Постанова № 22116692, 15.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 лютого 2012 року 10:51 № 2а-906/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Руденко Н.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 24.01.2012 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 29.12.2011 р. № 40/1-41/18209)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Др.Оеткер»

доКиївської регіональної митниці

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 29.11.2011 р.

№ 542 та 543,- ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Др.ОЕТКЕР»з позовом до Київської регіональної митниці про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: (1) № 542 від 29.11.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (за штрафними санкціями) за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України субєктами підприємницької діяльності»у розмірі 16531,98 грн., а також (2) № 543 від 29.11.2011 р. № 543, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання (за штрафними санкціями) за платежем «податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України субєктами підприємницької діяльності»у розмірі 3306,40 грн.

Позивач зазначає, що у січні 2010 року митницею було проведено камеральну перевірку позивача з питань здійснення позивачем операцій з імпорту цукру ванільного. За наслідками перевірки складено акт перевірки від 18.10.201 р. на підставі якого було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.02.2010 р. № 27 (на суму основного зобовязання за платежем «мито»у розмірі 72043,64 грн. та штрафних санкцій на підставі п/п. 17.1.4. Закону № 2181 - 3602,18 грн.) та № 28 (на суму основного зобовязання з ПДВ на суму 14408,72 грн. та штрафних санкцій на підставі п/п. 17.1.4. Закону № 2181 - 720,44 грн.).

Зазначені рішення позивачем не оскаржувались.

Порушення відбулося, як зазначає позивач, внаслідок методологічної помилки - помилкового декларування країни походження товару та застосування умов Угоди про вільну торгівлю з РФ, тобто сам факт такої помилки по суті визнається та не заперечується позивачем. Визначені у наведених вище рішеннях податкові зобовязання з урахуванням штрафних санкцій були сплачені позивачем 24.02.2010 року. Однак, як надалі зазначає позивач, вважаючи, що штрафні санкції застосовані в недостатньому обсязі, митниця додатково, майже через півтора року, прийняла податкові-повідомлення від 27.10.2011 р. № 513 та 514 на загальну суму 170000 грн., щодо яких Державною митною службою України було прийнято рішення про їх часткову неправомірність з огляду на недотримання відповідачем строків давності та про необхідність прийняття відповідачем рішення за ВМД позивача від 16.01.2009, 29.01.2009, 21.05.2009. Проте, на підставі первинного акту перевірки та додаткової перевірки, яка не оформлювалась актом перевірки, 29.11.2011 р. митницею ще раз винесено податкові повідомлення-рішення № 543 та № 543, які є предметом оскарження у даній справі.

Спірні рішення, як зазначає позивач, по суті ґрунтуються на помилкових висновках митного органу відносно того, що позивач у 2010 році вчинив порушення, передбачене п. 123.2 ПК України, а саме - використав суми, не сплачені до бюджету внаслідок отримання податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання. Що стосується суті порушення, передбаченого п. 123.2. ПК України то, як зазначає позивач, аналогічна норма містилась у п/п. 17.1.61. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181) відносно застосування пільг у сфері здійснення космічної діяльності, однак, як зазначає позивач, він не є субєктом космічної діяльності, а наведена норма взагалі набрала чинності з 01.01.2010 р., тобто поза межами періоду вчинення порушення. Окрім того, позивач вважає, що спірні рішення прийняті з порушенням встановлених правил та процедур.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, а отже підстав для його скасування не має. Зокрема, у запереченнях від 14.02.2012 р. № 16-21/146 митниця зазначає, що після прийняття у 2010 році перших рішень щодо виявлених порушень та проведення додаткової перевірки, на підставі норм п/п. 17.1.61 Закону № 2181, які на думку митниці діяли на дату порушення, митницею були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.10.2011 р. № 513 та 514 відносно яких було прийнято вищезгадане рішення ДМСУ. Виходячи з цього рішення ДМСУ, митницею прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення № 542 та № 543 від 28.12.2011 р. на підставі п. 123.2. ПК України. Митниця зазначає, що оскільки порушення виявлено у 2010 році то, з урахуванням процедури та тривалості строків оскарження, яка (процедура оскарження) закінчилась у 2011 році, нею правомірно застосовано до вчиненого порушення положення п. 123.2. ПК України, яка діяла на час прийняття спірних рішень.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.02.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Київською регіональною митницею в період з 18.12.2009 р. по 18.01.2010 року проведено камеральну перевірку ТОВ «Др.ОЕТКЕР»(код з ЄДР 32553204; адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5) з питань дотримання законодавства з питань митної справи при митному оформленні товару «ванільний цукор» в режимі імпорту із застосуванням 065 преференції за період з 01.01.2007 року по 01.11.2009 р. Сторонами в цьому контексті визнається та не заперечується, що митниця є контролюючим органом відносно спірних відносин.

За результатами перевірки складено Акт від 18.01.2010 року № к/01/10/100000000/32553204 (далі Акт перевірки).

Станом на дату складання 18.01.2010 р. Акту перевірки (дата виявлення порушення) встановлено, що підприємство здійснювало операції по ввезенню ванільного цукру з Росії. У звязку з цим митним органом перевірено ВМД, за якими підприємством декларувався товар «ванільний цукор», товаросупровідні документи, контракт від 15.06.2007 р. № 27-Э, інвойси, дозвільні документи.

Зокрема, митницею досліджувались ВМД від 23.04.2008, 05.06.2008, 27.06.2008, 25.07.2008, 21.08.2008, 22.09.2008, 23.10.2008, 16.01.2009, 29.01.2009, 21.05.2009.

В ході перевірки встановлено, що за вищевказаними ВМД за кодом УКТЗЕД 1701 91 00 00 підприємством задекларовано «Продукт «Ванільний цукор», що відповідає ароматизованому цукру з масовою часткою цукрози на суху речовина 99,8%. Виробництво ООО «Онкен», Російська Федерація».

На товар, який класифікується у підкатегорії УКТ ЗЕД 1701 91 00 00 Законом України від 31.05.2007 р. № 1109-V встановлена пільгова ставка ввізного мита: за період з 01.01.2008 р. по 15.05.2008 р. у розмірі 50% від митної вартості товару, але не менше 0,3 EUR за 1 кг.; за період з 16.05.2008 р. по 21.05.2009 50% митної вартості товару. Загалом, по зазначеним ВМД підприємством було задекларовано 8569,9 кг. ваги нетто наведеного вище продукту, митна вартість якого склала 144087,22 грн. При імпорті зазначених товарів товариство сплатило до бюджету ПДВ 28817,45 грн. Мито товариством не сплачувалось, так як товар був задекларований як такий, що ввозиться з Російської Федерації на умовах Угоди про вільну торгівлю України з Російською Федерацією. Відповідно, товариство задекларувало мито, як умовно нараховане (у графі 47 спосіб платежу «06») на суму 72043,64 грн.

Як зазначено далі в акті перевірки, питання визначення країни походження регулюються міжнародними договорами України, Митним кодексом України, Правилами визначення країни походження товарів від 30.11.2000 р., затвердженими рішенням Ради глав урядів Співдружності незалежних Держав, іншими нормами права України.

В даному випадку, виходячи з наведеного та інших правил визначення країни походження товару, митницею під час камеральної перевірки встановлено методологічну помилку факти невірного декларування товариством країни походження товару та безпідставного застосування умов Угоди про вільну торгівлю з РФ та, відповідно, застосування пільг по сплаті мита, що призвело до заниження податкового зобовязання по сплаті мита на 72043,64 грн. Крім того, в акті перевірки митний орган прийшов до висновку, що наведена помилка призвела до порушення п. 4.3. Закону України «Про податок на додану вартість»в частині визначення бази оподаткування, що призвело до заниження ПДВ на суму 14408,72 грн.

Митницею на підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення № 27 та № 28 від 16.02.2010 року, які прийняті з посиланням, зокрема, на ст. 277 Митного кодексу України, Закону України від 31.05.2007 р. № 1109-V «Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф України», на загальну суму податкових зобовязань у розмірі 90774,98 грн., у т.ч. штрафні санкції 4322,62 грн., які застосовані на підставі п/п. 17.1.4. Закону № 2181.

В контексті наведеного, суд зазначає, що приписами наведеного п/п. 17.1.4. Закону № 2181, на підставі якого прийнято перші вищезгадані податкові повідомлення-рішення, передбачалося, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У свою чергу підпунктом «в»п/п. 4.2.2. Закону № 2181 передбачалося, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Тобто, перші санкції застосовано у розмірі 5% донарахованих податкових зобовязань по суті у звязку із допущенням позивачем методологічної помилки, яка виявлена під час камеральної перевірки.

Погодившись з висновками Акту перевірки, позивач сплатив зазначені вище суми до бюджету платіжними дорученнями від 24.02.2010 р. № 137 та № 138, що визнається обома сторонами. Як зазначено вище, зазначені рішення та у взаємозвязку з цим - висновки в Акті перевірки, позивачем не оскаржувались, а допущення помилки у визначенні країни походження товару та застосування вигод на підставі Угоди про вільну торгівлю з РФ, визнається позивачем за текстом позовної заяви.

Однак, листом від 27.10.2011 р. № 40/7-23/14116 митниця повідомила, що проведено, як слід розуміти, додаткову перевірку правильності застосування штрафних санкцій, за результатами якої встановлено, що відповідно до норм п/п. 17.1.61. Закону № 2181, які діяли (на думку митниці) на час вчинення правопорушення, платники податків, які використовують пільги не за призначенням та/або всупереч умовам і цілям її надання додатково сплачують штраф у розмірі 200% від суми, що підлягає нарахуванню без застосування податкової пільги.

Під час розгляду справи не було надано документального виразу проведеної перевірки, представник митниці щодо цього зазначив, що акт перевірки (додатковий) не складався, а оскаржувані рішення прийняті у звязку з набранням чинності законодавчих норм, які встановлювали санкції, які раніше були відсутні, за неправомірне користування податковими пільгами.

У звязку з наведеним, на адресу позивача направлено податкові повідомлення-рішення (далі ППР) від 27.10.2011 р. № 513, 514 на загальну суму 172904,72 грн., які були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги, ДМСУ прийняла рішення від 23.11.2011 р. № 11.1/2-15./15892 в якому зазначила, що митним органом застосовано Закон України «Про податок на додану вартість», що втратив чинність.

Крім того, ДМСУ зазначила, що відносно ВМД у період з 23.04.2008 р. по 23.10.2008 р., закінчився встановлений п. 120.1. ПК України строк давності визначення грошових зобовязань.

У той же час, ДМСУ вказало, що згідно з п. 11 підрозділу 10 розділу XX ПК України, передбачено, що штрафні санкції застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних санкцій.

Надалі, з посиланням на п. 123.2. ПК України, ДМСУ вказала, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги.

У звязку з цим, Державною митною службою України дано доручення відповідачу направити ППР за ВМД від 16.01.2009 № 100000020/9/239048, від 29.01.2009 № 100000020/9/239185, від 21.05.2009 № 100000020/9/240370 на зменшену суму грошових зобовязань. На підставі цього рішення ДМСУ та вищезгаданого акту камеральної перевірки, відповідачем прийнято наступні ППР № 542 та 543 від 29.11.2011 року відповідно до п. 123.2., п. 11 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Сторонами не заперечуються зазначені у цих ВМД вихідні дані, зміст яких викладений у додатку до акту перевірки та відомості з яких були покладені в основу розрахунків митного органу.

Вирішуючи в контексті доводів та заперечень сторін спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч 2. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В контексті застосування митницею до спірних відносин норм права, які набували чинності в різні періоди, слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства (у т.ч. законів з питань митної справи), слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, як випливає із вищезгаданого Рішення КС України, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Щодо юридичної відповідальності, то, як також зазначено у наведеному вище Рішенні КС України, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Як зазначено у Розясненні Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11 «Щодо застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, вчинені до 1 січня 2011 року»склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення.

Тобто, для притягнення особи до певного виду юридичної відповідальності Законом має бути встановлений правовий порядок, якого повинна дотримуватись певна особа, а також відповідальність (санкція) за недотримання цього порядку, які, як правило, взаємоповязані та вводиться разом і одночасно що, відповідно, для мети притягнення особи до відповідальності передбачає, що санкція існує (запроваджена Законом) на час вчинення правопорушення. У той же час, виходячи з наведених вище правових позицій, при встановленні порядку та обовязку і відсутності, при цьому, відповідальності, особа не може бути притягнута до відповідальності, у т.ч. у випадку, якщо відповідна санкція встановлена Законом згодом, тобто була відсутня на час вчинення правопорушення.

В даному випадку, оскаржувані рішення ґрунтуються на положеннях п. 123.2 ПК України, якою передбачено, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги.

Зазначена норма набрала чинності з 01.01.2011 р.

Санкції за аналогічні порушення були передбачені п/п. 17.1.61. Закону № 2181, якою передбачалося, що платники податку (посадові особи платника податку), які використовують податкову пільгу не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено, вважаються такими, що умисно ухиляються від оподаткування. У цьому випадку такі особи додатково до штрафів, визначених у підпунктах 17.1.1 - 17.1.5 цього пункту, за наявності підстав для їх накладення, сплачують суму податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а також штраф у розмірі двохсот відсотків від такої суми.

Даним підпунктом Закон № 2181 був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань космічної діяльності»(від 19.05.2009 року № 1342-VI), який прийнятий з метою забезпечення виконання Україною зобов'язань, які передбачені міжнародними договорами (угодами) України з питань космічної діяльності.

Зазначений Закон, а відповідно і положення п/п. 17.1.61 Закону № 2181, набрали чинності з 01.01.2010 року та втратили чинність з 01.01.2011 р. у звязку з набранням чинності ПК України.

Як зазначено у листах ДПА України від 26.11.2010 р. № 25972/7/16-1417 та від 23.11.2010 р. № 25514/7/23-4017/759, штрафні санкції до платників податків згідно із п/п. 17.1.61 Закону № 2181 застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом N 1342-VI, тобто з 1 січня 2010 р.

Аналогічну позицію викладено і у листі ДМСУ від 23.11.2010 р. № 25514/7/23-4017/759.

Відтак, враховуючи те що, (1) методологічні помилки/порушення, які призвели до застосування пільг та звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ, допущені/вчинені під час декларування товарів за ВМД від 16.01.2009, 29.01.2009, 21.05.2009 р., що визнається сторонами, тобто до набрання чинності 01.01.2010 р. положеннями п/п. 17.1.61 Закону № 2181; (2) враховуючи, що положення п/п. 17.1.61 Закону № 2181 набрали чинності з 01.01.2010 року, а п. 123.2. ПК України - з 01.01.2011 р., та ці положення не мають зворотної дії у часі, їх положення застосовуються до правовідносин (правопорушень), які виникли (вчинені) після набрання ним чинності та не застосовуються до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, а також виходячи з того, що (3) до події, факту (правопорушення) застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (вчинено правопорушення), суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для застосовування до позивача штрафних санкцій, оскільки на час вчинення правопорушення був відсутній закон, який би встановлював відповідальність за порушення, за яке позивачу нараховані санкції, а норми щодо відповідальності, передбачені Законом п/п. 17.1.61 Закону № 2181 в силу наведених вище норм Конституції України не мають зворотної сили та поширюються лише на факти вчинення правопорушень, вчинених після 01.01.2010 року, як і норми п/п. 123.2. ПК України, які регулюють відповідні правовідносини починаючи з 2011 року. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про відсутність у митного органу правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень та, відповідно, до висновку про протиправність оскаржуваних рішень та їх скасування з наведених вище підстав.

Окрім того, відносно проведення митним органом камеральної перевірки, суд також додатково зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спірні рішення прийняті на підставі Акту перевірки, яка є камеральною. Акт є носієм доказової бази на підставі якого ухвалено спірні рішення, а відтак законність отримання такого доказу впливає на його (доказу) правову значимість (юридичну силу), який разом з викладеними у ньому обставинами є підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Із змісту положень абзацу другого та абзацу другого п/п. «в»п/п. 4.2.2. Закону № 2181, на який (підпункт «в»п/п. 4.2.2.) міститься посилання в Акті перевірки, як на підставу проведення перевірки, вбачається, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Як свідчить правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 10 жовтня 2011 року по справі (21-244а11) за позовом ТОВ "Продсервіс" до Київської регіональної митниці, яка прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права, дія підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III не поширюється на митні органи. Про те, що у підпунктах "а", "б" та "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III, де згадується податкова декларація, це поняття застосовується в буквальному розумінні, а не в родовому значенні, свідчить як їх зміст, так і зміст всієї статті 4 згаданого Закону. Положення цієї норми розкривають особливості подання саме податкової декларації, порядок її прийняття податковим органом, наслідки безпідставної відмови в такому прийнятті тощо. Як зазначено у вказаній постанові Верховного Суду України, системний аналіз вказаної норми та приписів статті 17 Закону N 2181-III дає підстави стверджувати, що контролюючим органом у зазначених пунктах є податковий орган. З урахуванням зазначених та інших висновків, у зазначеній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що дія підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III на митні органи не поширюється. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12.09.2011 р. (справа № 21-87а11).

Відповідно до ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відтак, враховуючи наведене, зокрема те, що дія п/п. «б»п/п. 4.2.2. Закону № 2181 не поширюється на митні органи, а отже наведена норма не надає митним органам права на проведення таких перевірок за наслідками подання ВМД (згодом, після митного оформлення), проведення митним органом камеральної перевірки у спірних відносинах є протиправним, а отже Акт перевірки від 18.01.2010 року № к/01/10/100000000/32553204, як носій доказової бази, в даному випадку є доказом здобутим з порушення норм Закону № 2181, тобто є доказом здобутим незаконним шляхом, у звязку з чим не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та на підставі вимог ч. 3 ст. 70 КАС України, якою передбачено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, Акт перевірки не може бути в даному випадку прийнятий судом до уваги. Наведене також вказує на відсутність підстав для прийняття оскаржуваних рішень та протиправність оскаржуваних рішень, ухвалених на підставі зазначеного акту перевірки.

Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та виходячи з встановлених судом обставин і наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що митницею не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень щодо визначення штрафних (фінансових) санкцій. В даному випадку митницею не доведено правомірності спірних рішень як по суті, так і з точки зору дотримання правил і процедур, які передували ухваленню оскаржуваних рішень, у звязку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Др.Оеткер» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 542 від 29.11.2011 р. та № 543 від 29.11.2011 р. Київської регіональної митниці.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Др.Оеткер»на відшкодування сплаченого судового збору 198,39 грн.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови суду складено та підписано 20.02.2012 р.