Ухвала суду № 22129819, 21.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 р. Справа № 34829/10 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Пліша М.А.,

Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Ігнатович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2010 року в адміністративній справі № 2а-6914/09/1370 за позовом відкритого акціонерного товариства «Стрийський завод «Металіст»» до державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0000032600/0 від 30.06.2009 р. та за № 0000032600/1 від 04.09.2009 р.,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Стрийський завод «Металіст»» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення за № 0000032600/0 від 30.06.2009 р. та за № 0000032600/1 від 04.09.2009 р., винесені державною податковою інспекцією у Стрийському районі Львівської області (далі ДПІ у Стрийському районі).

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі акту від 18.06.2009 р. № 844/23-4/01423079, у якому відповідач визначив заниження податкових зобовязань з ПДВ, внаслідок неврахування позивачем висновків акту перевірки від 18.07.2008 р. № 1096/23-3/01423079. Висновки зазначеного акту перевірки грунтуються на неправомірних висновках акту від 18.07.2008 року № 1096/23-3/01423079, тому прийняті на підставі акту вищезазначені податкові повідомлення-рішення також є неправомірними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2010 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржила ДПІ у Стрийському районі, яка вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог, тому просив постанову суду першої інстанції скасувати.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що допущені позивачем порушення підтверджені матеріалами перевірок.

Позивачем не враховані висновки актів попередніх перевірок щодо безпідставного включення сум до податкового кредиту внаслідок недотримання п.3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 р. (далі Порядку № 166 від 30.05.1997 р.), а саме акту № 1974/26-0/01423079 від 21.11.2008 р., № 83/23-4/01423079 від 30.01.2009 р., № 346/23-4/01423079 від 24.03.2009 р.; № 451/26-0/01423079 від 17.04.2009 р.; № 548/23-4/01423079 від 19.05.2009 р.

Висновок судово-економічної експертизи, що покладено в основу судового рішення, є неправдивим, так як при проведенні експертизи були використані документи, які не надавалися при проведенні перевірки. ВАТ «Стрийський завод «Металіст»» та ТОВ «Ай Ді Ем «Україна»» є повязаними особами (мають спільних засновників) і тому не могли при проведенні експертного дослідження використовуватись копії листа ВАТ «Стрийський завод «Металіст»» від 31.08.2006 р. № 1056 та копії додаткових угод від 01.07.2007 року і 29.08.2007 року до договору найму (оренди) нерухомого майна № 1/09/09 від 31.08.2007 р. При складанні висновку та при дослідженні матеріалів перевірки експертом використовувались зсилання на документи, які датовані в періоді, що не перевірявся, а також датовані після винесення ухвали Львівським окружним адміністративним судом про відкриття провадження у справі, що свідчить про однобічне висвітлення фактів щодо підготовки експертного висновку № 344.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних міркувань.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що в період з 12.06.2009 р. по 17.06.2009 р. відповідачем проведена позапланова перевірка позивача з питань визначення достовірності декларування відємного значення з податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 р., про що складено акт від 18.06.2009 р. № 844/23-4/01423079.

Даним актом встановлено порушення позивачем п.3.4 Порядку № 166 від 30.05.1997 р., що призвело до завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації з ПДВ за квітень 2009 р. в сумі 1037535 грн. та до заниження до сплати податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2009 р. в сумі 60632 грн.

На підставі вказаного акту та відповідно до встановлених порушень, ДПІ у Стрийському районі прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення за № 0000032600/0 від 30.06.2009 р., яким визначила позивачу податкове зобовязання із податку на додану вартість в сумі 66695,20 грн., у т.ч. 60632 грн. основний платіж та 6063,2 грн. штрафні (фінансові) санкції. За результатами адміністративного оскарження було прийняте аналогічне податкове повідомлення-рішення за № 0000032600/1 від 04.09.2009 р.

Як зазначено в акті, позивачем не враховано результати виїзної документальної перевірки (акт № 1096/23-3/01423079 від 18.07.2008 р.), якою встановлено порушення п.4.9 ст.4, п.п.7.4.1 та 7.4.4 п.7.4, п.п.7.2.1 та 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також висновків актів № 1974/26-0/01423079 від 21.11.2008 р., № 83/23-4/01423079 від 30.01.2009 р., № 346/23-4/01423079 від 24.03.2009 р.; № 451/26-0/01423079 від 17.04.2009 р.; № 548/23-4/01423079 від 19.05.2009 р., якими встановлено порушення позивачем п.3.4 Порядку № 166 від 30.05.1997 р.

Актом від 18.07.2008 р. № 1096/23-3/01423079 «Про результати виїзної планової документальної перевірки ВАТ «Стрийський завод «Металіст»» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 3.12.2007 р.» встановлено, що позивач у вересні 2007 р. провів ліквідацію основних виробничих фондів групи 3 згідно актів на списання, залишковою вартістю 34991,73 грн., а також списання основних фондів, які знаходяться в монтажі на суму 28112,98 грн. Такий факт підтверджується відповідними актами на списання. Однак, позивачем вартість таких ліквідованих основних виробничих фондів не була включена до бази оподаткування і не було нараховано ПДВ в сумі 12621 грн.

Відповідно до п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у звязку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Для перевірки позивачем було надано наказ від 04.10.2006 р. за № 188-вир. «Про ліквідацію основних засобів і малоцінних необоротних активів», яким створено постійно діючу комісію для виявлення непридатного для подальшого використання майна та його ліквідації і списання, а також акти на списання основних засобів із зазначенням причин непридатності для подальшого використання.

З огляду на те, що ліквідація позивачем основних фондів із вищевказаних підстав, без їх наступного використання, не створює для нього обовязку нарахування податкових зобовязань і це підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що донарахування зобовязань відповідно до абз.1 п. 4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невідповідність підтверджуючих документів вимогам нормативно-правових актів ні перевіркою, ні судом не встановлена; вказані документи під час перевірки були надані. Разом з тим, строки та процедура інформування про це податкового органу, зокрема, необхідність подання зазначених документів разом із податковою декларацією за період, в якому відбулися такі операції, і, відповідно, не нараховувалися податкові зобовязання із ПДВ, законодавством не встановлена.

Також, вказаним актом встановлено безпідставність віднесення позивачем у грудні 2007 р. до податкового кредиту ПДВ із витрат на проведення поточних і капітальних ремонтів наймачем ТОВ «Ай Ді Ем «Україна»», згідно податкових накладених за №№ 552, 552/2, 552/3 на загальну суму ПДВ 1076463 грн. Цей висновок зроблено у звязку із безпідставним збільшенням позивачем витрат на поліпшення основних фондів, оскільки такі витрати були понесені не позивачем, а наймачем ТОВ «Ай Ді Ем «Україна»».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.776 ЦК України, поточний ремонт речі, переданої у найм, проводиться наймачем за його рахунок, а капітальний ремонт речі наймодавцем, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із матеріалів справи видно, що 31.08.2006 р. між позивачем (наймодавець) та ТОВ «ПМП «Україна»» (наймач) укладено договір найму (оренди) нерухомого майна за № 1/09/06, згідно із яким наймодавець передає, а наймач приймає у строкове платне користування нерухоме майно: капітальні споруди, офісні та виробничі будівлі, їх приміщення, їх частини, розташовані в м. Стрию, по вул. Яворницького, 41. Наймодавець зобовязаний, у випадку дострокового розірвання договору або його непереукладення на тих же умовах, передати наймачу своє майно у рахунок компенсації фактично затраченої наймачем суми грошових коштів на ремонт нерухомого майна та/або проведення іншого поліпшення нерухомого майна (п.2.2.). Наймач має право на отримання відшкодування витрат, повязаних з проведенням капітального ремонту та/або здійсненням інших поліпшень нерухомого майна (п.2.3.).

Додатковою угодою від 07.09.2006 р. встановлено, що у випадку закінчення строку дії чи дострокового розірвання договору, наймодавець зобовязаний у 15-денний строк у повному обсязі відшкодувати наймачу вартість капітальних ремонтів та будь-яких поліпшень орендованого майна.

Крім того, додатковою угодою від 27.12.2007 р. сторонами була погоджена сума покращень і визначено, що витрати наймача на проведення капітального ремонту та інших поліпшень належать до повного відшкодування до 30.01.2008 р.

Актом приймання-передачі майна, листом за № 1056 від 31.08.2006 р. підтверджено фактичне виконання договору сторонами.

Відповідно до актів приймання-передачі покращень орендованого майна від 27.12.2007 р., наймач передав, а позивач прийняв невідємні покращення на загальну суму 6458778,69 грн., які були виконані залученими наймачем підрядниками. Покращення (капітальний ремонт будівель) були відшкодовані позивачем, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями № 483 від 18.08.2008 р., № 488 від 19.08.2008 р., № 492 від 21.08.2008р. № 220 від 10.07.2009 р., № 221 від 13.07.2009 р., № 223 від 14.07.2009 р., бухгалтерськими довідками від 10.08.2009 р. та від 15.09.2009 р. № 196 щодо зазначення в платіжних дорученнях договору, на підставі якого було зроблено оплату, копіями листів сторін договору від 14.07.2009 р. № 594/1 про уточнення призначення платежу та відповіді на нього від 29.07.2009 р. № 1199/1.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належних доказів недотримання цих вимог суду не надано.

На переконання колегії суддів, позивач правильно застосував до вказаної операції положення п.4.1 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», з чим погодився суд першої інстанції, розцінивши передачу орендарем орендодавцеві покращень орендованого майна за компенсацію як продаж послуг, вартість яких включається до валових доходів на загальних підставах.

Оскільки понесені позивачем витрати на сплату в ціні товару податку на додану вартість належно підтверджені податковими накладними, суд не взяв до уваги заперечення з цього приводу податкового органу, з огляду на те, що валові витрати були понесені позивачем не на поліпшення основних фондів (оскільки таке поліпшення дійсно проводилось наймачем), а на придбання у наймача результатів робіт з таких поліпшень відповідно до умов договору.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 даного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Поставка товарів, відповідно до п.1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих обєктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих обєктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати не перевищують зазначеної суми (10 відсотків), підтверджені відповідними документами, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що валові витрати були понесені позивачем не на поліпшеня основних фондів, а на придбання у наймача результатів робіт з таких поліпшень відповідно до умов договору.

Актом від 21.11.2008 р. № 1974/26-0/01423079 встановлено неврахування позивачем п.2 розд.4 акту від 18.07.2008 р. № 1096/23-3/01423079 в частині зменшення залишку відємного значення в сумі 1098167 грн., яка підлягала врахуванню в наступних деклараціях; аналогічні висновки були зроблені у актах від 30.01.2009 р. № 83/23-4/01423079; актом від 24.03.2009 р. № 346/23-4/01423079; актом від 17.04.2009 р. № 451/26-0/01423079; актом від 19.05.2009 р. № 48/23-4/01423079, в чому відповідач вбачає порушення п.3.4 Порядку № 166 від 30.05.1997 р.

Відповідно до п. 3.4 вказаного Порядку, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Проте, на думку суду, недостовірність таких даних, невідповідність податкових накладних встановленим вимогам та невідповідність зазначених документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наявними у справі доказами не доведено.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1. ст.3, п.6.1 ст.6 цього Закону, обєктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України; ці обєкти оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Згідно із п.7.1 та п.7.2 ст.7 даного Закону, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, яка складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках і повинна містити усі реквізити, передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону.

Бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках (п1.8 ст.1 вказаного Закону).

Відповідно до п.п.7.7.1 та 7.7.2 п.7.7 ст.7 зазначеного вище Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Враховуючи те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними (ч.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону), і не передбачено обовязку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків, суд вважав, що висновки податкового органу з даного питання є неправомірними.

Також висновками вказаного акту не враховано у складі податкового кредиту в грудні 2007 р. вартість одержаних послуг по опорядженню фасаду їдальні, отриманих від ТОВ «Ай Ді Ем «Україна»» відповідно до акту приймання-передачі ремонтних робіт, на суму 9083,20 грн., як таких, що не призначені для використання в господарській діяльності позивача.

Згідно із п.7 (літера Г-2) витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.12.2009р. за № 24942868, на підставі наказу Фонду державного майна від 07.12.1995р. за № 2836 за позивачем на праві власності закріплено їдальню з актовим залом.

Як видно із розділу VIII Колективного договору від 2003 р., укладеного між позивачем та трудовим колективом (чинного на час проведення перевірки), позивач зобовязаний забезпечити найманих працівників гарячим харчуванням у заводській їдальні.

Господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Натомість, господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

При цьому суд зазначив, що ці поняття не є тотожними, а господарська діяльність є результатом обєднання багатьох основних та допоміжних господарських операцій за результатами певного періоду, а не результатом кожної господарської операції зокрема. Оскільки праця найманих працівників використовується позивачем у його господарській діяльності, то всі допоміжні господарські операції, що сприяють товариству у здійсненні його основної діяльності і забезпечують його виробничу діяльність чи є їх необхідною передумовою, також повязані з його господарською діяльністю.

З огляду на те, що призначенням сервісної сфери (допоміжного підрозділу) є обслуговування виробничої сфери (випускаючого підрозділу), віднесення вартості одержаних послуг по опорядженню фасаду їдальні до податкового кредиту, з погодився суд першої інстанції, є цілком правомірним, при тому, що в обревізованому періоді їдальня нікому у користування не передавалася, а була у власності та користуванні позивача.

Підпунктом 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких обєктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом, зокрема приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ВАТ «Стрийський завод «Металіст»» до ДПІ у Стрийському районі про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0000032600/0 від 30.06.2009 р. та за № 0000032600/1 від 04.09.2009 р., та правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції. Зазначений висновок суду ґрунтується на повно і всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними у судових засіданнях доказами.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2010 року в адміністративній справі № 2а-6914/09/1370, без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді М.А.Пліш

Н.М.Судова-Хомюк

Ухвала складена у повному обсязі 24 лютого 2012 року.