Постанова № 22225060, 28.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 березня 2012 р. № 2-а- 2606/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛВЗ" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ТОВ "ХЛВЗ" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 23.09.2011 року № 0001122310 та № 0001132310, прийняті щодо нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "ХЛВЗ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 21.03.2011 року було складено акт перевірки № 248/23-104/31798944, де були зафіксовані порушення вимог

- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 п. 7.4, ст. 7, в результаті чого, на думку відповідача, товариством було занижено суму ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет за період, що перевірявся, в розмірі 331 324 грн., також завищено значення рядку 26 декларації з ПДВ, поданій за вересень 2010 року у сумі 353 055 грн.;

- Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, що, на думку податкового органу, призвело до заниження товариством податку на прибуток всього в сумі 969 897 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0001122310 та № 0001132310, згідно з яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 220 371,25 грн. та суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 414 155 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.

Так, вищевказаним актом перевірки, встановлено здійснення позивачем нікчемних операцій з ТОВ "Екотехпромсервіс", який згідно "Бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України" має стан "23" - місцезнаходження не встановлено, а тому угоди укладені між позивачем та ТОВ "Екотехпромсервіс" визнані в акті перевірки нікчемними у зв'язку з тим, що даними угодами порушені ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. До такого висновку податковий орган прийшов з огляду на наступні порушення:

- до перевірки не було надано сертифікати якості та сертифікати відповідності по товаро-матеріальним цінностям, що зазначені у видаткових накладних;

- ТОВ "Екотехпромсервіс" не є виробником товаро-матеріальних цінностей, перелік яких наведено в накладних за період з 01.07.2009 року по 31.07.2010 року, виданих на адресу позивача, він є посредником;

- по ТОВ "Екотехпромсервіс" відсутня інформація щодо наявності виробничих потужностей, складських приміщень, достатньої кількості фахівців, які б могли здійснювати фінансово-господарську діяльність;

- відсутні товаро-транспортні накладні, що не доводить здійснення операцій по фактичному перевезенню від постачальника до покупця таких ТМЦ;

- відсутня інформація щодо виробника ТЦМ та дати їх виготовлення;

- постачальниками ТОВ "Екотехпромсервіс" є підприємства, які мають стани відмінні від нульового.

Із вищезазначеним суд не погоджується, враховуючи наступне.

Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, в даному випадку контрагентом позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, підтверджена відповідними податковими та видатковими накладними.

Окрім того суд зазначає, що розрахунки по укладеним між позивачем та його контрагентом договорам здійснювались в готівковій формі, що підтверджується квитанціями до прибуткового ордеру.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, до яких відповідач у акті перевірки не зазначив будь яких претензій.

Також, суд звертає увагу на те, що оптова торгівля напоями, виробництво дисцильованих алкогольних напоїв, виробництво мінеральних вод та інших безалкогольних напоїв, тощо є основним видом діяльності позивача. Даний факт підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України НОМЕР_1. Операції з реалізації товару відображені підприємством у бухгалтерському та податковому обліку.

Також, суд звертає увагу, що заборгованості за розрахунками за вищезазначеними договорами, згідно даним бухгалтерського обліку позивача не значиться, а товарно-матеріальні цінності придбавались позивачем з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Тобто порядок здійснення розрахунків в готівковій формі повністю відповідав вимогам Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з ним мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними вище контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та ТОВ "Екотехпромсервіс" - з другої сторони, недійсними.

Також суд звертає на безпідставність твердження відповідача щодо відсутності в позивача сертифікатів якості та сертифікатів відповідності по товаро-матеріальним цінностям, що зазначені у видаткових накладних та товаро-транспортних накладних, що не доводить здійснення операцій по фактичному перевезенню від постачальника до покупця таких ТМЦ, оскільки їх наявність підтверджується письмовим доказами у справі та договорами поставки, укладеними між ТОВ "Екотехпромсервіс" та позивачем, відповідно до яких постачання ТМЦ здійснювалось останнім та актами прийому-передачі ТЦМ.

Що стосується порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що на думку податкового органу призвело до заниження позивачем податку на прибуток всього в сумі 969 897 грн. в періоді, що перевірявся, то суд їх також вважає недоведеними та як такими, що спростовуються обставинами, які викладені вище.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачеві підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України судові витрати, понесені ним в адміністративній справі, зі сплати судового збору в розмірі 2146 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 23.09.2011 року № 0001122310 та № 0001132310, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛВЗ".

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛВЗ" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 28.03.2012 року.

Суддя Самойлова В.В.