Ухвала суду № 22160154, 21.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2012 р. м. КиївК-46740/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну Луцької обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року

у справі № 5/23-2А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Унідор-Плюс»

до Луцької обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Унідор-Плюс»(далі позивач) звернулось до суду з позовом до Луцької обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001792600/3 від 10 березня 2005 року.

Постановою Господарського суду Волинської області від 15 квітня 2008 року в позові відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року апеляційну скаргу ТОВ «Унідор-Плюс»задоволено, а постанову Господарського суду Волинської області від 15 квітня 2008 року скасовано.Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001792600/3 від 10 березня 2005 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Представники сторін в судове засідання не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В звязку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що, оскільки, скаржником ставиться питання виключно про скасування рішення суду апеляційної інстанції, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено додаткову позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ТОВ «Унідор-Плюс»за період з 01 жовтня 2001 року по 01 січня 2004 року, за результатами якої складено акт № 45/26/31183293 від 24 квітня 2004 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001792600/3 від 10 березня 2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 92501,00 грн. (61667,00 грн. основний платіж, 30834,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, при здісненні господарських операцій з Приватним підприємством «УкрДонецькТехноСтрой»в серпні вересні 2002 року, Приватним підприємством «Укр-Техноком»в жовтні листопаді 2002 року та Приватним підприємством «Агрокомп»в серпні 2003 року.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Господарським судом Волинської області не повно зясовано обставини щодо наявності у позивача фактичного права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту без податкових накладних у звязку з тим, що останні були знищені.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт безтоварності операцій відповідачем не доведено, оскільки, в матеріалах справи наявні копії платіжних доручень, які свідчать про фактичне перерахування грошових коштів позивачем на адресу контрагентів-продавців.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у звязку з наступним.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем як під час проведення перевірки, так і при судовому розгляду справи не надано жодних документів, які б підтверджували реальний характер господарських операцій із вказаними контрагентами.

Крім того, Господарським судом Волинської області встановлено, що рішенням Місцевого суду Куйбишевського району м. Донецька від 29 липня 2002 року установчі документи ПП «УкрДонецькТехноСтрой»визнано недійсними з моменту реєстрації, а Свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту видачі.

Рішенням Київського місцевого районного суду м. Донецька від 13 вересня 2002 року установчі документи ПП «Укр-Техноком»визнано недійсними з моменту реєстрації з 06 червня 2002 року, Свідоцтво платника податку на додану вартість визнано недійсним з моменту видачі з 12 червня 2002 року.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону № 168/97-ВР Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

У звязку з викладеним, колегія суддів, дійшла висновку, що, оскільки, на момент виписки на адресу позивача податкових накладних ПП «Укр-Техноком» та ПП «УкрДонецькТехноСтрой»не мали статусу платника податку на додану вартість, то відповідач дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та заниження сум податку на додану вартість.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року, а постанову Господарського суду Волинської області від 15 квітня 2008 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіКарась О.В.

Степашко О.І.