Постанова № 22039348, 15.02.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

15 лютого 2012 року Справа № 5019/2351/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Саврій В.А. суддя Дужич С.П.

при секретарі Сільман А.О.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 20.12.11 р. у справі № 5019/2351/11 (суддя Бережнюк В.В.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізична особа - підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Рівненська філія Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання Договору банківського рахунку від 23.05.2000 р. та стягнення в сумі 6 422 грн. 67 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 15.08.11р.)

від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № 5101 від 08.10.09р.)

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернулася до господарського суду Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі " (надалі Відповідач) про розірвання Договору № 259-06 про розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків в національній та іноземній валюті від 22.05.2000 р. та стягнення в сумі 6 422 грн. 67 коп.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2011 року (а.с. 66-68) позов задоволено.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано наступним.

7 лютого 2011 р. розрахунковий рахунок позивача було заблоковано. Підставою блокування було накладення постановою відділу ДВС Рівненського МУЮ від 25 січня 2011 р. арешту на все майно, що належить ОСОБА_1, в процесі виконання ухвали № 2-14202 від 11.11.2010 р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Разом з тим, 28 січня 2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було прийнято рішення у цивільній справі №2-14202 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги задоволено. Однак, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2011 року.

1 серпня 2011 р. Позивач звернулася до Відповідача з листом про розблокування рахунку, на якому знаходяться належні їй кошти в сумі 6 422 грн. 67 коп., проте даний рахунок не був розблокований Відповідачем. Після чого Позивач звернулася до банку із заявою про розірвання договору банківського рахунку від 22.05.2000 р., укладеного між ПАТ "Приватбанк" та ФОП ОСОБА_1, закриття рахунку та перерахування коштів. Дана заява відповідачем залишена без належного реагування, кошти в сумі 6422 грн. 67 коп., що знаходяться на вказаному рахунку позивача, не повернуті.

За умовами ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Посилаючись на ч. 6 ст. 154 ЦПК України, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки судове рішення про відмову в позові у справі № 2-14202 набрало законної сили 14.06.2011 р., вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2010 р. заходи забезпечення позову повинні були застосовуватися до 14.06.2011 р. Застосування заходів забезпечення позову після цієї дати є неправомірним.

Місцевий господарський суд вважає, що клієнт банку вправі у будь-який час ініціювати процедуру розірвання Договору, що і було зроблено позивачем шляхом звернення до Банку із відповідною заявою про розірвання Договору та перерахування залишку коштів за вказаними в заяві реквізитами.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач, звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 78-81) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2012 року у даній справі скасувати.

Відповідач вважає рішення незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюється виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

В апеляційній скарзі Відповідач вказує на те, що накладаючи арешт на рахунок Позивача, він виконував вимоги ДВС.

Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про виконавче провадження»у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

В судовому засіданні представник Відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Не погоджуючись з доводами Відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 93-94), в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач стверджує, що державним виконавцем було накладено арешт на майно, а не на кошти позивача. Арешт на кошти, що містяться на рахунку банку може накладатися лише на підставі постанови про арешт коштів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 22 травня 2000 р. між Відповідачем та Позивачем було укладено Договір № 259-06 про розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків в національній та іноземній валюті (надалі Договір, а.с.52-54).

Відповідно до розділу 1 Договору, предметом даної угоди є відкриття поточного рахунку (рахунків) в Банку на підставі інструкції Національного банку України "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" та чинного законодавства. Здійснення всіх видів розрахункових та касових операцій, передбачених режимом поточного рахунку в національній або іноземній валюті.

Згідно п.п.2.1.1 Договору, банк зобовязується відкрити клієнту на момент укладання Договору поточний рахунок (рахунки): № 26008247698001 в національній валюті. Наступні рахунки відкриваються на підставі письмової заяви клієнта за формою, встановленою Національним банком України і обслуговуються у відповідності з цим договором.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.4 Договору, термін дії цього договору - один рік з моменту його підписання та може бути продовженим на такий самий термін, якщо жодна зі сторін не заявить про розірвання за 20 днів до його закінчення.

Отже, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунка.

Згідно зі статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Водночас п. 6.3 договору сторони погодили, що сторони не мають права розірвати даний договір в односторонньому порядку за винятком випадків, передбачених діючим законодавством і даним договором.

У відповідності до п. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

За умовами п. 2.1.14 договору банк зобовязаний закрити рахунок (рахунки) клієнта за його письмовою заявою у випадках не заборонених чинним законодавством.

Аналогічні вимоги передбачено пунктами 20.1, 20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі Інструкція), якими встановлено, що поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); а також на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом. Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі.

Системний аналіз норм діючого законодавства та умов договору дає суду підстави вважати, що договір банківського рахунка може буди розірваний з ініціативи клієнта у будь-який час. Це правило є винятком із загальної норми, встановленої ст. 525 Цивільним кодексом України.

Беручи до уваги викладене, суд вважає безпідставним посилання апелянта на ст. ст. 651, 652 ЦК України, якими визначено підстави для зміни чи розірвання договору, в заперечення вимог про розірвання договору банківського рахунка.

Окрім того, ч. 1 ст. 651 ЦК України встановлено відсилкову норму, яка допускає зміну чи розірвання договору в односторонньому порядку, якщо дане визначено законом або договором.

Нормами законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини, та договору передбачено можливість розірвання договору банківського рахунка за заявою клієнта (ст.1075 ЦК України, пункти 20.1, 20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, пункт 2.1.14 договору).

1 серпня 2011 року (а.с. 15) СПД ОСОБА_1 зверталась до відповідача з листом про надання інформації щодо підстав неможливості користування рахунком та вимогою розблокувати рахунок № 26008247698001, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", на якому знаходяться належні їй оборотні кошти. Додатком до даного листа зазначено копію рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2011р.

Крім того, позивач звернулася до відповідача із письмовою заявою (а.с. 30) про розірвання договору банківського рахунка № 259-06 від 22.05.2000 року, укладеного між відповідачем та позивачем, закриття рахунка № 26008247698001 та перерахування коштів з вказаного рахунка на рахунок Позивача, що відкритий в ПАТ "Банк Форум". Доказом отримання банком такої заяви 13.09.2011р. є штамп філії на документі.

Разом з тим, дані заяви позивача були залишені банком без задоволення.

Неможливість врегулювати даний спір в позасудовому порядку стало підставою для звернення позивача з відповідними позовними вимогами до суду.

Заперечуючи позовні вимоги та не погоджуючись з рішенням першої інстанції у апеляційній скарзі та в поясненнях в судовому засіданні представник відповідача посилається на ст.. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та ЦПК України.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-14202 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно зі здійсненням його опису та грошових коштів на всіх рахунках у межах заявлених позовних вимог у розмірі 477400 грн. 41 коп., що належать ОСОБА_4, ОСОБА_1, яка була надіслана для виконання до відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції.

На виконання вищевказаної ухвали відділом ДВС Рівненського МУЮ 25 січня 2011 року винесено постанову ВП № 23905001 (а.с. 38-39) про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_1. Дана постанова була надіслана на адресу відповідача та прийнята ним до виконання, за наслідком чого було накладено арешт на рахунок позивача № 26008247698001 у ПАТ КБ "Приватбанк".

Колегія суду зауважує, що відповідно до ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт намайно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів таінших цінностей боржника, щознаходяться нарахунках і вкладах чиназберіганні вбанках або інших фінансових установах.

28 січня 2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було прийнято рішення у цивільній справі № 2-14202 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус”, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги задоволено (а.с. 23-26).

При цьому, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус” про стягнення заборгованості відмовлено (а..с. 27-29). Дане рішення набрало законної сили 14.06.2011 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.

Враховуючи, що, оскільки судове рішення про відмову в позові у справі № 2-14202 набрало законної сили 14.06.2011 р., вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2010 р. заходи забезпечення позову повинні були застосовуватися до 14.06.2011 р.. Застосування заходів забезпечення позову після цієї дати є неправомірним.

При цьому посилання апелянта на п. 3-4 ст. 154 ЦПК України, згідно якої заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу та п. 6 ст. 154 ЦПК України, згідно якого, суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, суд вважає необґрунтованими, оскільки даними нормами визначено виключно право суду, щодо прийняття окремого процесуального документа про скасування заходів забезпечення, а не його обовязок.

Водночас п. 6 ст. 154 ЦПК України встановлено імперативну норму, якою визначено строк дії заходів забезпечення позову, зокрема до набрання рішенням законної сили.

Посилання апелянта на ст.. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в підтвердження своїх заперечень, суд теж вважає безпідставним, оскільки даною законодавчою нормою передбачено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду. При цьому відповідач стверджує, що постанови державного виконавця, яка б надавала правові підстави для зняття арешту з рахунка чи відповідного рішення суду у банку не було.

Водночас, на думку суду, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року у справі № 2-14202, є достатньою правовою підставою для скасування заходів забезпечення позову.

При цьому, суд враховує, що стягнення заборгованості за кредитним договором № 0702/03, укладеним між Позивачем та Бунгою О.Ю. 06.02.2007 року неодноразово було предметом судових розглядів, зокрема.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26.08.2009 року по справі № 2-806/09 ЗАТ КБ «ПриватБанку»у задоволенні вимог до ОСОБА_4, ТОВ "Меблі-Каприз", ОСОБА_1 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором № 0702/03 від 06.02.2007 року на майно застави відмовлено за їх безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02.07.2010 року у справі №2-176/09 позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»396535.12 грн. заборгованості за кредитним договором від 06.02.200" року. 1213.34 грн. судових витрат, в задоволенні решти повних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" - відмовлено.

Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не виступала поручителем по спірному кредитному договору, а отже вона не може і нести солідарну відповідальність у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою відповідно до умов ст. 554 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Рівненського міського суду від 03 грудня 2010 року по справі № 2-12038 за позовом ПАТ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором провадження у справі було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду за спірним кредитним договором між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Вказані рішення судів вступили в законну силу.

Рішенням судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року скасовано рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 січня 2011 року у справі № 2-14202 (в провадженні якої і були вжиті заходи забезпечення позову), в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" про стягнення заборгованості відмовлено.

При цьому судом враховано, що стороною у справі № 2-14202 (позивачем) є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", за заявою якого і застосовано заходи забезпечення позову. А тому ПАТ Комерційний банк “Приватбанк” не могло бути невідомо про існування такого судового рішення. Більше того, СПД ОСОБА_1 разом із заявою про надання інформації та вимогою про розблокування рахунків від 01.08.11р. надіслала банківській установі дане судове рішення, що набрало законної сили (а.с. 15).

Враховуючи дані обставини справи суд вважає, що дії відповідача щодо неповернення коштів, що обліковувалися на рахунку позивача є неправомірними.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2011 року у справі № 5019/2351/11 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.