Постанова № 22119150, 22.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 лютого 2012 року10:34 № 2а-18554/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

судді Федорчука А.Б.,

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представників позивача - Гупало К.П., Рибій М.І.,

представника відповідача Степаненко І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом закритого акціонерного товариства «АТ Каргілл»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «АТ Каргілл» (далі - ЗАТ «АТ Каргілл», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.11.2010 року №0001760703/0 та від 29.11.2010 року №0001770703/0.

Ухвалою суду від 20.04.2011 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2а-8580/10/1470 за позовом ТОВ «Судносервіс»до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії, визнання неправомірними дій.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 року апеляційну скаргу ЗАТ «АТ Каргілл»задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2011 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування позовних вимог, ЗАТ «АТ Каргілл»вказує на відсутність порушення ним вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, зазначає, що податкові повідомлення - рішення від 29.11.2010 року №0001760703/0 та від 29.11.2010 року №0001770703/0 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, є необґрунтованими та неправомірними.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29.11.2010 року №0001760703/0 та від 29.11.2010 року №0001770703/0.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проти задоволення позову заперечила в повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, зазначивши, що перевіркою встановлено, що в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР за період з 01.01.2010 року по 31.05.2010 року при взаємовідносинах з ТОВ «Судносервіс»встановлено завищення позивачем податку на додану вартість на загальну суму 10871001 грн. (ПДВ 1811834 грн.), у тому числі по періодах: січень 2010 року 1174228,5 грн. (ПДВ 195704,75 грн.); лютий 2010 року 951337,5 грн. (ПДВ 158556,25 грн.); березень 2010 року 4716481,38 грн. (ПДВ 786080,23 грн.); квітень 2010 року 703652,41 грн. (ПДВ 117275,41 грн.); травень 2010 року 3324251, 27 грн. (ПДВ 554041,88 грн.); червень 2010 року 1050 грн. (ПДВ 175 грн.) та в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР за період з 01.09.2009 року по 31.10.2009 року при взаємовідносинах з ТОВ «Агрокрок»встановлено завищення позивачем податку на додану вартість на загальну суму 1474 200 грн. (ПДВ 245 700 грн.), у тому числі по періодах: жовтень 2009 року 1 474 200 грн. (ПДВ 245 700 грн.).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

ДПІ у Печерському районі м. Києва згідно з п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року №509-ХІІ у період з 15.11.2010 року по 19.11.2010 року проведено невиїзну документальну перевірку ЗАТ «АТ Каргілл»з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Судносервіс»(код ЄДРПОУ 23619147) за період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року, з ТОВ «Агрокрок» (код ЄДРПОУ 35818702) за період з 01.09.2009 року по 31.10.2009 року, за результатами якої складено Акт від 19.11.2010 року №178/07-03/20010397 Про результати невиїзної документальної перевірки ЗАТ «АТ Каргілл», код за ЄДРПОУ 20010397 з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Судносервіс»(код ЄДРПОУ 23619147) за період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року, з ТОВ «Агрокрок»(код ЄДРПОУ 35818702) за період з 01.09.2009 року по 31.10.2009 року (далі Акт перевірки від 19.11.2010 року №178/07-03/20010397).

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки від 19.11.2010 року №178/07-03/20010397, позивач надіслав ДПІ у Печерському районі м. Києва лист від 24.11.2010 року №3018 (вхідний номер 71594/10 від 24.11.2010 року) щодо зазначеного акту перевірки, за результатом розгляду якого відповідач у листі від 29.11.2010 року №507/10/07-311 «Про надання відповіді на заперечення до акту перевірки»зазначив про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

На підставі Акту перевірки від 19.11.2010 року №178/07-03/20010397 ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкові повідомлення рішення: від 29.11.2010 року №0001760703/0 та від 29.11.2010 року №0001770703/0.

Як вбачається з Акту перевірки від 19.11.2010 року №178/07-03/20010397 відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого ЗАТ «АТ Каргілл»завищено суму податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 31.05.2010 року при взаємовідносинах з ТОВ «Судносервіс» на загальну суму 1811834 грн. та за період з 01.09.2009 року по 31.10.2009 року при взаємовідносинах з ТОВ «Агрокрок»на загальну суму 245700 грн., оскільки відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені відповідно укладених договорів, що є нікчемними,.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Судносервіс»укладено наступні договори поставки насіння соняшника 2009 року врожаю українського походження (далі також «Товар»): Договір поставки № CVP2453 від 15.04.2010 року ; Договір поставки № CVP00115 від 08.02.2010 року; Договір поставки № CVP00278 від 16.02.2010 року; Договір поставки № CVP00112 від 08.02.2010 року; Договір поставки № CVP00366 від 18.02.2010 року; Договір поставки № CVP00425 від 19.02.2010 року; Договір поставки № CVP00496 від 22.02.2010 року; Договір поставки № CVP00541 від 23.02.2010 року; Договір поставки № CVP00605 від 24.02.2010 року; Договір поставки № CVP00804 від 01.03.2010 року; Договір поставки № CVP02201 від 06.04.2010 року; Договір поставки № CVP02129 від 02.04.2010 року; Договір поставки № CVP02260 від 08.04.2010 року; Договір поставки № CVP02311 від 09.04.2010 року; Договір поставки № CVP02533 від 19.04.2010 року; Договір поставки № CVP02631 від 23.04.2010 року; Договір поставки № CVP01512 від 17.03.2010 року; Договір поставки № CVP01064 від 05.03.2010 року; Договір поставки № CVP01651 від 19.03.2010 року; Договір поставки № CVP01683 від 22.03.2010 року; Договір поставки № CVP01405 від 15.03.2010 року; Договір поставки № CVP01342 від 12.03.2010 року; Договір поставки № CVP01722 від 23.03.2010 року; Договір поставки № CVP01924 від 29.03.2010 року; Договір поставки № CVP01844 від 25.03.2010 року; Договір поставки № CVP99345 від 25.12.2009 року; Договір поставки № CVP99683 від 20.01.2010 року; Договір поставки № CVP99236 від 24.12.2009 року; Договір поставки № CVP99499 від 05.01.2010 року; Договір поставки № CVP99874 від 29.01.2010 року; Договір поставки № CVP99520 від 11.01.2010 року; Договір поставки № CVP99612 від 14.01.2010 року; між ЗАТ «АТ Каргілл»та ТОВ «Агрокрок»укладено договір поставки насіння соняшника 2009 року врожаю українського походження (далі також «Товар») - Договір поставки № CVP93104 від 10.09.2009 року (далі також договори).

Розділом 2 вищевказаних договорів визначено вимоги щодо кількості і якості поставленого Товару, а саме, зокрема, якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ 22391-89.

Згідно з пунктами 4.1 розділу 4 договорів поставка товару здійснюється партіями залізничним або автомобільним транспортом. Кожен вагон повинен супроводжуватися: а) залізничною накладною; б) сертифікатом якості, виданим держхлібінспекцією чи посвідченням якості елеватора із зазначенням номеру вагону; в) карантинним сертифікатом.

В той же час, як вбачається з висновку ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладеному в акті перевірки позивача, правочини, укладені між ЗАТ «АТ Каргілл»та ТОВ «Судносервіс», ТОВ «Агрокрок»не спричинили жодних правових наслідків для його сторін.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами поставки, укладеними між ЗАТ «АТ Каргілл»та ТОВ «Судносервіс», ТОВ «Агрокрок».

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Як вбачається зі змісту вищевказаних договорів поставки насіння соняшникового врожаю 2009 року (п. 4.1 договорів), поставка товару здійснюється партіями залізнодорожним або автомобільним транспортом.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документів, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.

При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов зазначених вище договорів сторонами укладено та підписано наступні документи: видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, позивачем надано копії виписок з рахунку у ПАТ «КІБ КРЕДІ АГРІКОЛЬ».

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі Закон України №996-ХІV), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно визначення, наведеного у статті 1 Закону України №996-ХІV, первинний документ- це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Вищезазначені накладні та рахунки-фактури, копії яких наявні в матеріалах справи, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій, факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Проте, відповідно до вимог чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Так, відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Колегія суддів звертає увагу, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не є вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно до положень Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій, визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Суд вважає необхідним звернути увагу, що відповідно до пунктів 6.1 договорів, приймання товару за якістю та кількістю здійснюється на ЗАТ «АТ Каргілл». Кінцева якість товару визначається за результатами аналізу в лабораторії ЗАТ «АТ Каргілл», а кінцева кількість визначається за результатами зважування вагами ЗАТ «АТ Каргілл».

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження проведення аналізів Товару, відповідно до умов вказаних договорів, хоча проведення такого аналізу саме ЗАТ «АТ Каргілл»є обовязковою умовою спірних договорів.

Також ЗАТ «АТ Каргілл»не надано жодних доказів на підтвердження фактичної передачі Товару та подальшого використання його у господарській діяльності, а саме: накладні на отримання Товару, довіреності на отримання Товару, акти прийому-передачі, звіти по прийнятим продуктам, договори складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна з додатками, вагові відомості, звіт про рух зерна.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що ЗАТ «АТ Каргілл»не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірних договорів.

У листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обовязковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд погоджується з позицією ЗАТ «АТ Каргілл», що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ «Судносервіс»та ПП «Антарес М», ПВКП «Укрсплав», ПП «Бермет»; між ТОВ «Агрокрок»та ПП «Корецький і К», не є належними доказами по справі, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються позивача.

За змістом визначення, наведеного в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобовязань у власному капіталі підприємства.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірних договорів, тобто у позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність актів прийому-передачі Товару, довіреностей на передачу Товару та сертифікатів якості, наявність яких є обовязковою умовою виконання спірних договорів, суд приходить до висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема, частиною 5 даної статті встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсність їх взаємних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, спірні правочини вчинені позивачем, не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договорів, а на настання наслідків у вигляді протиправного заниження суму податку.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на вищевикладене, зазначені спірні договори є нікчемними, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість та бюджетне відшкодування податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

Таким чином, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності спірних договорів, а відтак висновки відповідача щодо порушення ЗАТ «АТ Каргілл»п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР є обґрунтованим, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ДПІ у Печерському районі м. Києва, як субєкт владних повноважень, довела правомірність, обґрунтованість податкових повідомлень - рішень від 29.11.2010 року №0001760703/0 та від 29.11.2010 року №0001770703/0, а тому позовні вимоги закритого акціонерного товариства «АТ Каргілл»є такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог закритого акціонерного товариства «АТ Каргілл»- відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 27.02.2012 року.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Федорчук А.Б.