Постанова № 22043534, 07.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2011 р. Справа № 2а-5031/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засіданняЗливко І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2011р. по справі№2а-5031/11/2070

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів <Список ><Текст >

до Фізичної особи - підприємеця ОСОБА_1 <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про стягнення коштів за незайняті робочі місця,

ВСТАНОВИЛА:

05 травня 2011р. Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі-позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1(надалі-відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь Харківського обласного відділення соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за не зайнятті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 5261,11 грн. та пеню за порушення 5291,13 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року відмовлено в задоволені адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова була винесена з порушенням норм матеріального права, а саме, положень ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі вжито всіх необхідних заходів для створення робочих місць для інвалідів, з урахуванням вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, які безпосередньо зверталися до відповідача або були направлені на вакантні місця до відповідача, встановлено не було, а тому не вбачає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів за 2010рік загальною сумою 5291,13 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобовязаний був створити у 2010 році 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, однак це місце не було зайнято інвалідами, тому позивач вважає, що відповідач повинен був до 15.04.2011р. самостійно сплатити адміністративно- господарські санкції у розмірі 5291,13 грн.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі по тексту Закон), для підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4-х відсотків від середньооблікової численності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Зі звіту відповідача (форма № 10-ПІ), середньооблікова численність штатних працівників в 2010 році становить 9 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на 2010рік складає - 1 особа, працює 0 осіб (а.с.4 ).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Обовязки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ч. 3 ст. 18 цього Закону, а саме: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.1 ст. 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова численність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Тобто, якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов'язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (інваліди не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, інваліди на даній території не проживають), з яких інвалід не працює на даному підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведене, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст.18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, яка здійснює організацію працевлаштування інвалідів на підставі інформації, яка надається роботодавцями.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19 грудня 2005 року № 420, затверджено форму статистичної звітності № З-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)”, яка щомісячно подається підприємствами, установами та організаціями на адресу державної служби зайнятості.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у 2010 році надавав звіти ф.№ 3-ПН про наявність вакансій для осіб з групою інвалідності.

Проте, колегія суддів зазначає, що такі висновки суду, не відповідають обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні звіти ф. 3-ПН за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень та вересень 2010р.

Лист № 6730 від 04.05.2011р., яким Харківський міський центр зайнятості підтверджує подачу відповідачем Звітів № З-ПН протягом 2010р. з січня по грудень, колегія суддів не вважає належним доказом, оскільки не підтверджується відповідними звітами.(а.с.19)

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач порушив порядок подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, що позбавило позивача можливості здійснити працевлаштування інвалідів через Харківський міський центр зайнятості.

Отже, відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010р. (форма №10-ПІ) від 11.01.2011р. (а.с.4), за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач до 15.04.2011 року повинен був самостійно сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі: 5261,11 грн.

Оскільки, вищезазначена сума не була сплачена відповідачем самостійно, на дату звернення до суду позивачем була нарахована штрафна санкція, а саме, пеня у сумі 30,02 грн.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню, становить 5291,13 грн., що підтверджується розрахунком суми позову (а.с. 5).

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог є помилковим.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 202 КАС України з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2011р. по справі№2а-5031/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 ( юридична адреса : АДРЕСА_1; фактична адреса АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1,МФО НОМЕР_2,р/р НОМЕР_3 в АКБ "УкрСиббанк" м. Харків) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром,1 під,1 пов., к.16 ,код ЄДРПОУ 14070760, одержувач р/р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 24134567, УДК у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів в сумі 5261,11 грн., та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 30,02 грн.,а всього 5291,13 грн. (п'ять тисяч двісті дев'яносто одна гривня 13 копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Русанова В.Б.

Судді<підпис >

<підпис >Спаскін О.А. Любчич Л.В. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >