Постанова № 22090373, 28.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/422/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Дзержинськвантажтранс»

до відповідачаДержавної податкової інспекції у м. Дзержинську

про зобовязання вчинити певні дії

за участю представника позивача Ровицької Л.Н.

представника відповідача Асадчого М.В.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Дзержинськвантажтранс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Дзержинську про зобовязання конкурсного кредитора по справі ДПІ у м. Дзержинську уточнити суму конкурсних вимог з урахуванням добровільно погашених боржником у добровільному порядку частини конкурсних вимог; зобовязання конкурсного кредитора у справі ДПІ у м.Дзержинську привести податковий облік у відповідність до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

До початку розгляду справи по суті заявою від 31.01.2012 року позивач змінив позовні вимоги, які у подальшому уточнив заявою від 28.02.2012року та остаточно просив суд:

-зобовязати конкурсного кредитора у справі ДПІ у м. Дзержинську уточнити суму конкурсних вимог з урахуванням добровільно сплачених боржником у добровільному порядку частини конкурсних вимог з урахуванням того, що сума конкурсних вимог, яка залишається, складає 1117344,75 грн., з яких 1 078602,40 грн. сума основного боргу третя черга задоволення вимог кредиторів, 38742,35 грн. сума штрафних санкцій шоста черга задоволення вимог кредиторів;

-зобовязати ДПІ у м. Дзержинську внести зміни до картки особового рахунку платника податків ДП «Дзержинськвантажтранс», а саме, відобразити у картці особового рахунку фактично сплачені податки у відповідності до призначення платежу, яке наведене у платіжних дорученнях №616 від 01.04.2010 року, №930 від 12.05.2010р., №961 від 17.05.2010р., №1110 від 01.06.2010р., № 1332 від 30.08.2010р., №1339 від 31.08.2010р., №1340 від 31.08.2010р., №1343 від 02.09.2010р., №1342 від 22.09.2010р., №1583 від 11.10.2010р., №1619 від 21.10.2010р., №1685 від 28.10.2010р,, №1661 від 28.01.2010р., №2436 від 01.07.2011р., №2598 від 02.08.2011р., №2757 від 29.08.2011р, №2947 від 30.09.2011р, №2955 від 30.09.2011р, №3012 від 11.10.2011р, №3130 від 31.10.2011р, №3131 від 31.10.2011р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач навів, що він належить до осіб, на яких розповсюджуються процедури, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки ухвалою господарського суду Донецької області від 04.09.2009р. була порушена справа про його банкрутство. До сум кредиторських вимог відповідача, які були затверджені у складі реєстру вимог кредиторів, входила сума боргу, що був розстрочений ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2009р.

Впродовж 2010-2011 років позивач сплачував податкові зобовязання з ПДВ, у тому числі ті, що були розстрочені зазначеною ухвалою. Волевиявлення щодо боргу, який погашається при цьому, позивач відображав у графі «призначення платежу» відповідних платіжних доручень.

За умови врахування такого волевиявлення позивач стверджує, що ним самостійно погашена частина конкурсних кредиторських вимог у справі про банкрутство. Він зазначає про відсутність законодавства, яке б регулювало питання добровільного погашення таких вимог, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню аналогія права. Так, згідно зі ст. 14 Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом 30 днів з дня публікації оголошення про порушення справи про банкрутство конкурсні кредитори зобовязані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, які виникли до порушення справи про банкрутство. Позивач вважає, що у випадку зміни конкурсних кредиторських вимог, кредитор зобовязаний звернутися до господарського суду з заявою, у якій містилися б уточнені кредиторські вимоги.

Платіжними дорученнями від 12.04.10, 12.05.10, 17.05.10 та 08.06.10 позивач погасив частину конкурсних кредиторських вимог у сумі 128967 грн. При цьому позивач у платіжних дорученнях не зазначав, яку частину коштів він спрямовує в погашення основного боргу, а яку штрафних санкцій. Тому він прийняв рішення про доцільність пропорційного розподілу сплачених коштів та остаточно вважає, що після погашення сума конкурсних кредиторських вимог відповідача повинна становити 1117344,75 грн. у т.ч. основний борг 1078602,4 грн., 38742,35 грн. - штрафні (фінансові) санкції. З підстав, які наведені вище, позивач вважає, що на цю суму відповідач зобовязаний подати до господарського суду заяву про уточнення кредиторських вимог.

Стосовно інших платіжних доручень позивач наполягає, що податковий орган не має повноважень з визначення податкового боргу, який підлягає погашенню за ними. В обґрунтування такого щодо платежів, вчинених після 01.1.11р, позивач додатково посилається на п. 1.3 ст.1 ПК України, який передбачає, що цей кодекс не регулює питання погашення податкових зобовязань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких розповсюджуються процедури, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». За таких підстав позивач просить зобовязати відповідача внести зміни до картки особового рахунку платника податків шляхом відображення у ній фактично сплачених податків у відповідності до призначення платежу, яке наведене у платіжних дорученнях.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання зявився, позовні вимоги не визнав з підстав, які викладені у запереченнях на позов від 30.01.2012р. №1412/10/10-013 (а.с. 90). Посилаючись на те, що позивач самостійно сплачував суму боргу, вважає, що відсутні неправомірні дії з боку відповідача. У звязку з цим просить суд в задоволені вимог відмовити.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи встановив:

Державне підприємство «Дзержинськвантажтранс», зареєстроване виконавчим комітетом Дзержинської міської ради 22.12.2006 р. як юридична особа, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 579986, знаходиться на обліку як платник податків у ДПІ у м. Дзержинську (а.с. 18, 21).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.09.2009р. по справі №45/179б було порушене провадження у справі про банкрутство позивача, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 27).

Ухвалою від 10.06.2010 року у тій самій справі затверджений реєстр вимог кредиторів, згідно з яким вимоги відповідача як кредитора третьої черги становлять 1203098,11 грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції у сумі 43 213,64грн. (а.с. 98-100).

Як вбачається з наданого відповідачем на вимогу суду розрахунку зазначених кредиторських вимог, вони складаються з боргу з ПДВ, який в частині основного платежу виник на підставі декларацій позивача №15359 від 19.01.09р., №741 від 18.02.09р., №1282 від 19.03.09р., №2862 від 14.04.09р., № 4805 від 19.05.09р., №5591 від 19.06.09р. (а.с. 172).

Стягнення податкового боргу, який виник на підставі цих декларацій, було предметом спору, який розглядався Донецьким окружним адміністративним судом у справі №2а-11994/09/0570. Постановою від 20.08.2009р. позовні вимоги ДПІ у м. Дзержинську були задоволені, стягнуто з ДП «Дзержинськвантажтранс» заборгованість з ПДВ у сумі 1547594,66 грн. Ухвалою від 31.08.2009р. у вказаній справі виконання постанови від 20.08.09р. було розстрочене на три роки (а.с.100-106).

Крім зазначеного, позивачем самостійно декларувалися суми податкових зобовязань з ПДВ у деклараціях:

за березень 2010 р. №9001073766 від 14.04.10р. у сумі 296500 грн.;

за квітень 2010 р. №9001733622 від 18.05.10р. на суму 361899 грн.;

за травень 2010 р. №9002191578 від 18.06.10р. на суму 362 529 грн.;

за червень 2010 р. №9002567091 від 15.07.10р. на суму 269992 грн.;

за липень 2010 р. №9003340721 від 17.08.10р. на суму 198 451 грн.;

за серпень 2010 р. №9003795543 від 16.09.10р. на суму 330509 грн.;

за вересень 2010 р. №900447347 від 19.10.10р. на суму 291303 грн.;

за жовтень 2010 р. №9005188441 від 18.11.10р. на суму 231 416 грн.;

за листопад 2010 р. №9005726960 від 17.12.10р. на суму 150 207 грн.;

за грудень 2010 р. №9005354735 від 19.01.11р. на суму 126520 грн.;

за січень 2011 р. №9000592781 від 21.02.11р. на суму 124419 грн.;

за лютий 2011 р. №9001430267 від 18.03.11р. на суму 107539 грн.;

за березень 2011 р. №9002153571 від 19.04.11р. на суму 146965 грн.;

за квітень 2011 р. №9003474235 від 19.05.11р. на суму 36372 грн.;

за травень 2011 р. №9004057331 від 17.05.11р. на суму 102225 грн.;

за червень 2011 р. №9004931694 від 19.07.11р. на суму 341989 грн.;

за липень 2011 р. №9006956946 від 18.08.11р. на суму 465400 грн.;

за серпень 2011 р. №9007585590 від 15.09.11р. на суму 404801 грн. (а.с. 177-213).

Враховуючи це судом встановлено, що у позивача наявні податкові зобовязання та податковий борг, що виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство.

Оплата податкових зобовязань та податкового боргу відбувалася позивачем самостійно платіжними дорученнями №616 від 01.04.2010 року, №930 від 12.05.2010р., №961 від 17.05.2010р., №1110 від 01.06.2010р., № 1332 від 30.08.2010р., №1339 від 31.08.2010р., №1340 від 31.08.2010р., №1343 від 02.09.2010р., №1342 від 22.09.2010р., №1583 від 11.10.2010р., №1619 від 21.10.2010р., №1685 від 28.10.2010р., №1661 від 28.01.2011р., №2436 від 01.07.2011р., №2598 від 02.08.2011р., №2757 від 29.08.2011р, №2947 від 30.09.2011р, №2955 від 30.09.2011р, №3012 від 11.10.2011р, №3130 від 31.10.2011р, №3131 від 31.10.2011р.

Зведені відомості про ці платежі систематизовані сторонами у складеному на вимогу суду акті звірення розрахунків від 28.02.2012р. Як вбачається з цього акту, відповідач зараховував сплачені позивачем кошти у погашення податкового боргу, який відрізняється від того, що зазначений позивачем у графі «призначення платежу» перелічених вище платіжних доручень.

Внаслідок цього частково погашений податковий борг, який входить до конкурсних кредиторських вимог відповідача у справі про банкрутство. Дана обставина була виявлена сторонами при підписанні акту звірення розрахунків від 19.11.2011р. (а.с. 41).

Виходячи зі змісту розгорнутого акту звірення розрахунків від 28.02.2012р, позовної заяви з доповненнями, заперечень відповідача та пояснень представників сторін у судовому засіданні судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи виникнення податкових зобовязань, надходження до бюджету коштів за переліченими платіжними дорученнями. Причиною виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами права органів податкової служби визначати податковий борг (податкові зобовязання), у погашення яких зараховуються одержані від платника податків кошти.

При його вирішенні з урахуванням приписів ч.3 ст. 72 КАС України суд виходить з наступного.

Правове регулювання порядку погашення податкових зобовязань та податкового боргу до 01.01.2011 року та після цього суттєво відрізняється.

У 2010 році був чинним Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі «Про порядок погашення…»).

Відповідно до ст. 7 Закону «Про порядок погашення…» погашення податкового боргу може бути самостійним з боку платника податків (п. 7.1 ст. 7) або за рішенням органу стягнення (п. 7.2 ст. 7).

Джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є субєктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного вище Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Так, постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п.3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Таким чином, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

Так, за платіжним дорученнями №930 від 12.05.2010р. відбулося перерахування коштів в погашення податкового боргу, стягнення якого розстрочене згідно з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.09р. по справі №2а-11994/09/0570 на суму 22898 грн. по строку 20.04.10р.; платіжним дорученням №961 від 17.05.2010р. аналогічно на суму 20000 грн. по строку 20.05.10р.; платіжним дорученням №1110 від 01.06.10р. податкових зобовязань з ПДВ за декларацією за березень 2010р. на суму 80000 грн.; платіжним дорученням №1332 від 30.08.10р. за червень 2010 р. на суму 120000 грн.; платіжним дорученням №1339 від 31.08.10р. також за червень 2010 на суму 149992 грн.; платіжним дорученням №1340 від 31.08.10р. за липень 2010 на суму 50 008 грн.; платіжним дорученням №1343 від 02.09.10р. також за липень 2010 на суму 100000 грн.; платіжним дорученням №1432 від 22.09.10р. за серпень 2010 на суму 10000 грн.; платіжним дорученням №1583 від 11.10.10р. за вересень 2010 на суму 40000 грн.; платіжним дорученням №1619 від 21.10.10р. також за вересень 2010 на суму 69491 грн.; платіжним дорученням №1685 від 28.10.10р. також за вересень 2010 на суму 150000 грн..

Відповідач всупереч волі платника податку визначив, що за даними платіжними дорученнями оплачений податковий борг, який виник на підставі інших декларацій з ПДВ, у тому числі тих, що були включені до розрахунку заявлених у справі про банкрутство кредиторських вимог.

Зважаючи на наведені вище приписи Господарського кодексу України, Закону України «Про порядок погашення…» та інших нормативно-правових актів, такі дії відповідача вчинені неправомірно.

Суд не приймає до уваги норми пункту 7.7 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…», відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма не може бути застосована як обмеження права платника податків самостійно розпоряджатися власними коштами, оскільки спосіб такого обмеження законами України не встановлений. Обовязковість встановлення способів обмеження права власності саме законами України випливає з п.7 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначається правовий режим власності, а також ч.3 ст. 134 ГК України згідно з яким правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

З пункту 1.7 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яка затверджена Наказом ДПА 18.07.2005р. № 276 вбачається, що облікові операції з коригування даних у картках особових рахунків платників податків проводяться підрозділами адміністрування облікових показників та звітності на підставі відповідних документів, датою їх надходження, з візою керівника (заступника керівника) органу державної податкової служби "До обліку". Тому суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобовязання відповідача внести зміни в картку особового рахунку позивача з ПДВ, відобразивши фактично сплачені податки за платіжними дорученнями №930 від 12.05.2010р., №961 від 17.05.2010р., №1110 від 01.06.10р., №1332 від 30.08.10р., №1339 від 31.08.10р., №1340 від 31.08.10р., №1343 від 02.09.10р., №1432 від 22.09.10р., №1583 від 11.10.10р., №1619 від 21.10.10р., №1685 від 28.10.10р. з урахуванням наведеного у них призначення платежу.

Що стосується позовних вимог щодо інших платіжних доручень, суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Як вбачається з графи «призначення платежу» платіжного доручення №616 від 01.04.2010р. позивач визначив своє волевиявлення на погашення за ним податкових зобовязань з ПДВ за лютий 2010 р. по строку 30.03.2010р. (а.с.46). У той самий час згідно з даними зворотного боку картки особового рахунку позивача, сплачені цим платіжним дорученням кошти зараховані у погашення недоїмки за декларацією №9000583398 від 17.03.2010р. по строку 30.03.2010р. Тобто дії відповідача щодо цього погашення відповідають волевиявленню позивача, а тому підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Стосовно платіжних доручень № 1661 від 28.01.2011р., №2436 від 01.07.2011р., №2598 від 02.08.2011р., №2757 від 29.08.2011р, №2947 від 30.09.2011р, №2955 від 30.09.2011р, №3012 від 11.10.2011р, №3130 від 31.10.2011р, №3131 від 31.10.2011р. суд враховує, що на час здійснення цих платежів набрав чинності Податковий кодекс України. Тому порядок погашення податкового боргу, яке відбувалося після 01.01.2011 року, регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з приписами п. 87.9 статті 87 цього кодексу, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як вбачається зі зворотного боку картки особового рахунку позивача з ПДВ, на момент здійснення оплати переліченими вище платіжними дорученнями у останнього був наявний податковий борг. У звязку з цим відповідач був зобовязаний зарахувати вказані платежі в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення не зважаючи на зміст графи „призначення платежу” у платіжних дорученнях.

Норма, яка міститься у п. 87.9 статті 87 ПК України є імперативною, містить категоричну заборону погашення грошових зобовязань до погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення. Єдиним виключенням з вказаної заборони є спрямування коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Наведені норми ПК України підлягають переважному застосуванню у порівнянні з нормами Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки є спеціальними щодо погашення податків та зборів, а також прийняті останніми у часі.

Судом встановлена наявність податкового боргу позивача на момент здійснення спірних платежів. Тому зміст графи «призначення платежу» у платіжних дорученнях після 01.01.2011р. не повинний враховуватися відповідачем.

Судом приймаються до уваги посилання позивача на п. 1.3 Податкового кодексу України, згідно з яким він не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Донецької області від 04.09.2009р. по справі №45/179Б стосовно ДП «Дзержинськвантажтранс» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, ухвалою від 25.02.2010 року у тій самій справі введена процедура розпорядження майном боржника, а ухвалою від 16.07.2010р. - процедура санації, строк дії якої був продовжений ухвалами від 17.01.11р, 02.06.11р., 04.01.12р.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розпорядження майном боржника та санація віднесені до судових процедур, які застосовуються щодо боржника.

У статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Таким чином, дія мораторію поширюється виключно на боргові зобов'язання, що виникли до його введення судом. Мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу платника податків, якщо він є таким відповідно до закону. Так само факт порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - платника податків не позбавляє відповідний податковий орган статусу контролюючого органу стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів цим платником податків.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання, а відтак і обєкти оподаткування.

З системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів та судових процедур, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Податковий кодекс України не припиняє регулювання відносин, не повязаних з погашенням податкових зобов'язань або стягненням податкового боргу, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство платника податків.

Мораторій а також введення зазначених судових процедур не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня їх введення. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах від 6 лютого 2007 рокуу справі N 07/87, від 17 квітня 2007 року у справі N 2/103/05, від 5 квітня 2005 року у справі N 6/73, від 11 грудня 2007 року.

На користь цього висновку також свідчить п. 87.10 ст. 87 Податкового кодексу України, згідно з яким з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.

Враховуючи, що сплата за платіжними дорученнями №1661 від 28.01.2011р., №2436 від 01.07.2011р., №2598 від 02.08.2011р., №2757 від 29.08.2011р, №2947 від 30.09.2011р, №2955 від 30.09.2011р, №3012 від 11.10.2011р, №3130 від 31.10.2011р, №3131 від 31.10.2011р. здійснювалася позивачем не щодо зобовязань, які включені до конкурсних кредиторських вимог відповідача, на них розповсюджується дія положень Податкового кодексу України, у тому числі п. 87.9 статті 87.

Суд вважає за необхідне зауважити, що частина зазначених платежів зарахована відповідачем у погашення податкового боргу, який був предметом спору, що розглядався Донецьким окружним адміністративним судом у справі №2а-11994/09/0570 (борг виник у 2009 році та включений до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство). Погашення такого боргу суд вважає неправомірним. Втім це не може бути підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивач просить зобовязати відповідача зарахувати сплачені ним суми саме з урахуванням призначення платежу, яке наведене у платіжних дорученнях №2598 від 02.08.2011р., №2947 від 30.09.2011р, №2955 від 30.09.2011р, №3012 від 11.10.2011р, №3130 від 31.10.2011р. В той самий час суд дійшов висновку, що таке суперечить приписам п. 87.9 статті 87 Податкового кодексу України. Отже правові підстави для задоволення саме таких позовних вимог, не зважаючи на протиправні дії відповідача при зарахуванні платежів за наведеними платіжними дорученнями, відсутні.

Що стосується вимог позивача про зобовязання конкурсного кредитора у справі ДПІ у м. Дзержинську уточнити суму конкурсних вимог з урахуванням добровільно сплачених боржником у добровільному порядку частини конкурсних вимог з урахуванням того, що сума конкурсних вимог, яка залишається, складає 1117344,75 грн., з яких 1078602,40 грн. сума основного боргу третя черга задоволення вимог кредиторів, 38742,35грн. сума штрафних санкцій шоста черга задоволення вимог кредиторів, вони також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З цього слідує, що обовязок з вчинення будь-яких дій виникає у субєкта владних повноважень виключно у разі, якщо він встановлений законом чи відповідним підзаконним нормативним актом.

Позивач у позовній заяві та подальших доповненнях до неї вказує, що обовязок з вчинення зазначених вище дій у законодавстві відсутній, а тому підлягає застосуванню принцип аналогії закону.

Відповідно до ч.7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Правовідносини щодо відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів врегульовані Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відсутність у ньому положень щодо порядку коригування реєстру вимог кредиторів після його затвердження господарським судом не свідчить про відсутність закону, що регулює відповідні правовідносини. Судом не встановлено норм, які б передбачали обовязок відповідача діяти саме у наведений позивачем спосіб, а тому підстави для задоволення позовних вимог у цій частині також відсутні.

Згідно ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 94, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства «Дзержинськвантажтранс» до Державної податкової інспекції у м. Дзержинську про зобовязання конкурсного кредитора у справі ДПІ у м.Дзержинську уточнити суму конкурсних вимог з урахуванням добровільно сплачених боржником у добровільному порядку частини конкурсних вимог з урахуванням того, що сума конкурсних вимог, яка залишається, складає 1117344,75 грн., з яких 1 078602,40 грн. сума основного боргу третя черга задоволення вимог кредиторів, 38742,35 грн. сума штрафних санкцій шоста черга задоволення вимог кредиторів; зобовязання ДПІ у м.Дзержинську внести зміни до картки особового рахунку платника податків ДП «Дзержинськвантажтранс», а саме, відобразити у картці особового рахунку фактично сплачені податки у відповідності до призначення платежу, яке наведене у платіжних дорученнях №616 від 01.04.2010 року, №930 від 12.05.2010р., №961 від 17.05.2010р., №1110 від 01.06.2010р., № 1332 від 30.08.2010р., №1339 від 31.08.2010р., №1340 від 31.08.2010р., №1343 від 02.09.2010р., №1342 від 22.09.2010р., №1583 від 11.10.2010р., №1619 від 21.10.2010р., №1685 від 28.10.2010р,, №1661 від 28.01.2010р., №2436 від 01.07.2011р., №2598 від 02.08.2011р., №2757 від 29.08.2011р, №2947 від 30.09.2011р, №2955 від 30.09.2011р, №3012 від 11.10.2011р, №3130 від 31.10.2011р, №3131 від 31.10.2011р. задовольнити частково.

Зобовязати Державну податкову інспекцію у місті Дзержинську (85200, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. Маяковського, 2-а, ЄДРПОУ 34150056) внести зміни до картки особового рахунку платника податків ДП «Дзержинськвантажтранс» (85205, Донецька область, м. Дзержинськ, вул.. Леніна, 9, ЄДРПОУ 34686338) а саме, відобразити у картці особового рахунку фактично сплачені податки у відповідності до призначення платежу, яке наведене у платіжних дорученнях №930 від 12.05.2010р., №961 від 17.05.2010р., №1110 від 01.06.10р., №1332 від 30.08.10р., №1339 від 31.08.10р., №1340 від 31.08.10р., №1343 від 02.09.10р., №1432 від 22.09.10р., №1583 від 11.10.10р., №1619 від 21.10.10р., №1685 від 28.10.10р.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Дзержинськвантажтранс» (85205, Донецька область, м. Дзержинськ, вул.. Леніна, 9, ЄДРПОУ 34686338) судові витрати з судового збору у розмірі 16, 01 грн. (шістнадцять гривень одна копійка).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 28 лютого 2012р. Постанова складена у повному обсязі 05 березня 2012р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.