Постанова № 22089452, 29.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/1480/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: о 10 год. 25 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кочанової П.В.

при секретаріДікусяк Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Іловайського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та звязку України в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення фінансових санкцій у сумі 1700, 00 грн., -

за участю представників сторін:

від прокуратуриПрофатило О.П., посвідчення № 3851

від позивача:не зявився

від відповідача:не зявився

В С Т А Н О В И В:

Іловайський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та звязку України в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області (далі по тексту прокурор) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення фінансових санкцій у сумі 1700, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачем проведено перевірку відповідача, в ході якої встановлено, що відповідачем при наданні послуг з пасажирських перевезень порушено ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме: у водія був відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України у разі перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, про що складено акт №045517 від 06.10.2011 року. За результатами розгляду вказаного акту 31.10.2011 року було винесено постанову № 143315 про застосування до відповідача фінансових санкцій в розмірі 1700, 00 грн. Прокурор просив суд стягнути зазначену суму з відповідача.

В судове засідання позивач та відповідач не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що є відомості в матеріалах справи.

Частиною 4 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) передбачено, що у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. У передбачений законодавством строк заперечень проти позову або заяви про визнання позову відповідач не надав, заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надіслано. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Єнакієвської міської ради Донецької області 16.05.2003 року, реєстраційний номер НОМЕР_1. Також, відповідно до витягу з ЄДРПОУ основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 зазначено 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2011 року державним інспектором ТУ ГДІАТ в Донецькій області здійснювалась рейдова перевірка у місті Маріуполь, ДП «Маріупольський морський торговий порт», згідно завдання на перевірку від 04.10.2011 року № 088162, додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом про, що було складено акт № 045517.

За результатами проведеної перевірки щодо надання послуг з нерегулярних перевезень встановлені наступні порушення: надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними засобами України з перевищенням вагових обмежень, виданий компетентними органами. Водій автомобільного транспорту був ознайомлений з актом, надав пояснення в зазначеному акті.

Територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області, на підставі вищезазначеного акту прийнята постанова від 31.10.2011 року № 143315, якою за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 1700,00 грн.

Зазначена постанова направлялась на адресу відповідача, однак останнім до бюджету фінансові санкції у розмірі 1700,00 грн. у добровільному порядку не сплачені.

Оскільки штрафна санкція підприємцем так і не сплачена, то це стало підставою звернення Іловайського транспортного прокурора з позовом до суду про примусове стягнення.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

Частинами 1, 3 ст. 5 Закону України «Про автомобільний транспорт», визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Державний контроль, відповідно до статей 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок), здійснюється Головавтотрансінспекцією, її територіальними управліннями в областях, Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі шляхом проведення посадовими особами планових, позапланових та рейдових перевірок.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (надалі Закон) урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює:

- державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; державний нагляд за забезпеченням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, безпеки автомобільних перевезень;

- державний контроль за додержанням вітчизняними та іноземними автомобільними перевізниками норм міжнародних конвенцій і договорів про міжнародне автомобільне сполучення;

- видачу відповідно до законодавства ліцензій на право провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та контроль ліцензійних умов;

- державний контроль за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками, які не одержали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі, у місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів.

Державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Вищезазначеним Законом також встановлено, що порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 затверджений Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті.

Згідно п. 15 зазначеного Порядку під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до зазначених вище вимог Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті у Донецькій області 06.10.2011 року було проведено перевірку відповідача, в результаті якої було виявлено порушення вимог ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме - у водія був відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України у разі перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, про що складено акт № 045517 від 06.10.2011 року .

Згідно вимог ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільні перевізники, водії, повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Документи для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбаченні законодавством України.

Крім того, у разі перевезення небезпечних вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень, які здійснюються на договірних умовах чи для власних потреб, обовязковим документом є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 60 зазначеного Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За результатом розгляду акту перевірки позивачем було винесено постанову від 31.10.2011 року № 143315, якою до відповідача було застосовано фінансові санкції в розмірі 1700,00 грн., що відповідає приписам Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Відповідно до ст.ст. 28, 29 Порядку фінансова санкція повинна бути перерахована субєктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом пятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.

Копія постанови видається на пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі субєкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

Порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України (ст.ст. 32-35 Порядку).

Зокрема, скарга на постанову про застосування фінансових санкцій може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю.

Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її винесення. Подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.

Крім того, відповідно до п. 40 Порядку, уповноважена особа субєкта господарювання, водій мають право: ознайомитися з актом, підписати або відмовитися від його підписання; надати свої пояснення та зауваження щодо змісту акта.

Як вбачається з матеріалів справи, водій ОСОБА_3 з актом № 045517 ознайомлений, зазначений акт підписав, надав пояснення в зазначеному акті та зазначив, що відповідного дозволу на перевантаження при виїзді не видали. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про розгляд комісією вчинених порушень, а вказану постанову про застосування фінансових санкцій було направлено відповідачу згідно рекомендованого листа та отримано останнім 18.10.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення; в установленому законом порядку постанову не оскаржив, що свідчить про погодження з таким рішенням.

За таких обставин, та враховуючи, що за даного предмету спору суд не оцінює правомірність прийнятого рішення, що свідчило б про вихід за межі позовних вимог, а обмежується лише вимогою про стягнення, яка спрямована на здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому слід зазначити, що оскільки чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення фінансових санкцій у випадку несплати їх в добровільному порядку, зокрема, Закон України «Про автомобільний транспорт» не передбачає примусового виконання постанови про застосування фінансових санкцій органами державної виконавчої служби, то вищевказана сума, добровільно не сплачена відповідачем, підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Крім того, варто уточнити і щодо тієї обставини, що з адміністративним позовом звернувся Іловайський транспортний прокурор в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та звязку України і йому підпорядковується ГДІАТ в особі структурного підрозділу - ТУ ГДІАТ у Донецькій області.

Так, оскільки згідно із п. 1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 грудня 2005 року № 888, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2005 року № 1573/11853 територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі є територіальними структурними підрозділами Головавтотрансінспекції без права юридичної особи, утворюються відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 № 1190, мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням малого Державного Герба України, утримуються за рахунок державного бюджету, а їх видатки та доходи є складовими кошторису доходів і видатків Головавтотрансінспекції, то за таких обставин ці субєкти не наділені адміністративною процесуальною правоздатністю та адміністративною процесуальною дієздатністю.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення ним в адміністративному суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу і при цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Несплата фінансових санкцій тягне за собою ненадходження коштів до державного бюджету та ставить під загрозу своєчасне виконання державною економічних, соціальних, політичних та інших функцій та суттєво порушує інтереси держави, що покладає на прокуратуру обовязок представництва, як це передбачено ст. 121 Конституції України.

Згідно із ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Оскільки відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року № 1190 інспекція діє у складі Міністерства транспорту України і йому підпорядковується, утримується за рахунок Держбюджету, та в кошторисі витрат на утримання установи не передбачено витрат по сплаті держмита при зверненні за захистом інтересів до суду, то звернення позивача до Іловайського транспортної прокуратури з проханням про стягнення накладеної фінансової санкції із фізичної особи підприємця ОСОБА_1 в судовому порядку спрямоване на захист інтересів держави і відповідає чинному законодавству.

Таким чином, за обставин, коли вимоги прокурора та позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, знайшли підтвердження матеріалами справи, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 86, 94, 98, 112, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Іловайського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та звязку України в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення фінансових санкцій у сумі 1700,00 грн. - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) на користь державного бюджету м. Донецька, ГУДКС України Донецької області, р/р 31112106700002, МФО 834016, ОКПО 23977045, код 21081100 фінансові санкції у сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті, проголошена її вступна та резолютивна частини 29 лютого 2012 року.

Повний текст постанови складений 05 березня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кочанова П.В.