий номер 303509201060) 26.11.2010 року укладений договір купівлі продажу №172-ОМТС на придбання паливно-мастильних матеріалів, у кількості і за цінами, зазначеними у специфікації (Додаток № 1).

Факт виконання договору, постачання паливно-мастильних матеріалів до позивача у грудні 2010 року, січні 2011 року підтверджується виданими ТОВ «Алдігор» рахунками-фактурами за грудень 2010 року та січень 2011 року (т.2 а.с. 5-47) виданими для оплати ДП "КМТП", відповідними платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення платежу (т.1 а.с. 196-250; т.2 а.с. 1-4), а також податковими накладними, виданими ТОВ «Алдігор» позивачу - ДП "КМТП" за грудень 2010 року (т.1 а.с. 54-77) та січень 2011 року (т. 1 а.с. 91-112).

Сплата позивачем вартості отриманого товару за договором купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів №172-ОМТС у грудні 2010 року та січні 2011 року підтверджується платіжними дорученнями ДП "КМТП" з відміткою банку про проведення перерахування коштів на користь ТОВ "Алдігор" (т.1 а.с. 196-250; т.2 а.с.1-5).

Зазначені операції з придбання паливно - мастильних матеріалів у ТОВ "Алдігор", позивачем у грудні 2010 року та січні 2011 року було віднесено до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від зазначеного контрагенту.

Судом досліджені податкові накладні які стали підставою для внесення сум ПДВ до податкового кредиту, їх копії долучено до матеріалів справи і порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення не зазначає.

Вартість отриманих послуг віднесено позивачем до складу валових витрат за відповідний звітний податковий період.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що не вбачається можливим підтвердити фактичне здійснення отримання, приймання-передавання, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей від контрагента постачальника до ТОВ «Новагруп» та постачання, приймання-передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та реалізацію палива по ланцюгу від ТОВ «Новагруп» до ТОВ "Алдігор" та до контрагентів покупців (ДП «КМТП» м. Керч). У той же час відповідач не зазначає, а суд не може встановити, який мінімальний рівень забезпеченості підприємства трудовими, фінансовими та іншими ресурсами вимагається для виконання зобов'язань за укладеним договором з ТОВ "Алдігор" та його контрагентами.

Використання ж позивачем придбаних паливно-мастильних матеріалів (печне паливо, бензин) у своєї господарській діяльності підтверджується актом перевірки відповідача абзац 5 сторінка 6 Акту (т.1 а.с.15), крім того позивачем надані документи які підтверджують використання придбаних паливно-мастильних матеріалів у господарської діяльності, а саме заправка автотранспорту, судов портофлоту, надання послуг з опалення приміщень за договором №1/77 від 01.08.2009 року укладеного з КП "Жилавтосервіс-Керч".

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 "Про податок на додану вартість" (чинного до 01.01.2011 року) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктами 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N334/94-ВР (чинного до 01.01.2011 року) встановлює, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Термін “господарська діяльність” суд застосовує у значенні, наведеному у пункту 1.32 ст. 1 цього Закону, а саме: “будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи”.

Згідно ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на податковий кредит виникає з дати наступної події: придбання товару (послуги), що підтверджується видатковими і податковими накладними. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Вона одночасно є звітним та розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. В п. 10.1 ст. 10 Закону прямо зазначено, що особами відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є продавці.

В податковому кодексі України, якій набрав чинності з 01.01.2011р., містяться аналогічні положення.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України, якою ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, формально право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Нормами ст. 201 ПК України, визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Твердження відповідача про порушення вказаних норм повязується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод із ТОВ «Новагруп» контрагенту ТОВ «Алдігор» та за ланцюгом до ДП «КМТП».

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Більш того, жодних доказів невиконання обовязків по сплаті податку ТОВ «Алдігор» відповідач не наводить ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи. Зазначений суб'єкт господарювання є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100143637 виданого 22.03.1999 року.

Відповідачем також не надано доказів неможливості виконання своїх договірних зобов'язань ТОВ «Алдігор», доказів, які б свідчили про не пов'язаність операцій із господарською діяльністю позивача, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб. Жодного доказу несплати суми податку на додану вартість та податку на прибуток ТОВ «Алдігор» або не відображення отриманих від позивача коштів у складі валових доходів та отриманих у ціні послуг сум ПДВ - у складі податкового зобов'язання не наведено ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи, тому висновки відповідача про отримання позивачем виключно "податкової вигоди" позбавлені належного обґрунтування.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм підрядником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу відповідача на те, що посилаючись на відсутність у сторін господарського зобов'язання наміру створення правових наслідків, обумовлених правочинами між ТОВ «Алдігор» та його контрагентом ТОВ «Новагруп», податковий орган наводить ознаки фіктивного правочину, який є оспорюваним (частина третя статті 215, частина друга статті 234 ЦК України), тож застосування у даному випадку наслідків нікчемного правочину у будь-якому разі є помилковим.

Також суд зазначає, що законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Так, у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим кодексом. Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Суд зазначає, що перелік податкової інформації та порядок її отримання визначено ст.ст. 72, 73 Податкового Кодексу, серед якої відсутнє визначення як податкової інформації даних програмного продукту - інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем, про розходження в яких зазначено в Акті перевірки від 11.05.2011 року № 5823/23-4.

Програмні продукти, про які йдеться в зазначеному Акті створені для реалізації Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 (п.1.3. рекомендацій):

-система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

-система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

-система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Вказані програмні продукти є способом обробки інформації, та розроблені для аналітичного обліку даних органами ДПС, проте їх зміст не може слугувати підтвердженням наявності порушень в сфері податкового законодавства окремих платників податків.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність та використання на час проведення перевірки позивача будь-якої належної податкової інформації про порушення позивачем податкового законодавства.

Крім того суд зазначає, що відповідачем встановлено та зазначено у акті перевірки що за перевіряємий період в податковому обліку завищена сума податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Алдігор" у загальній сумі 249384,70 гривень: за грудень 2010 року - 58915,20 гривень; та січень 2011 року - 190469,50 гривень. У той час як згідно з додатком 5 податкової декларації з ПДВ по відносинам з ТОВ "Алдігор" позивачем зараховано до податкового кредиту за грудень 2010 року - 188469,40 гривень та за січень 2011 року - 170413,20 гривень. Таким чином визначені відповідачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Алдігор" у загальній сумі 249384,70 гривень: за грудень 2010 року - 58915,20 гривень; та січень 2011 року - 190469,50 гривень не відповідають дійсності та розрахунок донарахування сум грошового зобов'язання з визначених відповідачем сум є невірним.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що обставини, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не були підтверджені відповідачем у встановленому законом порядку, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000902301 від 01.06.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання ДП «КМТП» з податку на додану вартість в розмірі 249384,70 грн. за основним платежем та 29458,60 гривень за штрафними санкціями підлягають задоволенню.

Враховуючи висновок про задоволення позову суд стягує на користь позивача судові витрати відповідно до статті 94 КАС України.

В судовому засіданні 04.10.2011 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 09.10.2011 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим № 0000902301 від 01.06.2011 року, яким Державному підприємству "Керченський морський торговельний порт" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 249384,70 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 29458,60 гривень.

3. Стягнути на користь Державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125554, юридична адреса: 98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 28) з Державного бюджету України в рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Александров О.Ю.