Постанова № 22083919, 16.03.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

16 березня 2012 р. Справа № 2а/0270/666/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Розлуцького Андрія Миколайовича

позивача: Пічкура В.М.

відповідача: Лесика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "В.К.В."

до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання протиправними бездіяльності та дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "В.К.В." звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про :

- визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою про застосування спрощеної системи оподаткування;

- визнання протиправними дій, які полягають у залишенні без розгляду заяви про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2012 рік, яка не подавалась позивачем;

- визнання протиправним та скасування рішення про переведення з 01.01.2012 року на загальну систему оподаткування;

- зобовязання прийняти рішення за результатами розгляду заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та вчинити певну дію, а саме видати свідоцтво платника єдиного податку.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним.

24.01.2012 року ТОВ "В.К.В." звернулось до податкового органу з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, згідної якої просило видати свідоцтво платника єдиного податку .

На вказану заяву позивач отримав лист від 02.02.2012 року № 5841/10/151, згідно якого відповідач залишив без розгляду заяву про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2012 рік, вказавши, що з 01.01.2012 року позивача переведено на загальну систему оподаткування. З такими діями позивач не погоджується, обґрунтовуючи свою позицію наступним.

Відповідно до положень пункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5.статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку субєкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), язі здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Суть позиції позивача полягає в тому, що процитована норма не поширюється на вид діяльності, яким займається позивач, а саме виробництво ювелірних виробів. Відтак, на думку субєкта господарювання, прийняте податковим органом рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

До початку розгляду справи по суті представником позивача подано заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд п. 4 позовних вимог викласти у наступній редакції: зобов'язати вчинити певну дію, а саме видати свідоцтво платника єдиного податку.

Дана заява, відповідно до положень ст.ст. 49, 51, 137 КАС України прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав первинні позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, просив в його задоволені відмовити, посилаючись на обставини викладені у запереченнях.

У своїх запереченнях представник відповідача зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало здійснення позивачем видів діяльності, які не дають йому права на застосування спрощеної системи оподаткування.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, вислухавши думку осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "В.К.В", згідно свідоцтва про державну реєстрацію Серії А00 № 144678, зареєстровано як юридична особа з 05.12.2000 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради, ідентифікаційний код 31255006(а.с.15).

24.01.2012 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, якою просив перевести його на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності з 01.01.2012 року та вказав на обрані ним види діяльності згідно КВЕД ДК 009:2005, а саме:

- 36.22.0 “Виробництво ювелірних виробів”

- 52.73.2 “Ремонт ювелірних виробів”.

За результатом розгляду даної заяви ДПІ у м. Вінниці надано лист № 5741/10/151 від 02.02.2012 року, яким податковий орган, залишив без розгляду заяву позивача про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку, посилаючись на вимоги пункту 4 підпункту 291.5.1 статті 291 Податкового кодексу України. Даною нормою передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку субєкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Одночасно, податковим органом з 01.01.2012 року платника переведено на загальну систему оподаткування.

Не погоджуючись з таким рішенням та діями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються у главі 1 (статті 291-300) Податкового кодексу України (ПК України).

Так, згідно з пунктом 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановлених цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Пунктом 291.4 статті 291 ПКУ встановлено, що до другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Як зазначено в судовому засіданні представником відповідача, позивач відноситься саме до 2-ої групи.

Згідно з підпунктом 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПКУ для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання-юридична особа подає до органу державної податкової служби заяву, до якої додається розрахунок доходу за попередній календарний рік.

Статтею 299 ПК України визначено, що свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування. Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви.

Пункт 299.8 ст. 299 ПК України передбачає, що у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку.

Вказана норма також визначає виключний перелік підстав, що надають право податковому органу приймати рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку, а саме:

1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;

2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.

Далі, у вказаній нормі, перелічуються підстави для прийняття саме рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку.

Однак, результат розгляду заяви позивача про застосування спрощеної системи оподаткування як залишення даної заяви без розгляду листом, не є рішенням відповідно до Глави 1 Розділу XIV ПК України.

Водночас слід зауважити, що представник податкового органу також стверджував, що оскаржуваний лист не являється рішенням податкового органу в розумінні положень Податкового кодексу України.

Тому, суд приходить до висновку, що рішення за результатами розгляду заяви заяви позивача не прийнято.

Визначаючись щодо позовних вимог позитвача, суд виходив з наступного.

Однією із вимог можливості застосування спрощеної системи оподаткування є вид господарської діяльності, який обрано суб'єктом господарювання (пункт 291.4 статті 291 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз норм Податкового Кодексу свідчить про те, що у деяких випадках вид господарської діяльності визначається прямим посиланням на Національний Класифікатор видів економічної діяльності ДК 009:2005 (КВЕД ДК 009:2005) (статті 48, 154, 209, 291, 298, підрозділ 4 розділу XX Податкового кодексу України). При цьому, відповідно до пункту 298.3 статті 298 та пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України вид господарської діяльності згідно з КВЕД безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця.

Підпунктом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Дана норма регламентує питання щодо неможливості перебування на спрощеній системі осіб, які займаються діяльністю, що повязана саме з дорогоцінними металами та камінням, що не є тотожним ювелірним виробам. Вказане випливає також з наступного.

Стаття 14 ПК України не дає визначення понять “видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння”. Водночас, згідно статті 5 цього ж кодексу, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними регулює Закон України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”.

Статтею 1 цього Закону визначено, що: дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо); дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах); дорогоцінне каміння органогенного утворення - це перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді; видобуток дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами; видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами ; виробництво дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів; афінаж дорогоцінних металів - металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок.

Як вбачається з положень статей 1, 4 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням передбачають здійснення декількох видів діяльності, кожен з яких має свої особливості, у тому числі особливості правового регулювання.

Так, згідно із КВЕД ДК 009:2005 діяльність щодо виробництва дорогоцінних металів належить до підкласу 27.41.0 “Виробництво дорогоцінних металів”. Цей підклас включає: виробництво та афінаж необроблених дорогоцінних металів: золота, срібла, платини тощо; виробництво сплавів з дорогоцінних металів; виробництво напівфабрикатів з дорогоцінних металів; нанесення покриття з срібла на недорогоцінні метали; нанесення покриття з золота на недорогоцінні метали та срібло; нанесення покриття з платини або металів платинової групи на золото, срібло та недорогоцінні метали.

При цьому, цей підклас не включає виробництво годинникових корпусів з дорогоцінних металів (клас 33.50); виробництво ювелірних виробів з дорогоцінних металів (клас 36.22).

Жоден із зазначених видів діяльності не містить робіт, які б включали або були б пов'язані з виготовленням ювелірних та побутових виробів з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням. Зазначені види діяльності не передбачають наявність як результату їх провадження кінцевого продукту (товару) у вигляді ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, що можуть бути реалізовані.

Окремо слід зазначити, що у ДСТУ 3375-96 "Вироби золотарські. Терміни та визначення" дано визначення ювелірних виробів: це вироби культурно-побутового призначення з коштовних металів, із застосуванням коштовних металів, вироби з не коштовних разі застосування різних видів художньої обробки, наприклад скань, зернь, чернь, фініфть, ритування, карбування, кування, алмазне гранування; вироби із матеріалів, щоімітують коштовні метали, за умови високохудожнього його в поєднанні з коштовними, напівкоштовними та кольоровими каменями чи штучного походження, перлинами, коралами, бурштином, перламутром, склом, кришталем, рогом, костю; високохудожні вироби з каменю, вдалину, рогу, кості.

Тобто, ювелірні вироби-це не обов'язково вироби з дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння, але й біжутерія.

Таким чином, не можуть обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію саме дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, за сферою регулювання Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" та вищевказаними кодами КВЕД ДК 009:2005.

З наведеного вбачається, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюється тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням як сировиною, а не з готовою продукцією споживчого призначення, а саме: видобуток (підкласи 13.20.0, 14.50.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005); виробництво (підклас 27.41.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005); торгівля дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення (підкласи 51.52.4, 51.56.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005).

Аналогічна позиція викладена у листі Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики від 27.01.2012 року №04- 39/10-83. Відповідно до зазначеного листа юридичні та фізичні особи-підприємці при здійсненні ними виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів, виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, а також оптової та роздрібної торгівлі ювелірними виробами мають право обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та зареєструватися платником єдиного податку відповідно до норм Податкового кодексу України.

При цьому, Податковим кодексом України не встановлено обмежень на застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність з виготовлення та реалізації ювелірних та побутових виробів з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням. Суд окремо звертає увагу на те, що саме вищезазначені види діяльності були обрані позивачем.

Таким чином, достатніми умовами для застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до норм Податкового кодексу України є здійснення виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів, а також виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів. При цьому, про такі види діяльності позивач зазначає у заяві при обранні спрощеної системи оподаткування.

При вирішені даного спору, суд також звертає увагу, що однією з основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності дій платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПКУ).

Отже, приймаючи до уваги безпідставність тверджень відповідача про невідповідність позивача вимогам статті 291 Податкового кодексу України в частині обраного виду діяльності, прийняте ДПІ в м. Вінниці рішення щодо відмови позивачу у застосуванні спрощеної системи оподаткування не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню. Наслідком чого є визнання протиправними дій податкового органу щодо виключення виду діяльності з кодом 36.22.0 (у свідоцтві зазначений код 36.2) згідно КВЕД ДК 009:05 "Виробництво ювелірних виробів" з свідоцтва платника єдиного податку.

Окремо суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії).

Форма рішення, яке податкові органи повинні приймати у разі відмови у видачі субєкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку ПК України не встановлена. Тобто юридичної форми відмови як рішення органу виконавчої влади - офіційного письмового документа, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, не передбачено. Однак, у статті 299 ПК України чітко зазначено, що у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобовязаний надати письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. Далі, у вказаній нормі, перелічуються підстави для прийняття саме рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку лист №5841/10/151 від 02.02.2012 року, яким заяву позивача залишено без розгляду, не є розпорядчим документом субєкта владних повноважень, та не тягне за собою юридичних наслідків для субєкта господарювання та який не може бути оскаржений до суду.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у залишенні без розгляду заяви про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2012 рік та зобов'язання останнього видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Так як, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржуються приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

При вирішені даного спору суд також керується наступним.

Виходячи з приписів статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Вирішуючи спір, суд враховує положення частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона - ДПІ у м. Вінниці не дотримала вимоги закону про захист охоронюваних прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Вінниці, щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "В.К.В." про застосування спрощеної системи оподаткування .

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Вінниці прийняти рішення за результатами розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "В.К.В. про застосування спрощеної системи оподаткування.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "В.К.В." судові витрати в сумі 16,10 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Державної податкової інспекції у м. Вінниці

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяЖданкіна Наталія Володимирівна