Постанова № 22104693, 16.03.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/9766/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Телекард-Прилад»до державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000172334 від 04.08.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекард-Прилад»звернулось з позовом до державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000172334 від 04.08.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтовано зроблені відповідачем висновки, викладені в акті перевірки №1758/23-34/13881657/57 від 15.07.2011 року, згідно з якими зазначено порушення вимог п.п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та встановлено, що укладений позивачем з ТОВ «Фрімен» договір купівлі-продажу відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України має ознаки нікчемності і не спричиняє реального настання правових наслідків, в звязку з чим підприємством безпідставно включено по складу податкового кредиту за квітень 2011 року суму ПДВ у розмірі 422448, 49 грн. по постачальнику ТОВ «Фрімен». Позивач зазначив, що не погоджується з висновком відповідача про нікчемність угоди між ним та ТОВ «Фрімен», оскільки зазначені висновки відповідача є лише припущеннями, не підтверджені відповідними доказами, окрім того акт перевірки не містить фактичних даних з посиланням на рішення суду, яке набрало законної сили про визнання угоди недійсною, натомість позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують виконання договору та наявність яких є обовязковою згідно змісту договору (рахунки, видаткові накладні, податкові накладні). Окрім того, позивач зазначив, що ТОВ «Фрімен» зареєстровано як субєкт підприємницької діяльності у ЄДР як платник податків у ДПІ в Приморському районі міста Одеси, його реєстрація як платника податків та як субєкта підприємницької діяльності не скасовувалась та відповідно висновок про нікчемність угоди укладеної між Позивачем та ТОВ «Фрімен»зроблено з перевищенням повноважень, тому дії ДПІ у Київському районі міста Одеси є незаконними, рішення прийняті в результаті цих дій є такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що позивачем порушено вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в квітні 2011 року в сумі 422448, 49 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду на 422448, 49 грн., оскільки право позивача на податковий кредит з ПДВ на підставі податкових накладних наданих ТОВ «Фрімен» на виконання укладеного договору не виникає, оскільки у ТОВ «Фрімен»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, транспортні засоби. Підприємство не знаходиться за юридичною адресою, у квітні 2011 року фактично фінансово-господарські операції з контрагентами не здійснювало, що свідчить про укладення угод без мети реального настання правових наслідків. У звязку з відсутністю економічно необхідних умов для здійснення господарських операцій договір купівлі продажу є нікчемним і не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, у звязку з чим ДПІ у Київському районі міста Одеси правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0000172334 від 04.08.2011 року та відповідно підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступні обставини та факти.

На підставі наказу №615-п «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки»від 05.07.201 року, виданого ДПІ у Київському районі міста Одеси, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_2 проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Телекард-Прилад» з питань правових відносин з ТОВ «Фрімен»за період квітень 2011 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №1758/23-34/13881657/57 від 15.07.2011 року (а.с.10-17), яким встановлено порушення ТОВ «Телекард-Прилад»п.п. 185.1, ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, що в сою чергу призвело до порушення п. 198. 3, п. 198. 6 ст. 198 , в результаті чого позивачем завищено податковий кредит в квітні 2011 року в сумі 422448, 49 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду на 422448, 49 грн.

На підставі акту перевірки №1758/23-34/13881657/57 від 15.07.2011 року ДПІ у Київському районі міста Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172334 від 04.08.2011 року (а.с.9).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить його скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, допитавши свідка ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням підставою його прийняття є порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обовязкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Фрімен»до складу податкового кредиту за квітень 2011 року, суд виходить з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекард-Прилад» надало до ДПІ у Київському районі міста Одеси податкову декларацію з ПДВ за квітень 2011 року, в якій зазначено 1 420 411 грн. податкового зобовязання; 1299 356 грн. податкового кредиту.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом встановлено, що між ТОВ "ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД" та ТОВ "ФРІМЕН" був укладений договір купівлі-продажу № ТК-25 від 28.03.2011р., згідно з яким продавець зобовязаний передати у власність, а Покупець належним чином прийняти та оплатити комплектуючі, матеріали та інші товари (найменування, ціна та кількість вказана у рахунках-фактурах або видаткових накладних) в строк та за умовами цього Договору. Відповідно Розділу 4 зазначеного Договору постачання продукції здійснюється згідно рахунків-фактур, котрі складаються по замовленню Покупця у письмовій формі та підписуються уповноваженими особами. Згідно п.5.1 Договору кількість продукції, що постачається вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних по позиціях (а.с.75-76).

На виконання умов договору ТОВ "ФРІМЕН" на адресу ТОВ "ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД" у квітні 2011 року було поставлено комплектуючі, матеріали на загальну суму 2 534 691 грн., у тому числі ПДВ 422 448,49 грн. Постачальником та покупцем були оформлені та надані один одному усі документи, які підтверджують виконання договору та наявність яких є обов'язковою згідно змісту договору (рахунки, видаткові накладні, податкові накладні).

ТОВ "ФРІМЕН" надало позивачу податкові накладні №№2, 3 від 01.04.2011 року, №31 від 04.04.2011 року, №51 від 06.04.2011 року, №71, 72 від 13.04.2011 року, №121, 211 від 22.04.2011 року, №261, 262 від 27.04.2011 року, №273 від 28.04.2011 року, №281 від 29.04.2011 року на загальну суму 2534691,00 грн., у т.ч. ПДВ 422448, 49 грн. (а.с.79,82,85, 88,91,94,97,100,106, 109,112).

Вищевказана сума ПДВ включена позивачем до податкового кредиту в квітні 2011 року та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Позивач зазначає, що факт виконання робіт за зазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом податковими накладними №№2, 3 від 01.04.2011 року, №31 від 04.04.2011 року, №51 від 06.04.2011 року, №71, 72 від 13.04.2011 року, №211 від 22.04.2011 року, №261, 262 від 27.04.2011 року, №273 від 28.04.2011 року №281 від 29.04.2011 року, видатковими накладними №0104-1, 0104-2 від 01.04.2011 року, №0404-1 від 04.04.2011 ороку, №0604-1 від 06.04.2011 року, №0804-1, 0804-2 від 08.04.2011 року, №1304-1 від 13.04.2011 року, №2204-1 від 22.04.2011 року, №2704-1, 2704-2 від 27.04.2011 року, №2804-1 від 28.04.2011 року, №2904-1 від 29.04.2011 року та рахунками №СФ-0104-1 від 01.04.2011 року, №СФ-0104-02 від 01.04.2011 року, №СФ-0404-01 від 04.04.2011 року, №СФ-0604-01 від 06.04.2011 року, №СФ-0804-01 від 08.04.2011 року, №СФ-0804-02 від 08.04.2011 року, №СФ-1304-01 від 13.04.2011 року, №СФ-2204-01 від 22.04.2011 року, №СФ-2704-01 від 27.04.2011 року, №СФ-2704-02 від 27.04.2011 року, №СФ-2804 від 28.04.2011 року, №СФ-2904-01 від 29.04.2011 року, №СФ-0104 від 01.04.2011 року (а.с.77-112).

На виконання умов договору позивач здійснив оплату за отриманий товар та перерахував на банківський рахунок ТОВ «Фрімен»грошові кошти за платіжними дорученнями №2241 від 24.10.2011 року, №2240 від 24.05.2011 року, №2239 від 24.05.2011 року, №2238 від 24.05.2011 року (а.с.113-116).

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано прибуткові накладні та картки руху товарів (а.с.132-246), що отримані від ТОВ «Фрімен», інвентаризаційна відомість, копія наказу №12/07/11 від 12.07.2011 року про проведення позапланової інвентаризації запасів на виробничих підрозділах та складах підприємства (а.с.125-128), що підтверджує реальну наявність та переміщення придбаного товару, а отже і товарність операції.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що позивачем виконано всі зобовязання за договором купівлі-продажу, а саме: прийнято товар та сплачено грошові кошти, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, отже договір купівлі-продажу № ТК-25 від 28.03.2011р укладений позивачем з метою використання зазначених товарів у власній господарській діяльності, а податкові та видаткові накладні виписані ПП «Фрімен»містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу. Вищевикладене свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначених договорів.

За встановлених обставин у судовому засіданні не знайшли підтвердження висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, тому податок на додану вартість за вищевказаними податковими накладними в сумі 422448,49 грн. правомірно віднесений до складу податкового кредиту за квітень 2011 року.

Відповідно до п. 185.1 «б»ст. 185 ПК України обєктом оподаткування податком на додану вартість є операції платника податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ТОВ «Фрімен», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси N4232/23 5/37222861 від 29.06.2011р. про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ "ФІРМЕН" з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2011 р., в якому зазначено, що на момент складання акту ТОВ "ФРІМЕН" місцезнаходження підприємства невідомо, про що свідчить база АІС "РПП" станом на момент реєстрації акта - стан ,,23" - місцезнаходження не встановлено. Згідно з зазначеним актом встановлено відсутність у платника податків ТОВ «Фрімен»основних засобів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, декларація з податку на прибуток за 1 квартал 2011 рік надано з нульовим значенням, в звязку з чим зроблено висновок щодо відсутності у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, тому згідно з ч. 1, 5 ст. 203, пунктами 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені з контрагентами за квітень 2011 року мають ознаки нікчемності.

Таким чином, вказаними обставинами відповідач обґрунтував відсутність фактичного виконання робіт за договорами.

Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпункти 16.1.2 - 16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету, а також за подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим і митним законодавством декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів є платники податку.

У даному випадку така відповідальність покладена на ТОВ «Фрімен», на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за не подання податковому органу звітності усіма контрагентами.

Податковий кодекс України не має відповідних норм, які б покупця товару зобовязували слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку постачальника.

Разом з тим, у наданому до суду акті перевірки не зазначено, які матеріальні, трудові та інші ресурси необхідні для виконання договору купівлі-продажу, представник відповідача у судовому засіданні також не зміг надати пояснення з цього приводу, тому суд вважає посилання відповідача на вказані обставини припущенням, а відсутність факту виконаних робіт недоведеною.

Окрім того, суд звертає увагу, що згідно ст.ст. 627-628 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що згідно п. п.4.1 Договору постачання продукції здійснюється згідно рахунків-фактур та відповідно позивачем надано належним чином оформлені відповідно вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” рахунки, податкові та видаткові накладні, які підписані повноважними особами, скріплені печатками.

В акті перевірки зазначено, що до перевірки не надано пояснення та документального підтвердження транспортування отриманого товару посадовими особами, у звязку з чим перевіряючими зроблено висновок про те, що у позивача відсутні документи, що засвідчують транспортування товару. Суд не погоджується з зазначеним висновком відповідача, з огляду на наступне.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.4.3 Договору постачання здійснюється на складі покупця. Товарно-транспортні витрати входять до складу вартості продукції та окремо не вказуються та не сплачуються.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами у судовому засіданні, реалізовану продукцію одержано по довіреностям, зареєстрованим в журналі реєстрації довіреностей ТОВ "ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД" за 2011 рік ОСОБА_1

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_1 зазначив, що приймав продукцію особисто згідно договору від представника ТОВ «Фрімен»на прохідній підприємства. Усі матеріали, які поставлялись ТОВ "ТЕЛЕКАРТ -ПРИЛАД" незначних розмірів, малооб'ємні, тому вони переносились особисто до складських приміщень "ТЕЛЕКАРТ -ПРИЛАД".

Таким чином, судом встановлено, що надання товарно-транспортних накладних не передбачено договором, а тому суд вважає, що їх ненадання не свідчить про відсутність зазначених господарських операцій взагалі.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, з зазначеними висновками суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договорів, а також видаткових та податкових накладних, підписаних від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. Зобовязання за договором між Позивачем та ТОВ «Фрімен»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких приєднано до матеріалів справи, окрім того Податковий кодекс України не містить норми, яка б передбачала коригування податкових зобовязань чи податкового кредиту у разі визнання правочину нікчемним, тому посилання на нікчемність правочину є необґрунтованим.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними податковим органом.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Окрім того, діючим законодавством передбачено індивідуальну, а не колективну відповідальність платників податків за нарахування та сплату ПДВ до бюджету, достовірність декларування ними податкових зобовязань, податкового кредиту, чистої суми зобовязань, тому конкретний платник податку може нести відповідальність у тому числі й фінансову лише за достовірність податкової звітності та податкових документів, складених або отриманих ним особисто від іншого субєкта господарської діяльності.

При цьому суд враховує, що позивач та його контрагент на час спірних правовідносин були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси № 0000172334 від 04.08.2011 року є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Телекард-Прилад»підлягають задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд керуючись п. 1 ст. 94 КАС України присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати (судовий збір у розмірі 29 грн. 55 коп.) з Державного бюджету України в особі субєкта владних повноважень відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Телекард-Прилад»до державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси № 0000172334 від 04.08.2011 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 березня 2012 року.

Суддя: