Постанова № 22102437, 13.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2012 р. № 2а-14129/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,

представників позивача Могильницького А.М.,

представника відповідача Пилипюка А.М.

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.09.2011 р. № 0001482350, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 р. № 0001482350.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про завищення податкового кредиту та про нікчемність та фіктивність господарських операцій вчинених з ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень у ДПІ, реальність операцій спростовується належними первинними бухгалтерськими документами, зауважень щодо яких не має. Крім того, вважає що висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках акту перевірки щодо ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”, а ДПІ не вправі робити висновок про нікчемність правочинів вчинених позивачем та про недійсність податкових накладних з цих причин. Вважає, що ДПІ не наведено жодних даних, за яких можна було б встановити нікчемність угод.

З цих підстав просить позов задовольнити. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

ДПІ вважає вимоги ТзОВ "Агролайф корми" необгрунтованими та незаконними. Вважає правочини між ТзОВ "Агролайф корми" та ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” щодо поставки товару нікчемним, оскільки в ході проведення перевірок щодо останнього, встановлено відсутність за місцезнаходженням, відсутність основних фондів, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також відсутні поставки товарів від постачальників в період з 01.03.2011 р. по 30.04.2011 р. до ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”. На думку ДПІ, ці обставини вказують на те, що ця операція вчинена лише спрямована з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарський взаємовідносин між сторонами. Вважає, що не можливо встановити, як здійснювалась передача та отримання товару від ТзОВ "Агролайф корми" до ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”, оскільки, вважає, відсутній факт здійснення господарської діяльності постачальниками.

З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків, які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ТзОВ "Агролайф корми" та ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

За результатами перевірки складено Акт від 15.08.2011 року № 608/232/36874929. Встановлено порушення ТзОВ "Агролайф корми" п.198.3, 198.6 ст. 198, п.201.4, 201.5, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит в розмірі 124545 грн. за травень 2011 р. В акті перевірки надано висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1,2 ст. 215, п.1,5 ст.203, п.1 216, ст.228, ст. 626,629,655,658, 662 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” по яких відсутні підтвердження про фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства.

04.01.2011 р. між ТзОВ "Агролайф корми" (покупець) та ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” (продавець) було укладено договір поставки № 2 та договір поставки № 1-2011, згідно з яких Продавець зобовязується передати у власність Покупцеві товар асортимент та ціна якого визначені в рахунку-фактурі.

На виконання договору № 2 від 04.01.2011 р. ТзОВ "Агролайф корми" в травні 2011 р. отримало від ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” концентрат для бойлерів стартер 5%С, концентрат для бойлерів гроуер 5%С, концентрат для бойлерів фінішер 5% укр.., концентрат для бойлерів фінішер 5% А, олію соєву. Загальна сума вартості поставлених товарів становить 747270,94 грн., ПДВ 124545,16 грн.

Згідно з договором № 1-2011 від 04.01.2011 р. ТзОВ "Агролайф корми" отримало в травні 2011 р. від ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” стартер для бойлерів С (конц) 1,25%, гроуер для бойлерів С (конц), фінішер для бойлерів С (конц) 1,25%, ароматизатор для бойлерів, лоном ікс моноцит макс, макуха соєва, олія соєва, висівки, борошно вапнякове, монокальційфосфат, пакет крафт шарові. Вартість поставлених товарів за цим договором становить 743306,41 грн., ПДВ 123884,41 грн.

Про поставку та отримання товару сторонами договору оформлялись податкові накладні (від 24.05.2011 р. № 0000009, від 24.05.2011 р. № 0000008, від 11.05.2011 р. № 0000004, від 10.05.2011 р. № 0000002, від 24.05.2011 р. № 1867, від 10.05.2011 р. № 1674, від 09.05.2011 р. № 1669, від 24.05.2011 р. № 1874) та видаткові накладні (від 24.05.2011 р. № РН-0000115, від 24.05.2011 р. №РН 0000104, від 11.05.2011 р. № РН 0000100, від 10.05.2011 р. № РН 0000087, від 24.05.2011 р. №ак-0001867, від 10.05.2011 р. № ак-0001674, від 09.05.2011 р. № ак-000169, від 24.05.2011 р. № ак-0001874.

Крім того, на кожну поставку товару свідчать товарно-транспортні накладні: від 24.05.2011 р. № 431 та № 437, від 10.05.2011 р. № 387. Поставка товару здійснювалась покупцем товару, про що свідчить зазначення особи водія (ОСОБА_3, ОСОБА_4), марки автомобіля (МАЗ ВС 52-81 АА), що перевозив товар. Крім того, в ТТН вказано пункт навантаження (Рівненська обл.., с. Оженин) та пункт розвантаження (Львівська обл., с. Давидів), вказано дані про товар що перевозився. Ці дані по найменуванню, кількості, одиниці виміру та вартості відповідають даним, які вказані в накладних. ТТН підписні та скраплені печатками обох сторін.

ТзОВ "Агролайф корми" відобразило первинні документи в реєстрі отриманих та виданих накладних, суму ПВД сплаченого в ціні придбаного товару віднесло до податкового кредиту відповідного звітного періоду.

15.08.2011 р. ДПІ у Пустомитівському районі було проведено перевірку ТзОВ "Агролайф корми" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” по податковому кредит за травень 2011 р.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що основним видом діяльності ТзОВ "Агролайф корми" є оптова торгівля зерном, насінням, кормами для тварин, діяльність автомобільного вантажного транспорту. З асортименту придбаного у ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” товару вбачається, що такий призначений та безпосереднього повязаний з видом діяльності ТзОВ "Агролайф корми". Під час перевірки податковим органом не встановлено отримання такого товару від інших осіб, ніж від ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”, ДПІ не висловлювало сумнівів, щодо спроможності покупця придбати товар. Тай саме підприємство є діючим та має в наявності ресурси, що дозволяють придбавати та отримувати продукцію від контрагентів. Це зокрема, транспортні засоби, які перебувають на його зберіганні.

В основу висновку про порушення законодавства ТзОВ "Агролайф корми" та нікчемності правочинів, ДПІ поклало обставини, які стосуються ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”. Це, з окрема, акт перевірки острозького відділення Здолбунівської ОДПІ в Рівненській області за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2011 р., яким встановлено що цей платник за зареєстрованою адресою не знаходиться, та відсутні відповідні ресурси для здійснення господарської діяльності, відсутній також факт поставки постачальками-підприємствами товару до ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”.

Таким чином, за результатами перевірки, проведеної 15.08.2011 р. ДПІ у Пустомитівському районі винесено податкове повідомленнярішення від 09.09.2011 р. № 0001482350 за платежем податок на додану вартість (+ 124545 грн. основний платіж, 1 грн. штрафні санкції).

ТзОВ "Агролайф корми" не погодилось з податковим повідомленням-рішенням та оскаржувало його адміністративному порядку, однак рішення залишено без змін, а тому звернувся до суду.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТзОВ "Агролайф корми" з ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість, встановлені внаслідок порушення, на думку ДПІ, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, визначені ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит у травні 2011 року в сумі 124545 гривень.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ТзОВ "Агролайф корми" з ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”. Податковий орган вважає, що ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” не спроможна продавати товар, оскільки навіть його не отримувала від інших постачальників, не може надавати послуги в сфері господарської діяльності, так як відсутні за місцезнаходженням та не має необхідних ресурсів для зайняття підприємницькою діяльністю, а тому господарські операції вважає безтоварними, а правочини - фіктивними.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача ДПІ у Пустомитівському районі безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Факт придбання товару підтверджується первинними документами (договором, накладними, ТТН). В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вся його господарська діяльність повязана з безпосереднім використанням придбаних товарів концентрату для бойлерів, стартера, олії соєвої, висівок, борошна вапнякового тощо. Первинні документи про це суду надано. Зауважень щодо належності їх оформлення при перевірці не висловлювалось.

В основу перевірки позивача покладено висновки акту перевірки Острозького відділення Здолбунівської ОДПІ в Рівненській області за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2011 р, про те, що ця юридична особа за зареєстрованою адресою не знаходиться, відсутні відповідні ресурси для здійснення господарської діяльності, відсутній також факт поставки постачальками-підприємствами товару. Однак Суд не може брати такі до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях податкових органів, які не підтверджені належними доказами.

Щодо ж до повідомлення ВПМ Дубенської ОДПІ від 20.05.2011 р. № 464/26-31 про не встановлення місцезнаходження ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” за місцем реєстрації, то відповідач таку довідку суду не надав, однак про це вказано в акті. Разом з тим, в акті перевірки від 14.07.2011 р. щодо цієї юридичної особи в загальних положеннях вказано, що зареєстрованою адресою є Рівненська обл., Острозький район, с. Оженин, вул. Котляревського, 1, а фактичною м. Рівне, вул. Будівельників, 4. Таким чином, з доказів, на які покликається відповідач, не можливо зясувати про яку йдеться адресу: фактичну чи юридичну, і з якого часу відсутня там особа. До того ж сама ця обставина не доводить фіктивності господарських операцій.

Суд відхиляє покликання ДПІ на дані аналізу податкової звітності, АІС про відсутність транспортних засобів, приміщень, трудових та інших виробничих ресурсів оскільки ДПІ не дало письмових доказів цього, а лише використало матеріали перевірки іншого податкового органу. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобовязань.

Разом з тим, перевіркою позивача встановлено, що згідно з Сиcтемою автоматизованого співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України розбіжностей між задекларованим ТзОВ "Агролайф корми" податковим кредитом та задекларованим ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” податковими зобовязаннями за травень 2011 р. не встановлено.

Здолбунівською ОДПІ проведено зустрічну перевірку ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин з ТзОВ "Агролайф корми", про що складено довідку від 28.08.2011 р. № 67/23-36268402. В довідці вказано, що на підставі наданих ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” документів встановлено, що це підприємство здійснювало господарські взаємовідносини з ТзОВ "Агролайф корми", а надані документи по взаєморозрахунках з ТзОВ "Агролайф корми" за травень 2011 р. свідчать про фактичне здійснення господарських відносин. Відповідно до абз.1 п. 86.1 ст. 86 ПК України довідка за результатами перевірки складається при відсутності порушень.

Суд бере до уваги висновки акту Здолбунівської ОДПІ в Рівненській області від 14.07.2011 р. і довідки Здолбунівської ОДПІ в Рівненській області від 28.08.2011 р. № 67/23-36268402. Проте враховує, що перевірка проведена 14.07.2011 р. здійснювалась за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2011 р., а факт купівлі-продажу товару між ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” та ТзОВ "Агролайф корми" відбувся в травні 2011 р., крім того, конкретно перевірка на предмет взаємовідносин з ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” та ТзОВ "Агролайф корми" проводилась 28.08.2011 р., про що складено довідку, так як порушення відсутні.

Представник ДПІ не заперечив висновків довідки від 28.08.2011 р., складеної відносно ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод”.

Також, Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про не доведення факту транспортування продукції, відсутній договір про надання транспортних послуг, оскільки з наданих ТТН вбачається з якого пункту відправлявся товар (Рівненська обл., с. Оженин) та з якого пункту розвантажувався (Львівська обл., с Давидів), вказано особу, що приймала та перевозила товар. Необхідності в укладенні договору про надання транспортних послуг в позивача не має, так як транспортні засоби перебувають в його користуванні на умовах договору зберігання.

Оцінюючи ці факти, Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням сторін, а також враховує, що асортимент товару відповідає виду діяльності обох підприємств. Таким чином, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку податковим органом не спростована.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ “Агролайф корми» та ТзОВ “Рівненський комбікормовий завод” ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Агролайф корми»на укладення договорів з контрагентом ТзОВ «Рівненський комбікормовий завод»(та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо купівлі-продажу товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням будівельних матеріалів для іншого підприємствам, де позивач виступає Генпідрядником, реальністю дій ТзОВ «Агролайф корми»щодо оплати за отриманий товар. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести субєкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин повязана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТзОВ “Агролайф корми» Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит. Відтак, не відповідає закону і оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області від 09 вересня 2011 р. № 0001482350.

Зобовязати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми»судові витрати у розмірі 1249,45 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 16 березня 2012 р.

Суддя В.М.Кравчук