Постанова № 22108470, 20.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

20.03.2012р. справа № 2а- 1697/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Фоменко І.Є.,

представників:

позивача - Говорун М.Д.,

відповідача, Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ - Орлов О.О.,

відповідача, ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія" - Бортняк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

до Азово-Чорноморської інвестиційної компанія у формі ТОВ, ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія"

провизнання договору недійсним та стягнення суми коштів, - встановив:

Суб'єкт владних повноважень, ДПІ у Київському районі міста Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив 1) визнати недійсним договір №269-Д-11 від 30.03.2011р., укладений між відповідачем, Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі ТОВ та відповідачем, ТОВ «Азово-Чорноморська іпотечна компанія», 2) стягнути з відповідача, ТОВ «Азово-Чорноморська іпотечна компанія»на користь відповідача, Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ 1.984.000,00грн., 3) стягнути з відповідача, Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ, на користь Державного бюджету України 1.984.000,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на дату укладання спірного правочину 30.03.2011р. за відповідачем, Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі ТОВ внаслідок невиконання податкового обовязку рахувався податковий борг. ДПІ стверджувала, що наявність у платника податків податкового боргу є визначеною законом перешкодою у вчиненні правочину з придбання таким платником податків цінних паперів, позаяк згідно з ч.1 ст.165 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені у цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом. Посилаючись на вищевикладені мотиви, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову. У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач, Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ з поданим позовом не погодився, зазначивши, що наявність у платника податків податкового боргу не зупиняє поточної господарської діяльності субєкта права. Оскільки норми Податкового кодексу України не містять заборони платнику податків, що має податковий борг, вільно розпоряджатись належними на праві власності грошовими коштами, то виконання зобовязання по оплаті вартості придбаних цінних паперів було здійснено Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі ТОВ правомірно. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідач, ТОВ «Азово-Чорноморська іпотечна компанія»з поданим позовом не погодився, зазначивши, що спірний правочин повністю відповідає вимогам закону, був вчинений між правоздатними і дієздатними субєктами права, не містить положень, котрі суперечать закону або інтересам Держави чи суспільства, предметом спірного правочину є речі, що не обмежені в цивільному обороті, ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента не було встановлено фактів порушення законів про оподаткування при проведенні господарських операцій за спірним правочином. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Пунктом 6 ч.1 ст.3 КАС України передбачено, що адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

За визначенням п.8 ч.1 ст.3 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

У силу ч.3 ст.6 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Суд відмічає, що за приписами п.7 ч.1 ст.3 КАС України та ст.20 Податкового кодексу України ДПІ у Київському районі міста Харкова як орган державної податкової служби України є субєктом владних повноважень.

Право згаданої особи на звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною передбачено п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», згідно з якою державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Положення п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повністю кореспондують приписам ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, де визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Системно аналізуючи положення наведених норм права, суд доходить висновку, що з дати набрання чинності ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України органи державної податкової служби України набули повноважень подавати до суду позови про визнання недійсними укладених платниками податків угод з мотивів невідповідності інтересам Держави як учасника податкових правовідносин.

Отже, спір за позовом податкового органу про визнання недійсним укладеного між платниками податків правочину (угоди) підлягає розгляду та вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

За матеріалами справи судом встановлено, що 30.03.2011р. між відповідачами, ТОВ «Азово-Чорноморська іпотечна компанія»(в якості продавця) та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі ТОВ (в якості покупця), було вчинено правочин у вигляді договору купівлі-продажу цінних паперів №269-Д-11, предметом якого є придбання акцій, емітованих ПАТ «Будівельна корпорація «Європа-Азія», в кількості 49.600шт., номінальною вартістю 1,00грн. за шт., за договірною ціною 1.984.000,00грн.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що обставини наявності у сторін спірного правочину Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ та ТОВ «Азово-Чорноморська іпотечна компанія»правоздатності юридичних осіб, а також спеціальної дієздатності як учасників професійної діяльності на фондовому ринку згідно з ст.ст.16 і 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»ДПІ не оскаржуються, визнаються, згадані обставини підтверджені наявними у справі документами.

Таким чином, слід дійти висновку, що спірний правочин узгоджується з вимогам ч.2 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

За визначенням ч.1 ст.6 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств і законодавством про інститути спільного інвестування.

Оцінивши долучені до справи документи, перевіривши обґрунтованість доводів та заперечень сторін, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні фактичні дані, які б засвідчували наявність у переданих за спірним правочином акцій дефектів форми, змісту, походження тощо, тобто недоліків (вад), котрі могли б спричинити втрату акцією правового статусу цінного паперу.

Таким чином, слід дійти висновку, що спірний правочин узгоджується з вимогами ч.5 ст.203 ЦК України.

Оглянувши текст спірного правочину, суд зазначає, що оскільки викладені в угоді домовленості сторін не містять умови стосовно оплати вартості акцій попередньо виконанню покупцем податкового обовязку, то відсутні підстави для висновку про невідповідність правочину вимогам ч.1 ст.203 ЦК України.

У ході розгляду справи судом встановлено, а відповідачами не спростовано, що станом на 30.03.2011р. (дата укладення спірного правочину) відповідач, Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ (покупець за спірним правочином), внаслідок невиконання податкового обовязку мав податковий борг перед державним бюджетом України в сумі 11.432,47грн. з податку на прибуток, 1.540,46грн. нарахованої пені за невчасну оплату податку на прибуток, 23.652,00грн. з податку на додану вартість, 7.023,42грн. з податку з доходів фізичних осіб.

Як зясовано судом, за наявності вищевказаної заборгованості перед Державним бюджетом України відповідач, Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ (покупець за спірним правочином), 30.03.2011р. виконав зобовязання по оплаті вартості придбаних за договором №269-Д-11 від 30.03.2011р. акцій, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю (а.с.164), документом про рух коштів (а.с.165), копіями платіжних доручень (а.с.166-169).

Долученими до справи виписками про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах (а.с.161-162), актом про виконання зобовязань від 31.03.2011р. підтверджено факт виконання сторонами спірного правочину своїх зобовязань в повному обсязі.

Суд відмічає, що згідно з ч.1 ст.165 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені у цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом.

Законом, положеннями котрого унормовано правовідносини з приводу розпорядження особою належним їй майном за факту наявності у такої особи податкового боргу, є Податковий кодекс України.

Системно аналізуючи положення згаданого кодексу, суд приходить до висновку, що утворення податкового боргу відповідно до ст.ст.88 і 89 Податкового кодексу України спричиняє виникнення права податкової застави, котра в силу приписів п.89.3 ст.89 Податкового кодексу України поширюється на майно, перелічене у складеному податковим органом акті опису, та щодо якого у платника податків за правилом ст.92 Податкового кодексу України виникає обовязок узгодження певних господарських операцій.

Будь-яких інших обмежень у розпорядженні платником податків належним йому майном, до складу якого за змістом ст.190 Цивільного кодексу України входять також і кошти, Податковий кодекс України не містить, що повністю відповідає запровадженому ст.41 Конституції України принципу непорушності права приватної власності.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне зважити на правові позиції, котрі викладені в рішенні Конституційного Суду України від 24.03.2005р. № 2-рп/2005 по справі №2-9/2005 (справа про податкову заставу), де зазначено, що на думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. У своєму Рішенні від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі. Поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що наявність у субєкта права невиконаного податкового обовязку не створює для такого субєкта перешкод у вчиненні правочинів, окрім встановлених ст.ст.89 і 92 Податкового кодексу України застережень.

На розпорядження грошовими коштами згадані застереження не поширюються.

За таких обставин, суд зазначає, що оскільки умова про першочергове здійснення платежу в оплату придбаних акцій не міститься в тексті спірного договору №269-Д-11 від 30.03.2011р., а відтак, не була предметом домовленості між сторонами спірного правочину, за виконання зобовязання по оплаті вартості придбаних за правочином речей попередньо виконанню податкового обовязку чинним законодавством не передбачено відповідальності, то відсутні підстави для визнання спірного правочину таким, що суперечить інтересам Держави і суспільства.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З положень наведеної норми матеріального права слідує, що вимога податкового органу про стягнення одержаного за недійсним правочином (або належного до одержання за недійсним правочином) може бути задоволена лише в разі одночасної наявності таких обставин : 1) невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства, 2) вчинення правочину з умисною метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись положеннями наведеної норми процесуального закону, суд відмічає, що правильність і достовірність справляння податків за господарськими операціями, здійсненими на виконання спірного договору №269-Д-11 від 30.03.2011р., була предметом дослідження позивача, ДПІ у Київському районі м.Х аркова при проведенні перевірки діяльності відповідача, Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ, результати якої оформлені актом №3983/220/23915446 від 09.11.2011р.

Як зясовано судом зі змісту названого акту, ДПІ не встановлено порушення законів про оподаткування за спірним правочином, що вказує на відсутність порушених інтересів Держави як учасника податкових правовідносин.

Доводи відповідачів про отримання Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі ТОВ доходу від продажу акцій за спірним правочином та подальшого продажу цих акцій іншим субєктам господарювання залишились неспростованими з боку позивача в ході розгляду справи відповідно до з ч.1 ст.71 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення заявленою субєктом владних повноважень вимогою прав та охоронюваних законом інтересів платників податків у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ДПІ у Київському районі міста Харкова до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ, ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія" про визнання договору недійсним та стягнення суми коштів залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 21.03.2012 р.

Суддя Сліденко А.В.