Рішення № 22036905, 15.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.12 Справа № 5015/293/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Е ВАН ВАЙК і МОЯ Логістик», Львівська область, Золочівський район, с. Підгайчики,

до відповідача: Приватного підприємства «Тайфун-Плюс», Львівська область, Буський район, с. Ожидів,

про: стягнення 5 380 грн. 00 коп. заборгованості, 100 грн. 52 коп. пені, 64 грн. 85 коп. десяти відсотків річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1. представник (довіреність в матеріалах справи),

Від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача розяснено права та обовязки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Е ВАН ВАЙК і МОЯ Логістик»до Приватного підприємства «Тайфун-Плюс»про стягнення 5 380 грн. 00 коп. заборгованості, 100 грн. 52 коп. пені, 64 грн. 85 коп. десяти відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 25.01.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 02.02.2012 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач 30.01.2012 року рекомендованою поштою № 79038 0099257 0 та 28.01.2012 року рекомендованою поштою № 80726 0000411 5, відповідач 28.01.2012 року рекомендованою поштою № 80530 0001037 0 та 30.01.2012 року рекомендованою поштою № 79008 0717188 3 (оригінали повідомлень про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду по справі.

Представник позивача в судове засідання 15.03.2012 року зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою Наказом ВГСУ від 25.10.2004 року № 64 (докази в матеріалах справи).

Враховуючи неявку повноважного представника відповідача та невиконання ним вимог ухвал суду від 25.01.2012 року, від 02.02.2012 року, від 16.02.2012 року та від 01.03.2012 року справа розглядається у порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Е ВАН ВАЙК І МОЯ ЛОГІСТИК»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33278512, знаходиться за адресою: 80726, Львівська область, Золочівський район, с. Підгайчики, вул. Підлісна, буд. 52 що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 365482 Довідкою з ЄДРПОУ серії АЖ № 367984 та Витягом з ЄДРПОУ серії АЖ № 367982 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Приватне підприємство «Тайфун-Плюс»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 36741547, знаходиться за адресою: 80530, Львівська область, Буський район, с.Ожидів, вул. Шашкевича, буд. 41 (докази в матеріалах справи).

15.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Е ВАН ВАЙК І МОЯ ЛОГІСТИК»(надалі - позивач, перевізник) та Приватним підприємством «Тайфун-Плюс»(надалі відповідач, замовник) укладено Договір транспортного перевезення (надалі - договір).

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільного та господарського законодавства, зазначений договір є договором перевезення..

Відповідно до частини першої статті 909 ЦК України та частини першої статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Приписами частини другої статті 307 ГК України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень

Станом на момент розгляду справи в суді доказів розірвання та/або визнання недійсним договору транспортного перевезення від 15.11.2011 року сторонами не заявлено та не подано.

Пунктом 1.1. договору встановлено, що перевізник зобовязується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу нга умовах, визначених договором, а також, у випадку перевезень за межами України відповідно до Конвенції про договір міжнародних перевезень вантажів (надалі - КДВП), Митної конвенції про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити виконані перевізником послуги по перевезенню.

Відповідно до пункту 1.2. договору конкретні умови по перевезенню оформлюються заявками замовника на перевезення вантажу, в яких передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору.

Розділом 2 договору встановлено обовязки сторін.

Так, згідно пункту 2.1.10 договору замовник зобовязаний здійснити своєчасну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбачених договором та заявкою.

Пунктом 2. 1. 11. встановлено обовязок замовника організувати підписання та відправлення зворотно перевізнику Акту виконаних робіт протягом трьох днів з моменту його відправлення. У разі коли акт виконаних робіт не підписаний зі сторони замовника та немає обґрунтованих на це підстав та вважається, що цей акт є погоджений замовником та роботи вважаються виконаними на дату, вказану в акті.

Розділом 3 договору визначено умови розрахунку.

Так, у відповідності до пункту 3.1. договору вартість послуг по перевезенню визначається у заявці, яка є невід'ємною частиною договору по конкретному перевезенню.

Пунктом 3.2. договору оплата наданих перевізником за договором послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом п'яти банківських днів після виконання послуг перевезення. Датою виконання послуг є дата підписання акту виконаних робіт. У випадку відсутності атку виконаних робіт з будь-яких причин, датою виконання перевезення вважається дата надання послуг з перевезення, що зазначається в будь-якому іншому документі, що може підтвердити факт надання послуги.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття змовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ (CMR), або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за договором.

Відповідно до пункту 3.4. договору у випадку прострочення оплати наданих послуг перевізника, замовник виплачує перевізнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а також десять відсотків річних від простроченої суми заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України.

Розділом 4 договору передбачено відповідальність сторін.

Так, у відповідності до пункту 4.1. договору за невиконання або неналежне виконання обовязків, передбачених договором, сторони несуть майнову відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України. У випадку невиконання чи неналежного виконання сторонами їхніх обовязків відповідно до договору, винна сторона відшкодовує стороні, якій завдані збитки, розмір завданих збитків в повному обсязі, на основі документів, які підтверджують завдання збитків.

Згідно пункту 4.8. договору сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за договором.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 року. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію договору шляхом укладення додаткової угоди, не пізніше, ніж за місяць до закінчення діє договору, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Позивач свої зобовязання за договором виконав належним чином, на підставі Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському сполучення від 15.11.2011 року надав відповідачу послуги з перевезення сухої дубової ламелі вагою (брутто) 7,360 тонни за маршрутом село Ожидів, Буський район, Львівська область, Україна митний пункт пропуску «Краківець»місто Гамбург, Німеччина, що підтверджується вантажно-митною декларацією CMR від 17.11.2011 року (належним чином завірена копія Замовлення від 15.11.2011 року б/н та CMR від 17.11.2011 року в матеріалах справи).

На підставі вантажно-митної декларації від 17.11.2011 року позивач направив на адресу відповідача Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) б/д № 1624 Подакову накладну від 24.11.2011 року № 146 та Рахунок від 17.11.2011 року б/н на суму 10760 грн. 00 коп. (належним чином завірена копія рахунку в матеріалах справи).

Відповідач своїх зобов'язань з оплати наданих послуг за договором належним чином не виконав, сплатив 5380 грн. 00 коп., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 5380 грн. 00 коп., що підтверджується Банківською випискою з рахунку позивача від 17.11.201 року № 2600301025754.980 (належним чином завірена копія в матеріалах справи).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення вантажу за договором становить 5380 грн. 00 коп., станом на час розгляду справи по суті доказів її погашення сторонами суду не заявлено та не подано.

Відповідно до статті 1 ГПК України право на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 33, 34 та 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини 1 статті 530 ЦК України передбачено, що зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна субєкта або субєктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

В даному випадку господарське зобовязання виникло з господарського Договору транспортного перевезення від 15.11.2011 року.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є різновидом неустойки та може встановлюватися за будь-яке порушення зобовязання та як різновид неустойки, є відмінним від штрафу, оскільки штраф є сталою величиною, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобовязання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002р. № 2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати наданих послуг перевізника, замовник виплачує перевізнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а також десять відсотків річних від простроченої суми заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України

Окрім стягнення суми основної заборгованості з оплати наданих послуг позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 100 грн. 52 коп. пені, яка на рахована у відповідності до пункту 3.4. договору (розрахунок пені в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 64 грн. 85 коп. десяти відсотків річних, нарахованих у відповідності до пункту 3.4. договору та частини другої статті 625 ЦК України (розрахунок в матеріалах справи).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши докази по справі, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований та підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 75, 77, 82 85, 116 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з боржника: Приватного підприємства «Тайфун-Плюс»(юридична адреса: 80530, Львівська область, Буський район, с.Ожидів, вул. Шашкевича, буд. 41; поштова адреса: 79008, Львівська область, м. Львів-08, А/С 7987; код ЄДРПОУ 36741547) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Е ВАН ВАЙК І МОЯ ЛОГІСТИК»(юридична адреса: 80726, Львівська область, Золочівський район, с. Підгайчики, вул. Підлісна, буд. 52; поштова адреса: 79038, Львівська область, м. Львів-38, А/С 9770; код ЄДРПОУ 33278512) 5 380 грн. 00 коп. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу, 100 грн. 52 коп. пені, 64 грн. 85 коп. десяти відсотків річних та 1609 грн. 50 коп. судового збору.

3.Наказ видати в порядку статей 116 та 117 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

15.03.2012 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.