Рішення № 22198305, 29.03.2012, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2/2011/825/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 березня 2012 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого –Григор’євої А.О.

при секретарі –Виставной А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» про визнання умови договору недійсною, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2011 року звернулась до суду із зазначеним позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 9.09.2008р. між нею та товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»(відповідач) був укладений договір №23-02-5636498 добровільного страхування наземного транспорту (надалі –Договір). Пунктом 12.9. статті 12 укладеного Договору встановлено, що у разі компенсації завданого збитку третьою особою після виплати страховиком страхового відшкодування страхувальник зобов’язаний повернути страховику отримане ним страхове відшкодування у розмірі фактично отриманої від третьої особи компенсації. Зазначене положення п.12.9 ст.12 Договору щодо повернення страховику отриманого страхувальником страхового відшкодування у розмірі фактично отриманої від третьої особи компенсації в частині різниці між фактичним розміром шкоди і здійсненим страховиком страховим відшкодуванням, на думку позивача, суперечить чинному законодавству та обмежує її дієздатність, є несправедливим щодо неї, створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на її шкоду, чим істотно порушує її права та законні інтереси, оскільки виконання спірного пункту призводить до ситуації, за якої, повернувши отриману від третьої особи компенсацію у частині різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, здійсненим страховиком, страхувальник, у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування заподіяної йому шкоди, позбавляється, всупереч вимогам, передбачених статтями 22 та 1166 ЦК України, можливості та права на відшкодування заподіяної йому внаслідок страхового випадку шкоди у повному обсязі від третіх осіб. З урахуванням зазначеного позивач просить суд згідно з ч.1 ст.203 та ст.217 ЦК України визнати п.12.9 ст.12 Договору щодо повернення страховику отриманого страхувальником страхового відшкодування у розмірі фактично отриманої від третьої особи компенсації в частині різниці між фактичним розміром шкоди і здійсненим страховиком страховим відшкодуванням недійсним.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі і подав заяву про заочний розгляд справи.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення судової повістки, причини неявки суду не повідомив.

Згідно з ч.1 ст.224 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Про заочний розгляд справи, відповідно до ч.1 ст.225 ЦПК України суд постановляє ухвалу.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що 09 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»був укладений договір №23-02-5636498 добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є майнові інтереси страхувальника/вигодонабувача, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме транспортним засобом, зазначеним в розділі 1 Договору (п.6.1 Договору), яким є легковий автомобіль Toyota Corolla, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Тип страхового покриття –«Стандарт». Договір укладений строком дії з 11.09.2008р. по 10.09.2009р.

За Договором страховик гарантував відшкодування прямого збитку, заподіяного страхувальнику в результаті настання подій, які згідно з п.2.1, 2.2 та 6.4 Договору визнаються страховими випадками (п.6.2 Договору).

П.12.2. Договору встановлено, що розмір збитків, завданих страхувальнику, встановлюється відповідно до законодавства України. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, що викликані страховим випадком.

Страхове відшкодування, згідно з п.12.3 Договору, не може перевищувати дійсної вартості транспортного засобу, визначеної оцінювачем на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, та зазначеного в Договорі (рахунку-оферті та акцепті) розміру страхової суми або її залишку, якщо вона не відновлювалась.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Ст.979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про страхування»договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з ст.980 ЦК України та ст.4 Закону України «Про страхування»предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані: з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Ст.9 Закону України «Про страхування»містить визначення термінів «страхова сума», «страхова виплата», «страхове відшкодування». Так, страховою сумою слід вважати грошову суму, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ч.1). Страхова виплата –це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (ч.2). Страховим відшкодуванням, є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування (ч.ч. 16-17).

П.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування»встановлено, що при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов’язується здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

П.3 ч.1 ст.989 ЦК України встановлено, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.21 Закону України «Про страхування»при укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору.

Ч.19 ст.9 Закону України «Про страхування» передбачено, якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Суд приходить до висновку, що чинним законодавством України передбачається можливість страхування одного предмета у різних страховиків. При цьому у разі настання страхового випадку страхувальник вправі одержати страхове відшкодування від кількох страховиків. Визначальним при цьому є те, що страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не повинно перевищувати дійсної вартості майна. Виплата страхового відшкодування у такому разі здійснюється на підставі договорів страхування, укладених страхувальником з кожним окремим страховиком.

Чинне законодавство України встановлює принцип повного відшкодування заподіяних збитків (шкоди). Зокрема, ч.3 ст.22 ЦК України встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Ч.1 ст.1166 ЦК України містить положення, згідно з яким майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Осіб, до яких може бути пред’явлена вимога про відшкодування завданих збитків (шкоди) може бути декілька.

Вказаний принцип поширює свою дію також і на випадки, коли одержавши страхове відшкодування, яким компенсовано лише частину збитків, завданих настанням страхового випадку, страхувальник вправі вимагати від особи, відповідальної за заподіяння збитків, відшкодування різниці між фактичним розміром завданих йому збитків і одержаним страховим відшкодуванням.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням наведеної норми, особа (включаючи і страхувальника), яка одержала відшкодування заподіяних їй збитків, в тому числі і від страховика, в обсязі, що перевищує її реальні збитки, зобов’язана повернути різницю (перевищення) між фактичним відшкодуванням та розміром реальних збитків, особі від якої одержала таке перевищення.

П.12.9. ст.12 Договору встановлено, що у разі компенсації завданого збитку третьою особою після виплати Страховиком страхового відшкодування Страхувальник зобов’язаний повернути Страховику отримане ним страхове відшкодування у розмірі фактично отриманої від третьої особи компенсації в десятиденний термін з дня отримання обґрунтованої вимоги Страховика.

Повернення страхувальником, який належним чином виконує умови укладеного зі страховиком договору страхування, отриманого від страховика страхового відшкодування не передбачено чинним законодавством України та суперечить правовій природі страхування. З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що положення п.12.9. ст.12 Договору суперечать принципу повного відшкодування завданих потерпілому (страхувальнику) збитків (шкоди), закріпленому в статтях 22 та 1066 ЦК України, враховуючи наступне: одержавши страхове відшкодування від страховика лише в частині понесених збитків, страхувальник вправі звернутись безпосередньо до особи, відповідальної за завдані йому збитки та вимагати сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка може і перевищувати розмір страхового відшкодування, одержаного від страховика. За таких обставин положення п.12.9. ст.12 Договору унеможливлює повне відшкодування збитків, завданих при настанні страхового випадку, яке гарантоване цивільним законодавством. Якщо страхове відшкодування та компенсація завданого збитку третьою особою сукупно перевищують розмір реальних збитків страхувальника, то він зобов’язаний, відповідно до вимог ст.1212 ЦК України повернути різницю (перевищення) між розміром реальних збитків та фактичною сумою відшкодування, особі від якої одержав таке перевищення. За змістом наведеного положення п.12.9. ст.12 Договору вказане перевищення підлягає поверненню саме третій особі, яка лише після виплати страховиком страхового відшкодування здійснила компенсацію завданого збитку страхувальнику (потерпілому).

Ст.3 ЦК України визначено перелік загальних засад цивільного законодавства, зокрема: справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Ч.3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином суд приходить до висновку що у разі компенсації завданого збитку третьою особою після виплати Страховиком страхового відшкодування, поверненню може підлягати лише сума, що перевищує розмір реальних збитків. Компенсація третьою особою завданого нею збитку після виплати страховиком страхового відшкодування, що сукупно із страховим відшкодуванням не перевищують розмір реальних збитків, завданих страхувальнику при настанні страхового випадку, поверненню не підлягає. А тому положення п.12.9. ст.12 Договору щодо повернення страховику отриманого страхувальником страхового відшкодування у розмірі фактично отриманої від третьої особи компенсації в частині різниці між фактичним розміром шкоди і здійсненим страховиком страховим відшкодуванням порушують права позивача та суперечать нормам цивільного законодавства, зокрема, п.6 ст.3, ст.22, ч. 3 ст. 509 ч.1 ст.1066 ЦК України.

Ч.1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Ст.217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. На чинність Договору в цілому, або окремих його частин ніяким чином не впливають положення п.12.9 ст.12 Договору в частині, в якій він оспорюється.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи все вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені обґрунтовано, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, в зв’язку з чим підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 3, 10, 11, 15, 79, 88, 107, 110, 118, 209, 212, 214, 215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України «Про судоустрій України», статтями 3, 15, 16, 22, 203, 215, 217, 509, 979, 988, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 1, 9, 16 Закону України «Про страхування», суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Пункт 12.9. статті 12 договору №23/02-5636498 добровільного страхування наземного транспорту, укладеного 9.09.2008р. між ОСОБА_1 та товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»щодо повернення страховику отриманого страхувальником страхового відшкодування у розмірі фактично отриманої від третьої особи компенсації в частині різниці між фактичним розміром шкоди і здійсненим Страховиком страховим відшкодуванням визнати недійсним.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»(місцезнаходження: 07300, Київська область м.Вишгород, вул..Набережна, 7; поштова адреса 02100, м.Київ, вул. Івана Дубового, 18), ідентифікаційний код 31704186 судові витрати, понесені позивачем по цій справі, а саме витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37,00 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м.Харкова шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ: