Рішення № 22035910, 15.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.12 Справа№ 5015/195/12

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість»(м.Дніпропетровськ)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»(с.Павлів Львівської області)

про:стягнення заборгованості в розмірі 22951,58 грн.

Суддя:Пазичев В.М.

При секретарі:І.Малюшевська

Представники сторін:

від позивача:Не з”явився

від відповідача:Не з”явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість»(м.Дніпропетровськ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»(с.Павлів Львівської області) про стягнення заборгованості в розмірі 22951,58 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.01.2012 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 24.01.2012 року. Ухвалою від 24.01.2012 року розгляд справи відкладено до 13.02.2012 року, у звязку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 13.02.2012 року розгляд справи відкладено до 22.02.2012 року, у звязку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 22.02.2012 року розгляд справи відкладено до 06.03.2012 року, у звязку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 06.03.2012 року розгляд справи відкладено до 15.03.2012 року, у звязку з неявкою представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 19.01.2012 року, про відкладення від 24.01.2012 року, від 13.02.2012 року, від 22.02.2012 року, від 06.03.2012 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

24.01.2012 року за вх.№1543/12 позивач подав клопотання по справі.

13.02.2012 року за вх.№158 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 19.01.2012 року, про відкладення від 24.01.2012 року, від 13.02.2012 року, від 22.02.2012 року, від 06.03.2012 року не виконав, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 06.03.2012 року, а його явка була визнана судом та визначена в ухвалі суду обовязковою.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представників сторін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 15.03.2012 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

29.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість»(надалі позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»(надалі відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу вапняку №619 ГДП (далі - договір).

Згідно з п.1.1 Договору, продавець продає, а покупець купує на умовах, передбачених даним Договором, вапняк за ціною, у кількості та найменуванні, зазначених в Специфікації, що оформляється як додаток до договору і є невідємною частиною Договору.

Відповідно до п.3.4 Договору, сплата за продукцію проводиться у вигляді 100% передоплати, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Як стверджує позивач, відповідач звернувся до продавця з усним проханням відвантажити в липні 2011 року частину продукції з відстрочкою оплати за неї в кінці липня 2011 року.

Позивач заявляє, що, враховуючи умови договору №619 та прохання відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість»в липні 2011 року відвантажило відповідачу продукцію у кількості 2754,10 т. на загальну суму 454865,75 грн. по цінах, передбачених в Специфікації №1 до Договору, що підтверджують залізничні накладні. З кожною партією продукції відповідач отримував оригінали рахунків-фактури, видаткові накладні та податкові накладні, відповідно до яких здійснювалося приймання продукції на станції одержувача.

Позивач надав пояснення, згідно якого, відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року № 644, в редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 року № 138, (далі за текстом Правила), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею. Накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами, згідно з установленим форматом, та, у разі її оформлення в паперовому вигляді, роздруковується на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді. Накладна в електронному вигляді (далі - електронна накладна) складається у формі електронної реєстрації даних, які можуть бути трансформовані у письмовий запис. Вищевказані Правила почали діяти з 01.07.2011 року та в період до 01.09.2011 року були необовязковими для виконання вантажовідправниками та одержувачами вантажу, оскільки цей період був перехідним (тестовим) і у користувачів автоматизованих систем залізничного транспорту України та програмних засобів були випадки збою цих програм.

Позивач зазначає, що саме в цей тестовий період введення автоматизованих систем залізничного транспорту України та програмних засобів на залізницях України, відбувалося відвантаження та отримання продукції по договору №619 ГДП від 29.04.2011 року. Оскільки дані перевізного документу (накладна) вносилися в електронному вигляді з накладенням «ЕЦП», відтак, в усіх накладних, наданих позивачем до пояснення, деякі дані трансформовані у письмовий запис і повністю відповідають дійсності. Всі записи та штемпелі про прибуття вантажу та видачу вантажу (гр.51.,52), а також дані про підтвердження одержання вантажу (гр. 53), зазначені в накладних, були вказані в електронному вигляді з накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). При накладенні ЕЦП на накладних у відповідних графах ставиться відмітка «ЕЦП», яка підтверджує проставляння підпису, а оригінальний підпис на накладних не є обов'язковим.

Дані на накладних, які відображені у відповідних графах (штемпелі станції та дані про одержання вантажу, ким одержано та за яким документом) трансформовані у письмовий запис без оригінальних підписів відповідальних осіб станції Радехів та підпису одержувача вантажу (гр.. 51.-53), оскільки в цей період був збій автоматизованих систем залізничного транспорту України та програмних засобів, то ці дані вносилися шляхом накладення штемпелів та з зазначенням необхідних даних письмово та підпису у вигляді «ЕЦП».

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість»свої зобов'язання по даному договору виконав в повному розмірі, проте, відповідач, як стверджує позивач, своїх зобов'язань за вказаним договором не виконав.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч.2 ст.662 ЦК України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

В ході судового розгляду справи встановлено, що в якості доказу отримання відповідачем від позивача товару, може слугувати запис в графі 53 «Підтвердження одержання вантажу. Вантаж одержав», який є в усіх накладних, а саме: - Довіреність № 1 від 01.01.2011 року паспорт НОМЕР_1 ОСОБА_1 «ЕЦП». Саме ця електронна реєстрація даних трансформована у письмовий запис, і підтверджує, що вантаж одержав ОСОБА_1 за довіреністю № 1 від 01.01.2011 р., паспортні дані серія НОМЕР_1, електронний цифровий підпис (ЕЦП) одержувача.

Відповідно до п. 6 "Правила видачі вантажів»(ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) зазначено, що «для одержання вантажу, адресованого підприємству, організації, установі або громадянину - суб'єкту підприємницької діяльності, одержувач повинен надати станції довіреність. Довіреність, яку видано на одержання вантажу на зазначений у ній термін, зберігається на станції протягом періоду, передбаченого для зберігання документів суворого обліку». Відтак ця довіреність зберігається на станції Радехів в одному примірнику і передаватися іншим особам (в тому числі копія) на законних підставах не може. Лише дані цієї довіреності, в тому числі на накладних, можуть бути зазначені працівниками станції Радехів.

Враховуючи вищевикладене, наявність електронних даних та даних, трансформованих у письмовий запис на накладних у графах 51.-57., є підтвердженням тому, що позивач відвантажив 2 754,10 тон продукції, а відповідач, довіреною особою якого є ОСОБА_1, прийняв на станції Радехів цю продукцію в повному обсязі.

Крім того, підтвердженням визнання відповідачем виконання господарського зобовязання з боку позивача є те, що відповідач 29.07.2011 року та 31.08.2011 року перерахував на рахунок позивача кошти в розмірі 431914,71 грн. за отриману продукцію, згідно Договору.

18.10.2011 року позивач звернувся з вимогою до відповідача (лист від 18.10.2011 року №369) сплатити суму заборгованості в розмірі 22951,58 грн. в семиденний термін з дня отримання вимоги. Товариство з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»отримало цю вимогу 27.10.2011 року, що підтверджується поштовим документом, однак, дану суму боргу залишив непогашеною.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від погашення заборгованості суду не надано.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, проти позовних вимог не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов не заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість» (м.Дніпропетровськ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (с.Павлів Львівської області) про стягнення заборгованості в розмірі 22951,58 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №952 від 15.12.2011 року на суму 1506,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 785 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 121 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»(80250, Львівська область, Радехівський район, с.Павлів, проспект Юності,39; р/р 26007310028801 у філії АБ «Південний»м.Львів, МФО 385532, ІПН 361531813268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість»(49069, м.Дніпропетровськ, вул.Червона, буд.37 приміщення 2; код ЄДРПОУ 31261769, інші реквізити в матеріалах справи відсутні) - заборгованість в розмірі 22 951 (двадцять дві тисячі девятсот пятдесят одну) грн. 58 коп., 1 506 (одна тисяча пятсот шість) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

3.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.