Рішення № 21994195, 07.03.2012, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 708/75/2012

Провадження № 2/708/51/2012

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2012 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді - Чепурнов В. О.

при секретарі - Багара Н.М.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЯТЕСС» про визнання недійсним договору № 002286 від 09 серпня 2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЯТЕСС», в якому просить визнати недійсною угоду № 002286, яка була укладена між ним та відповідачем 09 серпня 2011 року, стягнути з відповідача всі сплачені на його рахунок кошти в сумі 650,00 гривень, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 250,00 гривень, а також покласти на відповідача всі судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що йому були потрібні терміново гроші для придбання будівельних матеріалів. Побачивши рекламу ТОВ «ЯТЕСС», в якій пропонувалися вигідні умови позики грошей, він звернувся до цієї організації з метою швидкого отримання кредиту. Від відповідача він розраховував отримати кредит протягом 10-ти днів з моменту підписання угоди. Про це його також запевнили працівники компанії під час відвідування офісу компанії на вул. Фединця, 7 в м. Ужгород. Під час даної зустрічі консультант компанії пояснив йому умови, які були необхідні для отримання грошей, а саме він повинен був оплатити на банківський рахунок відповідача грошову суму в розмірі 650,00 гривень та отримати обумовлену договором грошову суму в розмірі 10 000,00 гривень, а в подальшому сплачувати даний кредит на умовах 5% річних. Йому також пояснили, що у випадку неотримання кредиту відповідач поверне початковий внесок. В наступні 10 днів грошей він не отримав. Звернувшись після зазначеного терміну до представника ТОВ «ЯТЕСС» з метою зясування причин ненадання кредитних коштів, він отримав пояснення про відсутність у відповідача грошей для надання кредиту. Крім того, йому було запропоновано продовжувати сплачувати щомісячні платежі для того, щоб гарантовано отримати обіцяний кредит. Однак кредиту він не отримав. Він вважає, що дана угода була укладена під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики. Зокрема вважає, що він отримав нечітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваної угоди, дії консультанта відповідача є забороненими та підпадають під дію ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Законом забороняється нечесна підприємницька практика, яка виключає будь-яку діяльність, що вводить в оману споживача: забороняється експлуатація та розвиток пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Він зазначає, що при умові належного розяснення йому усіх умов та наслідків даної угоди, він не погодився б на її укладення. Крім того, вважає, що відповідач завдав йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, повязаних з вчиненням даного правочину. Відповідач, використовуючи нечесну підприємницьку діяльність, що вводить в оману, з метою спонукання його до підписання угоди на невигідних умовах, маючи умисел не надавати обіцяний кредит, лише скористався для власних потреб залученим від мене початковим внеском. Тому просить позов задовольнити.

В ході судового засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з мотивів, які вказані в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату і час судового засідання, однак надіслав через канцелярію суду письмові заперечення на позов, в яких заперечив проти позовних вимог позивача. Зокрема, у письмовому запереченні на позов представник відповідача ОСОБА_3 зазначає, що 09 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 002286, згідно п. 1.1. якої відповідач зобовязується вчинити від імені і за рахунок позивача певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, зазначеного в Додатку №1, на умовах діяльності програми «Кому гроші?», в тому числі: сформувати групу учасників (добровільне обєднання учасників, які виявили бажання придбати певні товари на умовах програми «Кому гроші?»), здійснити її адміністрування; організувати та проводити асигнаційні заходи, здійснювати оплату товару на користь учасника або надати відповідну суму у позику тощо. У свою чергу, Позивач (Учасник) зобовязується одноразово сплатити вступний платіж, згідно п. 2.1.1. Договору, та своєчасно не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати Загальний платіж, який включає в себе чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає відповідну суму у позику чи здійснює оплату вартості товару, та Адміністративних витрат, що є платою за послуги Адміністратора з організації діяльності програми.

Фактично сторони приступили до виконання умов договору Позивач (Учасник) здійснив сплату Вступного платежу в сумі 650,00 грн., а ТОВ «ЯТЕСС» (Адміністратор) здійснив реєстрацію учасника у програмі «Кому гроші?» і йому був присвоєний код у групі.

Позивач уважно прочитав та зрозумів умови Договору по програмі «Кому гроші?», та отримав всі конкретно викладені відповіді від уповноваженої ТОВ «ЯТЕСС» особи, продавця-консультанта, про що свідчить Заява підписана позивачем 09 серпня 2011 року.

Твердження позивача про його намір отримати позику протягом перших десяти днів відповідає можливостям, передбаченим умовами участі у програмі «Кому гроші?», але для настання такої події протягом вказаного Позивачем терміну можливе лише при виконанні Учасником низки дій, вказаних у Додатку № 2 до Договору. Оскільки, позивач вказані дії не виконав, таким чином порушив умови договору, Відповідач не міг, згідно взятих на себе зобовязань, вчинити дії, які порушують інтереси третіх осіб інших учасників групи. До того ж, зазначає, що Позивач навіть не направляв Заяву на отримання дозволу, як це передбачено ст. 4 Додатку № 2 до договору, таким чином позивач не мав права на участь в Асигнаційному Заході (п. 4.9 ст. 4 Додатку № 2). Таким чином, твердження позивача про ненадання коштів не може розглядатися як законна вимога, оскільки позивач не виконав умови договору, який був ним власноручно підписаним.

Твердження Позивача про звернення до Відповідача також є безпідставним, оскільки згідно положень п. 8.6 ст. 8 Додатку № 2 до договору усі повідомлення з боку Учасника за цим Договором та Додатками до нього будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі, датовані, підписані ним та надіслані рекомендованим листом, курєром або вручені особисто та зареєстровані в Центральному офісі Адміністратора. Жодного письмового звернення від Позивача на адресу Відповідача не надходило.

Твердження Позивача про те, що йому була надана нечітка, неправдива інформація стосовно даної угоди, тому дії співробітника ТОВ «ЯТЕСС» є забороненими та підпадають під ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», також не відповідає дійсності, оскільки під час пропонування продукції споживачу у нього в руках знаходиться повний текст договору та додатків до нього, продавець-консультант, який передає договір для ознайомлення завжди готовий відповісти на усі питання, які можуть виникнути у споживача. Таким чином, ніяких перешкод для отримання повної та достовірної інформації у Позивача не було.

Крім цього, ніяких перешкод для надання послуг, які наведені в оспорюваному правочині не вбачається, доказів можливості невиконання Адміністратором взятих на себе зобовязань не наведено, цінові характеристики послуги повністю відповідають ситуації, що склалася на ринку на момент укладання угоди.

Позивач у своїй заяві наводить твердження, що діяльність відповідача заборонена згідно положень п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме забороняються як такі, що вводять в оману створення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми. Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки ані сам договір, ані додатки до нього не передбачають отримання компенсації споживачем за рахунок залучення нових учасників. Спірний договір передбачає лише надання коштів у позику одному з членів групи за рахунок коштів, наданих іншим членам групи, з наступним компенсуванням цих коштів шляхом внесення платежів до фонду групи учасником, що отримав позику. Таким чином, спірний договір не може бути віднесеним, до пірамідальних схем. Позивач також заявляє, що якби йому було розяснено усі умови і наслідки здійснення даного правочину, він би ні в якому разі не погодився на підписання подібної угоди та оплату грошей Відповідачу. Продавець-консультант є в першу чергу продавцем і не може надавати розяснення за межами питань, які були поставлені особою, яка виказала бажання укласти угоду. Позивач міг і отримав лише повні і правдиві відповіді на свої питання.

Таким чином, представник відповідача вважає, що вимога Позивача визнати правочин недійсним на підставі ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки доказів використання нечесної підприємницької практики у позовній заяві не наведено. Відповідно і вимога повернути все отримане за договором у відповідності до положень ст. 216 ЦК України є безпідставною.

Крім того, посилається на те, що у своїх позовних вимогах Позивач не довів факту вчинення правочину під впливом обману і наявності його безпосереднього звязку з волевиявленням сторони укласти договір на вкрай невигідних для неї умовах ( п.12 Постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»), таким чином позовна заява Позивача не може слугувати підставою для визнання договору недійсним, оскільки відповідно до положень п.19 Постанови №9 Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Тому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що 09 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 002286 з метою отримання кредиту в сумі 10000,00 гривень (а.с. 5-10).

Також встановлено, що позивач на виконання умов угоди сплатив відповідачу грошову суму в розмірі 650,00 гривень в якості вступного внеску, що підтверджується квитанцією №11990.275.1 від 09 серпня 2011 року, з метою протягом десяти днів отримати кредит в розмірі 10000,00 гривень під 5% річних років для закупівлі будівельних матеріалів (а.с. 11).

Відповідно до п.1.1. предметом даного договору є вчинення відповідачем від імені та за рахунок позивача певних юридичних дій, спрямованих на придбання товару, зазначеного в Додатку №1 до даного Договору, на умовах діяльності програми «Кому гроші?» (Додаток №2 до даного Договору) у тому числі: сформувати групу учасників (добровільне обєднання учасників, які виявили бажання придбати певні товари на умовах програми «Кому гроші?»), здійснити її адміністрування; організувати та проводити асигнаційні заходи (захід по розподілу фонду групи), здійснювати оплату товару на користь учасника або надати відповідну суму у позику; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами. При підписанні договору на виконання п. 2.1. та Додатку №1 ОСОБА_1 сплатив відповідачу 650,00 гривень вступного внеску.

Суд вважає, що вказана умова договору є несправедливою стосовно позивача, як споживача, оскільки кошти, сплачені ним на користь відповідача в якості декларативної умови, яка не має під собою реального виконання відповідачем будь-яких обовязків, забезпечених цією оплатою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023XII з наступними змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023XII (зі змінами та доповненнями) виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно з ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнано недійсним в цілому.

Відповідно до ст. 8 Додатку №2 до даного договору розірвання даного договору на паритетних правах можливе лише протягом першого дня з моменту його підписання, оскільки це можливо тільки до моменту його активації. Згідно з п. 1.4. даного договору він активується у день надходження на рахунок відповідача вступного внеску, який повинен бути сплачений в строк, передбачений ст. 2 п. 2.1.1. договору, тобто в день його підписання (а.с. 5). У разі виявлення бажання клієнтом системи розірвати договір після закінчення вказаного вище терміну, застосовуються положення п. 8.2. договору, згідно з якими вступний внесок та адміністративні витрати клієнту програми не повертаються. В той же час договір відповідно до п. 8.3 вважається розірваний на вимогу відповідача в односторонньому порядку з 1 (першого) числа місяця в якому виникла заборгованість, за умови , якщо позивач, якому ще не надано дозвіл, не сплатить в строк до 15-го числа поточного місяця загальний платіж та адміністративні витрати. Вказана умова, на думку суду, порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого виступав позивач в якості споживача, а тому її слід визнати несправедливою відносно позивача, що може слугувати підставою визнання вказаного договору недійсним.

Окрім вищезазначеного, в умовах договору вбачаються ознаки здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності. Так, як вбачається з реклами послуг відповідача, які розміщені в друкованих засобах масової інформації (а.с. 58), вона спонукає клієнта звертатися за дешевою позикою. Так, з одного боку з умов оспорюваного договору випливає, що згідно із програмою «Кому гроші?» предметом договору є товар, оплату якого проводить адміністратор (відповідач) або сам учасник, за рахунок грошей відповідача з розстроченням платежів (визначення терміну «Позика» в умовах програми «Кому гроші?» в Додатку №2 до договору) (а.с.7-10). Однак з аналізу інших умов договору слідує, що відповідач не надає позик, а формує групу клієнтів системи (п. 1.3. Додатку № 2 до договору), які за рахунок власних внесків формують фонд групи. Після цього здійснюється акт визнання права на одержання товару клієнтом програми шляхом проведення асигнаційного заходу. Відповідно до визначення понять (термінів), які використовуються в договорі «Чистий внесок», «Асигнаційний захід», передбачено, що підтвердження права клієнта програми на одержання товару, яке отримане клієнтом системи за результатами заходу по розподілу фонду групи, є підставою для придбання товару за рахунок чистих внесків для учасника системи, що входить в дану групу.

Таким чином, відповідач, відповідно до ст. 4 договору формує групу клієнтів системи за рахунок сплати щомісячних повних внесків, сплачених клієнтами програми, тобто за кошти членів самої програми, формуванні фонду даної групи. Крім того з фонду групи формується чистий фонд, який призначений для придбання товарів для учасників програми, його наступний щомісячний розподіл між учасниками системи шляхом надання визнання права учасника програми на одержання відповідного товару. При цьому, визнання, яке підтверджує право учасника програми «Кому гроші?» на одержання товару надається не всім учасникам програми, а лише тим, які мають найбільшу кількість проплат (платежів). Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги п. 7 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», коли один учасник програми за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учасників програми. При цьому надання визнання права на одержання товару учасником програми у приватну власність є компенсацією за рахунок коштів інших учасників програми, залучених до програми «Кому гроші?».

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 вказаного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що договір № 002286 від 09 серпня 2011 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «ЯТЕСС» є нікчемним правочином, а його нікчемність визначена ч. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як розяснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи на нікчемність такого правочину одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання оспорюваного договору недійсним задоволенню не підлягає, оскільки оспорюваний договір є нікчемним, а його недійсність визначена самим законом.

В той же час суд вважає, що сплачена позивачем за договором грошова сума в розмірі 650,00 гривень, що підтверджується наданою позивачем квитанцією, підлягає стягненню з ТОВ «ЯТЕСС» на користь позивача.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновку, що умови договору не передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди. Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя, здоровя продукцією. У звязку з цим суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 250,00 гривень задоволенню не підлягають.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача, що відповідає положенням ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), ст.ст. 4, 18, 19, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023XII (зі змінами та доповненнями), ст. 3, 23, 215, 216, 1212, 1213 ЦК України, ст. 10, 60, 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЯТЕСС» (код ЄДРПОУ 37189568, м. Харків, пр. Московський, 247) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 650 (шістсот пятдесят) гривень 00 копійок сплачених за договором №002286 від 09 серпня 2011.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЯТЕСС» (код ЄДРПОУ 37189568, м. Харків, пр. Московський, 247) на користь держави 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий: ОСОБА_4