Постанова № 22100623, 28.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/1179/2012 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Коршикова С.К.,

при секретарі: Андріасяні І.М.,

за участю:

представника позивача : ОСОБА_1 (довіреність від 05.01.2012 № 6)

представника відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм кар» до Державної податкової інспекції в Лутугинському районі Луганської області про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення № 0000012301 від 23.01.2012, -

В С Т А Н О В И В :

02 лютого 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов означений адміністративний позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією в Лутугинському районі Луганської області (далі ДПІ в Лутугинському районі Луганської області), відповідно до наказу начальника ДПІ у Лутугинському районі Луганської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм кар» (далі ТОВ «Прайм кар») з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД» (далі ТОВ «Діомат ЛТД») та відображення операцій з вказаним контрагентом в податковому обліку, а саме з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.10.2011. Підставою для видання рішення про проведення перевірки ТОВ «Прайм кар» була постанова старшого слідчого по ОВС СВ ДПА в Луганській області старшого лейтенанта міліції Шершенькова Д.М.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 193.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 22107, 76 грн., про що складено акт від 14.12.2011 № 300/2301/34721162.

За результатами перевірки ДПІ в Лутугинському районі Луганської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012301 від 23.01.2012 про сплату до бюджету України 22107, 76 грн. податку на додану вартість , та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1054, 55 грн., застосованих за порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

На думку позивача, наказ про проведення перевірки був виданий начальником ДПІ у Лутугинському районі Луганської області Алєповим Г.О. від 01.12.2011 № 456 на підставі постанови старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області старшого лейтенанта міліції Шершенькова Д.М., про призначення документальної позапланової перевірки ТОВ «Прайм кар» з питань взаємовідносин з ТОВ «Діомат ЛТД» та відображення операцій з вказаним контрагентом в податковому обліку, а саме з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.10.2011, тому що відносно посадових осіб контрагента ТОВ «Діомат ЛТД» кримінальна справа, щодо ухилення від оподаткування чи фіктивного підприємництва відсутня.

Позивач зазначив, що у ході перевірки на письмовий запит старшого інспектора ДПІ в Лутугинськом районі Луганської області Адамовського Р.М. № 11074/7/23-14 від 05.12.2011 ТОВ «Прайм кар» були подані до огляду оригінали, та копії документів до справи, які свідчать про факт оприбуткування товару від ТОВ «Діомат ЛТД». Крім того, позивачем були запропоновані для перевірки документи, що свідчать про видачу запасних частин зі складу на ділянку де проводиться ремонт автомобілів від комірника до відповідальної за ремонт особи, а також документи, що підтверджують факт ремонту автомобілів із застосуванням запасних частин, що в сукупності з витребуваними перевіряючими документами, достовірно та беззаперечно свідчать про факт передачі товарів (запасних частин) від контрагента продавця, контрагенту покупцю, та про реальні зміни майнового стану ТОВ «Прайм кар» як платника податків. Однак, перевіряючий відмовився взяти до уваги вищевказані документи, посилаючись на те, що предметом перевірок є порядок формування податкового кредиту за період з 01.12.2010 по 31.10.2011.

Наявність або відсутність аналогічних товарів, отриманих у період взаємовідносин з ТОВ «Діомат ЛТД» від інших постачальників перевіряючим не встановлювалося.

Відсутність товару отриманого від ТОВ «Діомат ЛТД» на складі ТОВ «Прайм кар» перевіркою не встановлювалося і не фіксувалося, ревізії складу не відбулося, зустрічні перевірки по контрагентам споживачам товарів, придбаних у ТОВ «Діомат ЛТД», не призначалися.

На час вчинення правочину сторонами, а саме укладання договору постачання № 31 від 15.04.2011 між ТОВ «Діомат ЛТД» та ТОВ «Прайм кар», та у період його виконання (квітень-серпень 2011 року) продавець мав статус платника податку на додану вартість, нарахував та сплачував податки, не мав заборгованості перед державним бюджетом, та ніяким чином не порушував своїми діями чи бездіяльністю публічний порядок та інтереси суспільства. Факти, які б спростовували наведене вище у акті Алчевської ОДПІ Луганської області за період з 15.04.2011 по 05.08.2011 не описано та не зафіксовано.

Висновки перевіряючого за результатами перевірки ТОВ «Прайм кар» ґрунтуються на підставі інформації Алчевської ОДПІ Луганської області, викладеної в акті від 11.11.2011 за № 1806/236-37288409. Однак вказана інформація не може бути носієм доказової бази, тому що не наведено жодного доказу того, чи порушує правочин вчинений ТОВ «Діомат ЛТД» публічний порядок, чи був він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади, чи дійсно він суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На момент вчинення правочину між ТОВ «Діомат ЛТД» та ТОВ «Прайм кар» та у період його здійснення судового оспорювання правочину не відбулося.

Також позивач зазначив, що ТОВ «Прайм кар» має в наявності первинні документи щодо придбання, оприбуткування, переміщення та реалізації товарів, які повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 та є достатнім та вичерпним доказом того, що правочин дійсно спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На думку позивача, перевіркою не встановлено факту відсутності поставки товарів від ТОВ «Діомат ЛТД» до ТОВ «Прайм кар», а суворе дотримання підприємством порядку примання, транспортування , зберігання, відпуску та обліку товарів беззаперечно свідчить про їх фактичне отримання від ТОВ «Діомат ЛТД» у квітні-серпні 2011 року, спричинило реальні зміни в структурі активів та зобовязань у власному капіталі, та спростовує висновки перевіряючого, що товариством порушено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість.

На підставі вищевикладеного, позивач просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Лутугинському районі Луганської області від 23 січня 2012 року № 0000012301.

У ході судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином, причини не явки суду не відомі. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.

Оскільки відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом було вирішено питання про можливість проведення судового засідання без участі представника відповідача.

Заслухавши пояснення зявившихся осіб, дослідивши інші матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 КАС України, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стаття 20 Податкового кодексу України визначає права органів державної податкової служби.

Відповідно до п. п. 20.1.4 п. 20.1 цієї статті органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п. п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Судом встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм кар», зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради у якості юридичної особи 30.11.2006, ідентифікаційний код 34721162, 15.01.2009 внесено запис про зміну місцезнаходження юридичної особи, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 № 485242.

Позивач перебуває на обліку у ДПІ в Лутугинському районі Луганської області як платник податків з 30.11.2006, що підтверджується довідкою, виданою ДПІ в Лутугинському районі Луганської області 29.01.2010 за № 28/6775/29-031.

Крім того судом встановлено, що ТОВ «Прайм кар» зареєстрований платником ПДВ, про що видано свідоцтво платника ПДВ від 07.02.2010 № 100266894, індивідуальний податковий номер 347211612330.

Судом також встановлено, що наказом ДПІ в Лутугинському районі Луганської області від 01 грудня 2011 року № 456 на виконання постанови старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області, старшого лейтенанта податкової міліції Шершенькова Д.М. від 30.11.11 про призначення позапланової виїзної документальної перевірки, було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Кар» з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД» та відображення операцій з вказаним контрагентом в податковому обліку, а саме з податку на додану вартість за період з 01.12.10 по 31.10.11.

В період з 05.12.2011 по 09.12.2011 ДПІ в Лутугинському районі Луганської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Кар» з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД» та відображення операцій з вказаним контрагентом в податковому обліку, а саме з податку на додану вартість за період з 01.12.10 по 31.10.11.

14.12.20011 ДПІ в Лутугинському районі Луганської області за результатами проведеної перевірки складено акт № 300/2301/34721161, згідно якого, перевіркою встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 22107, 76 грн., у тому числі:

квітень 2011 року 3981, 56 грн.,

травень 2011 року 3344, 80 грн.,

червень 2011 року 10567, 20 грн.,

липень 2011 року 836, 60 грн.,

серпень 2011 року 3377, 60 грн.

23.01.2012 ДПІ в Лутугинському районі Луганської області на підставі акта перевірки № 300/2301/34721161 від 14.12.2011 ТОВ «Прайм Кар» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 22107, 76 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1054, 55 грн.

Підставою для зробленого податковим органом висновку про наявність порушення позивачем податкового законодавства, стало твердження відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту перевіряємого періоду сум податку на додану вартість, сформованих по господарським операціям з ТОВ «Діомат ЛТД».

Так в акті перевірки від 14.12.2011 № 300/2301/34721161 зазначено, що контрагентом позивача у перевіряємому періоді було ТОВ «Діомат ЛТД». Між ТОВ «Прайм Кар» та його контрагентом - ТОВ «Діомат ЛТД» укладено договір поставки від 15.04.2011 № 31 на поставку автомобільних запасних частин та обладнання, комплектуючих виробів, видаткових та супутніх матеріалів.

В акті перевірки від 14.12.2011 № 300/2301/34721161 зазначено, що відповідно до акту перевірки Алчевської ОДПІ Луганської області від 11.11.2011 №1806/236-37288409 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Діомат ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання, відвантаження, товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ТОВ «Діомат ЛТД» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань та відсутність дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань. Господарські операції між ТОВ «Діомат ЛТД» та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для реалізації відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів.

Виконуючи завдання покладені на контролюючі органи, посадові особи ДПІ в Лутугинському районі Луганської області зобов'язані були здійснити всі дії та заходи для встановлення повної та об'єктивної інформації, і лише після цього робити висновки щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ сум, що сформовані по взаємовідносинам з ТОВ «Діомат ЛТД».

Відповідачем не спростовується факт того, що ТОВ «Діомат ЛТД» на момент укладення договору та складення податкової накладної було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На момент укладення договору, що викликає сумнів у відповідача щодо реальності його виконання, ТОВ «Діомат ЛТД» та ТОВ «Прайм Кар» мали статус платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ТОВ «Діомат ЛТД», є правомірним.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Діомат ЛТД» було укладено договір поставки від 15.04.2011 за №31 на поставку автомобільних запасних частинта обладнання, комплектуючих виробів, видаткових та супутніх матеріалів.

Посилання відповідача на те, що правочин між позивачем та ТОВ «Діомат ЛТД» здійснений без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним - не знайшло свого підтвердження у наданих до матеріалів справи доказах.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обовязкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обовязковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Суд зазначає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, обєкт оподаткування, дату виникнення податкових зобовязань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом встановлено, що на виконання угоди, укладеної між ТОВ «Прайм Кар» та ТОВ «Діомат ЛТД» позивачем отримано товар, на що оформлено податкові накладні від 20.04.2011 № 59, 18.05.2011 № 102, від 26.05.2011 № 159, від 06.06.2011 № 26, від 09.06.2011 № 35, від 17.06.2011 № 66, від 22.06.2011 № 82, від 23.06.2011 № 86, від 28.07.2011 № 129, від 05.08.2011 № 59, від 16.08.2011 № 81.

Факт отримання позивачем товару від ТОВ «Діомат ЛТД» згідно договору поставки від 15.04.2011 за №31, підтверджується актами щодо приймання товарно-матеріальних цінностей на зберігання від 22.04.2011, від 19.05.2011, від 27.05.2011, від 08.06.2011, від 09.06.2011, від 17.06.2011, від 22.06.2011, від 24.06.2011, від 29.07.2011, від 10.08.2011, від 16.08.2011 та виданими позивачу ТОВ «Діомат ЛТД» накладними від 20.04.2011 № 59, від 26.05.2011 № 159, від 18.05.2011 № 102, від 06.06.2011 № 26, від 09.06.2011 № 35, від 17.06.2011 № 66, від 22.06.2011 № 82, від 23.06.2011 № 86, від 28.07.2011 № 129, від 05.08.2011 № 59, від 16.08.2011 № 81.

Під час розгляду справи ТОВ «Прайм Кар» до матеріалів справи були долучені копії договору постачання, податкові накладні, накладні, подорожні листи вантажного автомобіля, рахунки, банківські виписки, договори про повну матеріальну відповідальність, акти приймання товарно-матеріальних цінностей, копії сертифікатів згідно укладеного між ТОВ «Прайм Кар» та ТОВ «Діомат ЛТД» договору, оригінали яких було оглянуто у судовому засіданні.

Суд вважає за потрібне зазначити, що, відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, засновуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Сумнівів щодо достовірності вищевказаних документів, їх оформлення у суду не виникає.

Право на отримання суми бюджетного відшкодування повязано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг). Податкове законодавство не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг). Податковим кодексом України встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов'язку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду. Крім того, Податковий кодекс України не ставить право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника або імпортера.

Матеріалами справи (податковими накладними, накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, рахунками, банківськими виписками, договорами про повну матеріальну відповідальність, актами приймання товарно-матеріальних цінностей, копіями сертифікатів) підтверджено фактичну сплату позивачем отримувачем товарів сум податку на додану вартість в ціні товару постачальникам таких товарів, які включені до складу податкового кредиту.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи представником відповідача не було надано суду ані заперечень проти позову, ані доказів, в підтвердження правомірності винесення податковим органом оскаржуємого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 28 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 2, 17, 94, 158163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм кар» до Державної податкової інспекції в Лутугинському районі Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000012301 від 23.01.2012 задовольнити у повному обсязі.

Визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Лутугинському районі Луганської області № 0000012301 від 23.01.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з обмеженою відповідальністю «Прайм кар» (код ЄДРПОУ 37288409) по податку на додану вартість в розмірі 23162,31 грн. (двадцять три тисячі сто шістдесят дві гривні 31 копійка), з якої: за основним платежем: 22107, 76 грн. (двадцять дві тисячі сто сім гривень 76 копійок), та за штрафними (фінансовими) санкціями 1054, 55 грн. (одна тисяча пятдесят чотири гривні 55 копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм кар» (код ЄДРПОУ 37288409) судові витрати в розмірі 32, 20 грн. (тридцять дві гривні 20 копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 03.03.2012.

СуддяС.К. Коршиков