Ухвала суду № 22037784, 28.02.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

УХВАЛА

"28" лютого 2012 р. Справа № 5023/10379/11

вх. № 10379/11

Суддя господарського суду Прохоров С.А.

при секретарі судовогозасідання Рудяк Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1 за дов.

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Харків

до ФОП ОСОБА_3, с. Циркуни

про стягнення коштів у розмірі 69 980,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_3 за договором позики від 23.12.2008 року у сумі 20 000,00 грн. та суми нарахованих процентів за весь час прострочення у розмірі 49980,00 грн.

Представник позивача в призначене судове засідання не з’явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, просить суд припинити провадження у справі, оскільки укладений між сторонами договір позики не має ознак господарського правочину, а тому спір між сторонами виник не у зв'язку із підприємницькою діяльністю.

Також відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, а саме просив суд витребувати у позивача - ФОП ОСОБА_2 відомості про його облік в органах ДПС України як платника податків та відомості про те, на якій системі оподаткування він перебуває; відомості у бухгалтерському обліку (відображення в бухгалтерському реєстрі, виписку з касової та чекової книжки) про рух коштів у сумі 20 000,00 грн. станом на 23.12.2008 року, а також виписку з банку про рух коштів за рахунком на підтвердження операції по зняттю коштів у сумі 20 000,00 грн. з поточного рахунку.

Клопотання про витребування доказів задоволено судом, однак позивачем вимоги ухвали суду не виконано, витребувані судом документи не надано.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв’язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.

Крім того, відповідно до роз’яснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008р. до повноважень господарських судів не віднесено з’ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також, в зазначеному інформаційному листі викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній”і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне:

23.12.2008 року між сторонами було підписано договір позики відповідно до п.1 якого позикодавець (позивач) передав, а позичальник (відповідач) прийняв у власність 20 000,00 грн. під 13,3 % у місяць.

Факт передачі грошових коштів підтверджується наявною у справі розпискою від імені фізичної особи ОСОБА_3 про отримання від фізичної особи ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн.

Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи , громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

На підставі ст.3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві цивільно-правовому договору, так і особливі риси. Такими особливостями є:

1) суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) зміст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Враховуючи наведені ознаки, господарським слід вважати такий цивільно-правовий договір, сторонами якого є юридичні чи фізичні особи - суб'єкти господарювання і за яким передається майно, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарським зобов'язання, відповідно, стає у разі, коли воно виникає з приводу чи у зв'язку зі здійсненням суб'єктами господарської (зокрема підприємницької) діяльності, ознаки якої наводяться у ст. 3 (ст. 42) ГК України.

Так, господарський договір має особливі ознаки: по-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних сторонам господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. Зміст господарських договорів має відповідати господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін.

Отже, господарський договір — це майнова угода господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Ч. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року (надалі — Постанова Пленуму) визначено, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. На підставі ч.3 Постанови Пленуму у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Згідно п.3.1 ч.3 Постанови Пленуму господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Надання грошових коштів у позику юридичними особами є фінансовою послугою відповідно до ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 червня 2001 р. А юридична особа, яка надає фінансові послуги має набути статусу фінансової установи. Згідно закону: „Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом".

До фінансових установ згідно закону належать - банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК України, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону.

Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні фізичні особи підприємці можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності. Поряд із загальними обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності, встановленими ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво", фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема: 1) надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом. Згідно із Законом України від 12 липня 2001 р. № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги: — випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; — довірче управління фінансовими активами; — діяльність з обміну валют; — залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; — фінансовий лізинг; — надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Так, згідно умов договору позики від 23.12.2008 року, що укладений між Позивачем та Відповідачем, він не був укладений в зв'язку з підприємницькою діяльністю хоча б однієї із сторін, оскільки з договору не вбачається для яких підприємницьких цілей позичалися або бралися в борг кошти за договором. Крім того, фактично цей договір був укладений як договір між фізичними особами, а реквізити та печатки підприємців були зазначені сторонами формально (для надання договору значущості).

Крім того, позивач взагалі не мав права укладати такий договір з вищенаведених підстав.

З урахуванням вищевказаного згідно ч.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав.

За предметним критерієм, до компетенції господарських судів відносяться спори і справи, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.11 р. № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" встановлено, що підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

З огляду на приписи частини третьої ст.22 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги ст.ст. 1, 4.1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.11 р. № 10 передбачені наступні умови, за яких спір є підвідомчим господарському суду: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Враховуючи викладене, суд визнає спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не господарським, а отже, таким, що не підлягає розгляду в господарському суді України, а повинен розглядатися місцевим судом загальної юрисдикції, у зв'язку із чим провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ст.ст.44-49 ГПК України, сплачені позивачем судові витрати підлягають поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1,12,22,33,43,44-49, п.1 ст.80, ст.86 ГПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №5023/10379/11 припинити .

Суддя Прохоров С.А.

повний текст ухвали складено та підписано судом 01.03.2012 року