Рішення № 22037470, 13.03.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року справа № 5020-90/2012

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю

„Млинарський комплекс „Кримфуд”,

ідентифікаційний код 25134813

(95051, м. Сімферополь, вул. Жигаліної, 13)

до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99040, АДРЕСА_1)

про стягнення 20400,00 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „Млинарський комплекс „Кримфуд”) явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив;

відповідач (ФОП ОСОБА_1В.) ОСОБА_2 представник, довіреність № 1-107 від 08.02.2012.

Обставини справи:

24.01.2012 Товариство з обмеженою „Млинарський комплекс „Кримфуд” (далі позивач, ТОВ „Млинарський комплекс „Кримфуд”) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_1) про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 20400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо оплати товару борошна, отриманого ФОП ОСОБА_1 від ТОВ „Млинарський комплекс „Кримфуд” згідно з накладною № 3093 від 04.05.2011 на суму 20400,00 грн.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав письмовий відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на неотримання вказаного в накладній товару, відсутність договору з позивачем та доказів, які б підтверджували сам факт передачі відповідачеві відповідного товару /арк. с. 28-31/.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої вимоги й заперечення.

Позивач у засідання суду 13.03.2012 явку уповноваженого представника не забезпечив, хочу про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином та своєчасно, про причини неявки суду не сповістив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність позивача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.05.2011 на підставі видаткової накладної №3093 ТОВ „Млинарський комплекс „Кримфуд” (позивач) поставив ФОПОСОБА_1 (відповідач) товар борошно вищого ґатунку кількістю 6 тонн на загальну суму 20400,00 грн /арк. с. 6/.

За твердженням позивача, відповідач отримав зазначений товар, проте не оплатив його, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобовязання з оплати поставленого позивачем товару.

Предметом позову є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою „Млинарський комплекс „Кримфуд” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлений товар, тому застосуванню до спірних правовідносин сторін підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань та відповідальності за порушення зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод), із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. ст. 202, 205 ЦК України).

На підставі наданих до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України та статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі домовленостей з відповідачем та видаткової накладної № 3093 від 04.05.2011 /арк. с. 6/ ТОВ„Млинарський комплекс „Кримфуд” передало у власність ФОП ОСОБА_1 шість тонн борошна вищого ґатунку на загальну суму 20400,00 грн, за які відповідач не розрахувався.

Відповідно до вимог статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має довести факт поставки відповідачеві борошна вищого ґатунку кількістю 6 тонн на загальну суму 20400,00 грн та факт отримання цього товару відповідачем, тобто підтвердити факт здійснення господарської операції.

Документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, є первинними документами (ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлені вимоги до первинних документів, до яких, зокрема, відносяться: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна. Так, первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги містяться і у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (з подальшими змінами і доповненнями) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення).

Зокрема, згідно з пунктом 2.1 Положення, первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обовязкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна №3093 від 04.05.2011 на суму 20400,00 грн, копія якої міститься в матеріалах справи /арк. с. 6/, складена з порушенням зазначених вимог, оскільки не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення поставки борошна вищого ґатунку кількістю 6 тонн з боку відповідача та отримала зазначений товар. Так, у вказаній накладній в графі „Отримав (-ла)” стоїть підпис невідомої особи, без розшифровки підпису та зазначення посади, підпис не засвідчений печаткою відповідача, в той час коли відповідач, хоча і є фізичною особою, але має круглу печатку.

Також суд зауважує на наступному.

За загальним правилом, відпуск товарно-матеріальних цінностей фізичній особі-підприємцю не потребує подання довіреності, якщо підприємець особисто отримує такі цінності. Водночас, якщо фізична особа-підприємець доручає отримання товарно-матеріальних цінностей іншій особі, приміром, найманому працівникові, то в даному випадку потрібна відповідна довіреність, яка оформлюється згідно з вимогами Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 (з подальшими змінами і доповненнями), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за №293/1318 (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 2 Інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 13 зазначеної Інструкції встановлено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обовязки з ведення бухгалтерського обліку.

Отже, якщо товар отримувався не відповідачем, а іншою особою, позивач був зобовязаний надати відповідну довіреність, яка б підтверджувала цей факт.

Проте, в матеріалах справи така довіреність відсутня.

Таким чином, надана позивачем до матеріалів справи видаткова накладна не має юридичної сили, оскільки не відповідає вимогам, які предявляються до первинних документів, та, як наслідок, не підтверджує факту здійснення зазначеної в ній господарської операції.

Крім того, згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (з подальшими змінами і доповненнями), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі Правила), товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пунктів 10.8, 10.12 зазначених Правил у товарно-транспортній накладній зазначається прізвище, імя, по батькові представника Замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж. Здача Замовником і приймання Перевізником вантажів, що перевозяться навалом, наливом або в контейнерах, передбачають визначення та запис маси вантажу в товарно-транспортній накладній.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (абз. 1 п. 11.1 Правил).

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається (п. 11.3 Правил).

Пунктами 11.4-11.7 Правил передбачено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, у разі відвантаження позивачем зазначеного товару у нього повинен був залишитися примірних товарно-транспортної накладної, оформленої відповідно до вищенаведених правил.

Але, товарно-транспортна накладна №309 від 04.05.2011, копія якої надана позивачем до матеріалів справи /арк. с. 24/, не відповідає вимогам чинного законодавства щодо її оформлення. Зокрема, у графі „Вантаж одержав” відсутній підпис вантажоодержувача (ФОПОСОБА_1В.) та відбиток його печатки; не заповнені й інші обовязкові реквізити документа, що робить його таким, що не має юридичної сили.

Суд звертає увагу і на розбіжності, які існують у наданих позивачем документах. Так, у видатковій накладній №3093 від 04.05.2011 є застереження, що отримання продукції здійснюється за адресою: вул. Жигаліної, 13, м. Сімферополь, АР Крим, України, 95051 /арк.с.6/. Водночас, у товарно-транспортній накладній №309 від 04.05.2011 пунктом розвантаження є м. Севастополь /арк. с. 24/.

Подорожній лист №772 вантажного автомобіля з 1-31 травня 2011 року, копія якого надана позивачем до матеріалів справи /арк. с. 25/, у графах „виїзд із гаража” та „повернення в гараж” не містить жодних відомостей /арк. с. 25/, а отже, взагалі неможливо встановити, чи здійснював водій виїзди у зазначений період. Журнал видачі (обліку) дорожніх листів з 1-31 травня 2011 року також не містить відомостей щодо показань спідометру при виїзді та при поверненні /арк. с. 27/, а тому не є належним та допустимим доказом у справі.

Таким чином, під час розгляду справи жодного первинного бухгалтерського документа, що відповідає вимогам Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” або свідчить про отримання товару відповідачем, позивач суду не надав.

Згідно із частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у ФОП ОСОБА_1 зобовязання перед позивачем у сумі 20400,00 грн, у суду відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 44 ГПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України „Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 13 Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік” мінімальна заробітна плата у місячному розмірі встановлена: з 1 січня 1073 гривні.

Отже, при зверненні 24.01.2012 до суду із даним позовом позивач повинен був сплатити 1609,50 грн (1073,00*1,5=1609,50). Натомість, фактично позивачем сплачено 1506,00 грн /арк. с. 5/, що є меншим, ніж визначено законом, на 103,50 грн.

Ухвалами від 30.01.2012 та 01.03.2012 суд зобовязував позивача надати докази сплати судового збору у розмірі, встановленому статтею 4 Закону України „Про судовий збір”, а саме: доплатити 103,50 грн.

Проте, позивач не виконав цих вимог суду.

Враховуючи те, що судом прийнято рішення про відмову у позові, судовий збір покладається на позивача у повному обсязі, а тому недоплачена сума судового збору підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У позові відмовити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Млинарський комплекс „Кримфуд” (ідентифікаційний код 25134813; 95051, м. Сімферополь, вул. Жигаліної, 13; п/р 26008000231032 в АКБ „Чорноморський банк реконструкції та розвитку”, м. Сімферополь, МФО 384577) до Державного бюджету міста Севастополя (код ЄДРПОУ 38022717, рахунок № 31215206783001 в ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509, код бюджетної класифікації 22030001, код платежу 23013519) судовий збір в сумі 103,50 грн (сто три грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

19.03.2012.