Рішення № 22037913, 12.03.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2012 р. Справа № 5023/10649/11

вх. № 10649/11

Суддя господарського суду Інте Т.В.

при секретарі судовогозасідання Федорова К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дов. № 01/15 від 16.01.12 р.;

відповідача - ОСОБА_3, дов. № 01-31/305 від 23.01.12 р.;

3-ї особи : 1. Головне фінансове управління Харківської обласної державної адміністрації - ОСОБА_4, дов. № 12-11/26 від 16.07.08 р.;

2. Головне Управління Державного казначейства України в Харківській області - не з"явився;

розглянувши справу за позовом ВАТ "АТП - 16351" м. Дергачі

до Дергачівська районної державної адміністрації Харківської області, м. Дергачі 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 1. Головне Управління Державного казначейства України в Харківській області, м. Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 2. Головне фінансове управління Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків

про стягнення 1417513,50 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ВАТ "АТП-16351" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області 1 417513,50 грн., в т. ч. 1184895, 90 грн. - інфляційних нарахувань та 232617, 60 грн. - 3 % річних, нарахованих у звязку з порушенням відповідачем грошових зобовязань за договорами на виплату компенсацій за перевезення пільгового контингенту пасажирів від 26.02.2003 року та від 26.01.2004 року.

Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує присудженням до стягнення з відповідача рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2010 року у справі № 61/142-09, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року 1211550, 00 грн. заборгованості по виплаті компенсацій за перевезення пільгового контингенту пасажирів у 2003 та 2004 рр. Рішення набрало чинності 15 листопада 2010 року.

16 січня 2012 року позивачем була подана заява про повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яка, відповідно до ст. 81-1 ГПК України була задоволена судом і фіксування судового процесу продовжувалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.01.2012 року було задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне Управління Державного казначейства України в Харківській області та Головне фінансове управління Харківської обласної державної адміністрації.

Ухвалою від 01.02.2012 року судом було задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 13.02.2012 року.

02 лютого 2012 року позивач, відповідно до статті 22 ГПК України, звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом та подальший розгляд справи було продовжено з її урахуванням.

Позивачем було збільшено заявлену до стягнення суму інфляційних нарахувань до 1514437, 50 грн. та суму 3 % річних до 257612, 04 грн. Загальна сума позову склала 1772049, 54 грн.

02 лютого 2012 року представник Головного Управління Державного казначейства України в Харківській області звернувся до суду з заявою про слухання справи у його відсутності, у звязку з відсутністю будь-яких відносин із позивачем та не порушенням його законних прав та інтересів.

В судовому засіданні, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувались перерви з 13.02.2012 року до 21.02.2012 року та з 21.02.2012 року до 22.02.2012 року.

Ухвалою суду від 22 лютого 2012 року, відповідно до статті 69 ГПК України, було задоволено заяву позивача та продовжено строк розгляду справи до 09 березня 2012 року.

У судовому засіданні 22 лютого 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема, посилаючись на не зазначення позивачем норми закону, яка б відсилала вирішення спору в порядку господарського судочинства до вимог Цивільного кодексу України, якщо діє Господарський кодекс України, що визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субєктами господарювання. У договорах на перевезення пасажирів від 26.02.2003 року та від 26.01.2004 року, укладених між позивачем та відповідачем, відповідно до Закону України « Про автомобільний транспорт », було визначено розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок здійснення перевезення пільгового контингенту пасажирів та регулювання тарифів, механізмів їх виплати, відшкодування інфляційних втрат та 3% річних не передбачено. Посилання позивача на статтю 625 ЦК України є безпідставними, оскільки характер договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, відповідно до ст. 3, 176 ГК України, відноситься до організаційно-господарських відносин, в результаті яких виникають організаційно-господарські зобовязання. Застосування норм ст. 625 ЦК України, на думку відповідача, до даних договірних відносин є неможливим, оскільки, предмет цивільного права обмежується регулюванням певного кола відносин, що визначаються ст. 1 ЦК України. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується. Правовідносини між сторонами у справі є бюджетними, а отже, мають регулюватися Бюджетним кодексом України та законами про бюджет України 2007-2012 років, до регулювання цих відносин не можуть застосовуватися норми цивільного законодавства. Відповідач наполягає на тому, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України " Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету " № 256 від 04.03.2002 року, загальний обсяг виплат із місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Також, відповідач зазначає, що відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 року № 01-8/685, стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобовязанням підвищена в порядку індексації, а також 3 % річних від простроченої суми, здійснюється за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Крім того, просить врахувати, що рішення господарського суду Харківської області було прийнято 07.04.2010 року, набрало чинності 15.11.2010 року, наказ виданий судом 09.12.2010 року, до суду позивач звернувся з позовом 23.12.2011 року, в звязку з чим просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин, визнати даний строк таким, що сплив та відмовити у задоволенні позову відповідно до ст. 267 ЦК України.

Третя особа - Головне фінансове управління Харківської обласної державної адміністрації надало до суду заяву про застосування у справі строків позовної давності, в звязку з порушенням майнових прав позивача в 2005 році.

Крім того, Головним фінансовим управлінням Харківської обласної державної адміністрації надано пояснення у справі, в якому він вказує на неправомірне предявлення позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, відповідачу вимоги про сплату інфляційних нарахувань та 3 % річних; не передбачення договорами, укладеними у 2003-2004 рр. між сторонами даних нарахувань, натомість, посилається на ту обставину, що законом або чинним законодавством України у бюджетних відносинах, які мають місце у даному випадку, передбачено інший порядок без урахування індексів інфляції та 3% річних. Витрати Державного бюджету на покриття зобовязань поза межами бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області і будь-які зобовязання, взяті відповідачем за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет не вважаються бюджетними зобовязаннями та не можуть здійснюватися. Стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми не входять до компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а тому не підлягають відшкодуванню.

Згідно ст. 607 ЦК України, зобов*язання припиняється неможливістю його виконання, у зв*язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Доказів користування відповідачем утриманими грошовими коштами, які належать до сплати "кредитору" суду не надано.

Оцінюючи подані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

26.02.2003 року та 26.01.2004 року між позивачем та відповідачем були укладені господарські договори на виплату компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів.

Позивач по факту обліковував обсяги послуг по видам перевезень, та щомісячно подавав до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області розшифровки до акту звіряння, як додатки до договорів від 26.02.2003р., та 26.01.2004р., на отримання компенсації і фактичних затрат від перевезень по ВАТ “АТП-16351”. Дані розшифровки приймалися відповідачем без жодних зауважень.

Але відповідач, порушуючи вищезазначені договори, не виплачував позивачу суми компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів, чим порушив майнові права та завдав збитки господарській діяльності позивача.

В звязку з цим у серпні 2005 року Відкрите акціонерне товариство "АТП-16351" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до:

1) Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області ( м. Дергачі, Харківська область );

2) Управління соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (м. Дергачі, Харківська область);

3) Третя особа - Головне управління промисловості, транспорту та звязку Харківської обласної державної адміністрації (м. Харків)

про стягнення компенсації за безкоштовний проїзд пільгової категорії пасажирів в сумі 1211550,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2010 року у справі № 61/142-09, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року позов задоволено частково. З Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь ВАТ "АТП-16351" стягнено 1 211550, 00 грн. заборгованості, 12 115 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набрало законної сили 15.11.2010 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 у справі № 61/142-09 (42/91-08, 53/441-06, 08/288-05) постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року залишено без змін.

На примусове виконання вказаного судового рішення 09 грудня 2010 року господарським судом Харківської області було видано судовий наказ, на підставі якого 27 травня 2011 року державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області Верещагіна Є. А., на підставі статей 17,19,21,25 Закону України "Про виконавче провадження" винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 26779403.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків від інфляції та 3 процентів річних за неналежне виконання взятих на себе зобовязань.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2010 року у справі № 61/142-09 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем грошової заборгованості в сумі 1211550, 00 грн. та порушення відповідачем строків виконання грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Станом на момент розгляду справи відповідач 1 211 550,00 грн. заборгованості позивачу не сплатив та не надав суду жодних доказів, які підтверджували б оплату даної заборгованості.

Згідно із ч .1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобовязання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, в результаті якого припиняються права та обовязки сторін у зобовязанні.

Відповідач продовжує не виконувати зобовязання по сплаті позивачу заборгованості у сумі 1 211 550,00 грн., тим самим не виконуючи рішення господарського суду від 07.04.2010 року у справі № 61/142-09, яке набрало законної сили та, відповідно до статті 124 Конституції України та статті 4-5 ГПК України, є обовязковим до виконання на всій території України.

Не виконання відповідачем грошового зобовязання та ухиляння від його виконання підтверджується актом звіряння між сторонами від 04.01.2012 року, який міститься у матеріалах справи.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення даної статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобовязання в незалежності від наявності вини в його діях.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

В інформаційному листі ВГСУ № 01-8/685 від 20.11.2008 року зазначено, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №1/384-07).

Доводи відповідача та третьої особи - Головного фінансового управління ХОДА стосовно визначення правових відносин, що склалися між сторонами як бюджетних, а не майнових, та як наслідок наданні переваги у застосуванні норм Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів у сфері бюджетних відносин, суд відхиляє у зв'язку з тим, що у даних правовідносинах відповідач не виступає як суб'єкти владних повноважень, оскільки обов'язок відшкодувати інфляційні нарахування та 3% річних за період прострочення виконання грошового зобовязання з оплати заборгованості за пільгове перевезення пасажирів позивачеві, стягнутої судовим рішенням, яке набрало законної сили і підлягає обовязковому виконанню, випливає з двох господарських договорів, які при укладенні сторонами спрямовувалися на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, на підставі юридичної рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Також, суд не погоджується з твердженнями відповідача щодо визначення відносин між ним та позивачем як організаційно-господарських, через те, що організаційно-господарські відносини відносяться до категорії вертикальних, переважне місце в яких надається організаційним елементам. Такі відносини, зокрема, виникають у організаційно-господарських зобовязаннях ( ст. 176 ГК України) чи при реалізації субєктом організаційно-господарських повноважень своїх організаційно-засновницьких повноважень ( ст. 135 ГК України ).

Не зважаючи на те, що відповідач є органом владних повноважень, спірні правовідносини не мають публічно-правового характеру та не пов'язані з реалізацією публічної влади, тому даний спір є господарським та підлягає розгляду на підставі норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача та третьої особи - Головного фінансового управління ХОДА на неправомірне застосування позивачем статті 625 ЦК України, адже право позивача вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У звязку з тим, що в країні відбулися обєктивні інфляційні процеси, позивач має право на збереження реальної величини несвоєчасно сплачених йому грошових коштів відповідачем.

Інфляційні нарахування - це частина грошового зобовязання боржника, яка не залежить від його волі; стягнення інфляційних є правом кредитора, встановленим законом. Інфляційні втрати не є санкцією, не є штрафом і не є способом забезпечення зобовязання, оскільки є частиною самого зобовязання.

Три відсотки річних - це частина грошового зобовязання боржника, як спеціальна відповідальність перед кредитором за порушення грошового зобовязання; стягнення трьох відсотків річних є правом кредитора, встановленим законом. Три відсотки річних не є штрафом, неустойкою або способом забезпечення виконання зобовязань.

Інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотка річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Стягнення 3 % річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних зобовязань, що може реалізуватись шляхом предявленням окремого позову, не повязаного з позовом про стягнення боргу чи виконанням рішення по стягненню боргу.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Позивачем зроблений розрахунок інфляційних нарахувань за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2011 р. та 3 % річних за період з 01.01.2005 р. по 31.01.2012 р. на основну суму заборгованості 1211550, 00 грн.

Сума нарахованих інфляційних складає 1514437,50 грн. та 3 % річних - 257612,04 грн.

Як вказує позивач, він довідався про порушення свого права 01.01.2005 року і, саме з цієї дати у нього виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до приписів ст. ст. 256, 257, 261, 267 позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач зазначає, що перебіг строку позовної давності почався 01.01.2005 року, тобто з того моменту, коли відповідачем були порушені його майнові права; у серпні місяці 2005 року строк позовної давності перервався у звязку із зверненням позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача 1211550, 00 грн. боргу; перебіг строку позовної давності розпочався заново - 15.11.2010 року, тобто з дня, коли рішення суду у справі № 61/142-09, яким було задоволено вимоги позивача та стягнуто з відповідача 1211550, 00 грн., набрало законної сили.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на частину 2 статті 264 ЦК України, якою встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач і після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується ( ч. 3 статті 264 ЦК України).

При зверненні з позовом до суду про стягнення основної заборгованості, в межах справи № 61/142-09 позивач не заявляв вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, що є його правом.

Переривання перебігу строку позовної давності стосувалося б лише вимог щодо основного зобов'язання, яке було стягнуто за рішенням суду, та не стосується стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, яке є предметом позову, що розглядається.

Судом встановлено, що після прийняття судом рішення про стягнення основного боргу, грошове зобовязання не припинилось, оскільки позивач реально грошові кошти не отримав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що строк позовної давності про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних у сумі за період з 01.01.2005 року по 22.12.2008 року сплив (судом враховано, що даний позов поданий до суду 23.12.2011 року ), відповідачем зроблена заява про застосування строку позовної давності, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобовязання, судом самостійно було зроблено перерахунок заявлених до стягнення сум та визнано позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних правомірними в сумі 109139 грн., 08 коп. та інфляційних нарахувань - в сумі 340599,91 грн. за період з 23.12.2008 року по 23.12.2011 року.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в частині вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних за період з 01.01.2005 року по 22.12.2008 року відмовити у звязку зі спливом строку позовної давності.

Позов задовольнити в частині стягнення з відповідача 449738,99 грн.., в тому числі, інфляційних нарахувань в сумі 340599,91 грн. та 3 % річних в сумі 109139, 08 грн. за період з 23 грудня 2008 року по 23 грудня 2011 року, тобто враховуючи строк загальної позовної давності у три роки.

При розрахунку інфляційних нарахувань судом враховані положення Листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.97 " Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ ", а саме при застосуванні індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з врахуванням даного місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою від 16 січня 2012 року, за наслідками розгляду у судовому засіданні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору при поданні до господарського суду позову у звязку із скрутним майновим станом, суд на підставі частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" звільнив позивача від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, згідно з частиною 3 статті 49 ГПК України судовий збір в розмірі 8994,78 грн. підлягає стягненню з відповідача до державного бюджету України.

Керуючись ст. 6, 8, ч. 2 ст. 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 256, 257, 261, 267, ч. 2, 3 ст. 264, 525, 526, ч.1 ст. 530, 598, 599, ч. 1 ст. 612, 625, ЦК України, ст. 1, 7, ч. 1 ст. 193, ч. 1, 3 ст. 202 ГК України, ст.ст. 4 4-4, 32 - 34, ч. 2 ст. 35, 43, 44, ч. 1, 3 ст. 49, ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (майдан Перемоги, 5-А, м. Дергачі, Дергачівській район, Харківська область, 62300, код ЄДРПОУ 24129939, відомості про банківські рахунки відсутні ) на користь Відкритого акціонерного товариства "АТП-16351" (62300, вул. Залізнична, 4 , м. Дергачі, Харківська область, код ЄДРПОУ 14084041, р/р 2600206220668 ( валюта українська гривня ), МФО банку 321983 ПАТКБ « ПРАВЕКС БАНК ») 340599,91 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 109139,08 грн.

Стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (майдан Перемоги, 5-А, м. Дергачі, Дергачівській район, Харківська область, 62300, код ЄДРПОУ 24129939, відомості про банківські рахунки відсутні) до державного бюджету України (одержувач - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код класифікації доходів бюджету 22030001, банк отримувача - ГУДКСУ у Харківській обл., код банку отримувача 851011) 8994,78 грн. судового збору.

В частині вимог щодо стягнення з відповідача 1173837,59 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 148472,96 грн., в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Інте Т.В.

Повне рішення складено 12 березня 2012 року.