Постанова № 22097228, 27.02.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2012 року Справа № 2а-0870/11625/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді О.В. Конишевої,

при секретарі судового засідання А.С. Нецик

за участю представників

від позивача Кацило Н.М.

від відповідача Кваснюк-Сандак І.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН»

до: Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003712302 від 19.08.2011

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003712302 від 19.08.2011.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просить задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, у судовому засіданні просив у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що фахівцями ДПІ у Жовтневому районі на підставі направлень від 22.07.2011 № 918, 917 від 27.07.2011 № 944, та на підставі п.75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкун» з питання достовірність вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість за квітень 2011р., за результатами якої складено акт «173/23-2/32585126 від 04.08.2011, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає перерахуванню до сплати в бюджет на загальну суму по декларації за лютий 624 717 грн.

На підставі зазначеного акту було прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.08.2011 № 0003712302.

Позивачем зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено у адміністративному порядку, але рішеннями вищих податкових органів - скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення-рішення без змін.

З матеріалів справи встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка була здійснена на підставі пп. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) з порушенням порядку призначення такої перевірки, про що зазначає позивач

Пп. 75.1 ПКУ закріплено поняття документальної перевірки.

Пп. 78.1.1 ПКУ встановлена можливість документальної позапланової виїзної перевірки, якщо платник податку не надасть пояснення та документи в обґрунтування на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

З матеріалів справи вбачається, що запитів позивачу відповідачем направлено не було, доказів щодо спростування цього факту суду надано не було, чим були порушені норми пп.78.1.1 ст.78 ПК України

Судом встановлено, що в акті перевірки зокрема зазначається про недотримання підприємством вимог ч.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст.216 Цивільного кодексу України під час вчинення правочинів з постачальниками та підрядниками підприємства ПП «Виробничо-комерційна фірма «ОСТ-ГРАНД», ТОВ «ТРАНС НАФТА» в частині відсутності реальних правових наслідків укладених угод.

Однак, фактичне виконання зобов'язань зазначеними контрагентами позивача, що власне й представляє собою реальне настання правових наслідків, податковим органом не було досліджене, адже в акті перевірки зазначається про направлення запиту до районної податкової інспекції з метою підтвердження взаємовідносин ПП «Виробничо-комерційна фірма «ОСТ-ГРАНД» з ТОВ «ЮКУН» та не отримання відповіді на запит (стор. 11 акту).

В акті перевірки відповідач зазначив, що будівельні роботи не проводилися за відсутності достатньої кількості працівників на підприємстві контрагента та місця розташування останнього у м. Київ, однак доказів на підтвердження своїх доводів відповідач не надав, первинна документація контрагента не перевірялася.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій були надані наступні документи за перевіряємий період: податкові накладні, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, договори, Акти виконаних робіт.

Щодо реальності господарських відносин ТОВ «ТРАНС НАФТА» з позивачем в акті перевірки (с.13-14) зазначено, що між позивачем і зазначеним контрагентом був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 12.01.2011 №11, однак документів на підтвердження операцій перевезення товару позивачем надано не було.

До матеріалів справи в обґрунтування реальності господарської операції з ТОВ «ТРАНС НАФТА» позивачем були надані: договір та податкові накладні.

На підтвердження ланцюга продажу товару (нафтопродуктів) позивачем були надані: договір купівлі-продажу нафтопродуктів, видаткові та податкові накладні, які підтверджують, що товар позивачем реалізовувався у зазначений період іншому контрагенту.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне. За наявності інших первинних документів, які підтверджують товарність господарських операцій позивача, відсутність товарно-транспортних накладних у позивача, відсутність доказів, які б підтверджували, що ТОВ «ТРАНС НАФТА» не є працюючим підприємством та у останнього відсутня первинна документація, не може суттєво впливати та буди беззаперечним доказом того, що господарської операції між позивачем і контрагентом не було.

Доказів, щодо спростування доводів позивача відповідачем надано не було.

У висновках акту перевірки зазначається про порушення позивачем положень законодавства про податок на додану вартість в квітні 2011р., а саме пп. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 98 Податкового кодексу України в частині неправомірного завищення податкового кредиту за операціями з постачальниками.

Згідно з пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені ст.198 Податкового кодексу України.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зміст вище зазначеної норми Закону дає підстави стверджувати, що вказана норма містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що під час перевірки податковим органом не досліджено порядок оприбуткування придбаних товарів, їх подальший рух та зміна показників відповідних декларацій пов'язана з таким рухом товару.

Договори між позивачем та зазначеними контрагентами у встановленому порядку не визнані недійсними. Господарські операції за договорами відбулись, послуги надані та оплачені.

З приводу посилання відповідача на те, що правочин є недійсним, суд вважає необхідним зазначити, що згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів), тобто укладення правочину:

ч. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

ч. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

ч. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

ч. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Судом встановлено, що сторонами на момент укладення правочину були дотримані зазначені вимоги ЦК України та правочин дійсно був спрямований на реальне настання правових наслідків, що не підтверджує обґрунтування відповідача викладені в акті перевірки.

Діюче законодавство України передбачає відповідальність суб'єкта господарювання лише за умови винних дій самого суб'єкта, а не будь-яких третіх осіб. Зокрема, ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Кожен, але сам за себе. Податковим кодексом України не встановлений порядок сплати ПДВ за своїх контрагентів та за контрагентів своїх контрагентів.

Згідно із ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Податковим кодексом України не передбачено обов'язку зменшення податкового кредиту по податковим накладним, виданим продавцем товарів (робіт, послуг), якщо у подальшому податковим органом будуть встановлені факти неподання цим продавцем звітності до податкового органу або звітування не у повному обсязі податкових зобов'язань або несплати чи сплати ним не у повному обсязі податкових зобов'язань та таке інше. Не передбачено Податковим кодексом України й обмеження платника податку - покупця щодо використання податкових накладних, виданих продавцем, для формування податкового кредиту у разі встановлення вищезазначених обставин щодо цього продавця, або контрагентів цього продавця.

Отже враховуючи вищевикладені обставини суд приходить до висновку, що висновки про порушення вказаних норм по відношенню до позивача як до покупця товарів, є неправомірними та безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що Відповідач не довів правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст.ст. 69-71, 158, 160- 164 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003712302 від 19.08.2011.

Стягнути з Державного Бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН» судовий збір у розмірі 28 грн. 23 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова виготовлена у повному обсязі 05.03.2012.

Суддя /підпис/ О.В. Конишева