Рішення № 22204031, 19.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.12 Справа№ 5015/96/12

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Універсальна”, м. Львів

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю „ТКС-Євробуд”, м.Трускавець, Львівська область

про:

стягнення 957670,33 грн.

Суддя Артимович В.М.

При секретарі Савчин І.О.

За участю представників:

від позивача: Павлічко О.О. –представник;

від відповідача: Гальчинський С.О. –представник.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Універсальна”, м. Львів, надалі –позивач, до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТКС-Євробуд”, м.Трускавець, Львівська область, надалі –відповідач, про стягнення 957670,33 грн., в т.ч. заборгованості по прострочених лізингових платежах в сумі 880312,75 грн., пені в сумі 56826,57 грн., інфляційних нарахувань в сумі 11770,38 грн., трьох процентів річних в сумі 8760,63 грн.

Ухвалою суду від 10.01.2011 р. позовну заяву прийнято до провадження та призначено її розгляд на 25.01.2012 р.

03.01.2012 р. через канцелярію на розгляд суду надійшла письмова заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача прострочені лізингові платежі в сумі 1036616,73 грн., пеню за прострочення сплати лізингових платежів в сумі 109927,43 грн., інфляційні нарахування в сумі 11559,65 грн., три відсотки річних в сумі 11813,10 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 23398,34 грн.

24.01.2012 р. через канцелярію на розгляд суду надійшло письмове клопотання позивача про долучення до матеріалів справи ряду документів.

25.01.2012 р. через канцелярію на розгляд суду надійшов письмовий відзив на позов відповідача у даній справі та клопотання про відкладення судового розгляду спору для надання можливості сторонам врегулювати спір в добровільному порядку.

В судовому засідання 25.01.2012 р. оголошено перерву до 08.02.2012 р. Ухвалою суду від 08.02.2012 р. розгляд справи відкладено на 22.02.2012 р.

В судовому засіданні 22.02.2012 р. оголошено перерву до 05.03.2012 р.

05.03.2012 р. через канцелярію на розгляд суду надійшло письмове клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи № 5015/96/12 та відкладення судового засідання на інший день.

Ухвалою суду від 05.03.2012 р. продовжено строк розгляду спору до 12.03.2012 р., судовий розгляд справи відкладено.

12.03.2012 р. через канцелярію на розгляд суду надійшло письмове клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 5015/96/12 до вирішення господарським судом Львівської області справи за позовом ТзОВ „ТКС-Євробуд” про визнання недійсними договорів фінансового лізингу, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача про стягнення лізингових платежів.

З підстав, викладених в ухвалі суду від 12.03.2012 р. в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, одночасно суд продовжив строк розгляду спору та відклав розгляд справи на 19.03.2012 р.

13.03.2012 р. через канцелярію на розгляд суду надійшло письмове клопотання позивача про долучення до матеріалів справи розрахунків заборгованості по договорах фінансового лізингу № 65/0607/20-ТКС від 07.06.2007 р., № 71/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р., № 72/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р., № 73/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. та № 264/0211/ВТ від 07.02.2011 р. На вимогу суду позивач здійснив перерахунок пені в межах подвійної облікової ставки НБУ. Як вбачається із поданого позивачем розрахунку станом на 01 лютого 2012 р. сума пені складає 39820,08 грн.

19.03.2012 р. через канцелярію на розгляд суду повторно надійшло письмове клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 5015/96/12. До поданого клопотання позивач долучив копію ухвали господарського суду Львівської області від 14.03.2012 р. про порушення провадження у справі № 5015/980/12 , предметом розгляду якої є визнання недійсними вищевказаних договорів лізингу.

В судове засідання 19.03.2012 р. представники позивача та відповідача з’явились, надали пояснення по суті спору. Представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав повністю відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03.01.2012 р. Представник відповідача просив суд задоволити заявлене клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку щодо необхідності його відхилення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов”язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині пов”язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. При цьому, за приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Отже, законодавством чітко встановлено, що господарський суд зобов”язаний перевірити законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд прийде до висновку про незаконність договору, цей договір може бути визнаний судом недійсним. З огляду на викладене, правові підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

В судовому засіданні 19.03.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 26.03.2012 р.

Вислухавши уповноважених представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне:

Між ТзОВ „Лізингова компанія „Універсальна”, як лізингодавцем, та ТзОВ „ТСК „Євробуд-Інвест і К” (згодом перейменоване у ТзОВ „ТКС-Євробуд”), як лізингоодержувачем, у червні 2007 р. було укладено наступні договори фінансового лізингу: № 65/0607/20–ТКС від 07.06.2007 р. (вартість предмету лізингу 1825395,46 грн.; сума лізингових платежів 2375510,00 грн.), № 71/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. (вартість предмету лізингу 2219000,00 грн.; сума лізингових платежів 2935100,00 грн.), № 72/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. (вартість предмету лізингу 4213000,00 грн.; сума лізингових платежів 5814000,00 грн.), № 73/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. (вартість предмету лізингу 305000,00 грн.; сума лізингових платежів 412720,00 грн.). Згодом 07.02.2011 р. між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 264/0211/ВТ від 07.02.2011 р. (вартість предмету лізингу 458268,00 грн.; сума лізингових платежів 580700,00 грн.).

За умовами цих договорів лізингодавець зобов’язується придбати на замовлення лізингоодержувача майно (предмет лізингу), вказане у лізинговій заявці та специфікації у виключне платне користування терміном на три роки з дати підписання обома сторонами акту приймання –передачі предмета лізингу. Предмет лізингу передається лізингодавцем і приймається лізингоодержувачем на умовах сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу. Згідно з п. 3.2 договорів фінансового лізингу лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, компенсації відсотків за кредитом та комісійної винагороди лізингодавця, а також інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договорів лізингу. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та щомісячних лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов”язаний сплачувати в розмірі і в строки згідно графіку лізингових платежів.

В матеріалах справи містяться графіки лізингових платежів, що є додатками до відповідних договорів фінансового лізингу.

На виконання умов вищевказаних договорів позивач передав відповідачу майно (предмет лізингу), що підтверджується актами приймання-передачі предмета лізингу, долученими до матеріалів справи.

Аналізуючи доводи відповідача щодо недійсності договорів фінансового лізингу у зв’язку з відсутністю повноважень директора Шиха І.В. на підписання та укладення зазначених договорів фінансового лізингу, то суд виходив з наступного.

Судом встановлено, що згідно з наказом № 25 від 16.11.2007 р. та рішенням учасника від 12.11.2007р. за № 5 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євробуд-інвест і К»змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС - Євробуд».

До матеріалів справи позивачем долучено копію протоколу № 6 від 05.06.2007 р. загальних зборів учасників ТзОВ «Євробуд-інвест і К», рішенням яких Ших І.В. був уповноважений на підписання договорів фінансового лізингу із позивачем у даній справі. Відповідачем не представлено суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом № 6 від 05.06.2007 р.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов”язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно п. 9.2 роз’яснення Президії ВАС України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття до виконання і ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював платежі по зазначених договорах протягом чотирьох років, що ним не заперечується і свідчить про прийняття договорів до виконання. Крім того, листом від 19.01.2012 р. за № 5/02/12 відповідач підтвердив наявність заборгованості та прийняття договорів фінансового лізингу до виконання.

З огляду на зазначене, договори фінансового лізингу № 65/0607/20–ТКС від 07.06.2007 р., № 71/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р., № 72/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р., № 73/0607/20-ТКС від 20.06.2007р., № 264/0211/ВТ від 07.02.2011 р. відповідають нормам чинного законодавства України та містять усі істотні умови, необхідні для такого виду договорів, у зв’язку з чим доводи відповідача про їх недійсність є безпідставними.

У зв’язку з простроченням сплати лізингових платежів позивач направляв відповідачеві листа № 1964 від 31.10.2011 р. та претензію - вимогу № 2089 від 06.12.2011 р. про сплату прострочених лізингових платежів, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

При прийнятті рішення суд виходив також з наступного.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків (господарських зобов’язань).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов”язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов”язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Якщо у зобов”язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Норма ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3.3 договорів фінансового лізингу лізингоодержувач зобов”язаний сплачувати лізингові платежі в розмірі і строки згідно графіку лізингових платежів.

Отже, господарські зобов’язання, які виникли між позивачем та відповідачем за договорами фінансового лізингу в силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України мають бути належним чином виконані відповідно до вказівок закону та відповідних договорів.

Таким чином, до стягнення з відповідача правомірно підлягають прострочені лізингові платежі на загальну суму 1036616,73 грн., в тому числі по договору фінансового лізингу № 65/0607/20–ТКС від 07.06.2007 р. в сумі 213967,44 грн., по договору фінансового лізингу № 71/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. в сумі 283045,18 грн., по договору фінансового лізингу № 72/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. в сумі 338251,53 грн., по договору фінансового лізингу № 73/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. в сумі 31795,75 грн., по договору фінансового лізингу № 264/0211/ВТ від 07.02.2011 р. в сумі 169552,83 грн.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб’єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 8.3.2 договорів фінансового лізингу № 65/0607/20–ТКС від 07.06.2007 р., № 71/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р., № 72/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р., № 73/0607/20-ТКС від 20.06.2007 р. передбачено, що за прострочення терміну сплати лізингового платежу лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, незалежно від терміну тривання порушення. Обов’язок лізингоодержувача сплатити пеню за прострочення лізингового платежу передбачено й 8.3 договору фінансового лізингу № 264/0211/ВТ від 07.02.2011 р.

Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок суми пені з врахуванням обмежень в розмірі пені, встановлених ст. 343 Господарського кодексу України, прийшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 39820,08 грн. Відтак, в стягненні пені в сумі 70107,35 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунками, доданими до заяви про збільшення розміру позовних вимог, сума трьох процентів річних становить 11813,10 грн., а сума інфляційних нарахувань –11559,65 грн., які нараховані позивачем правомірно і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом (ч. 2 ст. 82 ГПК України).

Враховуючи, що позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження своїх збільшених позовних вимог, а також те, що відповідач основний борг, пеню, інфляційні нарахування, три проценти річних не погасив, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до часткового задоволення.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 33, 34, 43, 49, 69, 79, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Універсальна”, м. Львів, задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ТКС-Євробуд” (82200, м. Трускавець, вул. Суховоля, 54а ; код ЄДРПОУ 33709047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Універсальна” (79013, м. Львів, вул. Єфремова, 32 а; код ЄДРПОУ 33951781) 1036616,73 грн. основного боргу, 39820,08 грн. пені, 11559,65 грн. інфляційних нарахувань, 11813,10 трьох відсотків річних та 21996,78 грн. судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Універсальна”, м. Львів, в частині стягнення пені в сумі 70107,35 грн. відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Суддя Артимович В.М.