Рішення № 22034254, 15.03.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 березня 2012 р. Справа 3/3/2012/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія", код ЄДРПОУ 31594936 (м. Луганськ)

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (м. Вінниця)

про стягнення 27925,26 грн.

Головуючий суддя Колбасов Ф.Ф.

Cекретар судового засідання Здорик Я.С.

Представники сторін не з"явились.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" подано позов про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 26059,32 грн. - основного боргу, 26,05 грн. - інфляційних нарахувань; 298,34 грн. - 3% річних, 1541,55грн. - штрафної пені, а також судового збору та судових витрат по оплаті послуг адвоката у розмірі 2000,0 грн.

17.01.2012 року господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 3/3/2012/5003 та призначено її до розгляду на 09.02.2012 року.

У зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання 09.02.2012р., ухвалою суду від 09.02.2012р. розгляд справи відкладено на 28.02.2012р. Зазначеною ухвалою змінено ім'я відповідача з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_1".

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 28.02.2012р. не забезпечив. Разом з тим 27.02.2012 року від останнього надійшло клопотання про розгляд справи за наявними в ній матеріалами без участі представника позивача.

Відповідач в судове засідання 28.02.2012р. не з'явився, витребуваних ухвалою суду доказів не надав. Ухвала суду від 09.02.2012р. направлялась відповідачу за адресами вказаними в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Як вбачається з матеріалів справи, конверт з копією ухвали від 09.02.2012р., який був направлений відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, 21100, повернувся на адресу суду з відміткою: "за зазначеною адресою не проживає". Докази вручення ухвали суду від 09.02.2012р. направленої відповідачу за адресою вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (АДРЕСА_2, 21000), станом на день судового засідання у суду були відсутні.

З метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, розгляд справи відкладено на 15.03.2012р.

Варто зазначити, що 29.02.2012р. до суду повернувся конверт з копією ухвали від 09.02.2012р. направленої відповідачу за адресою вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (АДРЕСА_2, 21000) з відміткою відділення поштового зв"язку: "За закінченням терміну зберігання".

В судове засідання 15.03.2012р. представники сторін не з'явились.

Відповідач витребуваних ухвалою суду доказів не надав, причини неявки суду не повідомив. Ухвалу суду від 28.02.2012р. було надіслано відповідачу рекомендованою поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві ( АДРЕСА_1, 21100) так і за адресою зазначеною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 13114433 від 21.02.2012р. (АДРЕСА_2, 21000). Однак конверти, з зазначеною ухвалою, станом на день судового засідання до суду не повернулись.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того, суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали суду від 28.02.2012р., яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа відповідачу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.08.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" (за договором - продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (за договором - покупець) укладено договір № 29/08/1169/Ф купівлі-продажу, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язався передати покупцю у визначені договором строки вказаний товар, а покупець зобов'язався прийняти його та оплатити у відповідності до умов цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору продавець передає за вищезазначеним договором покупцю партіями наступний товар: господарські товари, побутову техніку та інші товари народного споживання у асортименті, кількості, по цінам за одиницю товару згідно накладних, які є невід'ємною частиною договору. Партією товару вважається його кількість вказана в одній накладній.

Згідно п. 2.1.1. договору покупець повинен провести оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту поставки партії товару відповідно до п. 1.2. договору.

В п. 3.1. договору сторони погодили умови поставки - отримання товару на умовах самостійного вивезення зі складу продавця чи за додатковою домовленістю сторін.

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 54107,93 грн., що стверджується видатковими накладними № 812739 від 29.08.2011р. на суму 32123,03 грн. та № 812740 від 29.08.2011р. на суму 21984,90 грн. та розпискою від 29.08.2011р., яка підтверджує факт отримання товару (а.с. 18, 21).

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 20000,00 грн. та частково повернув товар на загальну суму 8048,61 грн., наведене стверджується виписками банку та накладними на повернення товару № 766851 від 29.11.2011р., № 76852 від 29.11.2011р., № 767232 від 30.11.2011р. (а.с.22-31).

Таким чином, станом на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем склала 26059,32 грн. (54107,93 грн. - 28048,61 грн.).

30.11.2011р. позивач направив відповідачу претензію № 337 від 29.11.2011р. щодо сплати заборгованості, яка останнім залишена без виконання.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Між сторонами виникли правовідносини з купівлі - продажу товару.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, сторони в п. 2.1.1. договору узгодили строк внесення оплати за товар, а саме протягом 30 календарних днів з моменту поставки партії товару.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів проведення з позивачем розрахунків за отриманий товар у сумі 26059,32 грн., а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 26059,32 грн. заборгованості є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 26,05 грн. - інфляційних нарахувань за період з жовтня по листопад 2011р. включно; 298,34 грн. - 3% річних за період з 29.09.2011р. по 09.01.2012р., 1541,55грн. - штрафної неустойки (пені) за період з 29.09.2011р. по 09.01.2012р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною першою ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 5.2 договору за кожен день прострочення платежу покупцю нараховується штрафна неустойка у розмірі 0,6% від суми неоплаченого товару. Нарахування штрафної неустойки припиняється через 12 місяців з дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Виходячи з наведеного, визначена у договорі штрафна неустойка, за своєю суттю є пенею, так як її розмір визначено у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, згідно приписів ч. 6 ст. 231 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені в даному випадку не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем нараховано пеню відповідно до вищезазначених правових норм.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені є обґрунтованими та правомірними.

При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, судом не виявлено помилок, а тому 26,05 грн. - інфляційних втрат та 298,34 грн. - 3% річних за порушення строків оплати товару підлягають задоволенню в повному обсязі.

При проведенні розрахунку пені позивачем допущено помилку в періодах нарахування, яка не вплинула на кінцевий результат нарахованої пені. З врахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 1541,55 грн. пені підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,0 грн. За результатами розгляду цієї вимоги суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач змушений був звернутись до адвоката за юридичною допомогою та захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи 01.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" та адвокатом ОСОБА_3, діючою на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 522 від 17.03.1999р.) укладено угоду № 66 про надання адвокатських послуг по стягненню суми боргу за договором купівлі-продажу № 29/08/11 від 29.08.2011р., укладеним між продавцем ТОВ "Мір Снабженія" та покупцем ОСОБА_2.

Відповідно до умов договору, адвокат діє в межах повноважень регламентованих довіреністю. Підприємство виплачує адвокатові гонорар за весь період у розмірі 2000,0 грн. В підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано видатковий касовий ордер від 08.12.11р.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

Всупереч наведеним вище нормам та вимоги ухвали, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з віднесенням судових витрат на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись 4-5, 32, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія", код ЄДРПОУ 31594936, 1-й Оборонний проїзд, 2, м. Луганськ, 91047 (р/р 2600401611324 в ЛФ ВАТ "Укрексімбанк", м. Луганськ, МФО 304289) 26059,32 грн. - основного боргу, 26,05 грн. - інфляційних нарахувань; 298,34грн. - 3% річних, 1541,55 грн. - пені, 1609,50 грн. - судового збору, 2000,0 грн. - витрат по оплаті послуг адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 березня 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (1-й Оборонний проїзд, 2, м. Луганськ, 91047)

3 - відповідачу (АДРЕСА_1, 21100); (АДРЕСА_2)