Рішення № 2200075, 07.10.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2008

Справа №2-15/5230-2008

За позовом ТОВ «Техноторг-2000», (95000 АР Крим. м. Сімферополь, вул.Глинки, 68; ідентифікаційний код 31173594)

До відповідача Фірми «Дакос», (95022 АР Крим, м. Сімферополь, вул. Федотова, 23; м. Сімферополь, вул. Заліська, 80, кв. 98; ідентифікаційний код 23439081)

Про стягнення 80000,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Вахрушев В.Є., довіреність № 1 від 03.01.2008 р., у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: ТОВ «Техноторг-2000» звернулося з позовом до Господарського суду АР Крим до Фірми «Дакос» про стягнення 80000,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо постачання позивачу комплектуючих матеріалів та автошин, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 80000,00 грн., що і стало приводом для звернення Білогірського районного споживчого товариства з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією. Відзив на позов не представив.

Слухання справи відкладалося в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва.

Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі домовленості між ТОВ «Техноторг-2000» та Фірми «Дакос» про продаж промислових товарів, рахунків № 96 від 22.04.2005 р. на автошини на суму 32000,00 грн., № 97 від 22.04.2005 р. за комплектуючі товари на суму 48000,00 грн., виписаних Фірмою «Дакос», ТОВ «Техноторг-2000» на розрахунковий рахунок відповідача було перераховано 80000,00 грн.

Проте, як стверджує позивач, відповідач не виконав свої обов’язки щодо постачання автошин та комплектуючих товарів, в результаті чого на думку позивача за ним склалася заборгованість у розмірі 80000,00 грн., що і послужило підставою для звернення ТОВ «Техноторг-2000» із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

На підтвердження обставин, викладених у позві позивачем були надані платіжні доручення № 227 від 22.04.2005 р. на суму 32000,00 грн. із зазначенням призначення платежу – «за комплектуючи матеріали по рахунку № 96 від 22.04.2005 р.», № 236 від 26.04.2005 р. на суму 48000,00 грн. із зазначенням призначення платежу – «за автошини відповідно рахунку № 97 від 22.04.2005р.» (а.с.54-55).

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час здійснення судового провадження позивач в порушення норм чинного законодавства, не представив суду жодного доказу існування домовленості між сторонами щодо продажу промислових товарів на підставі їх попередньої сплати.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не може прийняти до уваги ствердження позивача про наявність заборгованості відповідача щодо сплати 80000,00 грн. саме за усною домовленістю між сторонами про постачання промислових товарів, оскільки при перерахуванні зазначеної суми позивач посилався на рахунки № 96 від 22.04.2005 р., № 987 від 22.04.2005 р., які, всупереч вимогам суду, позивачем представлені не були.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 Господарського кодексу України.

Позивачем, всупереч вимогам законодавства, не надано доказів існування домовленості між сторонами щодо постачання товару.

Так, судом з позивача були витребувані рахунки № 96 від 22.04.2005 р., № 97 від 22.04.2005 р., на підставі яких можливо було встановити наміри відповідача щодо постачання товару, однак позивачем вони надані не були, причини ненадання витребуваних доказів також позивачем обґрунтовані не були.

За таких обставин, судом не вбачається достатніх обґрунтованих правових підстав для задоволення позову у зв’язку з недоведеністю позивачем існування домовленості між сторонами щодо сплати та постачання товару певними доказами.

Крім того, у претензії № 89 від 20.12.2006 р. про сплату заборгованості, позивач посилається на договір між сторонами про продаж промислових товарів, який також позивачем наданий не був.

Отже, позивачем в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду жодного доказу існування заборгованості відповідача.

Витрати по оплаті держмита і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при відмові в позові відносяться на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.