Постанова № 22036180, 22.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"22" березня 2012 р. Справа № 5013/1356/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М., за участю представників: позивача –Паца В.О.

відповідача –Олійника Д.С., Богушевича Є.А.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2011 року у справі господарського суду Кіровоградської області №5013/1356/11 за позовом Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" про стягнення 18686711,15 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до відповідача про стягнення, з урахуванням Заяви про збільшення розміру позовних вимог №14/2-1133 від 19.09.2011 року (а.с.94-95 т.1), 18686711,15 грн. заборгованості, в тому числі 16196619,89 грн. заборгованості за поставлений природній газ з урахуванням індексу інфляції, 1163890,19 грн. пені, 231263,95 грн. 3% річних, 1094937,12 грн. штрафу у розмірі 7%, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №14/163/11 від 31.01.2011 року.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13 жовтня 2011 року (суддя Кабакова В.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 13 грудня 2011 року, позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15641958,81 грн. основної заборгованості, 1163890,19 грн. пені, 231263,95 грн. 3% річних, 374699,34 грн. збитків від інфляції, судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 179961,74 грн. збитків від інфляції та 1094937,12 грн. штрафу, скаржник просить їх скасувати в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення вимог.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судами, 31.01.2011 між сторонами спору було укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/163/11(далі - Договір).

Згідно умов Договору Постачальник (Позивач) зобов'язався передати Покупцеві (Відповідачу) в 2011 році імпортований природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат Покупця, а Покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити природний газ.

За пунктом 5.1 Договору оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється Покупцем грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, Позивач належним чином виконав покладені на нього договірні зобов’язання за договором купівлі-продажу природного газу №14/163/11 від 31.01.2011 року на суму 21039624,50 грн.

Відповідачем обов'язок по оплаті виконано частково. Згідно виписки, наданої ПАТ "Промінвестбанк" від 17.03.2011 платником - ВАТ "Кіровоградгаз", перераховано на рахунок одержувача - НАК "Нафтогаз України" 5397665,69 грн. за природний газ для ВТВ та нормованих втрат згідно договору № 14/163/11 від 31.01.2011, у т.ч. 20%. (а.с.25 т.1).

Суд вважає, що суди попередніх судових інстанцій при розгляді справи, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, належним чином оцінивши їх в сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що в порушення умов укладеного договору відповідач свої зобов’язання по оплаті за поставленого йому природного газу належним чином не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 15641958,81 грн.

Разом з тим, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, так як вважав, що на момент звернення позивача до суду не мав заборгованості перед позивачем по договору №14/163/11 від 31.01.2011 року, посилаючись на заяви про зарахування зустрічних фінансових однорідних вимог від 05.05.2011 року та від 05.07.2011 року.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Стаття 601 ЦК України передбачає припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог визначені положеннями ст. 602 ЦК України. Відповідно до положень даної статті не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів, щодо довічного утримання (догляду), у разі спливу позовної давності, в інших випадках встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. З приписів ст. 601 ЦК України вбачається, що зобов’язання може, але не повинно, припинятися за заявою однієї із сторін. Крім того, за змістом зобов’язального права, та на підставі системного аналізу ст.ст. 526-532 ЦК України у зв’язку зі ст. 601 ЦК України, слід зробити висновок, що такий взаємозв’язок за заявою однієї із сторін може здійснюватися лише у разі згоди на це іншої сторони.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недоведеності та безпідставності вимог відповідача стосовно зарахування зустрічних вимог з огляду на існування спору між сторонами щодо кількості протранспортованого газу та відповідно вартості наданих послуг та недоведеність відповідачем існування вказаної заборгованості.

Тому, приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 15641958,81 грн. за поставлений природній газ.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, та враховуючи вірність розрахунку інфляційних втрат, стягнули з відповідача на користь позивача 231263,95 грн. 3% річних, 374699,34 грн. інфляційних.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Звертаючись з позовом до суду про стягнення з відповідача 1094937,12 грн. штрафу, позивач послався на те, що НАК "Нафтогаз України" належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має, відповідно до ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, сплатити позивачу штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на викладене, суди попередніх судових інстанцій обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, дійшли правильного висновку про відмову позивачеві в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1094937,12 грн. штрафу, оскільки умовами укладеного договору купівлі-продажу природного газу №14/163/11 від 31.01.2011 року сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 13 жовтня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2011 року залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Головуючий, суддя В.Дерепа

Судді С.Бондар

Б.Грек