Рішення № 22008497, 21.03.2012, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2 - 1921/11

Провадження №2/1519/498/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року Малиновський районний суд м. Одеси

в складі головуючого: судді Бобуйок І.А.

при секретарі Гресько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного виробничо-комерційного підприємства «Легенда», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Кислородмаш»про визнання договору недійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного виробничо-комерційного підприємства «Легенда»та, з урахуванням останньої редакції уточненої позовної заяви, просила суд визнати договір дарування 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1 від 08.10.2010 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованому у реєстрі під №2882; перевести на позивачку права та обовязки покупця 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1 по договору купівлі продажу №Н-2001 від 04 січня 2002 року, укладеному на Одеській універсальній товарній біржі «Центр»між Приватним виробничьо - комерційним підприємством «Легенда»та ОСОБА_3, ОСОБА_4; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 10 жовтня 1995 року вона отримала ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_1. Їй, як працівнику АП «Кислородмаша»було надано кімнату №9, загальною площею 20 кв.м., в якій вона і мешкала до певного часу. У 2000 році, як стало відомо позивачці зі слів її сусідів, підприємство АП «Кислородмаш» передало на баланс Приватному виробничо комерційному підприємству «Легенда»декілько своїх гуртожитків, у тому числі і будинок гуртожитку під АДРЕСА_1, в якому вона і мешкала. На початку вересня 2010 року до позивачки прийшов іноземний громадянин, який назвався ОСОБА_3 та показав їй договір купівлі продажу нерухомого майна №Н-2001 від 04 січня 2002 року, на підставі якого ПВКП «Легенда»продало, а ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 придбали в рівних долях 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1. На теперішній час позивачку виселили із зазначеної вище кімнати. На стадії попереднього засідання позивачці стало відомо, що на момент розгляду справи, спірний обєкт нерухомості було перепродано відповідачами громадянину Сирії ОСОБА_2. Позивачка вважає, що правочин від 08.10.2010 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 фіктивним, укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим договором. Також, на думку позивачки договір укладено та посвідчено з грубими порушеннями вимог законодавства. Як стало відомо позивачці відповідачі були власниками спірної квартири на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна №Н-2001 від 04 січня 2002 року, укладеного на Одеській універсальній товарній біржі «Центр»між ними та ПВКП «Легенда».

Позивачка в судовому засіданні підтримала позов в повному обсязі та просила його задовольнити.

ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі, також відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких вказує на те, що 18.01.1999 року юридичні особи ВАТ «Кислородмаш»(продавець) та ПВКП «Легенда»(покупець) уклали між собою договір № 3/99 про купівлю-продаж квартир в будинку АДРЕСА_1, власником яких продавець був на підставі свідоцтва №000180 про право власності на житловий будинок, що видане УЖКГ виконкому Одеської міської ради 10.02.1998 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 12.02.1998 року в реєстровій книзі № 17 мс на стор.16 під реєстровим номером 3234. У числі цих квартир відчужувалась також квартира під АДРЕСА_1 загальною площею 274, 8 кв.м., що складалась із 8-і кімнат житловою площею 210, 8 кв.м. Серед цих кімнат була і кімната (літ. № 4 технічного плану) житловою площею 21 кв.м. Після підписання договору № 3/99 усі вищезазначені квартири згідно реєстраційному посвідченню Одеського МБТІ від 21.07.1999 року були зареєстровані за ПВКП «Легенда»під номером запису №3234 стор.20 в книзі. 19 мс. Використовуючи положення п.п. 1-2 ст.4 чинного в 1998-2002 роках Закону України «Про власність»від 07.02.1991 року № 697-ХІІ про те, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, зокрема, передавати його безплатно або за плату у володіння і користування іншим особам, ПВКП «Легенда»з серпня 1999 року почало продавати ці квартири усім бажаючим. У звязку з тим, що означений будинок був у вигляді гуртожитку, то всім особам, що мешкали в гуртожитку, було запропоновано купити квартири за невеликі гроші від 100 до 500 грн. за кв.м. Як стало відомо ОСОБА_2 на цей час, позивач не скористалась пропозицією ПВКП «Легенда»і коли почався продаж квартир, покинула квартиру в гуртожитку і перейшла жити в квартиру покійного чоловіка ОСОБА_7 на АДРЕСА_2, де проживає по цей час. Вільні квартири надійшли у вільний продаж усім бажаючим. Так, 04.01.2002 року ПВКП «Легенда», виступаючи як продавець, продало ОСОБА_3 та ОСОБА_4 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1, які складалися із кімнати житловою площею 21,0 кв.м., а також 102/1000 частин коридору, кухні, комори і т.п. Договір купівлі-продажу між сторонами було зареєстровано 04.01.2002 року Одеськой універсальной товарной біржей «Центр» під № Н- 2001. Цей договір також був зареєстрований Одеським МБТІ 31.01.2002 р. реєстраційний № 3234 на стор. 153 в книзі 136 доп. Порушень при реєстрації цього договору на біржі та МБТІ не було. Нотаріального посвідчення договору не було потрібно, так як згідно ст. 15 п. 2 Закону України «Про товарну біржу»від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ угоди, зареєстровані на біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. 01.04.2010 року на товарну біржу «Центр»звернувся ОСОБА_3 із заявою про надання йому дублікату договору № Н-2001 у звязку з втратою оригіналу. 01.04.2010 року Одеська універсальна товарна біржа «Центр»зареєструвала і видала ОСОБА_3 дублікат договору під № 02-2010, який було зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обьектів нерухомості»29.09.2010 року номер запису 3234, в книзі 177 доп-213. Порушень при реєстрації дублікату договору на біржі та МБТІ також не було. 08.10.2010 року по договору дарування частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстровим номером 2882, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 належні їм 102/1000 частки квартири за АДРЕСА_1. Цей договір особисто підписали дарувальники ОСОБА_3 і ОСОБА_8, що діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності. Від імені обдарованого договір підписав особисто ОСОБА_2. При підписанні договору нотаріус перевірила по Єдиному Реєстру заборон на відчуження нерухомого майна та по Реєстру обтяжень нерухомого майна квартиру, що відчужується. Перешкод для здійснення договору не було. Позивач посилається на те, що при посвідчені цього договору нотаріус порушила законодавчі акти, що регламентують роботу нотаріуса, тобто спочатку потрібно було визнати в суді договір № Н-2001 від 04.01.2002 p., та його дублікат, зареєстровані товарною біржею «Центр», дійсними, але це ствердження не вірно. При здійсненні нотаріальної дії по посвідченню договору відчуження обєкту нерухомого майна нотаріус вимагає надання документів, що підтверджують право власності. Відповідно п. 13 ст. 62 чинної Інструкції Міністерства юстиції України про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року № 20/05 право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: - договором купівлі-продажу, зареєстрованому на біржі, за умови реєстрації права власності в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Вищезазначені договір № Н-2001 від 04.01.2002 року та його дублікат від 01.04.2010 року № 02-2010 повністю відповідають вимогам Інструкції, тобто були зареєстровані на біржі, а потім пройшли державну реєстрацію, про що свідчить на договорі відмітка Одеського МБТІ від 31.01.2002 р. про реєстрацію під № 3234 на стор. 153 в книзі 136 доп., та реєстрація дублікату згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27472699, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості»29.09.2010р., номер запису 3234 в книзі 177 доп- 23., на що і послався нотаріус в договорі. Після підписання договору дарування ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості»11.10.2010р., реєстраційний номер 11345356, номер запису 3234 в книзі 177 доп-33 і тоді ж 11.10.2010 року одержав на своє імя на цю квартиру технічний паспорт. На цей час він проживає в цій квартирі. Ніяких порушень ні з боку дарувальників, нотаріуса, ні з боку обдарованого не було. До позовної заяви позивач доклала ордер на своє імя на житлову площадь в гуртожитку в будинку № 46 по вул. Путьовій на квартиру під № 9 площею 20 кв.м. Але, вищеназване доводить, що відчужувалась кімната літ. 4 в квартирі АДРЕСА_1, а не кімната №9, про що йде мова в ордері. Відчужувалась кімната площею 21 кв.м., а не 20 кв.м., як вказано в ордері. Кімнати під номером 9 в квартирі АДРЕСА_1 зовсім не має. Таким чином, до відчуженої квартири позивачка ніякого відношення не мала і не має.

ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином та своєчасно, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кислородмаш» в судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином та своєчасно, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не зявились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомили.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Дослідивши всі матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно копії Ордеру на житлову площу в гуртожитку №57 серії В від 10 жовтня 1995 року, вбачається, що він виданий ОСОБА_9, яка працює в АП «Кислородмаш»на право заняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_3, розміром 20 кв.м. Вказаний ордер виданий на підставі спільного вирішення адміністрації профспілкового комітету АП «Кислородмаш»від 05 червня 1995 року.

Згідно Рішення Виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів №609 від 18.07.1996 року «Про присвоєння статусу житлового будинку АДРЕСА_1 по вул. Путьовій в м. Одесі у минулому родинний гуртожиток АП «Кислородмаш», квартирам житлового будинку АДРЕСА_1 присвоєно номери:

2.Комунальна квартира №2, що складається з 7ми кімнат:

а) кімната №1 площею 41,1 кв.м.;

б) кімната №2 площею 21,6 кв.м.;

в) кімната №3 площею 21,8 кв.м.;

г) кімната №4 площею 19,5 кв.м.;

д) кімната №5 площею 24,0 кв.м.;

е) кімната №6 площею 20,0 кв.м.;

ж) кімната №7 площею 21,6 кв.м.

Відповідно до копії Розпорядження Виконавчого комітету Іллічівської районної адміністрації Одеської міської ради «Про внесення змін в Рішення Іллічівської районної ради № 609 від 18.07.1996 року»№56 від 20.01.1998 року, визнано будову АДРЕСА_1 відомчим житловим будинком АП «Кислородмаш».

Згідно копії Свідоцтва про право власності на житловий будинок №000180 від 10 лютого 1998 року, житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 належить ВАТ «Кислородмаш».

Вказане свідоцтво зареєстроване Одеським МБТІ 12.02.1998 року в реєстровій книзі № 17 мс на стор.16 під реєстровим номером 3234.

Згідно копії Розпорядження Виконавчого комітету Іллічівської районної адміністрації Одеської міської ради «Про внесення уточнень та доповнень в Рішення виконкому Іллічівської районної ради №609 від 18.07.1996 року»№734 від 17.07.1998 року, присвоєно Комунальній квартирі номер 2, та складається вона з:

Житлової частини:

а) кімната №1 19,6 кв.м.;

б) кімната №2 21,3 кв.м.;

в) кімната №3 21,0 кв.м.;

г) кімната №4 21,5 кв.м.;

д) кімната №5 60,5 кв.м.;

е) кімната №6 23,6 кв.м.;

ж) кімната №7 23,4 кв.м.;

з) кімната №819,9 кв.м.;

Підсобна частина:

а) коридор 32,2 кв.м.;

б) кухня 19,8 кв.м.;

в) комора 12,0 кв.м.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу частин житлового будинку №3/99 від 18.01.1999 року юридичні особи ВАТ «Кислородмаш»(продавець) та ПВКП «Легенда»(покупець) уклали між собою цей договір про купівлю-продаж квартир в будинку АДРЕСА_1.

В числі квартир будинку АДРЕСА_1 відчужувалась також квартира під АДРЕСА_1 загальною площею 274, 8 кв.м., що складалась із 8-і кімнат житловою площею 210, 8 кв.м.

Відповідно до копії Договору купівлі продажу нерухомого майна №Н-2001 від 04 січня 2002 року член Одеської універсальної товарної біржі «Центр»Приватне виробничьо - комерційне підприємство «Легенда»в особі ОСОБА_10 продало, а члени Одеської універсальної товарної біржі «Центр»ОСОБА_3, ОСОБА_4 купили в рівних долях 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1

Відповідно до копії договору дарування частки квартири від 08 жовтня 2010 року, ОСОБА_3 тв. ОСОБА_8, яка діє від імені громадянина Тунісу ОСОБА_4 безоплатно передали у власність ОСОБА_2 належні їм на праві приватної власності 102/1000 частки квартири за АДРЕСА_1.

У відповідності до ст. ст. 8, 9, 15 Закону України «Про товарну біржу», членами товарної біржі є прийняті до її складу, згідно зі статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні та фізичні особи. Членами товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обліку та товарній біржі.

Відповідно до положень ЦК України підставою для визнання недійсності договору (правочину) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені законодавством.

Статтею 203 ЦК України встановлені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

·зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

·особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

·волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

·правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом;

·правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

·правочин, що здійснюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також, відповідно до ст. 316 вказаного кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Відповідно до ст. 318 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Разом з наведеним названа стаття визначає і свободу договору щодо визначення його умов.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, твердження позивача щодо недійсності договору купівлі продажу є хибними, оскільки відповідно до вказаних вище статей сторонами вказаний договір був укладений добровільно, з додержанням всіх норм чинного законодавства.

Також, відповідно до змісту вказаного договору, відповідачі підтвердили, що укладання цього договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі: умови договору зрозумілі відповідають реальній домовленості сторін, цей договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне здійснення наслідків, які обумовлені у ньому.

Суд акцентує свою увагу на тому, що позивачка в своїх письмових уточнення вказує на те, що правочин від 08.10.2010 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 фіктивним, укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим договором. Також, на думку позивачки договір укладено та посвідчено з грубими порушеннями вимог законодавства, однак суд суттєво не погоджується з твердженнями позивачки, оскільки враховуючі письмові заперечення ОСОБА_2, документальні докази, наявні у матеріалах справи, приписи чинного законодавства України, суд виходить з наступного.

Водночас, в своїй позовній заяві позивачка стверджує про те, що на стадії попереднього засідання позивачці стало відомо, що на момент розгляду справи, спірний обєкт нерухомості відповідачами було подаровано громадянину Сирії ОСОБА_2. Вказаний договір дарування, на думку позивачки, є хибним та протиправним.

Суд не погоджується з даними твердженнями позивачки з огляду на такі норми законодавства.

Відповідно до ст. 719 ЦК України, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частинами 1 та 4 статті 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд вважає, що позивачка не довела обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог, а саме, те, що оспорюваний договір дарування та договір купівлі продажу є незаконними та безпідставними. З огляду на що, суд вважає за необхідним відмовити позивачці у задоволенні таких її вимог, як визнання договіру дарування 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1 від 08.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованому у реєстрі під №2882; переведення на позивачку прав та обовязків покупця 102/1000 частин квартири АДРЕСА_1 по договору купівлі продажу №Н-2001 від 04 січня 2002 року, укладеному на Одеській універсальній товарній біржі «Центр»між Приватним виробничьо - комерційним підприємством «Легенда»та ОСОБА_3, ОСОБА_4; визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 2 ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обовязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Оспорюваний договір не містить ніяких обовязків обдарованого вчиняти на користь позивачки будь-яку дію. Таким чином, вона взагалі не має відновшення до вказаного вище договору дарування.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ст. 8, 9, 15 Закону України «Про товарну біржу», ст.ст. 16, 203, 316, 318, 627, 717, 719, 722 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 27, 60, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного виробничо-комерційного підприємства «Легенда», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Кислородмаш»про визнання договору недійсним та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок