Рішення № 21996751, 22.03.2012, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

                                                                                          Справа № 1407/2-1195/11

РІШЕННЯ

іменем України

"22" березня 2012 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Вуїва О.В.,

при секретарі –Кашарайло А.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А-2920 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з таким позовом в якому вказував, що з 28 жовтня 2005 року по 09 березня 2010 року він перебував в трудових відносинах з відповідачем, працюючи комплектувальником виробів та інструментів 2 розряду.

16 листопада 2009 року на території військової частини в робочий час позивач без ознайомлення його керівництвом частини з правилами безпеки по виконанню такого виду робіт та без забезпечення роботодавцем безпечних умов праці приступив до виконання робіт по навантаженню залізобетонних стовбців на автонавантажувач, хоча за умовами трудового договору та відповідно до вимог закону не був зобов’язаний та не мав права виконувати такі роботи.

В процесі виконання робіт з ОСОБА_1 стався нещасний випадок - одна з залізобетонних балок зсунулася і притисла йому ліву ногу, внаслідок чого він отримав травму: закритий вивих плюснових кісток лівої стопи з переломом внутрішньої клиновидної кістки, закритий перелом нижньої лодижки лівої гомілки без зміщення.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВЧ А-2920, треті особи без самостійних вимог: Територіальне управління Держгірпромнагляду по Миколаївській області, Відділення виконавчої дирекції ФССНВПЗ у Вознесенському районі Миколаївської області, про поновлення строку на звернення до суду, встановлення факту нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом, визнання незаконними та скасування актів розслідування нещасного випадку, зобов’язання вчинити дії встановлено факт нещасного випадку, що стався з позивачем при виконанні трудових обов’язків таким, що пов’язаний з виробництвом.

Цим же рішенням визнано незаконними та скасовано акт розслідування нещасного випадку, як такого, що не пов’язаний з виробництвом, за формою Н-5 та акт №1 про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом за формою НВП, затверджені командиром ВЧ А-2920.

Військову частину зобов’язано скласти акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом за формою Н-1.

Рішення суду відповідачем виконане.

В результаті нещасного випадку ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, що виразилася у:

- фізичному болю внаслідок ушкодження здоров’я;

- порушенні нормального ритму життя, оскільки отримані травми призвели до тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування, обмеження фізичних навантажень та обмеження можливості пересування, встановлення групи інвалідності та часткової втрати працездатності, що призвело до втрати роботи та засобів до існування, в тому числі неможливості працевлаштування та матеріального утримання себе та своєї сім’ї, яка в той час потребувала такого утримання;

- нервових переживаннях в зв’язку зі знаходженням під постійним стороннім доглядом та на повному матеріальному утриманні своїх близьких родичів, які самі перебували в скрутному матеріальному становищі та в зв’язку з цим - напружених стосунках в сім’ї, перенесення обряду одруження з нареченою, яка перебувала в стані вагітності, необхідністю протягом тривалого часу відстоювання своїх законних прав в судовому порядку.

Еквівалент моральної шкоди оцінив в 30000 гривень та просив про стягнення цієї шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України з відповідача.

Також просив про поновлення строку на звернення до суду в зв’язку з поважністю причин його пропуску (наявністю тяжкої травми, тривалим лікуванням, облаштуванням сімейного життя, неможливістю звернення до суду до вирішення по суті спору з приводу нещасного випадку).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 свої вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Свої заперечення обґрунтовував тим, що нещасний випадок стався з вини самого позивача, який самовільно, без дозволу роботодавця виконував роботи, що не передбачені його трудовим договором та займаній посаді.

З врахуванням вказаних обставин, враховуючи відсутність належних доказів завдання моральної шкоди та вважаючи розмір морального відшкодування значно завищеним, просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали цивільної справи №2-1859/10 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ А-2920, треті особи без самостійних вимог: Територіальне управління Держгірпромнагляду по Миколаївській області, Відділення виконавчої дирекції ФССНВПЗ у Вознесенському районі Миколаївської області, про поновлення строку на звернення до суду, встановлення факту нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом, визнання незаконними та скасування актів розслідування нещасного випадку, зобов’язання вчинити дії та матеріали кримінальної справи №1-205/10 по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що з 28 жовтня 2005 року по 09 березня 2010 року ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем, працюючи комплектувальником виробів та інструментів 2 розряду.

16 листопада 2009 року на території військової частини в робочий час позивач без ознайомлення його керівництвом частини з правилами безпеки по виконанню такого виду робіт та без забезпечення роботодавцем безпечних умов праці приступив до виконання робіт по навантаженню залізобетонних стовбців на автонавантажувач, хоча за умовами трудового договору та відповідно до вимог закону не був зобов’язаний та не мав права виконувати такі роботи.

Зокрема законом передбачено, що особи, які не мають посвідчення стропальника, не можуть бути залучені для стропування вантажів.

Водночас відповідач не забезпечив належний нагляд за працівниками при виконанні вказаних робіт, фактично допустив працівника до виконання робіт підвищеної небезпеки не за спеціальністю без проведення навчання та перевірки знань з охорони праці, не забезпечив безпечних та нешкідливих умови для свого працівника.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВЧ А-2920, треті особи без самостійних вимог: Територіальне управління Держгірпромнагляду по Миколаївській області, Відділення виконавчої дирекції ФССНВПЗ у Вознесенському районі Миколаївської області, про поновлення строку на звернення до суду, встановлення факту нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом, визнання незаконними та скасування актів розслідування нещасного випадку, зобов’язання вчинити дії встановлено факт нещасного випадку, що стався з позивачем при виконанні трудових обов’язків таким, що пов’язаний з виробництвом.

Цим же рішенням визнано незаконними та скасовано акт розслідування нещасного випадку, як такого, що не пов’язаний з виробництвом, за формою Н-5 та акт №1 про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом за формою НВП, затверджені командиром ВЧ А-2920.

Військову частину зобов’язано скласти акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом за формою Н-1.

Рішення суду відповідачем виконане.

Доводи представника відповідача щодо того, що нещасний випадок стався виключно з вини самого позивача, який самовільно, без дозволу роботодавця виконував роботи, що не передбачені його трудовим договором та займаній посаді суперечать матеріалам справи та спростовуються:

-          рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2010 року та ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2011 року в яких судами встановлено, що на місце, де стався нещасний випадок, позивача було відправлено представником ВЧ А-2920 для проведення певних робіт. Роботи на крані проводилися водієм-кранівником з залученням позивача в робочий час та з порушенням правил охорони праці. Під час нещасного випадку позивач не виконував роботи для особистих потреб та не використовував майно відповідача в особистих цілях і вищевказані обставини мають для суду преюдиціальне значення;

-          актом №1 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом від 28 квітня 2011 року за формою Н-1 та актом розслідування нещасного випадку від 28 квітня 2011 року за формою Н-5, затвердженими командиром ВЧ А-2920, якими посвідчено факт порушення відповідачем законодавства про охорону праці;

-          матеріалами цивільної справи №2-1859/10, зокрема наявними в ній матеріалами розслідування нещасного випадку, проведеного Територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Миколаївській області, комісією якого було встановлено, що однією з причин нещасного випадку було допущення позивача до виконання робіт підвищеної небезпеки не за спеціальністю без проведення навчання та перевірки знань з охорони праці;

-          матеріалами кримінальної справи №1-205/10, згідно якої під час перевірки ВЧ А-2920 були виявлені значні порушення відповідачем нормативно-правових актів з охорони праці.

Твердження представника відповідача про те, що нещасний випадок стався також з вини кранівника ОСОБА_7, який без наявності відповідних повноважень дав позивачу розпорядження щодо здійснення робіт, що призвели до травми не мають значення для справи, оскільки кранівник під час інциденту перебував в трудових відносинах з військовою частиною, а шкода завдана з вини працівника під час виконання ним трудових обов’язків підлягає відшкодуванню потерпілій особі підприємством, установою, організацією з якими працівник перебуває в трудових відносинах.

Разом з тим вина ОСОБА_1 полягає в тому, що останній підкорився розпорядженню виконувати роботу, не передбачену трудовим договором та не маючи спеціального дозволу на виконання такого роду робіт.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір –це угода між працівником та роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, передбачену цією угодою.

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст. 31 КЗпП України).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки, проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони (ст. 29 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про охорону праці»).

Відповідно до ст. 141, 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці»власник або уповноважений ним орган повинен неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, зокрема забезпечувати безпечні та нешкідливі умови для своїх працівників.

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законом порядку (ст. 173 КЗпП України).

Відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя проводиться власником або уповноваженим ним органом (ст. 237-1 КЗпП України).

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що в результаті нещасного випадку позивач зазнав моральних страждань, що виразилися у:

- фізичному болю внаслідок ушкодження здоров’я;

- порушенні нормального ритму життя, оскільки отримані травми призвели до тривалого стаціонарного (з 16 листопада 2009 року по 01 грудня 2009 року) та амбулаторного лікування (з грудня 2009 року по червень 2010 року), встановлення позивачу 3-ої групи інвалідності з 25 % втрати професійної працездатності), необхідності обмеження фізичних навантажень, обмеження можливості пересування, що в сукупності призвело до втрати роботи та засобів до існування та як наслідок - обмеження можливості щодо матеріального утримання себе та своєї сім’ї;

- нервових переживаннях в зв’язку з тривалим знаходженням під стороннім доглядом та на повному матеріальному утриманні своїх близьких родичів, перенесенням обряду одруження, необхідністю протягом тривалого часу відстоювання своїх законних прав в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що позивач дійсно пропустив встановлений законом строк для звернення за захистом своїх прав, однак вказаний строк був пропущеним з причин (наявність тяжкої травми, тривале лікування, обмеження пересування, необхідність облаштування життя, тривалий розгляд спору щодо підтвердження факту, що нещасний випадок був пов’язаним з виробництвом та спричинений за наявності вини відповідача), які суд визнає поважними, а тому приходить до висновку про необхідність поновлення цих строків.

Вирішуючи питання про визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд у відповідності з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, істотності для позивача, можливості та строку відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд враховує обставини справи, в тому числі ступінь вини кожної зі сторін, характер та тривалість фізичних страждань, нервових переживань ОСОБА_8, істотність та тривалість вимушених змін у житті позивача, додаткові зусилля, які необхідні позивачу для організації свого життя, дії відповідача після інциденту, а тому вважає достатнім стягнути з відповідача на його користь 6 000 грн. в якості компенсації завданої моральної шкоди.

В силу ст. 88 ЦПК України з відповідача згідно розміру задоволених вимог також слід стягнути судові витрати, а саме:

- на користь позивача –200 грн. витрат на правову допомогу;

- на користь бюджету –107,30 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А-2920 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я –задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду для захисту порушеного права.

Сягнути з Військової частини А-2920 (р/р 35211005000149 в ГУ ДКУ в Миколаївській області, МФО 826013, код ЄДРПОУ 08140309) на користь ОСОБА_1 6000 (шість тисяч) гривень в порядку відшкодування моральної шкоди та 200 (двісті) гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з Військової частини А-2920 (р/р 35211005000149 в ГУ ДКУ в Миколаївській області, МФО 826013, код ЄДРПОУ 08140309) 107 (сто сім) гривень 30 копійок судового збору на користь державного бюджету Вознесенського району (банк ГУ ДКУ в Миколаївській області, МФО 826013, код платежу 22030001, код отримувача 38037770, код ЄДРПОУ 26498995, р/р 31210206700113).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: