Рішення № 22226683, 12.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/493-201212.03.12 За позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування"

доПриватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 2 100, 00 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Крашеніннікова М.І.

від відповідача: не зявились

від третьої особи: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" про стягнення витрат на виплату страхового відшкодування у розмірі 2100, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору страхування № АТК 203174 від 18.05.2010 р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" та ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, здійснив виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля Daewoo, державний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування»та ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України позивач отримав право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу Huyndai, державний номер НОМЕР_2, застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Українська екологічна страхова компанія", а також з огляду на те, що водія Huyndai визнано винним у скоєнні правопорушення, позивач просить стягнути з останнього шкоду, завдану з вини водія застрахованого транспортного засобу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2012 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.02.2012 р. за участю представників сторін та третьої особи, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався через незявлення представників сторін та третьої особи та неналежне виконання сторонами вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2012 р. судом витребувано від Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в місті Києві відомості щодо місця реєстрації та фактичного проживання фізичної особи ОСОБА_1 станом на момент надання інформації.

Також у процесі провадження у справі представник третьої особи подав відзив на позов, в якому зазначив, що на момент скоєння ДТП був застрахований у Закритому акціонерному товаристві "Українська екологічна страхова компанія" та регресні вимоги до себе вважає незаконними.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 17.01.2012 р. надіслана на адресу відповідача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5-Б, та отримана ним 24.01.2012 р., що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованого відправлення.

Провадження у справі порушено ухвалою від 17.01.2012р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що незявлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та третьою особою.

У судовому засіданні 12.03.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2010 р. між Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № АТК 203174, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси власника автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та субєктів господарювання (страховиків), повязана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування»встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування»визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як встановлено судом, 06.10.2010 р. на перехресті вул. Басейна вул. Шовковична в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1, під управлінням ОСОБА_2 та автомобіля «Huyndai», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1

При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товариству "Просто-страхування" автомобіль «Daewoo», державний номер НОМЕР_1.

У відповідності до постанови Печерського районного суду міста Києва від 12.11.2010 р. вина ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, що сталось на перехресті вул. Басейна вул. Шовковична в м. Києві доведена повністю.

Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за № 1074/8395) «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», який є обовязковим для виконання особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень, розмір матеріального збитку визначається шляхом проведення відповідної експертизи.

Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів розроблено згідно із Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»і затверджено наказом Фонду держмайна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом, і здійснюється субєктами оціночної діяльності.

У відповідності до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 1246/7133 від 10.11.2010 р. вартість матеріального збитку власнику автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1 становить 2477,83 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1 становила 2610,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 17369 від 08.12.2010 р. Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" було перераховано 2610,00 грн., у якості страхового відшкодування автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" зазначає, що у звязку з тим, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого «Daewoo», державний номер НОМЕР_1, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу «Huyndai», державний номер НОМЕР_2 застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Українська екологічна страхова компанія" за полісом № ВЕ/2750598, а також з огляду на те, що водія «Huyndai», державний номер НОМЕР_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, позивач просить стягнути з відповідача суму відшкодування 2100,00 грн., завдану з вини водія застрахованого транспортного засобу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Положеннями ст. 15 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції, чинній станом на момент укладення договору страхування) встановлено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися, зокрема, на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

21.05.2010 р. між Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" та ОСОБА_1 укладено поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/2750598, відповідно до якого застраховано цивільну відповідальність ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля «Huyndai», державний номер НОМЕР_2.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, у звязку з настанням страхового випадку пошкодженням Порхуном А.І. автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 у відповідача виник обовязок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Разом з тим, як встановлено судом, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1 у розмірі 2610,00 грн., було сплачено Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" на підставі договору страхування.

У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Тож, враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1, у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до ОСОБА_1.

При цьому, зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія", суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

12.07.2011 р. позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою вих. № 04-2944 від 12.07.2011 р. про відшкодування вартості ремонту автомобіля «Daewoo», державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у разі визнання страховиком вимог заявника обґрунтованими, останній зобовязаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Разом з тим, станом на день прийняття рішення у даній справи встановлений Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»строк для виплати відшкодування шкоди в порядку регресу, настав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" (03150, м Київ, вул. Димитрова, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 30729278), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 10, код ЄДРПОУ 24745673) відшкодування у розмірі 2 100 ( дві тисячі сто) грн. 00 коп., та 1 609 (тисяча шістсот девять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Пригунова А.Б.

Повне рішення складено 19.03.2012 р.