Рішення № 22204023, 22.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.12 Справа№ 5015/7077/11

за позовом: Миколаївського міжрайонного прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідача-1: ПАТ лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця", м. Київ

до відповідача-2: ТзОВ "Мережа відпочинку", смт. Козин, Київська область

до відповідача-3: Роздільської селищної ради, смт. Розділ

до відповідача-4: Стрийське ДК МБТІ, м. Стрий

про визнання нечинним рішення, визнання недійсними та скасування реєстрації права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності за державою

Cуддя Н.Мороз

при секретарі Ю.Шиманській

Представники:

Прокурор – Куцик В.Б.

Позивача –Стефанишин О.Б.

Відповідача - 1 –не з’явився

Відповідача - 2 –Горпинюк І.Є.

Відповідача - 3 –н/з

Від відповідача-4 –Cоболевський Т.В.

Суть спору:

Позовну заяву подано Миколаївським міжрайонним прокурором Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ, до відповідача –1 –приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, м. Київ, до відповідача –2 –товариства з обмеженою відповідальністю “Мережа відпочинку”, смт. Козин, Київська область, до відповідача –3 –Роздільської селищної ради Миколаївського району, смт. Розділ, Львівська область, до відповідача - 4 –Стрийське державне комунальне міжрайонне бюро технічної інвентаризації, м. Стрий, Львівська область, про скасування та визнання недійсним рішення виконавчого комітету Роздільської селищної ради №37 від 29.05.2001 р. “Про оформлення права власності на санаторій “Розділ”; визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі санаторію “Розділ” серії АА№007392, видане ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.03.2004 р., укладеного між ЗАТ ЛОЗУ “Укрпрофоздоровниця” та ТзОВ “Мережа відпочинку”; зобов’язання Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації скасувати проведену 23.03.2004 р. реєстрацію за ТзОВ “Мережа відпочинку” права власності на об’єкти нерухомості санаторію “Роздол” загальною площею 3144,5 кв.м. в смт. Роздол, вул. Грушевського, 33; визнання за державою в особі ФДМ України права власності на об’єкти нерухомості санаторію “Роздол” по вул. Грушевського, 33 у смт. Роздол Миколаївського району Львівської області, зокрема: цегляний головний корпус (3144,5 кв.м.), цегляний лікувальний корпус (749,8 кв.м.), клуб з цегли, каркасу, залізобетону (1307,7 кв.м.), спальний будинок з деревинних щитів (82,4 кв.м.), спальний будинок з деревинних щитів (79 кв.м.), спальний будинок з деревинних щитів (82,4 кв.м.), спальний будинок з деревинних щитів (79 кв.м.), спальний будинок з деревинних щитів (191,3 кв.м.), цегляний продуктовий склад (79,6 кв.м.), цегляна майстерня (89,5 кв.м.), цегляна котельня (190,1 кв.м.), цегляний гараж (104,4 кв.м.), цегляний гараж (70 кв.м.), цегляний господарський корпус (268,8 кв.м.), цегляна пральня (204,54 кв.м.); 3 бетонні каналізаційні відстійники (41,6 кв.м.); витребування зазначеного майна з незаконного володіння ТзОВ “Мережа відпочинку”.

Заявою про уточнення позовних вимог, поданою через канцелярію суду 24.01.2012 р., прокурор уточнив позовні вимоги в частині п. 3.1., а саме вимогу про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Роздільської селищної ради №37 від 29.05.2001 р. замінити на вимогу про визнання нечинним зазначеного рішення.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.11.2011 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 20.12.2011 р. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 20.12.2011 р., 11.01.2012 р., 24.01.2012 р., 07.02.2012 р., 28.02.2012р., 13.03.2012р.

Представникам роз’яснено їх права згідно ст. 22 ГПК України.

У судових засіданнях прокурор та представник позивача позов підтримали з мотивів, зазначених у позовній заяві, обґрунтуванні до позовної заяви, поясненнях, додаткових поясненнях. Ствердили, зокрема, що спірне майно на виконання п. 2 постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР”, було передано у відання, але не у власність Української республіканської ради профспілок, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України. На підставі акту від 24.01.1992 р., у власність новоствореного ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця” було передано спірне майно Федерацією професійних спілок України як одним із засновників товариства. Однак, постановою Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав Української РСР” було введено мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна. Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна таких організацій, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Незважаючи на це, на підставі рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця” від 12.12.2001 р., був укладений оспорюваний договір купівлі-продажу, за яким спірне майно було зареєстроване за ТзОВ “Мережа відпочинку”. Просять позов задовольнити.

Відповідачі –1, 3 вимог ухвал суду не виконали, відзиву по справі не надали. Участь уповноважених представників у судових засіданнях не забезпечили, хоча були належно повідомлені про час та місце слухання справи.

Представник відповідача –2 позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві. Посилається на законність набуття права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу №4610119/2004-6 від 10.03.2004 р., укладеного між ЗАТ ЛОЗУ “Укрпрофоздоровниця” та ТзОВ “Мережа відпочинку”, добросовісність набуття права власності. Посилається на безпідставність цитування прокурором норм ЦК УРСР 1963 р., оскільки відносини по закріпленню майна за Укрпрофрадою виникли в квітні 1960 р., коли діяв ЦК УРСР 1921 р. і який не передбачав такого правового режиму майна як відання. Відповідно до п. 4 Постанови РНК №254 від 15.02.1936 р. було передбачено можливість передачі підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним і громадським організаціям. Відповідно до п. 1 Постанови РНК СРСР №667 від 05.05.1940 р., передача підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним (громадським) організаціям здійснюється за плату згідно інвентаризаційної оцінки, якщо не встановлено інший порядок передачі. Згідно із п. 2 Постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. передача у відання профспілкових органів майна здійснюється безоплатно. Стверджує про безпідставність посилання прокурора на норми Постанови Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав Української РСР”, Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, оскільки такі регулюють правовий режим майна організацій союзного підпорядкування, а не Укрпрофради. Укрпрофрада та її правонаступник не увійшли до переліку підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №227 від 24.09.1991 р. “Про заходи щодо виконання Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”. Посилається на надання оцінки цим фактам судовими рішеннями Вищого господарського суду України.

Крім того, відповідач - 2 подав заяву про застосування позовної давності. Посилається на можливість прокурора довідатись про стверджувань ним порушення прав раніше, оскільки право власності відповідача –2 на спірне майно було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно з 23.03.2004 р.. Аналогічні спори щодо різного профспілкового майна тривають з 2005 р.. Фонд державного майна виступав стороною цих справ, зокрема, у справі №137/7, №04-1/ЦА 137/7-7/30, у яких досліджувались питання правомірності передачі у власність ЗАТ ЛОЗУ “Укрпрофоздоровниця” будівель санаторіїв та будинків відпочинку. Просить у позові відмовити.

Представник Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації позов заперечив з мотивів, зазначених у поясненнях. Ствердив, зокрема, що за даними технічного архіву Стрийського МБТІ в смт. Розділ по вул. Грушевського, 33 станом на 25.05.2011 р. розташовані головний корпус “А-2”, лікувальний корпус “Б-2”, клуб “В-2”, каналізаційний відстійник “Г-1”, каналізаційний відстійник “Д-1”, каналізаційний відстійник “Ж-1”, продуктовий склад “М-1”, майстерня “Н-1”, гараж “Р-1”, котельня “П-1”, господарський корпус “С-1”, гараж “Т-1”, склад ПММ ”Ц-1”, прохідна “Ю-1”, пральня “Ш-1”, склад ПММ “Щ-1” інвентаризаційною вартістю 8297000 грн.. Рішенням виконавчого комітету Роздільської селищної ради №37 від 29.05.2001 р. було оформлено право власності на нерухоме майно по вул. Грушевського, 33 у смт. Розділ за Прикарпатським ДП ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” та 25.07.2001 р. йому було видано свідоцтво про право власності на будівлі санаторію “Роздол”. 26.07.2001 р. було зареєстровано право власності на вказане майно за Прикарпатським дочірнім підприємством ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”. 23.03.2004 р. було зареєстровано право власності на це майно за ТзОВ “Мережа відпочинку” на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 10.03.2004 р. державним нотаріусом Миколаївської держнотконтори за №668 та видано витяг про реєстрацію права власності ЯАА№661849. Посилається на відповідність своїх дій вимогам закону. Клопотанням від 11.01.2012 р. просить слухати справу у відсутності свого представника.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Постановою Президії ради федерації незалежних профспілок України №П-11-1 від 22.11.1991 р. “Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України “Укрпрофоздоровниця” було вирішено створити зазначене товариство на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, обєднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України. Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” є правонаступником закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 19.12.2011 р. Дана обставина не заперечувалась сторонами, хоча статут на вимогу суду наданий не був.

Виконавчий комітет Роздільської селищної ради не наділений статусом юридичної особи, у той час як юридичною особою є сама Роздільська селищна рада, що підтверджується спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 07.02.2012 р.

У відповідності до Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які за станом на 24.08.91 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради) значиться санаторій “Розділ” у смт. Старий Розділ Миколаївського району Львівської області. Санаторій “Роздол” є філією ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, що підтверджується Положенням про філію, затвердженим зборами ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця” від 14.04.1998 р.. Згідно із п. 1.3. зазначеного Положення, філія не є юридичною особою, підпорядковується територіально Прикарпатському відділенню АТ “Укрпрофоздоровниця”. На базі Прикарпатського відділення АТ “Укрпрофоздоровниця” було створено Прикарпатське дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”. У відповідності із п. 1.1. статуту Прикарпатського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, зареєстрованого 01.03.2000 р., вказане підприємство створено ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок. Підприємство є правонаступником Прикарпатського відділення ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” стосовно цивільно-правових відносин (п. 1.3.). Підприємство має право створювати свої філії, що діють на підставі положення про філію, що затверджується підприємством. До філій підприємства віднесено, зокрема, санаторій “Роздол” (п. 1.4.). Рішенням №3/1 загальних зборів ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”, оформленим протоколом №3 від 22.01.2003 р. “Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, вирішено, зокрема, ліквідувати Прикарпатське дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, створивши представництво ЗАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця” в Прикарпатті (п. п. 6.4., 7.6.).

Позиція прокурора ґрунтується на твердженні про те, що майно було передано профспілковим органам лише у відання, а не у власність, залишившись в державній власності. Такі посилання прокурор обгрунтовує тим, що Постановою Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР”, було зобов’язано вказане Міністерство передати до 01.05.1960 р. у відання профспілкових органів курортних установ санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій безоплатно з усім обладнанням та іншим майном. До Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров’я УРСР (додатку №1 до вказаної постанови), увійшов, зокрема, санаторій “Роздол” в смт. Роздол. Зазначене, на думку прокурора, не впливало на статус майна санаторію як державної власності, оскільки Законом України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. ст. 1 встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. постановою Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав Української РСР” було введено мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна. Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна таких організацій, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Однак, посилання прокурора на ці норми не заслуговує на увагу враховуючи, що Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. “Про тлумачення Постанови Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року “Про захист суверенних прав власності Української РСР”, дія мораторію на заміну форм власності на державне майно поширюється лише на ті випадки, коли були наявними обидві умови: ініціатива і участь органів державного управління. Таким чином, вказані норми не стосуються даного випадку, оскільки передача спірного майна до статутного фонду ЗАТ ЛОЗУ “Укрпрофоздоровниця” відбулась без ініціативи та участі державних органів. При цьому, законодавство, яке регулювало відповідні відносини на час їх існування не надавало підстав ототожнювати термін відання із терміном повне господарське відання, який з”явився в законодавстві пізніше, а застосування терміну передати у відання в тексті Постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. означало перехід усіх прав щодо такого майна від Міністерства до відповідного профспілкового органу.

Безпідставним є також посилання прокурора на норми ЦК УРСР 1963 р., оскільки відносини по закріпленню майна за Укрпрофрадою виникли в квітні 1960 р., коли діяв ЦК УРСР 1921 р. і який не передбачав такого правового режиму майна як відання, як аналогу пізніше встановленого права повного господарського відання. Відповідно до п. 4 Постанови РНК №254 від 15.02.1936 р. було передбачено можливість передачі підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним і громадським організаціям. Відповідно до п. 1 Постанови РНК СРСР №667 від 05.05.1940 р., передача підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним (громадським) організаціям здійснюється за плату згідно інвентаризаційної оцінки, якщо не встановлено інший порядок передачі. Згідно із п. 2 Постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. передача у відання профспілкових органів майна здійснюється безоплатно. Норми ж Постанови Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав Української РСР”, Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” регулюють правовий режим майна організацій союзного підпорядкування, а не Укрпрофради, яка не належала до організацій союзного підпорядкування. Зазначене також підтверджується тим, що Укрпрофрада та її правонаступник не увійшли до переліку підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №227 від 24.09.1991 р. “Про заходи щодо виконання Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”.

Зазначені висновки також підтверджуються позицією вищестоящих судових інстанцій, зокрема, рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. у справі №137/7, постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 р. №041/ЦА 137/7-7/30, ухвалою Верховного суду України від 22.11.2007 р. у справі №3-4163к07/46. Зазначені судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України не мають преюдиційного характеру по цій справі, однак, враховуються як письмові докази в сукупності з іншими матеріалами справи, оскільки містять аналіз і вирішення аналогічних правових питань.

На підставі акту від 24.01.1992 р. приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” у відповідності із постановою президії Ради федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р. №П-ІІ-І “Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, Федерація незалежних профспілок України передає вказаному акціонерному товариству майно територіальних санаторно-курортних закладів станом на 01.01.1992 р., у т.ч. санаторій “Роздол” саме у власність вказаному суб’єкту. Зазначений акт сторонами не оскаржувався, недійсним не визнавався.

З урахуванням наведеного, прокурором та позивачем у встановленому порядку не доведено факту збереження права на спірне майно за державою.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, поданого прокурором Переліку об’єктів нерухомості філії Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” санаторію “Розділ” станом на 01.04.2001 р., за вказаним санаторієм були закріплені лише літні спальні корпуси (1981 р. будівництва), бесідка сторожова (1880 рік будівництва), клуб (1968 рік будівництва), головний корпус №1 (1703 рік будівництва), корпус №2 (1975 рік будівництва), будівлі допоміжного господарства (1703 рік будівництва). Доказів наявності у власності держави та передачі правопопередникам відповідача –1 станом на 1960 р. спірного майна у вказаній у позовній заяві кількості суду не надано, як і доказів збереження зазначених об’єктів та будівництва решти об’єктів санаторію за рахунок державних капіталовкладень. Пізніша зміна складу та якісних характеристик об’єктів санаторію підтверджується актами поточних змін з інвентаризаційної справи Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації.

З урахуванням наведеного, не заслуговує на увагу посилання прокурора на наявність судових рішень, якими задовольнялись аналогічні позовні вимоги прокурора до інших осіб (зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 19.03.2009 р. у справі №48/202-20/191, від 25.09.2007 р. у справі №30/475-05/11719), враховуючи відмінність як в обставинах справи, так і доказах, які оцінювались судом при вирішенні зазначених прокурором справ. Враховуючи позицію вищестоящих судових органів прокурором та позивачем, тим не менш, не доведено тотожності майна, яке належало державі та майна, витребувати яке просить прокурор у позовній заяві, визнання недійсною підстави, з якої 01.01.1992 р. певне майно було передано саме у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Роздільської селищної ради №37 від 29.05.2001 р. “Про оформлення права власності на санаторій “Розділ” було вирішено оформити право власності на будівлі санаторію “Роздол” в кількості 20 штук. Прокурор просить визнати його нечинним як наслідок належності спірного майна державі на дату винесення такого рішення. Враховуючи наведені вище мотиви недоведеності прокурором своїх вимог щодо належності спірного майна, зазначена вимога також не підлягає задоволенню. Інших підстав нечинності такого рішення прокурор та позивач суду не заявляли.

На підставі вказаного рішення Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації було видано оскаржуване свідоцтво від 29.05.2001 р. про право власності на будівлі санаторію “Розділ” серії АА № 007392 в кількості 20 шт. Прокурор просить визнати недійсним зазначене свідоцтво. Згідно із п. 9 листа Вищого арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001 р. “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом”, самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документами. Зазначені свідоцтва не можуть виступати і предметом спору: таким може бути лише правовстановлювальний документ, на підставі якого видано свідоцтво, а у відповідних випадках - також акт про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна. Згідно із п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору. Враховуючи наведене, в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва провадження у справі слід припинити.

10.03.2004 р. між закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (продавець) та ТзОВ “Мережа відпочинку” (покупець) був укладений оскаржуваний договір купівлі-продажу №4610119/2004-6 за яким продавець продав, а покупець придбав основні нерухомі засоби цілісного майнового комплексу –будівлі колишнього санаторію “Роздол” в кількості 20 шт. у смт. Роздол, вул. Грушевського. 33. Об’єкт складається з не житлових будівель: цегляного головного корпусу площею 3144,5 кв.м. (А-2), цегляного лікувального корпусу площею 749,8 кв.м. (Б-2), клубу з цегли, каркасу, залізобетону площею 1306,7 кв.м. (В-2), спального будинку з дерев’яних щитів площею 82,4 кв.м. (Є*), спального будинку з дерев’яних щитів площею 79 кв.м. (Є**), спального будинку з дерев’яних щитів площею 82,4 кв.м. (Є***), спального будинку з дерев’яних щитів площею 79 кв.м. (Є****), спального будинку з дерев’яних щитів площею 191,3 кв.м. (Є*****), цегляного продуктового складу площею 79,6 кв.м. (М), цегляної майстерні площею 89,5 кв.м. (Н), цегляної котельні площею 190,1 кв.м. (П), цегляного гаражу площею 104,4 кв.м. (Р), цегляного господарського корпусу площею 268,8 кв.м. (С), цегляного гаражу площею 70 кв.м. (Т), цегляної пральні площею 204,54 кв.м. (Ш), бетонного каналізаційного відстійнику площею 41,6 кв.м. (Г), бетонного каналізаційного відстійнику (Д), бетонного каналізаційного відстійнику (хлораторний) (Ж).

Згідно ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Враховуючи наведене, належних доказів підставності даної позовної вимоги суду надано не було.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.03.2004 р. №3153550, на підставі вказаного договору будівлі санаторію “Роздол” були зареєстровані за ТзОВ “Мережа відпочинку”. Посилання прокурора та позивача на те, що такий договір є недійсним, не тягне за собою автоматичний обов’язок Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації скасувати проведену 23.03.2004 р. реєстрацію за ТзОВ “Мережа відпочинку” права власності на об’єкти нерухомості санаторію “Роздол” загальною площею 3144,5 кв.м. в смт. Роздол, вул. Грушевського, 33.

Відповідно до п. 2.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1. Однак, доказів звернення відповідних осіб у встановленому порядку за наявності передбачених для цього підстав до Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації та незаконної відмови у вчиненні відповідних реєстраційних дій, суду не надано. Сторони на цю обставину не посилались. З урахуванням наведеного, відсутні докази порушення вказаним суб’єктом прав позивача. У відповідності до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Враховуючи наведене, в частині вимоги до Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації про зобов’язання Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації скасувати проведену 23.03.2004 р. реєстрацію за ТзОВ “Мережа відпочинку” права власності на об’єкти нерухомості санаторію “Роздол” загальною площею 3144,5 кв.м. в смт. Роздол, вул. Грушевського, 33 в позові слід відмовити.

Позивач просить також, як наслідок визнання за державою право власності на вказане майно витребувати його у ТзОВ “Мережа відпочинку”. Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У відповідності до ст. 128 ЦК УРСР, який діяв на час існування спірних відносин, право власності на майно переходить у момент передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно ст. 145 ЦК УРСР власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. Майно від добросовісного набувача (тобто такого, який не знав і не повинен був знати, що особа, яка вчинила відчуження майна, не мала на це права) може бути витребуване власником лише за наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР, а саме у разі придбання майна за плату та вибуття його з володіння власника чи особи, якій воно було передане власником, поза їх волею. Аналогічні підстави містяться і в ЦК України.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Враховуючи, що право вимагати витребування майна ст. 387 ЦК України закріплює лише за власником і лише щодо особи, яка заволоділа ним незаконно і без відповідної правової підстави, позов в цій частині не підлягає задоволенню. При цьому, не було доведено також наявності передбачених законом підстав для витребування майна у добросовісного набувача.

В силу ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 392 ЦК України, власник, майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, матеріалами справи підтверджується підставність посилань відповідача –2 на сплив позовної давності за вказаними вимогами. Посилання прокурора про те, що про факт порушення він довідався лише під час перевірки у 2011 р., не доведено суду у встановленому порядку належними доказами, а встановлення листом в.о. прокурора Львівської області додаткових термінів виконання завдання прокуратури області не впливає на перебіг та порядок обчислення процесуальних строків, встановлених законом. На вимогу ухвал суду прокурор не надав жодних доказів щодо неможливості виконуючи свої обов’язки, передбачені Законом України “Про прокуратуру”, до стверджуваної дати взнати про факт порушення інтересів держави у спірних відносинах.

З врахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі санаторію “Розділ” серії АА№007392.

2. В частині решти вимог у позові відмовити.

Суддя Мороз Н.В.

Рішення складено 26.03.2012р.